Політика нелетальної дії

Коли країна воює, їй украй необхідна зовнішня підтримка - політична, фінансова, військова. І Україна, проти якої Росія веде "гібридну війну", - не виняток.

Зі словами більш-менш усе нормально. НАТО, ЄС, ООН, ОБСЄ, Рада Європи декларують свою політичну підтримку Києву, який протистоїть російської агресії. Та й громадська думка на Заході загалом на боці України: багато людей згодні з принцом Чарльзом, який порівняв Путіна з Гітлером.

Зі справами набагато складніше. Тут Захід значно менш послідовний, ніж того хотілося громадянам країни, чиї співвітчизники вмирали на барикадах під прапорами ЄС…

Проблема не тільки у зволіканні із запровадженням Євросоюзом і США секторальних санкцій, здатних завдати відчутного удару по російській економіці. Засуджуючи дії Росії і Володимира Путіна в Україні, Франція, наприклад, готується поставити в РФ два військові кораблі типу "Містраль". Разом з тим у Парижі, так само як і в інших європейських столицях, і чути не хочуть про поставки сучасної зброї і техніки в Україну. Відразу ж починають згадувати про директиви ЄС, які забороняють постачати озброєння в зони конфлікту.

Але для того, щоб наша країна могла перемогти у розв'язаній Росією війні, українські солдати мають перевершувати в технічному оснащенні російських диверсантів і сепаратистів, озброюваних Росією, а не відставати від них. Армія і спецпідрозділи потребують сучасної зброї, обладнання - тепловізорів і засобів зв'язку, екіпірування та сухпайків, безпілотних розвідників і персональних засобів захисту. Нам потрібна техніка й амуніція для спецоперацій. Необхідне реформування армії і сил безпеки, навчання спецпризначенців сучасним методам протидії тероризму.

Зважаючи на важке економічне становище, Українська держава самостійно не може повністю забезпечити силовиків усім необхідним. Звичайно, українці своїми грошовими переказами фінансово підтримують українські Збройні сили, відправляючи есемески на номер 565. Але цього замало. Сьогодні реалії такі, що тільки Захід може нам допомогти в якнайшвидшому переоснащенні армії та сил безпеки сучасними засобами летальної і нелетальної дії, посприяти у проведенні реформ. Для України це - питання виживання.

Для Києва ця військова допомога потрібна не тільки для ефективного протистояння російським диверсійним групам. Вона важлива ще й тому, що сучасна зброя на озброєнні української армії матиме стримуючий характер. А це посприяє деескалації ситуації в регіоні. Тим більше що загроза російського вторгнення досі ще залишається досить високою.

Колишній американський посол у нашій країні Джон Гербст нещодавно зауважив, що якби Путін "знав, що у військовому арсеналі України є західні засоби протитанкової і протиповітряної оборони, ціна вторгнення різко піднялася б". До цих слів тим більше варто прислухатися, що Кремль публічно заявляє: Росія не може і не збирається гарантувати територіальну цілісність України, оскільки, мовляв, ніколи не брала на себе таких зобов'язань.

Ще у квітні різні українські силові відомства готували списки необхідних засобів. З огляду на стан нашої армії, загонів спеціального призначення, їм необхідно все. І надіслані в західні столиці списки містили перелік "від шкарпеток до ракет". В одному з них навіть було прохання до західних партнерів надати медичний автомобіль… УАЗ. Зрештою, Київ усе ж підготував єдиний список.

Минулого тижня, після засідання спільної робочої групи Україна-НАТО з питань військової реформи, секретар РНБО України Андрій Парубій заявив, що частина допомоги, виділеної країнами - членами альянсу, уже перебуває на українському кордоні. Це шоломи, бронежилети, прилади нічного бачення, засоби надання першої медичної допомоги та інші засоби нелетальної дії. Сподіватимемося, що за цією партією не забаряться також інші.

Але якщо Київ очікує від Брюсселя насамперед матеріально-технічної допомоги, то НАТО хотіло б для початку направити в нашу країну радників, які посприяли б у забезпеченні безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, у логістиці технічних засобів, що надходять, реформуванні силових структур. Історія із загрозою захоплення Запорізької АЕС показала, наскільки гостро стоїть проблема безпеки об'єктів підвищеної небезпеки. До речі, на початку квітня в Україні вже працювала група цивільних експертів з НАТО, що сприяла зміцненню безпеки на атомних електростанціях.

Але проблема в тому, зазначають наші співрозмовники з різних структур і відомств, що багато хто в Києві не хоче визнати існування проблеми управління і логістики в українських силових структурах. Українські військові хочуть одержати матеріально-технічну допомогу, а не поради, як її використовувати. І це може ускладнити майбутнє співробітництво, негативно позначаючись на ефективності роботи експертів зокрема і безпеки країни в цілому.

Втім, значно серйозніша проблема - неготовність Заходу надати Україні масштабну військову допомогу засобами летальної і нелетальної дії.

