Тотальна стабілізація медіа

09 квiтня, 2010, 18:30 Роздрукувати Bипуск № 14, 9 квiтня-16 квiтня 2010р.
Відправити
Відправити

«Дядечко, бити будете? Боляче? Тільки, будь ласка, не по голові…» Приблизно таким був настрій у журналістської спільноти, коли до влади прийшов Віктор Янукович із своєю командою...

«Дядечко, бити будете? Боляче? Тільки, будь ласка, не по голові…» Приблизно таким був настрій у журналістської спільноти, коли до влади прийшов Віктор Янукович із своєю командою. Ця суїцидально-мазохістична готовність четвертої влади до закручування гайок і втрати здобутої завдяки помаранчевій революції, але не оціненої і не використаної свободи стала царським дарунком для «донів», які завжди тяжко зносили плюралізм, побоювалися журналістів і не вміли дати собі з ними ради. Розчаровані в «ідеалах Майдану», деморалізовані кризою, розбещені довгою гривнею з тіньових виборчих фондів, журналісти навіть не помітили, як самі здали останні, завойовані п’ять років тому, позиції.

Вже першими кроками у сфері управління медіапростором — скасуванням прощального указу Ющенка про призначення членом Нацради з питань телебачення і радіомовлення Андрія Мирошніченка, а також не зовсім легітимною зміною керівництва Національної телекомпанії України — нова влада продемонструвала готовність узяти галузь під контроль, не рахуючись із чиїмись «ліберастичними» уявленнями про законність і демократію. Єдиним чинником, який дещо гальмує цей процес, є внутрішня боротьба за вплив і посади між групами в Партії регіонів та учасниками коаліції, що вже вилилось у відмову від призначення прес-секретаря глави держави, а також екстрену заміну кандидата на посаду голови Держкомітету телебачення і радіомовлення — замість креатури ПР Олександра Курдіновича було призначено литвинівця Юрія Плаксюка.

«А зараз офіційна хроніка», — оголошує ведуча «Фактів» ICTV Олена Фроляк, перш ніж розпочати монотонну, наче переписану з прес-релізу, розповідь про ініціативи та обіцянки уряду Азарова. Ще кілька місяців тому така «офіційна хроніка» була можливою хіба що в новинах державного Першого каналу. Новини ТРК «Україна» радісно повідомляють про вибухове зростання попиту на портрети Віктора Януковича, «причому не лише серед чиновників». Змінився не тільки формат, а й тон, яким до глядача доносять новини з Банкової та Грушевського. Якщо до перемоги на виборах регулярні «ляпи» Януковича, калічена мова Азарова чи бешкети Шуфрича були предметом невсипущої уваги телевізійників, нині журналістську дотепність мов корова язиком злизала. Як і коментарі незалежних експертів, що раніше нехай рідко, та все ж де-не-де з’являлись у новинних сюжетах, нині ж геть здиміли.

Говорячи про опозицію, журналісти зазвичай зосереджуються на її роздрібненості, неспроможності об’єднатися, деморалізованості та епідемії дезертирства у парламенті, на радість владі протиставляючи Юлії Тимошенко Арсенія Яценюка. Що далі, то чіткіше постає перед центральними медіа безальтернативність «державницької» позиції, що полягає в підтримці та вибірково-позитивному висвітленні, а якщо справи зовсім погані, то замовчуванні дій влади. В ім’я стабільності й реформ, амінь.

Першим, ще до офіційного оголошення результатів виборів, вірнопідданість почав виявляти телеканал «Інтер», який перебуває під контролем голови СБУ Валерія Хорошковського, одного зі спонсорів ПР Дмитра Фірташа та близького до Кремля російського бізнесу. І не дивно — адже номінальному власникові медіагрупи «Інтер» Хорошковському Януковичем було пожалуване право разом із Сергієм Льовочкіним, а також за ідеологічної підтримки добре знаних в Україні політтехнологів Ігоря Шувалова й Володимира Грановського, виробляти кадрові рішення у сфері медіа. Одним із перших таких рішень стало переведення виконавчого продюсера «Інтера» Єгора Бенкендорфа на новостворену посаду генерального директора Національної телекомпанії України.

