Цифрове телебачення по-українському: Монополія. Потаємність. Беззаконня

22 липня закінчується термін подачі заявок на конкурс з розподілу частот для цифрового телебачення. Українські політики, як і громадяни, досі не звертають серйозної уваги на цей процес, хоча його завершення найближчим часом перенесе нас у зовсім іншу інформаційну реальність. Деякі медіагрупи мають усі шанси вже до наступних виборів стати абсолютними монополістами в українському медіапросторі, а деякі - повністю з нього зникнути. Спробуємо пояснити, чому це відбудеться і які реальні небезпеки для українського суспільства і держави становить цей процес.

Уже нинішнього літа так звана група «РосУкрЕнерго» може не тільки завершити процеси над опозиціонерами, а й отримати повний контроль над телевізійним простором. У серпні Націо­нальна рада України з питань телебачення і радіомовлення, контрольована, на думку преси, Хорошковським, підіб’є підсумки цифрового конкурсу.

І якщо в більшості європейських країн перехід на цифру жорстко регулюється спеціальними законами або доповненнями до чинних законів, то в нас процес цей проходить абсолютно безконтрольно й нічим не регламентується. Раніше в країні існувало 15 загальнонаціональних наземних каналів. Більшість з них належать холдингам Пін­чука, Коломойського та групі «Інтер», яку пов’язують з Ва­лерієм Хорошковським. Усього два телеканали з числа загальнонаціональних були не залежні від цих груп - «5 канал» Петра Порошенка і «Тоніс» Володимира Костеріна. Остан­ній, схоже, вже втратив конт­роль над каналом. Пінчук, Ко­ломойський і група «Інтер» поділили ринок мовлення практично порівну - від 25% до 35% в кожного. Усі ці групи, з погляду українського законодавства, є монополістами, оскільки будь-які дві з них контролюють понад 50% ринку. Тепер же в нових цифрових мультиплексах кількість каналів зросте до 28. Але це зовсім не означає, що монополізація зменшиться. Швид­ше, навпаки. Та ж таки група «Інтер» напевне збільшить власну частку на ринку за рахунок як значного збільшення покриття кожного з існуючих власних каналів, так і новостворених.

Якщо в європейських країнах уже наявні ефірні канали можуть без конкурсу потрапити в цифрові мережі, то в нас це відбуватиметься на конкурсних основах, якщо канали водночас не відмовляться від своїх аналогових передавачів, які все одно доведеться вимкнути в 2015 році.

І, нарешті, найбільша таємниця, укрита мороком, - чому власником усіх мультиплексів є одна монопольна компанія, хто її власник і чи пов’язаний він з групою «РосУкрЕнерго», «СКМ», родиною президента, як про це пише преса?

Європейська практика вимагає прозорості у процесі переходу на цифрове телебачення і недопущення монополізації як провайдерів, так і мовників. Навіть в Італії, на яку так люблять посилатися наші політики як на найменш демократичну країну в Європі, існує кілька мультиплексів у різних власників, і кожен з них за законом зобов’язаний не менш як 20% своїх потужностей віддавати незалежним мовникам, не пов’язаним ні з Берлусконі, ні із суспільним телебаченням, ні з іншими великими медіамагнатами, які володіють компаніями-провайдерами.

Українці приймають телевізійні канали з ефіру, кабелю та через супутник. Міжнародний союз електрозв’язку встановив, що вимкнення наземного аналогового телемовлення в Європі та Центральній Азії має відбутися не пізніше 2015 року.

Більшість європейських країн уже відмовилися від аналогового наземного мовлення. Це дало можливість збільшити кількість ефірних каналів, поліпшити якість їх приймання та звільнити додаткові частоти для інших видів зв’язку. Процес проходив максимально відкрито й публічно - під контролем суспільства, політиків і міжнародних організацій.

Представник ОБСЄ Дунья Міятович опублікувала спеціальний «Путівник з питань переходу на цифрове телерадіомовлення». Його автори - шановані експерти в цій галузі - доктор Катрін Найман-Меткалф і доктор Андрій Ріхтер аналізують важливі виклики, які постали перед європейцями при переході на цифрове мовлення. Як уникнути монополізації інфраструктури та доступу до передавальних мереж? Як уникнути монополізації у мовленні та домогтися плюралізму у змісті? Як зробити цифрове мовлення рентабельним і для телекомпаній, і для глядачів? На всі ці запитання європейці дають чіткі відповіді.

В Україні ж перехід на цифру непрозорий і незрозумілий. Монополія, яка невідомо кому належить, уже цього року отримає всі можливості майже повністю контролювати телебачення в нашій країні. Пояснимо, як. У наведеній таблиці - відсоток глядачів, які приймають телесигнал з різних джерел у різних країнах.

Ми бачимо, що процес проникнення ефірного телебачення в різних країнах нерівномірний. І Україна - один з лідерів в ефірному покритті. Український закон зобов’язує кабельні мережі транслювати всі канали, які є в ефірі. Таким чином, конкурс, який завершиться цього літа, вирішить, що саме дивитимуться 84% українських громадян.

Рішення це ухвалюватиме Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення та компанія «Зеонбуд», якій та сама рада надала монопольне право поширювати цифровий сигнал.