Генсек альянсу Андерс Фог Расмуссен днями заявив, що надати конкретну військову допомогу Україні може не НАТО (бо ця організація не має військової техніки, засобів розвідки і телекомунікації), а її країни-члени. Наші співрозмовники також наголошують: хоча список необхідного слід надсилати в штаб-квартиру НАТО, співробітництво відбуватиметься на двосторонньому рівні.

А реальність така, що Київ може серйозно розраховувати лише на Вашингтон і Оттаву. Можливо, ще на Лондон. Європейські ж партнери України вкрай обережно ставляться до перспектив військової допомоги нашій країні. І основна причина - небажання псувати відносини з Росією, з якою багато країн ЄС мають тісні енергетичні й економічні зв'язки. На обсяги економічного співробітництва й на негативні наслідки для національних економік особливо активно натискає російське лобі в Європі, виступаючи проти санкцій "третього рівня".

Свою роль у формуванні цієї позиції країн Євросоюзу відіграє і російська пропаганда, яка створює у європейського обивателя уявлення, що події в Донецькій і Луганській областях - це громадянська війна, а зовсім не російсько-український конфлікт. Цим, до речі, і користуються багато європейських політиків, які пояснюють відсутність масштабної військової допомоги Україні тим, що на Сході нашої країни, мовляв, громадянська війна. Та й узагалі, "поставляти військову допомогу - це означає підігрівати гарячі голови й ситуацію". Отака у них політика "нелетальної дії"…

У результаті, сьогодні реальна допомога від країн Європейського Союзу може бути тільки у проведенні комплексного огляду сектора безпеки та оборони, направленні європейських радників у Міноборони, МВС, Нацгвардію. Ще можлива й незначна допомога засобами нелетальної дії.

До речі, на допомогу Ізраїлю, який має сучасну техніку, зброю та екіпірування для спецоперацій, також не варто надто сподіватися. Поки в правлячій коаліції сильні позиції Авігдора Лібермана, Тель-Авів витримуватиме проросійську позицію в російсько-українському конфлікті.

Американці більш рішучі. Насамперед тому, що посилення військової допомоги Україні вимагає від них логіка внутрішньополітичних процесів у самих Сполучених Штатах. Річ тут не тільки в активності української діаспори або сакральному ставленні американців до демократичних цінностей і свобод: агресивна політика Володимира Путіна щодо відновлення СРСР зачепила особисто Барака Обаму, який вклав багато чого зі свого політичного капіталу та авторитету Демократичної партії в політику "перезавантаження".

Сьогодні дії російського президента загрожують нинішньому хазяїнові Білого дому тим, що він може увійти в історію як "антирейган": тоді як Рональд Рейган своєю політикою сприяв краху "імперії зла", Обама багатьом американцям може запам'ятатися як президент, що посприяв відновленню Російської імперії на пострадянському просторі. Демократи розуміють, що якщо американський президент не виявить твердості в українському питанні, то їхній кандидат програє на двох найближчих президентських виборах.

Словом, Київ уже переслав у Вашингтон список необхідного. Він містить не тільки бронежилети і прилади нічного бачення, а й протитанкове озброєння, і засоби ППО. А колишній заступник міністра оборони України Леонід Поляков уточнив, що Україна попросила у США старі бронемашини, розвідувальну техніку й бронежилети, які будуть списуватися і розпродаватися після завершення виведення американських військ з Афганістану.

Як повідомляє агентство Defense News, за словами п. Полякова, деякі країни, включаючи Сполучені Штати, можуть без зусиль надати військову техніку на додачу до того озброєння, яке Україна може купити самостійно. Йдеться про медичні препарати, каски, бронежилети, безпілотні літальні апарати, системи нічного бачення, захищені засоби зв'язку та обладнання радіоелектронної боротьби.

"Україна не просить, щоб її захищали американські солдати. Ми просимо тільки інструменти для захисту нашої країни", - пояснив позицію Києва в The Wall Street Journal Андрій Парубій. Нагадаємо, що раніше Сполучені Штати вже відправили в Україну сухпайки, а американське посольство придбало для Державної прикордонної служби України засоби зв'язку, біноклі, дротові загородження, запчастини для автомобільної техніки.

Конкретних домовленостей щодо заявки Києва поки що не досягнуто. Але велика ймовірність того, що після президентських виборів у нашій країні Вашингтон ухвалить рішення і про поставки в Україну засобів летальної дії. І, можливо, зможе натиснути на своїх європейських союзників у НАТО, щоб ті активніше допомагали Києву.

Але щоб ця допомога була ефективною, українська влада має вирішити низку проблем з проведенням АТО й діями силовиків. На Заході небезпідставно побоюються, що надана українським силовикам сучасна зброя може згодом опинитися в руках терористів. Усі добре пам'ятають, як українські військові "заради запобігання кровопролиттю серед мирного населення" роззброювалися і віддавали техніку першій же озброєній банді.

Але поки рішення про поставки засобів летальної дії не ухвалено. При проведенні АТО українським силовикам залишається покладатися тільки на себе і на своє застаріле озброєння.