Чому Росія програє війну

09 травня, 2022, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Про силу землі, правди та людей

Кажуть, Бог не дає людині більше випробувань, ніж вона може витримати. Якщо так, то українці — особливий народ. 24 лютого на наші плечі лягла вся темрява сучасної людської історії: колективна психопатія Росії, помножена на зламану душу Білорусі, помножена на колективну «скорбну байдужість» Заходу, помножена на прагматичний цинізм решти світу, помножена на наші власні людські слабкості та історичні гріхи. Суцільне цунамі зла накотилося на нашу націю — і ми вистояли.

Путін і кінець світу

До цієї війни Путін готувався довго, майже все життя. І в ленінградських підворіттях, де не було іншої істини, ніж істина насильства. І в школі КДБ, де вчили головного: продаються, обдурюються, залякуються всі. І в соціалістичному Дрездені, де, мабуть, уперше (але не востаннє) відчув насолоду влади над купленим, обдуреним, заляканим німцем. І в часи перебудови, коли народилася його злоба до такої незбагненної, а тому такої чужої сили під назвою «свобода». І в єльцинські часи, коли ця чужа сила чомусь розквітла. І в перші роки його президентства, коли росіяни почали радо повертатися в рабський стан, а українці — чомусь ні. І впродовж усього перебування його при владі, коли йому, як тому Антихристу, поклонився весь світ, спокушений, обдурений, заляканий, а українці — чомусь ні.

Роками в цій маленькій нікчемній людині визрівали дві речі: комплекс месії та відчуття незакінченої справи. Справи під назвою «Україна». Повернення України мало бути завершальним актом його царювання, подарунком нащадкам, тріумфальним початком нової, путінської держави, яка на століття пережила б Путіна. Путінський посіпака Сурков писав, що лише прийдешні покоління зможуть гідно оцінити і збагнути все значення явища під назвою «путінізм». Плани були імперські, але все пішло значно швидше і зовсім не в тому напрямі, як чекали «імперці».

Читайте також: The Guardian: Що б Путін не вирішив 9 травня, це буде небезпечно для Росії

2022 рік став третім підходом, третьою спробою «взяти вагу» після провалених спроб 2004-го і 2014-го років. З українським народом він спробував усе, чого його вчили у школі КДБ. Над тим, щоб привести Україну назад в імперське стійло, десятиліттями працювали найдорожчі технологи, найбагатші олігархи, найпідліші політики. Все марно. Україна не залякувалася, не обдурювалася й не продавалася. Залишилося одне: наплювати на все, прийти і взяти. Це заради цього моменту він роками накопичував нафтогазове золото у скарбниці. Це заради цього моменту він накачував росіян духом мілітаризму й шовінізму, привчав по-гітлерівськи, що мораль не повинна заважати проливати кров в інтересах імперії. Нагромадив, накачав, привчив — і віддав наказ бомбити.

Василь Артюшенко, ZN.UA

«Ох уж эта ваша незалежность…»

Росіяни увійшли в Україну, як вісім десятиліть тому входили німці, — з куражем, музикою та нескінченною зневагою до «людського матеріалу», що населяє українську землю. Це теж одна з речей, яку росіянам роками прищеплював Путін. Зусиллями пропаганди Україну перетворили спочатку на такого собі сміховинного недолугого сусіда-селюка, в якого все апріорі гірше, ніж у великої Росії, а потім — і на ворожу націю, яка складається з «нацистів», з одного боку, та нацистських колаборантів — з іншого.

Звідси ідея про колективну провину України, яку вона має спокутувати принаймні впродовж одного покоління. Звідси тупа безсила варварська злоба. Бо не побачили вони тут перед собою ні недолугих незграбних селюків, ні нацистів, ні колаборантів, ні цивільних із квітами та сльозами щастя на очах. А побачили вільних людей, які мали гідність, мужність і краще, ніж у них, життя. Українська «нєзалєжность», над якою вони звикли глузувати, виявилася величезною, як небо, а «русскій мір» — маленьким і кострубатим, як душа мародера.

Недарма саме в Бучі вони так лютували — у місті красивому, заможному, такому несхожому на депресивні місцевості, з яких прибули російські військові. Саме там, у Бучі, де люди не приховували своєї ненависті до окупантів і де в тому числі зусиллями цивільних було розгромлено одну з найперших і найбільших російських воєнізованих колон, розпочався геноцид українців як народу. Це була класична каральна акція у стилі гітлерівців. З тією лише різницею, що гітлерівці розпочали каральні акції проти цивільного населення через місяці після нападу, а путінці — на другий тиждень.

