Угода — заручник

В українській законотворчості, схоже, нововведення. Скільки років пишу про зовнішню політику, але про "плани ратифікації" (у значенні документа, а не наміру) міжнародних договорів України раніше чути не доводилося. І не мені одній.

У середу ввечері інформагентства з посиланням на прес-службу глави держави поширили інтригуючу новину: "Президент України Петро Порошенко доручив Міністерству закордонних справ України в найкоротший термін підготувати і погодити з Євросоюзом план ратифікації Угоди про асоціацію".

Попри пізню годину (а час наближався до опівночі), на новину, що розійшлася в мережах, народ відреагував досить жваво. Дехто навіть бурхливо. "Порошенко всіх тримає за ідіотів? Який план може бути? Вносьте в Раду і голосуйте!". "Який іще план ратифікації Угоди про асоціацію? Яке узгодження з ЄС? Що за маячня? Молдавани вже ратифікували свою угоду в парламенті, а ми ще плани розроблятимемо? Для кого ця балаканина? Хто знає, для чого Порошенкові таке дурнувате зволікання?". "Схоже на гру, оскільки Молдова вже ратифікувала без будь-яких реверансів. А що ж відбувається за лаштунками?".

Зізнаюся, теж не втрималася й виступила з рацпропозицією - доповнити план ратифікації ще стратегією ратифікації, програмою ратифікації і дорожньою картою ратифікації, а для більшої надійності розробити також і доктрину ратифікації. Щоб красиво у нас усе вийшло, солідно, а не так поспіхом, як у Молдови, яка взяла і з кондачка ратифікувала в середу свою угоду з ЄС - на третій робочий день після підписання. І Грузія за нею навіщось квапиться, не хоче розтягти задоволення й планує проходження документа про асоціацію через парламент на наступний тиждень. Румунія здивувала. От уже ж не очікувала, що саме вона першою з держав ЄС ратифікує всі три угоди про асоціацію - з Молдовою, Грузією і Україною. Молдавани святкували з румунами цю подію в один день. Готуються до ратифікації й країни Балтії, а президент Литви Д.Грібаускайте вже передала документи в парламент. І тільки Україна, чия угода чекала підписання більш як два роки після парафування, Україна, яка стільки вистраждала за останній рік під європейськими прапорами, яка так наполягала на якнайшвидшому підписанні асоціації після втечі Януковича, раптом знову не поспішає. Чому? Що насправді відбувається за лаштунками?

Почнемо з того, що жодного спеціального "плану" для ратифікації Угоди про асоціацію, абсолютно очевидно, не потрібно. Відповідно до закону про міжнародні договори, має бути підготовлений певний стандартний "ратифікаційний" пакет документів. Цим займається МЗС. Воно також погоджує цей пакет з іншими міністерствами й відомствами, а потім вносить відповідне подання президентові. Глава держави, своєю чергою, робить подання в парламент, після чого Верховна Рада ухвалює закон про ратифікацію міжнародного договору. Процедура звичайна, багаторазово обкатана, й, як правило, не потребує тривалого часу.

За інформацією наших джерел у Кабінеті Міністрів, ратифікаційний пакет Угоди про асоціацію вже практично готовий і при відмашці з Банкової може бути переданий президентові вже наступного тижня. Але відмашки, зважаючи на все, не буде. І, ймовірно, якщо підхід до інформування громадян країни про те, що відбувається, не зміниться, ми почуємо нову порцію пояснень про "напружену технічну роботу над підготовкою до ратифікації".

Хоча, зауважимо, що Брюссель однозначно дав зрозуміти: вельми бажано, щоб угоду було ратифіковано до парламентських канікул (про це казали й у представництві Єврокомісії в Києві, і комісар Фюле, котрий знову відвідав нещодавно Україну). Оскільки канікули ВР скасувала, "бажаний термін" розтягується до вересня. Часові рамки пов'язані з певними бюрократичними процедурами початку тимчасового застосування угоди й закінченням 1 листопада дії автономних торговельних преференцій, наданих Євросоюзом Україні.

Нагадаємо, що для початку тимчасового застосування УА достатньо ратифікації угоди тільки українським парламентом. Після ратифікації передбачено нотифікацію про неї, й у перший день другого місяця після цього повідомлення Україною ЄС угода почне тимчасово застосовуватися у визначеному Євросоюзом обсязі, що включає зону вільної торгівлі. І в Брюсселі цього тижня, за нашою інформацією, європейські й українські експерти обговорювали, коли краще запускати тимчасове застосування - з листопада чи раніше.

Хоча їхні дискусії можуть виявитися марними. А дискутувати, ймовірно, доведеться про інше - чи можна продовжити односторонні преференції Євросоюзу після 1 листопада. Оскільки з огляду на ситуацію на сьогодні аж ніяк не можна виключати, що й до листопада угоди все ще не ратифікують. Попри рішучість і прихильність до України складу Єврокомісії, що йде. Попри неохололий євроінтеграційний запал Києва. Так, попри нехороші підозри, що виникли в багатьох співгромадян із приводу навмисного зволікання з ратифікацією угоди, цей запал не охолов. Проблема - в іншому. І вона все та сама.

