Що буде з Віктором Януковичем? Відповідь на запитання, від якого значною мірою залежить розстановка політичних сил у країні до, під час і після президентських виборів, досі так само не зрозуміла, як і рік тому, коли донецький губернатор вибився в прем’єри. З одного боку, всупереч прогнозам, він успішно пережив 2003 рік. З іншого — виклики нинішнього року виглядають набагато серйознішими. Правляча коаліція або висуне Януковича на пост нового Президента, або відсуне його в кут. Іншого шляху для людини, що посідає прем’єрське крісло в рік виборів, не існує. Аби виграти, Янукович повинен стати ключовим політиком влади, перейнявши в Леоніда Кучми вміння розводити й придушувати невигідні альтернативи та навчившись у Віктора Медведчука пов’язувати інших взаємними інтересами. Потім йому доведеться перевершити Віктора Ющенка в умінні подобатися населенню. Чи зможе прем’єр домогтися таких результатів? Як він планує це зробити? Поки що це незрозуміло. Як і торік, Янукович ставить на обережну тактику «тихіше їдеш — довше будеш».
Янукович не зміг повторити досягнення Ющенка, котрий за один рік роботи прем’єром завоював репутацію, яка служить йому досі. Нинішньому главі уряду теж нібито є чим похвалитися. Після вповільнення в період прем’єрства Анатолія Кінаха зростання економіки 2003 року сягнуло 8,5% — удвічі більше, ніж попереднього року, при гіршому врожаї. За даними уряду, середня зарплата протягом минулого року підвищилася на 23%, що майже збіглося з обіцяним програмою Кабінету Януковича 25-відсотковим приростом. Правда, це середньостатистичне зростання населення чомусь не відчуло, тож під час соціологічних опитувань оцінює економічну політику уряду Януковича за підсумками року, переважно, негативно. Наповнивши бюджет, уряд підвищив зарплату службовцям бюджетних організацій і частково виплатив їм борги за минулі роки. Кабінет Януковича зробив те, що його попередники обговорювали: він знизив податки для компаній і громадян, почав адаптувати до капіталістичного способу життя радянську систему пенсійного забезпечення.
Проблемою Януковича стало те, що за минулі три роки після прем’єрства Ющенка країна пішла вперед. Завдання, що стоять перед нею, поскладнішали, а вимоги до вміння їх виконувати підвищилися. З кожним роком економічного зростання його стимулювання стає дедалі важчою справою. Якби не підвищення цін на метал і падіння долара, які стали, за оцінкою Міжнародного центру перспективних досліджень, одними з ключових причин економічних успіхів України, результати минулого року були б менш значимі.
Окремі вдалі кроки уряду блякнуть на тлі незроблених або зроблених у хибному напрямку. Так, реформу соціального забезпечення, орієнтовану на перехід до адресної допомоги найбільш вразливим верствам населення, уряд зупинив через низьку популярність запропонованих рішень і невміння працювати із громадською думкою. Галузеві реформи, спроможні дати потужний імпульс економічному зростанню, загалом не починалися. Хоча проблемні сектори, такі як енергетика й сільське господарство, вимагають невідкладної зміни правил гри. Винятком стала тільки вугільна промисловість, де було підготовлено план наведення порядку державною рукою, включаючи підвищення цін на продукцію, необхідне для припинення дотування інших галузей.
Уряд дуже мало зробив для поліпшення бізнес-клімату — ключового чинника розвитку економіки. Кабмін не займається проблемами регулювання монополій, захистом прав власності й стимулюванням конкуренції. Навпаки, розподіл великих заводів між вузькою групою близького до влади бізнесу знизив ефективність приватизації, зробив концентрацію в промисловості ще більшою. А розпочаті урядом адміністративні заходи для стримування зростання цін на продовольчі товари дуже вдарили, передусім, по невеликих компаніях.
Чому Кабінет Януковича серйозно не займається економічними реформами, які могли б вивести країну на рекордні темпи розвитку, нагородивши їхніх авторів визнанням співгромадян? Справа не тільки в браку знань у членів нинішнього Кабінету. Багато важливих рішень давно розроблено, вони порошаться в складених на західні гранти концепціях і рекомендаціях. Проблема в тому, що уряд не готовий їх приймати. Реформи в галузях, а тим паче поліпшення загальноекономічного середовища, вимагають, щоб Кабмін наступав на мозолі великого бізнесу й регіональних еліт, з яких складається правляча коаліція. Навіть якби він на це зважився, у нинішній ситуації вони скоріше станцювали б на кришці його труни.