«Право першої ночі» віддано Фірташу—Хорошковському й на формування нового складу Нацради. Після його призначення з «Новин» Першого національного зникли дубльовані українською російськомовні синхрони, натомість з’явилася фірмова інтерівська сервільність у висвітленні діяльності влади. Менш фанатично, але послідовно стоїть на «державницькій» позиції телеканал Ріната Ахметова «Україна». Решта всеукраїнських каналів демонструють обачливу лояльність. Навіть «5 канал», де в новинах іще можна почути альтернативну думку чи коментар, несподівано вирішив закрити відразу два найбільш «колючі» політичні ток-шоу, «Я так думаю» з Анною Безулик та «5 копійок» з Романом Чайкою, мотивуючи це браком коштів на виробництво. Ця подія збіглась із хвилею чуток про наміри нової влади згорнути «розгул» телевізійної свободи слова, обмеживши таким чином доступ до ефіру своїм опонентам. Телебачення на всіх парах повертається до стану «стабільності» зразка 2004 року. Менш виразно, та все ж помітно цей процес протікає в найтиражніших газетах та деяких інтернет-виданнях, чиї власники воліють чимшвидше засвідчити владі своє шанування.

«Ось вони, пальчики!» — ображено відповідають на будь-які закиди в таборі Януковича. Справді, цього разу немає злих геніїв в адміністрації президента, на кшталт Віктора Медведчука чи Сергія Васильєва, яких можна було б звинуватити у впровадженні системної цензури. Замість згвалтування розбещених п’ятирічкою хаотичної свободи засобів масової інформації прийшлим «Залізним Господарем» нині відбувається урочистий акт добровільного віддавання на милість переможцям. Прелюдія до цього акту відбулася в ніч після другого туру виборів, після оголошення результатів екзит-полів, коли до штабу Януковича з привітаннями злетілися власники 75% телевізійного та значної частини газетного ринку країни. Навряд чи новий президент і його оточення мусили пояснювати олігархам, що ціною дружби і височайшої протекції буде, зокрема, й лояльність їхніх медіа. Подібні речі в цьому середовищі самі собою зрозумілі.

Свого часу В’ячеслав Піховшек наочно пояснював — щоправда, маючи на увазі небезпеку приходу до влади Юлії Тимошенко, а не Віктора Януковича — відмінність буквалістської цензури та абстрактних вимог лояльності: мовляв, отримавши темник, ви думаєте, як його виконати або обійти, коли ж у країні диктатура, ваше завдання — вгадати невисловлені бажання та інтереси влади й якнайповніше задовольнити їх. До диктатури ще наче й не дійшло, однак самоцензура вже владарює умами журналістів. Створення умов для цієї самоцензури тривало роками: зачистка редакцій від некерованих і занадто самостійно мислячих елементів, призначення слухняного і безпринципного менеджменту, створення системи управління виробництвом, за якої власна думка творчої одиниці нічого не важить.

Опозиційні ЗМІ не зможуть амортизувати цей процес у силу своєї майже цілковитої відсутності. Юлія Тимошенко за десятиліття владно-опозиційних поневірянь не надбала власного медіаресурсу, самовпевнено покладаючись на харизму, гроші, дружбу з медійними олігархами та завоювання влади. Поодинокі газети, радіостанції та сайти, якими володіють її соратники і союзники, у співставленні з медійною потугою Хорошковського—Фірташа, Віктора Пінчука, Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського та інших старих і нових друзів влади можна не брати до уваги. У разі, якщо влада відчуватиме потребу вкоротити язика занадто незалежним медіа, вона завжди зможе скористатися досвідом тиску на власників через наглядові органи, ту ж Нацраду з питань телебачення та радіомовлення, напрацьованим за часів президентства Ющенка Віктором Балогою.

Однак такої потреби може й не виникнути, адже в країні, де понад три чверті телевізійного ринку належать чотирьом лояльним до влади групам, а значну частину решти становлять російські телеканали, поодиноким джерельцям неупередженої інформації годі докричатися до масової аудиторії. Натомість безперешкодне існування — звісно, в межах певної ніші — невеличких незалежних каналів на зразок ТВі чи 5-го, аналітичних тижневиків, інтернет-видань і тому подібного елітарного продукту являтиме собою «алібі», що виправдовуватиме українську владу в очах демократичного закордону.

Якщо тенденції, які вже зараз простежуються у формуванні стосунків нової влади та медіа, залишаться незмінними, в найближчі роки чи навіть місяці в Україні може постати певна подоба російської моделі. З огляду на домінування в інформаційному просторі комерційних ЗМІ, «путінізація», як називає цей процес шеф-редактор проекту «Телекритика» Наталія Лигачова, не зможе, як це сталося у Росії, спиратися на державні й напівдержавні медіахолдинги. Тож роль ВДТРК, «Первого канала» та «Газпром-медіа» тут виконуватимуть олігархічні групи, зчеплені з владою фінансовими та політичними інтересами.