Навіть після підписання Україною і ЄС Угоди про асоціацію вона, як і раніше, залишається серйозним подразником для Росії, приводом для погроз і шантажу. Що вельми напружує деякі європейські столиці. Донедавна вони намагалися вмовити Київ відстрочити підписання УА. Як стверджують наші дипломатичні джерела, якби українська сторона, скріпивши серце, не погодилася на тристоронні консультації Україна-ЄС-Росія з приводу реалізації Угоди про асоціацію, торжества євроінтеграції 27 червня для України не відбулося б.

Тепер європейці виснуть гирями на руках, переконуючи Київ відстрочити ратифікацію. Хто найбільш наполегливий у цьому - здогадатися нескладно, зважаючи на формат останніх переговорів із врегулювання "української кризи".

До слова, пояснити, чому, як і навіщо "женевський формат" Україна-ЄС-США-Росія трансформувався в "нормандсько-берлінський", теж ніхто не завдав собі клопоту. Чому з переговорів "випали" американці?
З чого раптом ЄС "звузився" до Німеччини й Франції? Чому б не зібратися, скажімо, в "будапештському" форматі, де в переговорах з Україною брали б участь США, Великобританія і Росія - гаранти української безпеки за Будапештським меморандумом? Росія не погоджується, надаючи перевагу Берліну й Парижу? Ніхто не пояснює. Усіх улаштовує нинішній формат? Американці публічно не обурюються витісненням з-за столу переговорів. За словами наших джерел, непублічно - теж. Чи то "світовим жандармом" зайвий раз виступати не хочуть, чи то Ірак дуже відволікає. Та й контакт із Путіним у Меркель, поза сумнівом, ліпший, ніж в Обами, що очевидно й для самого Обами. От і воліють американці "брати участь у процесі" активно, але дистанційно, заодно зберігаючи видимість єдності позицій з Європою. Німці ж і французи традиційно вважають за краще вирішувати "європейські справи" самостійно, без американців, звертаючись за підтримкою до Вашингтона лише в крайніх, критичних випадках. Ну а Києву особливо норовитися в пошуку союзників не доводиться. Головне, не залишатися один на один із Москвою.

Так, союзники нерішучі й навіть боягузливі, вони лукаві й ненадійні, меркантильні й егоїстичні. Вони бояться всього: втрат для вітчизняних компаній і держбюджетів від власних санкцій проти Росії; економічних санкцій з боку Росії у відповідь і, знову ж таки, втрат для вітчизняних бізнесів і бюджетів; економічних санкцій Кремля проти України аж до повного закриття митного кордону або обвалу економіки на Сході України з усіма відповідними для Києва наслідками. Вони бояться, що в Путіна остаточно "зірве дах". Вони бояться повномасштабного російського вторгнення в Україну. І "аби тільки не було війни" - залишається їхнім головним гаслом. Вони, поки що безуспішно, намагаються хоч якось умиротворити Росію й утихомирити Путіна, давши йому можливість зберегти при цьому обличчя. Легенько стьобнувши батогом малоефективних санкцій і повісивши його на видне місце на стіні, як мінімум до 16 липня (до позачергового саміту Європейської Ради), одночасно підшукують "пряники".

На 11 липня намічено тристоронні консультації Україна-ЄС-Росія на рівні міністрів закордонних справ із приводу реалізації Угоди про асоціацію. Росії дають можливість зазирнути у двосторонні справи Києва і Брюсселя, про що донедавна й чути не хотіли ні перший, ні другий. Правда, українська сторона стверджує, що ні про який перегляд тексту угоди не йдеться. Обговорюватимуть "нюанси імплементації". Як запевняє урядовий уповноважений з євроінтеграції В.Пятницький, 11 липня сторони обговорять "модальності подальших консультацій", тобто які питання, в яких випадках і яких форматах обговорюватимуть у майбутньому.

Ще одним "пряником" за задумом наших (чи російських?) європейських партнерів, очевидно, має стати й відстрочка ратифікації угоди. Прагнучи зберегти сформоване сприятливе, на думку керівництва України, дипломатичне тло, і з огляду на можливі ризики, Київ, схоже, готовий, ідучи назустріч побажанням європейських партнерів, потерпіти з ратифікацією УА заради відновлення миру в країні. Як довго протриває це терпіння? До 11 липня чи до 16-го? До вересня чи листопада? Ратифікуватиме угоду нинішній склад Верховної Ради чи ця честь дістанеться новому? Цього ніхто не знає. Все залежить від ситуації, яка змінюється щодня. Почекаємо до ліпших часів? Чи до гірших? За наявною в DT.UA інформацією, "у разі різкого погіршення ситуації" (але що розуміють під цим визначенням у Києві?), Угоду про асоціацію буде ратифіковано негайно...