Поні бігали по колу... поки гроші не закінчилися

Вісім років Україна не може виконати зобов'язання перед Радою Європи про створення суспільного телебачення і роздержавлення преси. Але тепер на фінансування державних медіа просто немає коштів - у Державному комітеті телебачення і радіомовлення заявили, що фінансування лишилося на три місяці, а НКРУ, НТКУ, ОДТРК чекає скорочення штату. Комунальні медіа, серед яких і преса, і телебачення, і дротове радіо, мають невтішні прогнози на бюджет уже давно. Скорочувати там, як правило, вже нікого.

На колегії Державного комітету телебачення і радіомовлення було затверджено план оптимізації державних телерадіокомпаній на 2013 рік через зменшення більш ніж учетверо фінансування потреб на трансляцію. Відповідно до плану, пропонується до 1 травня внести пропозиції щодо скорочення структури і штату Національної телекомпанії та Національної радіокомпанії не менш ніж на 15%, а також на 18% - обласних державних телекомпаній із чисельністю штату понад 300 осіб. ОДТРК, які мають чисельність штату від 200 до 300 осіб, пропонується скоротити його на 10%. Зі слів заступника голови комітету Дмитра Кравченка: "Цьогоріч сума на трансляцію утричі менша, ніж торік, та більш ніж учетверо менша від мінімальної потреби, яку просив Держкомтелерадіо за розрахунками державних мовників".

1 лютого 2013 року відбулася зустріч Національної спілки журналістів з прем'єр-міністром Миколою Азаровим, на якій, зокрема, обговорили питання скорочення фінансування державних телерадіокомпаній та долю законопроектів про роздержавлення. Очевидно, що в результаті цієї зустрічі, так само, як і попередньої у 2010 р., будуть доручення прем'єр-міністра різним посадовцям. Очевидно, що так само, як у 2010 р., жодне з них не буде виконане. Адже головне питання - це питання коштів, а їх у Держбюджеті немає. Хоча так гостро питання фінансування державних і комунальних медіа не стояло ніколи.

Проекти законів про суспільне телебачення і роздержавлення преси обговорюються експертами, реєструються в парламенті, а потім - відкладаються. Змінюється влада, змінюються групи переговірників - і все починається спочатку: експерти обговорюють, парламент реєструє і знімає з реєстрації. Спочатку законопроектами займалося Міністерство юстиції, тепер - Держкомтелерадіо. Багато разів законопроект (уже було приблизно 85 його редакцій) надходив на розгляд Кабінету міністрів і реєструвався у Верховній Раді. Але ні різні органи влади, ні місцевих чиновників не влаштовує сама ідея відсутності власного засобу масової інформації. Повсякчас при розгляді цього законопроекту порушується питання виключення з роздержавлення то одного, то іншого ЗМІ. Міністерство оборони вимагає зберегти свої ЗМІ для виховання у бійців патріотичного духу, парламент - для донесення думок народних депутатів і фракцій, Кабмін - ініціатив і покращень від уряду. Не відстають від них і місцеві чиновники, які мають можливість фінансувати з місцевого бюджету власний піар-листок. Спілка журналістів може проводити конкурс "Хто надрукує більше фотографій місцевого чиновника в одному номері газети": іноді цифри сягають 30! Місцеві чиновники, які мають власні ЗМІ, просто знищують комунальні, виходячи з їх співзасновників, залишаючи їх без фінансування, майна та приміщень. Дехто, як у Київській області, створює ще одну комунальну газету, блокуючи роботу попередньої.

Небажання чиновників і депутатів, які перетворюють цей процес на біг по колу, прийняти закон офіційно завжди пояснювали неможливістю виконати вимоги журналістів цих видань. Таких вимог дві: безоплатна передача трудовому колективу майна і приміщень редакцій та фінансова допомога місцевим виданням у дотаційних регіонах, в яких без державної підтримки не було б ні освіти, ні лікарні, ні газети. Спілка журналістів, яка представляє інтереси комунальних видань і бере активну участь у процесі підготовки законопроектів, наполягає, щоб закон передбачав реформування, а не знищення цих видань. Більшість приватних видань і телекомпаній дотаційні: ані читачі через передплату, ні рекламний ринок, що нині звужується, як шагренева шкіра, не можуть забезпечити фінансову незалежність ЗМІ. Безумовно, зменшення читацької і рекламної спроможності є показником економічної температури по країні, але від того ЗМІ не легше. До того ж держава дедалі більше втручається у сферу регулювання частот для телекомпаній за принципом "цьому дам, а цьому не дам", та ще й у сферу розповсюдження друкованих видань: підготовлено урядовий законопроект, який передбачає її монополізацію. Багато друкованих видань уже перейшли виключно в інтернет-формат, адже на друковану версію не мають коштів.

Медіа-бізнес має свої особливості, як і будь-який інший. Однак суспільно значима група товарів - хліб, молоко й газета - мусять бути загальнодоступними. Ідеться про соціальний хліб, а не московську плюшку, і йдеться про суспільно-політичні газети, а не таблоїди. Закордонний досвід свідчить про необхідність надання державної підтримки суспільно-політичним виданням. Вона може полягати у низьких тарифах на доставку газет, у зменшенні оподаткування або у прямих дотаціях, наприклад другій за тиражем газеті, щоб запобігти монополізму. Але важко очікувати преференцій для розвитку одного бізнесу, тоді як монополізуються інші сфери.

Таким чином, коштів на утримання державних і комунальних медіа немає, бажання зробити їх реформування можливим - теж, а отже, центри зайнятості чекають нових жертв.