Стратегія повернення Криму: результат невідворотний

Продовження дискусії, запропонованої "Майданом закордонних справ" у статті Олексія Куропятника в попередньому номері DT.UA, хочеться розпочати так: ми обов'язково повернемо Крим. Це неминуче з багатьох причин. Але головна з них - повернення Криму вже стало частиною національної ідеї в країні, яка в черговий раз народилася, коли дзвони Михайлівського собору (зовсім недавно й уже так давно) грудневої ночі, коли здавалося, що вже все скінчено, підхопили заклик Майдану: "Києве, вставай!".

Україна ніколи не змириться з анексією Криму. А будь-який український політик, котрий лишень засумнівається, лишень спробує зобразити якусь "фігуру умовчання" навколо цього, повинен перестати бути українським політиком.

Дивовижно: всього три місяці тому, коли в Кремлі підписали шокуючий акт про анексію, нам у Криму здавалося, що це на довгі-довгі роки. Нині, попри дедалі більш жорстоку й непередбачувану агресію РФ у Донбасі, здається, що це відбудеться швидше. Історичний час прискорився. День за місяць. А нерідко й більше.

Часто кажуть (і автор, неодноразово працюючи над різними кримськими програмами розвитку, теж так вважав), що стратегії треба розробляти з холодним розумом. Неправда. Не завжди. Не скрізь і не в усьому. Емоції, драйв, зухвалість, віра, політична воля, пасіонарність народу - називайте як завгодно - наймогутніший фактор успіху стратегічного плану. Особливо такого рівня, як стратегія повернення Криму. І тому її головний девіз, як і головний її розділ, звучить так...

Активний наступ

У найкоротший термін - буквально дивом і на очах - усім народом відроджуючи боєздатність Збройних сил і зірвавши кремлівський план "сухопутного коридору" в Крим берегом Азовського моря, ми вже майже забезпечили невідворотність успіху.

У результаті цього окупований Крим із перспективного торговельно-транзитного, туристичного й санаторно-курортного центру Чорноморського регіону вже майже перетворився на геоекономічний острів з украй уразливими й недостатніми шляхами постачання. Постачання практично всім, крім зерна й газу. Нам треба прибрати це "майже" і дати можливість працювати "острівним" чинникам економічної географії Криму, підтримувати й підсилювати їхню ефективність. І називається це...

Економічна війна

Відразу скажемо - так, доведеться бити, зокрема, й по своїх. Але дивно, що свої, кримські "політичні українці" (а серед них і кримські татари, і українці, і євреї, і дуже багато етнічних російських і змішаних родин), які яскраво й стрімко проявилися саме в ці драматичні місяці, не тільки розуміють цю необхідність. Вони буквально викликають вогонь на себе, запитуючи щодня нас - тих, хто виїхав на материк, коли, нарешті, Україна почне жорстку економічну блокаду півострова? Додаючи: "Ми потерпимо, тільки поверніть нас швидше..."

"Економічна війна" не є щось нове в історичній практиці. 1939 року, очоливши уряд у перші дні Другої світової, британський прем'єр Вінстон Черчилль створив спеціальне міністерство економічної війни з третім рейхом. Воно швидко проаналізувало всі слабкі місця - експортні й імпортні комунікації, активи за кордоном і судна в морі, критичні сировинні й фінансові позиції. І діяло - винахідливо, жорстко й швидко.

Блокада

Блокада Криму вже є. Застосування й навіть лише загроза застосування санкцій, тобто емоційний чинник - страх перед можливими неприємностями, призвели до колапсу й деградації фінансово-банківської системи в Криму. З півострова пішли всі пристойні й технологічні банки, а прийшли ті, яких не шкода - трьохсоті й п'ятисоті в рейтингах, що не мають навіть кореспондентських рахунків за кордоном, з важковаговиків - тільки банк "Россия", що вже потрапив під санкції.

Чотири з лишком мільйони українців, що становили до трьох чвертей щорічного туристичного потоку в Крим, образилися через окупацію і не поїхали на відпочинок, створивши ланцюгову реакцію негативних наслідків - скорочення кількості поїздів, грошової маси, доходів кримського бізнесу, місцевих бюджетів і населення, товарообігу тощо.

Усі - наголосимо, всі (!) - глобальні й маленькі круїзні і майже всі вантажні судноплавні компанії скасували заходження в кримські порти. Вони виконали рекомендацію Генасамблеї ООН "утримуватися від будь-яких дій або кроків, які можна було б витлумачити як визнання будь-якого зміненого статусу Автономної Республіки Крим і Севастополя". Так само вчинили авіакомпанії, крім російських. Та й ті роблять великий гак, заходячи на аеропорт Сімферополя з боку Краснодарського краю, над Керченською протокою.

Слідом за пристойними банками (до того ж через побоювання експропріації власності) пішли майже всі інвестиційні проекти й перспективні контракти. Теж - крім російських.

Для логічного завершення економічної блокади - підкреслимо, особливо з урахуванням останніх рішень ЄС і США про санкції у зв'язку з анексією Криму, - слід зробити ще кілька кроків.