Процитуємо згаданий уже путівник ОБСЄ: «Процес переходу на цифрове мовлення повинен бути заснований на таких правових і політичних принципах, які захищають і зміцнюють свободу висловлювання думок, свободу ЗМІ та доступу до інформації. Якщо національні органи державної влади та управління не візьмуть до уваги певні принципи і правила, є серйозна небезпека негативних наслідків цифровізації. До цих наслідків належать: подальша монополізація ринку ЗМІ державою або бізнесом, звуження плюралізму засобів масової інформації, зведення нових бар’єрів на шляху культурного та мовного розмаїття, а також вільного потоку інформації, не залежного від державних кордонів».

«Якщо в країні вже існують проблеми монополізації та домінування на ринку мовлення, вони лише помножаться з цифровізацією - ті, хто «мав» багато, отримає ще більше. Це означає, що у процесі цифровізації слід займатися й цими питаннями. Покликані обмежити концентрацію ЗМІ, питання регулювання та транспарентності власності стають тут іще більш значимими», - підкреслюють автори видання.

Непрозорість українського процесу переходу на цифру вже неодноразово обговорювалася в ЗМІ, у тому числі й в DT.UA. Фактично «рубильник» від усіх українських каналів буде в руках компанії-монополіста. Ніхто до цього часу не знає, кому компанія належить, що в будь-якому нормальному суспільстві є просто неприпустимим. Якщо праві ті, хто стверджує, що ця компанія може належати групі Фірташа-Хорошковського, «СКМ» і членам родини гаранта Конституції, то саме ці люди визначатимуть, з ким і за якою ціною укладати договори на трансляцію й чи укладати взагалі. З компаніями, які не лояльні до влади, такі договори можуть бути розірвані в будь-який момент. Або може бути змінена ціна за трансляцію. Уже зараз ці ціни значно вищі, ніж ціни концерну РРТ, особливо для невеликих каналів. Тим паче що на колишньому аналоговому каналі можна буде транслювати вісім цифрових каналів. Порівняємо, скільки платили щомісяця телеканали концерну РРТ раніше за трансляцію сигналу і скільки коштувала б така трансляція на 1/8 цього каналу в «Зеонбуду». Так, НТКУ та «Інтер» щомісяця платили концерну РРТ по 5 млн. грн., тоді як, наприклад, «СТБ» і «Новий канал» - по 667 тис. грн. У 2013 році, наприклад, вартість трансляції на 1/8 каналу в «Зеонбуду» становитиме приблизно 4 млн. грн. для будь-якої телекомпанії. Отже, «Зеонбуд» отримає на місяць близько 32 млн. грн., вартість же для невеликих компаній зросте в кілька разів.

Якщо й справді «Зеонбуд» пов’язаний з деякими українськими мовниками, то інші мовники відразу ж будуть поставлені монополістом у нерівні економічні умови.

Це ще більше дасться взнаки на рекламному ринку. Очікується, що при 15-відсотковому зростанні телевізійного рекламного ринку в 2013 році він має становити 4,4 млрд. грн. Кожен із загальнонаціональних телеканалів в 2013 році повинен буде сплатити «Зеонбуду» близько 40 млн. грн. Це приблизно 23% ринку від усієї загальнонаціональної реклами. Якщо власником «Зеонбуду» є хтось з учасників ринку, то ці 23% для нього будуть доходом. Для інших 28 каналів залишається 3,3 млрд. грн. - приблизно 120 млн. грн. на один телеканал. Отже, один загальнонаціональний канал зможе заробити близько 20 млн. дол. Сьогодні бюджет загальнонаціонального каналу - не менше ніж 100 млн. дол. Отже, провайдер «Зеонбуд», який незрозуміло кому належить, використовуючи вартість поширення, зможе впливати на доходи більшості українських телеканалів.

Група «Інтер» уже подала 12 заявок на участь у конкурсі з цифрового мовлення. Три заявки подала група «1+1» і чотири - група «Старлайт Медіа». Можна не сумніватися, хто зміцнить своє монопольне становище.

Невирішеною залишається доля місцевого мовлення. Більшість регіональних телекомпаній змушені будуть закритися. З найбільшими з них уже тривають переговори про їх купівлю від імені «головного» сімейства країни. Природно, скуповування відбуватиметься до майбутніх виборів.

Якщо врахувати, що за кошти державного бюджету передбачається купівля приймального обладнання для цифрового телебачення, то ми (як і зазвичай) самі ж заплатимо за власне одурювання та збагачення монополістів. Більше того, люди, які в курсі подій, що відбуваються, стверджують, що рішення про виділення 300 млн. грн. з бюджету на придбання адаптерів уже ухвалено. Тож відступати владі тепер нікуди, позаду - «Зеонбуд».

Не зупинятимемося на величезній кількості процедурних порушень в організації цифрового мовлення. Основні небезпеки - у непрозорості цього ринку. Ми досі можемо лише здогадуватися, кому насправді належить провайдер-монополіст «Зеонбуд», найбільша медіа­група в країні група «Інтер». Але ми можемо не сумніватися - «перехід на цифрове мовлення», схоже, стане головною загрозою не тільки для нашого європейського вибору, а й для демократії в Україні. Юлії Тимошенко зараз не до цього. Але не тільки її, а й Арсенія Яценюка, Сергія Тігіпка, Анатолія Гриценка, Олега Тягнибока, будь-якого іншого кандидата в президенти українські глядачі перед виборами можуть просто не побачити. Чи побачити лише тих, кого захочуть нові абсолютні телевізійні монополісти.