Першу скрипку у провладному медійному оркестрі гратиме група «Інтер», яка, перебуваючи у спільній українсько-російській власності, повертає собі функції форпосту інформаційної присутності Кремля в Україні. Торік «Інтер» утратив монополію на рекламному ринку, однак важелі впливу, отримані його номінальним власником на посаді голови СБУ, дадуть змогу компенсувати збитки. Вже зараз Служба безпеки, поза будь-якою компетенцією, активно втручається у справи Нацради з питань телебачення і радіомовлення, маючи намір перерозподілити телевізійні частоти на користь «Інтера». Маючи зелену вулицю в усіх органах влади, ця й без того найпотужніша медіагрупа країни надалі набиратиме сили й розростатиметься.

Із призначенням Бенкендорфа гендиректором НТКУ, яке супроводжувалося своєрідним рейдерським захопленням національного відбору конкурсу «Євробачення» комерційними телешоубізнесовими структурами, під п’яту «Інтера», ймовірно, потрапить і державний телеканал. Якщо ж співпраця буде конструктивною, не виключено, що в подальшому під «Інтер» проведуть приватизацію державних телекомпаній, перепродаж цифрових каналів у мультиплексі МХ-4 тощо. Протистояти цьому наступу зможуть хіба що конкуренти, чиї фінансові інтереси зазнаватимуть утисків; втім, утрачене на телеринку завжди можна відшкодувати феросплавами і припортовими заводами.

За таких умов анекдотично звучать нагадування про передвиборну обіцянку Віктора Януковича створити-таки в Україні суспільне мовлення. Без сумніву, незалежний від влади та бізнесу канал, хоч і не став би панацеєю, посприяв би збереженню бодай якогось плюралізму в медіапросторі. Однак те, що спроможні створити нинішні керманичі держави під вивіскою суспільного мовлення, найімовірніше, буде трохи модифікованим УТ-1 або ж чимось іще жалюгіднішим та залежнішим від влади. Дякуємо, краще не треба…

Регуляторна політика у сфері медіа здійснюватиметься за одвічним принципом «друзям — усе, ворогам — закон». Щоправда, з арсеналу засобів тиску зникнуть вимоги щодо дотримання 75-відсоткової квоти україномовного продукту в ефірі: не наважуючись законодавчо урівняти російську мову з державною, нова влада просто закриватиме очі на невиконання мовних норм. Це означатиме заповнення ефіру комерційних телеканалів ще більшою кількістю не завжди якісного продукту, імпортованого з Росії, ще міцніше узалежнення ринку від іноземного виробника. І, як бонус, зникнення субтитрів, які так сильно дратували багатьох телеглядачів. Ймовірно, зникне й вимога щодо виключно україномовної реклами — деякі газети почали ігнорувати її невдовзі після виборів.

Особисто Януковичу та його не надто комунікабельним соратникам вирване жало журналістики дозволить повернутись у зону комфорту, вільну від виснажливих прямих ефірів і дошкульних запитань. «Стабілізовану» пресу не цікавитиме Межигір’я й діра в бюджеті, а серед президентської гвардії вистачає охочих виконувати обов’язки міністра правди, роз’яснюючи журналістам, що мали на увазі Віктор Федорович і Микола Янович. Роль «сірого кардинала» з інформаційних питань в оточенні президента виконує Ганна Герман, в уряді ці турботи взяла на себе Олена Бондаренко, яка також претендує на крісло голови парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації. Тоталітарна закритість влади маскуватиметься позірною багатослівністю професійних запудрювачів мізків.

Related video

Драматизм ситуації полягає в тому, що всі ці процеси, грубо кажучи, до лампочки пересічному українцеві, позаяк не стосуються розмірів пенсії та зростання цін на базарі, натомість віртуозно мотивуються необхідністю реформ заради стабільності або навпаки. В серцях співгромадян знаходять відгук ідеї наведення ладу та припинення «бардаку», тож вони не заперечуватимуть, якщо влада — руками власників, звісно, — нарешті уніфікує картину світу в новинах та під благовидним приводом комерційної доцільності закриє рота «усіляким шустерам». Коли ж вони схаменуться, справу пробивання вікон до об’єктивної реальності доведеться знову починати з чистого аркуша.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}