Росія вмерла на розі Пушкінської та Лермонтова

Щось незбагненно гріховне, ганебне й самовбивче є в цій війні. Якщо подивитися на мапу, то зруйнований росіянами Ірпінь під Києвом схожий на книжкову полицю з творами російських класиків. Вулиця Пушкінська там перетинається з вулицею Лермонтова. Вулиця Достоєвського сусідить із вулицею Єсеніна, а вулиця Чехова знаходиться неподалік від провулку Глінки. На такому русофільському топографічному тлі російські військові вбивали, катували та ґвалтували. Як на мене, немає більш зловісного символу морального колапсу Росії, ніж цей. Ну не прощаються і не бувають випадковими така символіка і такі гріхи — так само, як і бомбардування Росією «матері міст руських». Замість тріумфу «триєдиної слов’янської нації» Путін отримав війну України з Росією та Білоруссю, таку собі грецьку трагедію, зняту в стилі найкривавіших фільмів Тарантіно. Трагедію, в якій є тільки одне питання: скільки ще біди накоїть Путін, поки нарешті не відповзе і сконає у своєму бункері?

Читайте також: Російська культура: як «маленька людина» породжує велике горе

Ця війна — кінець Росії. Не лишилося в ній нічого, крім жалюгідної соловйовської бравади, дугінського біснування, гундяєвського богохульства та мовчазної згоди мільйонів «простих росіян», нескінченної, як Сибір. Не спокутують цього гріха ні Сорокін, ні Акунін, ні Биков, ні інші світлі уми та душі, які зараз теж ошелешено дивляться на Україну й потихеньку запитують себе: як же ми, такі світлі й розумні, не помічали поруч із собою цієї античної величі, цього самовідданого героїзму під назвою «Україна»? Як трапилося, що Україна стала втіленням тих чеснот, які приписувала собі Росія, а Росія — втіленням усього найбільш печерного, що є в сучасній людині?

Минобороны России/t.me

Правильно сказав Дмітрій Биков: на наших очах народжується велика нація — і ця нація не Росія. Це історія, на прикладі якої батьки по всьому світу відтепер століттями пояснюватимуть дітям дві прості речі: по-перше, добро завжди перемагає, а по-друге, ніколи не здавайся перед шкільними хуліганами. Одне слово, історія Давида і Голіафа.

«Смерть, де твоє жало?»

Ми стали світлом для світу, великим здивуванням — але не завжди розуміємо причини цього здивування. Вони не так у тому, що від України чекали небагато, як, швидше, в тому, що негорда проста країна, від якої небагато чекали, вистояла там, де горді й непрості країни миттєво посипалися б і здалися. І вони, ці країни, внутрішньо те знають. Тому люди спостережливі за здивуванням світу іноді можуть побачити і приховане роздратування. Україна спростувала не лише ілюзії світу про Україну, а й ілюзії світу про світ. Ну й хто тепер «найбільш корумпований» — Україна, яка ні за які гроші та обіцянки не продалася Путіну, чи, може, Захід, який роками радо й захоплено продавався, аплодував, підігрував цьому сучасному фюреру, вдаючи, що так він «будує мости»? «Перші останніми стануть, а останні — першими», — казав Христос. Це саме той момент.

Читайте також: Чому Україна і Росія — не братні народи й ніколи ними не були

Перевернулося все, а могло б і не перевертатися. Капітулювала б Україна — і невдовзі все було б по-старому. Путін пройшов би парадом перемоги по Хрещатику, провів би велику криваву «зачистку» в Україні, взяв би на себе весь негатив цього новітнього колоніального геноциду — і спокійно, з почестями пішов би на пенсію. Світ би поахав, повисловлював би занепокоєння — та й почав би собі нове перезавантаження з путінським наступником, повелителем великої, малої та білої Русі. Росія, як та гігантська п’явка, ще більше б роздулася від української крові і почала б готуватися до наступної війни, а колективний Захід із його короткою пам’яттю зміцнів би в переконанні, що героїзм зараз точно не на часі і що до російської зони впливу краще не потикатися. І розширювалася б та російська зона впливу все далі та далі.

Вся історія людства пішла б інакше, якби українські солдати побігли. Світ став би ще більш переляканим і цинічним, але заспокоював би себе тим, що принаймні нема ядерної війни. Сталося, як бачимо, трішки інакше. Українські солдати не побігли. Цивільні не злякалися й не пересварилися. Перед обличчям варварської розправи над Україною совість, розум, душа світу раптом прокинулися. Проте коли цей розбуджений світ розплющив очі, то побачив перед собою не лише героїзм України, але й прірву ядерної війни. Треба віддати належне небесному сценаристові: вміє він писати сюжети, від яких паморочиться в голові.

Ера милосердя чи ядерна зима?

Багато десятиліть Захід жив ілюзією, що у XXI столітті немає проблем, яких би не можна було вирішити полюбовно, через дипломатію. Не розуміючи однієї простої істини: не для всіх XXI століття розпочалося. Росія колективно й завзято залишилася в минулому, там, де все вирішує не дипломатія, а сила. Тоді як Захід намагався культивувати гуманізм, Росія культивувала мілітаризм. Тому не треба надто гніватися на ЄС, США та НАТО за той переляк, який проглядався в кожній їхній заяві впродовж кількох перших тижнів війни. Не можна за кілька тижнів раптом стати сміливим. Але вони працюють над тим, щоб такими стати. Навіть насмілилися надати нам важку зброю й вимовити словосполучення «перемога України».