Завершення
транспортної блокади

Треба й можна швидко й повністю зупинити заходження в кримські порти іноземних торговельних суден. Згідно з моніторингом нашого проекту "Чорний список", особливо грішать цим судновласники з Туреччини і Греції. А магніт, що притягує, попри окупацію Криму, їхні танкери, - термінал скрапленого газу в Керченському морському рибному порту й Феодосійська нафтобаза, що вже потрапила до списку санкцій.

Ці ж дві країни - Греція і Туреччина, а також Італія - члени НАТО, дві - члени ЄС, і одна, асоційована з ЄС, вирізнилися своєю допомогою окупантам, надавши їм шість великих поромів для перевезення автомобілів.

Три турецькі пороми, які перепродано з явними ознаками фіктивності й які змінили назви й прапори після наших публікацій, ходять із Зонгулдака в Севастополь, а також на найвужчому транспортному напрямку - з Новоросійська у Феодосію. Принаймні щодо одного з них є інформація про перевезення в Крим російської військової техніки. Обидва грецькі й італійські пороми навіть не вважають за потрібне приховувати свою державну належність, перевозячи автомобілі з Тамані в Керч.

Змусити їх піти, та ще й покарати - для українських дипломатів і юристів зовсім нескладно. Ну, а якщо держчиновникам бракує часу, то його знайдуть громадські активісти й ЗМІ. Перевірено на практиці: після публікацій і заяви про скоєння злочину від одного з активістів одеського Євромайдану до транспортної прокуратури Іллічівська турецький танкер, що грішив заходженням у Феодосію, не ризикнув заходити в порт, побоюючись арешту.

Стосовно морських суден російських судновласників, то їх, природно, чимало серед порушників режиму окупованої території. Якщо Міністерство інфраструктури разом з Міністерством юстиції України добре попрацює, то невдовзі ці судновласники відчують, що загроза арешту "за спільника" нависне над будь-яким їхнім судном, що заходить у порти кожної зі ста країн світу, які підтримали резолюцію Генасамблеї ООН про територіальну цілісність України. А в цьому зв'язку можна дістати й відмову компанії-страховика. Прецеденти вже є.

З російськими літаками, що літають в аеропорт Сімферополя, все нескладно, хоча й клопітно - їх дуже багато, у липні близько 60 бортів щодня. Однак мета виправдає зусилля: номер конкретного борта, зафіксований на окупованій території і переданий в Євроконтроль та ICAO, має закрити цьому лайнеру доступ в аеропорти порядних країн. І цей час невдовзі настане.

Інвестиційна блокада

Розглянемо на свіжому прикладі. Турецька мережа готелів Rixos нещодавно почала набирати співробітників, зокрема персонал зі знанням турецької мови, для нового 5-зіркового готелю, відкриття якого очікується в серпні 2014 року.

Ще до окупації Криму "Сбербанк России" виступив інвестором готельного комплексу "Мрія" в селищі Оползневе, що за 25 км від Ялти. Комплекс, у якому можуть відпочивати до тисячі людей, спроектував відомий британський архітектор Норманн Фостер. Керуючою компанією стане турецька готельна мережа, і об'єкт в окупованій Ялті отримає назву RixosYaltaMriya 5*.

Чи розуміє майбутній керуючий новим готелем, що для дуже небайдужих українських громадян зовсім не секрет, що, крім трьох десятків готелів у десяти країнах світу, він управляє готельним комплексом в українському Прикарпатті? Чи розуміє, що в цій ситуації, тут і тепер, принцип business as usual може не пройти? Навіть точно не пройде. А далі - без коментарів...

І ще. Як відомо, "Сбербанк России", побоюючись міжнародних санкцій за анексію Криму, згорнув банківську мережу на півострові, щоб, крім іншого, залишитися на українському банківському ринку й не потрапити під міжнародні санкції. Але пряма участь у реалізації великого інвестиційного проекту в окупованому Криму знову ставить його перед неприємною дилемою. Ясно, що прикро. Але йому є на кого ображатися...

Торговельна блокада

А тепер про український бізнес у Криму. Звичайно, окупанти у своїй запопадливості в короткий термін витиснути з півострова все українське жорстоко прорахувалися - з якісними й ціновими параметрами та логістикою українських харчових продуктів насамперед. І вже не хочуть зовсім від них відмовлятися. Бо замінити в Криму українську торгівлю харчами російським ритейлом із дорожчою і менш якісною продукцією, переважно імпортною, виявилося не так-то просто. До того ж, її неможливо доставити на півострів у потрібній кількості морським шляхом.

І на цьому тлі в деяких українських бізнесменів з'явилося непереборне бажання продовжувати працювати в Криму, наче нічого не сталося, удаючи, що окупації й анексії не існує.

