Так довго запрягали, що немає часу їхати

Поспішність, із якою Верховна Рада приймає євроінтеграційні закони про суспільне телебачення та роздержавлення друкованих ЗМІ, може перекреслити весь позитивний ефект від їх прийняття. Висновки юристів про необхідність доопрацювання законопроектів та пропозиції експертів до уваги не беруться. Рушійними силами для депутатів є швидкість прийняття і особисті упередження.

Здавалося б, у чому проблема? Навпаки, те, про що так довго говорили і чого так довго вимагали громадські діячі, журналісти, політики, нарешті так близько! Якщо вірити представникам більшості і меншості в парламенті, вже 10 жовтня в Україні стануть реальністю два важливих закони "Про суспільне телебачення і радіомовлення в Україні" та "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації".

Готують і обговорюють законопроекти понад п'ятнадцять років. Уже вісім років Україна не виконує взятих на себе зобов'язань перед Радою Європи. За цей час змінювалися чиновники й депутати, з якими представники громадських організацій обговорювали проекти, змінювалися концепції самих проектів. Так, тільки законопроект про реформування друкованих ЗМІ зазнавав змін майже сто разів. І ось до парламенту внесено компромісні проекти, погоджені з урядом та громадськими організаціями. Однак диявол - у дрібницях, ось про ці "дрібниці" й мова.

Суспільне телебачення і незалежні від влади (раніше - державні та комунальні) газети, за велінням депутатів, мають "початися" з 1 січня 2014 р. Час вибрано чудово. По-перше, рік до виборів президента і місцевих депутатів. Медіа-ресурс у міжвиборний період не так цікавить, як у рік виборів, що допоможе цьому самому медіа-ресурсу реформуватися. По-друге, новий фінансовий рік, у якому з чистого аркуша можна змінити фінансування телебачення та державну підтримку газет. Але перед цими змінами Кабінет міністрів повинен прийняти підзаконні акти, від яких багато в чому залежить, чи будуть виконуватися і як саме будуть виконуватися прийняті тепер євроінтеграційні медіа-закони. У Кабміну всього-на-всього шість місяців для реформування телебачення і ще менше часу для газет. Депутати, залишаючи багато питань "на потім", оптимістично заявляють, що хутко зможуть ухвалити зміни до законодавства, коли така потреба виникне. Тут слід було б нагадати оптимістам, що вже два роки не розглядається парламентом законопроект, який усуває невідповідність Закону "Про доступ до публічної інформації" решті чинного законодавства. Тоді, у 2011-му, журналісти підтримували прийняття закону про доступ, підтримують і тепер. Але наявні в законодавстві суперечності, особливо щодо конфіденційності інформації про доходи депутатів та чиновників, виділення земельних ділянок фізичним особам рішеннями місцевих рад, дозволяють відмовляти в доступі до цієї інформації журналістам. Судова практика щодо таких спорів із чиновниками теж спирається на незмінене законодавство. Одне слово, діє класична формула: закон що дишло, який захотів, такий закон і застосував.

Неузгодженість, а точніше суперечливість, законодавства в Україні - не новина. Але ж так прикро отримати "сирий" закон, який обговорювався до цього десятиліттями! Просто тому, що треба якнайшвидше. Як приклад. Передбачається, що рішення місцевих рад, обов'язкові для опублікування, друкуватимуть офіційні видання центральних органів влади, а іншу публічну інформацію органів самоврядування, обов'язковість публікації якої встановлена законодавством (наприклад, про проведення громадських слухань щодо генплану), може друкувати будь-яка газета на підставі договору з місцевою радою. У якому саме виданні і яким тиражем буде опубліковане рішення або оголошення, невідомо. Цінність такої публікації "невідомо де" вельми сумнівна, як для громадян, так і для опозиційних депутатів місцевої ради. Адже часто саме такі публікації в місцевій газеті дозволяють активним і небайдужим запобігти прийняттю незаконних рішень або оскаржити їх. Спілка журналістів пропонує однозначно
встановити законом, що вся обов'язкова до публікації інформація держорганів друкується в офіційному виданні, а вся публічна інформація місцевої ради - в місцевій газеті. Так, прийнята пропонована нами концепція, що офіційне видання може бути лише у центральних органів влади, що воно не є ЗМІ, не розміщує рекламу або журналістські матеріали, тобто публікує тільки ту інформацію, обов'язковість публікації якої передбачена законодавством, і при цьому не використовується праця журналістів. Але ось ще "трохи напильником" доробіть - і "правове регулювання суспільних відносин" у цьому законі стане ясним і визначеним.

Та ж сама історія з фінансуванням, яке має передбачити в бюджеті Кабмін, а перед тим він же повинен розробити положення про таке фінансування. У проекті, наприклад, одночасно передбачається обов'язковість фінансової підтримки місцевих газет із Державного бюджету та заборона фінансувати газети з бюджету. До чого призведуть такі різночитання, очевидно. Приклад цього - і останнє підвищення тарифів Укрпоштою, підприємством-монополістом із доставки преси. З 1 січня 2014 р. Укрпошта підвищує тарифи на доставку друкованих видань на 45 %. Виключно на рівень інфляції з моменту останнього підвищення тарифів у 2010 р. - так запевняють нас нові керівники держпідприємства. І це при тому, що вже другий рік Держкомстат фіксує дефляцію в країні! Під час переговорів Укрпошти і Національної спілки журналістів про можливе підвищення тарифів прем'єр-міністр підписав спеціальне доручення з вимогою доповісти йому особисто про економічну обґрунтованість такого підвищення. Держкомітет з телебачення і радіомовлення заявив, що уряд не допустить погіршення роботи редакцій друкованих ЗМІ та безпідставного підвищення тарифів. І ось на тлі цих заяв, щойно прем'єр-міністр їде у відрядження... Міністерство інфраструктури видає наказ про підвищення тарифів, а Міністерство юстиції його тут-таки реєструє! При цьому Антимонопольний комітет, який видає приписи птахофабрикам про необґрунтоване зростання цін на курячі яйця, заявляє, що не може втручатися в регулювання тарифів, встановлених Мінінфраструктури та узгоджені з Мінекономіки!

Якщо так швидко "змінюється концепція" в Кабміні, то чи є надія на ефективне реформування телебачення і друкованих ЗМІ після нашвидкуруч прийнятих законів і також нашвидкуруч прийнятих постанов уряду? Здавалося б, що може бути простіше - не ламати, не тиснути, не показувати, хто головний, а всього лише почути і прийняти такий закон, який допомагатиме жити й працювати? Але, очевидно, не тут і не тепер.

Чи хочемо ми зупинити прийняття таких довгоочікуваних законів? Ні, і ще раз ні! Національна спілка журналістів вимагає лише врахувати, що штучна поспішність у прийнятті та неувага до важливих деталей призведуть до прийняття законів, які неможливо виконати, до невиправданих бюджетних витрат, до розчарувань журналістів і аудиторії. "Так нам не звикати", - скажете ви. Так, не звикати. А жаль.