Янукович цього не хоче. Зайнявши кабінет на Грушевського без необхідних навичок керівництва на загальнодержавному рівні, без власного бачення плану першочергових пріоритетних кроків, без ефективної команди, він зробив обережність своєю головною зброєю. Якщо прем’єр Ющенко більше думав про те, що потрібно зробити, прем’єр Янукович обмежив своє поле роздумів тим, що він може зробити. З цього погляду дії уряду, який критикують за некомплексну й суперечливу політику, прем’єру видаються логічними й послідовними. Янукович погодився на зниження податків і реформу пенсійної системи, оскільки за це виступали інші члени коаліції, включаючи її лідера Леоніда Кучму. Щойно це створило загрозу наповненню бюджету-2004 й викликало протести недовірливо налаштованого населення, уряд зупинив обидві реформи. Прем’єр підтримав пожвавлення приватизації, що відповідає інтересам Віктора Пінчука, Рината Ахметова, Ігоря Коломойського, Сергія Тарути й Олександра Ярославського, але не хоче навіть думати про боротьбу за її прозорість і справедливість. Янукович зважився на деякі кроки в реформуванні вугільної галузі, маючи важелі впливу на невдоволених у своєму регіоні, але він побоюється зв’язуватися з могутніми власниками інших галузей.
«Не дратувати Президента», «не псувати стосунків з учасниками коаліції», «обмежити можливості опозиції» — ось три правила, яким підпорядковано політичні рішення Януковича. Після необережних торішніх заяв прем’єр зарікся говорити про свою участь у президентських виборах: як заклинання, він повторює зручну фразу, мовляв, усе, про що він думає — це виконання урядової програми. Прем’єр беззастережно підтримав поправки в Конституцію, невигідні для людини, котра воліє стати президентом. Навіть 70-відсоткове зростання фракції «Регіони України», що почасти можна назвати політичним надбанням Януковича, досягнуто обережними методами, які не дуже образили інші групи більшості. Зовні виглядає так, що Янукович не тільки не має штабу й команди, спроможних вести виборчу кампанію, а навіть не прийняв остаточного рішення про свою участь у ній. Проте обізнані люди вважають, що це не зовсім так: прем’єр уже давно думає про головний кабінет країни, а окремі члени його команди переймаються зростанням президентського рейтингу Януковича не менше, ніж успіхами його уряду, і щільно співпрацюють із російськими політтехнологами.
Обережної тактики прем’єр збирається дотримуватися й нинішнього року. Плановані ним економічні рішення відповідають трьом критеріям: мінімальна політична небезпека на випадок невдачі, доброзичливе ставлення населення й неспротив партнерів за коаліцією. Йдеться про амністію нелегальних доходів, реформу житлово-комунального господарства та продовження вугільної реформи. Перша ініціатива, за розрахунками, повинна стимулювати легалізацію тіньової економіки, поліпшити показники зростання ВВП й доходи бюджету (розрахунки, відзначимо, не дуже переконливі — при нинішніх рівні довіри до влади й політичних ризиках навряд чи вони справдяться). Інша ініціатива покликана поліпшити катастрофічно поганий рівень сервісу, що його надають комунальні служби, підвищити ефективність бюджетних дотацій у цей сектор. Створення централізованого ринку вугілля, за задумом уряду, має підвищити рентабельність шахт і розмір виплат шахтарям. Крім того, серед пріоритетів Януковича — максимальне наповнення бюджету, необхідне для акуратної виплати і, якщо вдасться, підвищення зарплати бюджетникам, що було б дуже своєчасним кроком влади якраз під президентські вибори. Це означає, що велика приватизація триватиме і, скоріш за все, перед виборами сягне рекордного за останні роки масштабу — за валовими показниками, хоча зрозуміло, що продаватимуть підприємства набагато дешевше їхньої реальної вартості. Крім того, прем’єр хоче узгодити з рештою учасників переговорів умови вступу України в СОТ. Він відбудеться не раніше 2005 року, але політичним ефектом, у разі успіху переговорів, Янукович зможе скористатися вже нинішнього року.
Досвід минулого року свідчить, що уряду буде складно реалізувати намічене, особливо реформу ЖКГ. Вона потребує великої пропагандистської роботи з населенням, залучення дрібного й середнього бізнесу, і підтримки регіональної влади. Поки що Кабінету Януковича погано вдавалося домагатися цих складових сучасної політики. Крім того, прем’єр ризикує зіштовхнутися з іншою, куди масштабнішою проблемою: він може стати непотрібним коаліції.
Рік тому Януковича підняли нагору дві причини: бажання Кучми й Медведчука скріпити силою створену коаліцію, передусім її донецьке крило, на яке розраховував Ющенко, і необхідність підстьобнути гальмуючу економіку. Янукович зміг допомогти виконати обидва завдання, заслуживши право залишитися в прем’єрському кріслі до 2004 року. Але тепер обставини можуть змінитися. До голосування Верховною Радою за нову модель влади в остаточному читанні прем’єру мало що загрожує. Президент і глава його адміністрації навряд чи зважаться починати нову велику гру до завершення найважливішої для них гри в політичну реформу. Але після голосування ризики відставки Януковича зростуть.
Зосередивши зусилля на підтримці доброзичливого ставлення до себе з боку Президента й сил коаліції, Янукович не зміг заслужити особливих симпатій населення. У цьому сенсі обережність спрацювала в негатив: за дев’ять місяців до виборів перспективи перемоги в більш-менш чесній боротьбі вельми сумнівні. Й усе-таки серед інших кандидатів від влади стартовий рейтинг Януковича — найвищий. Але це не гарантія, що саме на прем’єра буде зроблено остаточну ставку.
Вразливим місцем Януковича є ослаблення його зв’язків із групою донецьких політиків і бізнесменів, як висуванець котрих він одержав посаду прем’єра. Прагнучи встановити контакти з усією коаліцією, Янукович не міг у своїй діяльності лобіювати інтереси тільки донбаського бізнесу. Це дозволило прем’єру рік протриматися в кріслі, але зменшило стимули підтримувати його далі для Ахметова, Тарути чи Юхима Звягільського, не говорячи вже про Геннадія Васильєва, котрий стрімко робить самостійну кар’єру. Нині з Донбасом Януковича зв’язує, головним чином, відданий йому Анатолій Близнюк. А ще той факт, що мінімум 40% його електорату на майбутніх виборах — жителі Донецької області. Це означає, що збереження контролю над посадою донецького губернатора є критично важливим для прем’єра. Це також говорить про те, що прем’єрство Януковича перестало бути основним засобом утримання донецької групи в складі коаліції. Як зазначив один із головних аналітиків СДПУ(о), донецькі насправді мало інтегровані у владу, якщо враховувати всі рівні, і є багато засобів зацікавити їх у продовженні гри, навіть якщо з неї буде виведено нинішнього прем’єра.
Охочих зробити це, як завжди, не бракує. Дві інші опори коаліції — «Трудова Україна» й СДПУ(о) — свого часу підтримали прем’єрство Януковича як тимчасовий захід, сподіваючись у майбутньому замінити його своїм представником. У квітні уряд прийде в парламент затверджувати свою нову програму. Якщо на той час Медведчук і Пінчук не переконаються, що Янукович є кращою кандидатурою для суперництва з Ющенком на виборах, обговорення програми може стати для прем’єра нерозв’язною проблемою. «Трудова Україна» з підтримкою групи «Народний вибір» може запропонувати зробити ставку на Сергія Тігіпка. Як можливі кандидати від СДПУ(о) обговорюються Георгій Кірпа, Євген Марчук й Анатолій Кінах.
На Януковича працює одна важлива обставина: для розкручування іншого кандидата у влади залишається дедалі менше часу. Янукович уже прем’єр, у нього вже є 10% підтримки населення, й еліта уже враховує його готовність балотуватися на виборах. З кожним днем підвищується ймовірність його висування кандидатом від влади, навіть якщо Янукович не знайде інших аргументів. Як сказав один із помічників прем’єра: «Час працює на нас». Ну а чекати Янукович уміє найкраще.