А тепер головне питання: що далі. Перемогти в цій війні Путін не може, але може зруйнувати Україну, а в найгіршому випадку — перетворити світ на ядерний попіл. Давайте сподіватися на краще, але готуватися до гіршого: він не відступить. Так само не відступить і Україна. У своєму безсиллі та безумстві він може захотіти застосувати ядерну зброю проти Києва. Це був би саме той рівень покарання України, якого прагне розжарене злобою російське суспільство і який Путін зможе продати цьому суспільству як перемогу. За принципом «денацифікація через ядерний голокост». Це теж був би знак оклику наприкінці його царювання — не той, на який він розраховував, але хоч якийсь. Я не думаю, що імовірність цього сценарію вища, ніж 10%. Зрозуміло, що й 10% — це дуже, дуже багато. Проте Україна і тоді не зламається.

Читайте також: Ядерний шантаж Росії: до чого готовий Путін і що потрібно знати Україні

Сон розуму народжує…

На думку західних спецслужб, Путін не має повної картини того, що відбувається. Не має, бо не хоче мати. Він не користується інтернетом, читає спеціально підібрані для нього новини, дивиться тільки своє телебачення і вірить тому, що бачить на екрані. Зазвичай сновидіння — це відлуння реальності, але для Путіна і величезної частини Росії все навпаки: реальність — це відлуння сновидінь. Неправота Росії, кривавий розгром, глобальне приниження, якого вона щодня зазнає, звучать для них так, як звуки вулиці звучать для людини, котра перебуває у глибокому сні. Десь підсвідомо вона знає, що спить, але прокинутися може тільки в реальності, де вона — окупант, ґвалтівник, мародер, убивця. Тому й не прокидається, спить далі. Звісно, так не може тривати нескінченно, але може тривати довго.

1 zoom

Росіяни — як німці вісімдесят років тому, що колективно вирішили бути сліпими й «не розуміти», куди зникають їхні єврейські сусіди, хоча внутрішньо все чудово знали. Проте є й істотна різниця: у росіян зникають не якісь там сусіди, а їхні власні сини та чоловіки, які не повертаються з війни. А ті, хто повертається — повертаються іншими. І тому, що б там не казали соціологічні опитування і як би не біснувалася пропаганда, колективний сон, у якому живе Росія, рано чи пізно скінчиться. Довіра «глибинного народу» до «верховного лідера», яку Сурков називав головною силою Росії, зійде нанівець, як і міф про незламну й переможну «другу армію світу». А якщо в Путіна і справді проблеми зі здоров’ям, то це станеться швидше, ніж ми думаємо. Бо розжареному мілітаризованому суспільству не потрібен лузер, ще й серйозно хворий.

Найстрашніша війна

Ця війна слабко піддається аналізу, бо таких воєн ще не було. В історії не бувало збройних конфліктів, які б могли скінчитися знищенням цивілізації. З цієї точки зору, це, до речі, найстрашніша війна в історії. Ні Україна, ні Росія, ні решта людства ще ніколи настільки впритул не зазирали в морок колективної смерті. Людство на повній швидкості влітає в новий невідомий поворот, за яким може бути або вороже співіснування світу з Росією, наприкінці якого — кінець російської державності, або кінець російської державності прямо зараз. Проте поки це трапиться, знаменита фраза Путіна «Навіщо нам світ, якщо в ньому нема Росії» може не раз і не двічі пустити холодний піт по хребту людства.

Ну й ще одне. Не треба забувати, що, крім України, Росії та Заходу, в цій війні є ще одна сила. Віруюча людина скаже — Бог. Невіруюча скаже — рок, судьба, справедливість. У цій біблійській за масштабами та апокаліптичній за настроєм кризі немає нічого випадкового. І кінець її випадковим теж не буде. На кожному етапі цієї війни Україна показувала більше, а Росія — менше, ніж від них очікували. Це тенденція. Крива цієї війни йде на нашу користь. На нашу користь буде і її результат. Не тільки тому, що, на відміну від росіян, ми знаємо, за що боремося, і нам у буквальному сенсі нікуди відступати, а й тому, що це не ми окупуємо, ґвалтуємо, грабуємо, а вони. Тому й Бог на нашому боці, а не на їхньому.

Читайте також: The Economist: Війна в Україні не має хорошого кінця для Росії

Я не знаю, на якому етапі і в якому образі ця невидима сила вийде із-за лаштунків на сцену — через новий героїзм і нові перемоги наших солдат, через обвал російської економіки, через миттєву особисту розплату Путіна за сотні тисяч погублених ним душ – але я переконаний, що це станеться. Ця війна могла стати глобальним тріумфом зла, але не стала і вже не стане. Україна цього не допустила. Як локомотив, вона потягнула за собою світ — від темряви до світла і від байдужості до мужності. Цей сюжет розпочався із цунамі зла, але насправді він буде про сяюче місто на пагорбі, яке цунамі так і не змогло зруйнувати.

Більше статей Олександра Щерби читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК