Іракський бліцкриг

Несподіваний, швидкий і успішний наступ на північному заході Іраку бойовиків "Ісламської держави Іраку і Леванту" (ІДІЛ), які прийшли з Сирії, спричинив у світі паніку. Такого розвитку подій у країні, армія якої була не тільки добре озброєна, а й боєздатна, мало хто очікував.

Наступ бойовиків ІДІЛ розпочався на початку літа. 10 червня вони захопили друге за величиною місто Іраку - Мосул.

Іракська армія, яку 10 років готували Міжнародні коаліційні сили й яка отримувала за американські гроші озброєння з усього світу, в паніці здавала зброю бойовикам і розбігалася. Місцеві шиїти тисячами ринули в безпечний Курдистан. Губернатор провінції Ніневія Атіль Нуджейфі тільки й устиг звернутися до жителів по телебаченню і втік за кілька хвилин до захоплення свого офісу ісламістами.

Сили бойовиків, початкова кількість яких оцінювалася в 500-800 людей, почали розростатися як сніжна лавина за рахунок звільнених з усіх захоплених тюрем в'язнів, основну масу яких становили звинувачені в тероризмі. Кількість біженців, які покинули захоплені терористами регіони, досягла півмільйона.

У Мосулі бойовикам дісталася надзвичайно багата здобич - армійські склади з технікою і боєприпасами, відділення центрального банку з готівкою (на 429 млн дол.) і золотом. Це дасть "Ісламській державі Іраку і Леванту" змогу найняти й утримувати протягом року до 60 тис. бойовиків із зарплатою 600 дол. на місяць.

Були також розграбовані й інші банки у всіх захоплених містах. Дісталися їм і безцінні археологічні артефакти з музеїв.

Після падіння Мосула ісламісти пішли далі на південь. Були захоплені Таль-Афар, де американські війська свого часу зазнавали тяжких втрат від нападів бойовиків, Тікріт, рідне місто Саддама, нафтопереробний завод у Бейджі. На цьому НПЗ, до речі, в заручники потрапило більше сотні іноземних робітників. На базі Балад ВПС Іраку на півночі від Багдада в пастці опинилися й 200 американських військових "контракторів", які готували прийом літаків F-16 для іракських ВПС. Однак їх і ще дві сотні інших обложених вдалося оперативно евакуювати на іракських військово-транспортних літаках.

На захоплених територіях ісламісти вже призначили місцевих керівників. Переважно з колишніх баасистів і саддамівських офіцерів. Не змарнували шансу влаштувати показові страти: близько 1700 полонених солдатів поклали долілиць на землю й усіх по черзі застрелили.

Потім ісламісти оголосили, що готуватимуться до штурму Багдада, де засів головний ворог - іракський уряд Нурі аль-Малікі. До середини минулого тижня червня іракським урядовим військам вдалося стабілізувати лінію фронту і навіть трохи відтіснити ісламістів: під контроль влади знову взяли Таль-Афар.

В іракській драмі настав кінець першого акту.

Але як подібне могло статися в Іраку? Звідки взагалі з'явилася ця організація?

Спочатку ІДІЛ була організацією іракською і називалася "Ісламська держава Ірак" (ІДІ). Її створив у жовтні 2004 р. йорданець Абу Мусаб аз-Заркаві для боротьби з американськими військами в Іраку. Цю організацію з-поміж інших вирізняла не стільки боротьба з американцями, скільки масовий терор проти місцевого населення.

"Ісламська держава Ірак" отримувала підкріплення і зброю з Сирії. Треба сказати, що ІДІ, як і інші терористичні організації, зробили Башару Асаду неоціненну послугу: розв'язана ними війна в Іраку була однією з причин, що змусила адміністрацію Джорджа Буша-молодшого відмовитися від планів воєнного вторгнення в Сирію та усунення Асада.

Але терор, улаштований загонами Абу Мусаба аз-Заркаві, наразився на опір сунітських племен у західних і північно-західних провінціях Іраку. Уже 2005 р. в осередках найбільшого антиамериканського опору почали стихійно утворюватися загони сунітського племінного ополчення, які охороняли свої селища від проникнення чужинців. Ці загони дістали назву "Сахва мілішія", або "Сини Іраку".

Американське військове командування пішло на співробітництво із цим ополченням і навіть узяло на себе повний його вишкіл і фінансування в рамках програми "Сахва". У підсумку в 2008 р. зусиллями цього ополчення вдалося знизити в 3-4 рази кількість терористичних атак на мирне населення й американські війська.

Однак після приходу в Білий дім Барака Обами, який узяв курс на виведення американських військ, фінансування й координацію програми "Сахва" у квітні 2009 р. було передано іракській владі, яка складається з вороже налаштованих шиїтів. Буквально наступного ж дня іракська влада почала заарештовувати основних лідерів сунітського ополчення і, звинувачуючи їх у тероризмі, засуджувати до смертної кари.

Багдад, з одного боку, послідовно репресував сунітську меншину й викорчовував збройне ополчення, перерозподіляючи особовий склад по офіційних силових органах. З іншого - усвідомлював, що ополченці запобігають проникненню терористів у проблемні західні провінції значно ефективніше, ніж офіційні структури.

Тому програма "Сахва" офіційно не припинялася. Але репресивна лінія завжди була домінуючою в політиці багдадської влади. Це, у результаті, призвело до повстання сунітів у містах західного Іраку - Рамаді і Фаллуджа. Втративши контроль над цими містами, офіційна влада спробувала придушити масові протести військами.

В остаточному підсумку саме іракська влада створила в проблемних регіонах силовий вакуум, який і заповнили терористи буквально за тиждень. І це - наслідок політики Багдада.

Було б помилкою вважати, що уряд Нурі аль-Малікі - американська маріонетка. З моменту перших вільних виборів 2005 р. Ірак неухильно підпадав під вплив Ірану й сьогодні є невід'ємною ланкою вже суцільної шиїтської дуги Багдад-Дамаск-Бейрут. Саме через Ірак ішов і йде потік іранського озброєння дружньому режиму Башара Асада в Сирії…

Після того, як сунітські ополченці в основному витіснили ІДІ з Іраку, а американська авіація знищила будинок, у якому зупинився на нічліг Заркаві, "Ісламська держава Ірак" перебралася до Сирії і трансформувалася в "Ісламську державу Іраку і Леванту". Різниця ж між ними в тому, що ІДІЛ ставить собі завдання побудувати ісламську державу вже не тільки в Іраку, а й у Сирії, Лівані, південній Туреччині, Йорданії і навіть на Кіпрі.

Після початку громадянської війни в Сирії у 2011 р. ІДІЛ влилася в боротьбу з режимом Башара Асада з іншими угрупованнями сирійської опозиції. Незважаючи на те, що "Ісламська держава Іраку і Леванту" спонсорується на боротьбу з режимом Асада країнами Перської затоки - Саудівською Аравією, Катаром та ін., у лютому ц.р. поміркована сирійська опозиція й аналітики почали висувати звинувачення, що ІДІЛ діє під контролем сирійських спецслужб.

Звинувачення не позбавлені підстав: бойовики ІДІЛ страчують бійців поміркованої Вільної сирійської армії, тероризують місцеве населення, викликаючи в нього неприйняття сирійської опозиції в цілому. І найголовніше - сили "Ісламської держави Іраку і Леванту" найменше зазнають артилерійських та авіаційних ударів сирійської армії.

Власне, Башар Асад зумів утриматися при владі й навіть переобратися під час найкривавішої на Близькому Сході громадянської війни саме завдяки екстремістам. Це вони змусили Захід утриматися як від масованих поставок зброї сирійській опозиції, так і від безпосереднього воєнного втручання.

Більше того, сирійська армія без особливого опору віддала саме екстремістам економічно найцінніший актив Сирії - нафтоносні райони північного сходу, що примикають до Іраку. З суто терористичної організації ІДІЛ перетворилася на злочинний картель за образом і подобою організованих злочинних угруповань.

Крім нафтових доходів, ІДІЛ контролює контрабандний трафік товарів і археологічних артефактів, бере побори з вантажівок, займається рекетом, грабує банки й ювелірні магазини тощо. Фінансові активи ІДІЛ оцінюються в 2 млрд дол.

І ось тепер такий фінансово потужний терористичний монстр прийшов із Сирії в Ірак, спричинивши, з одного боку, паніку на біржах і в урядах, а з іншого - появу сміливих планів. Як, наприклад, створення альянсу Вашингтона і Тегерана.

Найперше ціни на нафту на хвилі паніки стрибнули до 114 дол. за барель. Це не могло не надихнути такі країни-експортери, як Росія або Іран. Москві й Тегерану життєво необхідна нестабільність чи навіть крах інших країн-експортерів заради скорочення нафтової пропозиції на світовому ринку, що дозволить їм, по-перше, поліпшити свої фінансові справи і, по-друге, подолати політичну ізоляцію й санкції. Однак після того, як ІДІЛ не пішла на штурм Багдада й головних нафтових полів на півдні Іраку, ціни повністю відіграли назад.

Ще цікавішими були ідеї підняти в одній лаві на боротьбу з екстремістами США й Іран. Малікі вирішив зіграти роль свахи й запросив Обаму завдати авіаударів по терористах ІДІЛ, які розосередилися в містах, а обмежений контингент Корпусу стражів ісламської революції (КСІР) - бити сунітських екстремістів на землі.

Цікава ідея… Особливо якщо врахувати, що ІДІЛ і КСІР входять до одного американського списку терористичних організацій. Не дивно, що американці ухилилися від альянсу з шиїтськими терористами проти сунітських. Крім того, американців, мабуть, не полишає відчуття постановочності цього бліцкригу.

Нурі аль-Малікі, котрий став досить непопулярним через побудовану ним систему тотальної корупції і розкрадання нафтових доходів, зумів занурити шиїтську більшість країни в стан військового психозу й жаги реваншу. Для Малікі ця війна досить вигідна, бо з американською допомогою вона не може стати іншою, крім як маленькою і переможною.

Головна інтрига у всьому цьому - хто спіймає свій шанс і встигне заповнити вакуум в Іраку. І навіть не лише в Іраку, а й у Сирії після виходу звідти ІДІЛ. В Ірак зараз злітаються на гарячий ярмарок продавці зброї, яка Малікі вкрай потрібна. І очевидно, що шанси отримати в майбутньому преференції за порятунок країни й трону будуть прямо пропорційні обсягам зброї, що поставляється Багдаду.