Змінити це нескладно. Потрібно негайно зажадати відповіді на основні запитання держполітики про економічну діяльність на окупованій території. Відповідь на них мав дати відповідний закон, який досі Кабмін у ВР не подав, а натомість раптом з'явився проект авторства С.Терьохіна і К.Ляпіної про фейкову ВЕЗ. Нагадаємо головні запитання, на які терміново потрібні виразні й чіткі відповіді:

а) як Україна ставиться до співробітництва вітчизняного й іноземного бізнесу з окупантами на території Криму (зокрема у вигляді сплати податків), у яких випадках вона це допускає, а в яких - запроваджує санкції;

б) які різновиди підприємницької діяльності на окупованій території Україна вважає припустимими для своїх громадян (наприклад, у критичних сферах життєдіяльності населення), а які неприйнятними, такими, які підпадають під санкції.

Відповідальний і патріотичний бізнес, на наш погляд, мав би керуватися розумінням двох простих речей:

1) сплачувати податки окупантам означає фінансувати продовження агресії РФ проти України;

2) подальше провадження українського бізнесу в Криму означає дискредитацію звернень України до країн світу з вимогою запровадити жорсткі економічні санкції щодо агресора.

Що ж робити бізнесу?

По-перше, усвідомити, що окупаційний режим не збирається терпіти їх довго. Кожна українська етикетка на макаронах - це агітація проти РФ. Саме так вони це сприймають. Завданням витиснути український бізнес з українськими товарами з Криму, зокрема, було зумовлене раптове вилучення з обігу гривні на півтора року раніше від оголошеного терміну.

По-друге, готуватися до виходу з Криму на материк. А в державній політиці має бути прописано економічні стимули для українських підприємців, які виводять свій бізнес з території Криму в інші регіони України.

І на завершення цієї частини - ще раз про прискорення історичного часу. У нас на очах відбувається дуже цікавий процес - прискорення розуміння російськими окупантами того, який головний біль, яку валізу без ручки вони собі "прианексували". Прискорення роздратування скрізь, крім Москви, тим, що кошти на "розвиток Криму" треба не виділяти, а вишукувати. У тому числі за рахунок бюджетів та інвестиційних програм суб'єктів РФ. Прискорення розуміння дедалі більшою кількістю людей у Криму тієї грандіозної геополітичної афери, жертвами якої вони стали.

* * *

Зрозуміло, це далеко не вся стратегія повернення Криму, над якою працюють експерти "Майдану закордонних справ", а тільки початок, як ми сподіваємося, широкої дискусії - зокрема й на сторінках DT.UA.

У блоці "Активний наступ" наші експерти проаналізують правову блокаду РФ для відшкодування збитків, завданих анексією Криму.

Ми бачимо зовсім ясну реальність дипломатичної, військової та військово-морської ізоляції РФ у Чорноморському регіоні. Пропонується переглянути характер участі України в міжнародних організаціях у Чорноморському регіоні (ОЧЕС і ПАЧЕС), запропонувати нове бачення існуючої Організації за демократію та економічний розвиток ГУАМ, залучити до вирішення питання повернення Криму країни Вишеградської четвірки й Балтії.

Другий блок стратегії ми називаємо "Людський вимір". Він стосується політики України щодо різних категорій своїх громадян, які перебувають у Криму. Ми пропонуємо вже сьогодні шукати відповіді на нові потенційні загрози. Наприклад, що робити в ситуації, коли російські окупанти перемкнуть інтернет-трафік з кабелю Укртелекому, з якого зараз його беруть провайдери, на кабель Ростелекому, який уже перекинули через Керченську протоку? Адже тоді в Криму буде такий собі "інформаційний акваріум", куди надходитиме сигнал лише "Путін ТБ". При цьому українські сайти блокуватимуться порухом мишки, і люди опиняться в "електромагнітному заповіднику".

Ну й, нарешті, є ще один блок - "Державно-правовий вимір Стратегії", в якому, зокрема, ми говоримо про те, що має існувати Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Утім, як вона у структурі КМ України називатиметься - віце-прем'єр чи Міністерство у справах Криму, не так важливо. Просто в цього міністра або віце-прем'єра має бути через дефіс написано - "голова Ради міністрів АРК". Це й буде той орган, що, з одного боку вестиме економічну війну з окупантом, а з іншого - захищатиме права наших громадян, які залишилися на окупованій території й які виїхали на материк.

І, нарешті, ми повинні перестати замовчувати "кримськотатарське питання" або продовжувати ховатися від нього, як було всі ці роки. На думку експертів, які працюють за цією темою, слід чітко й ясно вписати в нову Конституцію України, що Автономна Республіка Крим - це реалізація права корінного народу України - кримських татар, на своє самовизначення. А варіант формату, який влаштує основні групи населення півострова, знайти можна, і в міжнародній практиці такі варіанти є.

Звичайно, можна дискутувати щодо кожного з означених питань, не можна лише і далі нічого не робити для повернення Криму. Загалом ідеться про дуже серйозну політику, яку протягом усього періоду окупації має проводити і держава, і, наголосимо, громадянське суспільство. Бо якщо не буде громадянської складової в цій стратегії, нічого не вийде. І навпаки. Майдан це довів.