Стратегія повернення Криму: кримські татари в умовах окупації

Тема анексії Криму починає посідати в українських ЗМІ, громадських дискусіях та політикумі належне місце. Почасти це пов'язано з поступовим усвідомленням усіх причин та наслідків, які принесла нам анексія півострова, частково викликано інформаційними сплесками навколо окремих подій, як, скажімо, безпрецедентний хаос і дезорганізація на поромних переправах у Криму чи спроба протягти через український парламент відверто лобістський закон про вільну економічну зону на півострові. Ми ж продовжуємо робити свій внесок, започаткований публікаціями "Стратегія повернення Криму", "Стратегія повернення Криму: результат невідворотний", у №№ 25 і 26 DT.UA Продовжити цикл статей про стратегію повернення Криму цього разу хочемо дискусією про роль кримських татар.

Відразу зазначимо, що в нас не бракувало ані кримських, ані кримськотатарських експертів, які б могли професійно висловитися на цю тему. Але ми свідомо вирішили, що сказати перше слово на зазначену тему має київський експерт українець. Час кримськотатарському питанню перестати бути проблемою самих кримських татар чи Криму.

Кримськотатарська громада під час анексії Криму виявилася найбільш організованою патріотично налаштованою частиною мешканців півострова, що, у світлі опрацювання стратегії визволення Криму від російських окупантів, примушує заново оцінити її потенціал і відвести їй справедливе місце, а також звільнити від певних міфів та фобій, що досі живуть як в українському суспільстві загалом, так і секторі безпеки зокрема.

Ситуація, в якій опинилися кримські татари після анексії півострова, викликає справжній жаль та щире співчуття: складається враження, що в них немає ані справжніх друзів, ані реалістичної надії на самозбереження. Українській державі та громадському сектору бракує одностайності в підходах і заважають сумніви, як ставитися до цієї громади в нових умовах. Жорсткі дії російських окупантів проти лідерів громади не залишають жодних ілюзій з приводу дотримання прав етносу в Криму, а Туреччина виявилася занадто пов'язаною власними економічними інтересами із Росією.

Перспективи збереження значимої проукраїнської орієнтації кримськотатарської громади в Криму для реалізації стратегії в середній перспективі слід визнати реальними тільки в межах досить стислого часового проміжку - до 5 років. Багато залежатиме від деструктивних зусиль російської влади, зокрема ФСБ, яка намагатиметься знизити значення цієї громади як проукраїнського фактора. Цілком очікуваною може бути реалізація низки заходів. Насамперед це "розмивання" самої національної ідентичності народу шляхом "злиття" з казанськими татарами за схемою: кримські татари = казанські татари = татари, які вже мають "батьківщину" в Татарстані, відтак усі претензії на статус корінного народу Криму відкидатимуться. Можлива спроба внесення розколу в керівництво Курултаю та Меджлісу, які впливають на 85% громади, шляхом поступової заміни лояльних до України активістів на проросійських ставлеників та підривання джерел фінансування організації шляхом заміни бізнесменів-донорів на проросійських. Очікуване поширення практики залякування активістів та громади з боку російських силовиків, а також структур так званої "самооборони" і козаків, яких влада РФ активно використовувала з моменту окупації, щоб зламати волю активістів громади до чинення мирного спротиву окупації.

Отож нам слід бути готовими до того, що певна частина кримських татар піде на співпрацю з окупантами задля економічного та фізичного виживання, що не мусить викликати з боку влади і громадськості України негативної реакції. Процес набиратиме обертів у міру того, як Росія впроваджуватиме в життя фактичну заборону чинного інституту подвійного громадянства до 2016 р.

Якою має бути стратегія офіційного Києва для протидії негативному розвитку подій? Перш за все слід звернути увагу на переміщених осіб із числа громади на материковій Україні: до 7 тис. кримських татар із майже 300 тис. уже залишили Крим. Основні регіони міграції - м. Київ, Галичина та Херсонська область. Крім того, Україні варто скористатися тим фактом, що ключові лідери кримськотатарської громади залишаються на території материкової України.

Першочерговим елементом державної політики має стати пошук шляхів надання Курултаю та Меджлісу, як органам самоврядування кримських татар, правового місця в новій системі державної влади України. Це дозволить легалізувати їхні подальші відносини як із органами центральної виконавчої влади України, так і з державним виконавчим органом у питаннях окупованої АРК, зародок якого вже функціонує в Херсоні. Призначення Мустафи Джемілєва Уповноваженим президента України з питань кримськотатарського народу - це крок у правильному напрямку, який слід вітати, але цього, звісно ж, замало.

Офіційному Києву варто сконцентрувати зусилля на підтримці внутрішніх мігрантів як найбільш лояльного до України сегмента зазначеної громади з державних та недержавних джерел фінансування. Це дозволить забезпечити збереження Меджлісу як найбільш проукраїнської організаційної структури громади, наявність якої виконувала б функції підкріплення політичних претензій України на територію півострова в перспективі, а також підтримувати інституційний канал для системної допомоги громаді. У цьому контексті держава має відповідним чином змінити своє внутрішнє законодавство, щоб переміщені особи отримали можливість користуватися матеріальною та фінансовою допомогою від міжнародних спеціалізованих організацій.

Важливим організаційним моментом для згуртування кримськотатарської громади з боку держави є забезпечення компактного проживання її представників на материковій Україні поблизу АРК, зокрема в Херсонській області, де для цього планується виділити
9 тис. га. Це необхідно для вирішення низки перспективних завдань: підтримання постійного інформаційного каналу зв'язку з півостровом в умовах інформаційної блокади з боку РФ через функціонування власного каналу ТБ, радіо та розгалужені родинні зв'язки; розміщення елементів органів самоорганізації громади, які працюють в умовах більшої свободи (пропаганда на контрасті), з метою моральної підтримки тих, хто залишився на півострові; підтримання бізнес-зв'язків з громадою на півострові з метою економічного виживання; надання правової підтримки юридичним особам на півострові на випадок конфіскації, утисків та порушення прав людини.

Значущим елементом збереження етнічної ідентичності кримських татар бачиться забезпечення вивчення у спеціально визначених вишах материкової України кримськотатарської мови, історії народу, історії Криму з метою залучення до їх вивчення етнічної молоді з півострова. КНУ ім. Шевченка вже оголосив про таку програму, тепер черга за НаУКМА.

Потужним сигналом зміни ставлення влади України до кримських татар, крім визнання його корінним народом країни, могло б стати розформування інструментів послаблення та розколу цієї громади, які були створені Партією регіонів. Наприклад, Духовного центру мусульман України (ДЦМУ)
зі штаб-квартирою в м. Донецьк. Так була розформована у
2005 р. кишенькова Партія мусульман України Р.Ахметова як негативна, з іміджевого погляду, політична сила. Крім того, істотним подразником у Криму для кримськотатарської громади залишається діяльність конкурентної до Духовного управління мусульман Криму філії Київського муфтіяту України, яку ДУМК і Меджліс вважають сектою хабашизму.

Підтримка державою Україна громади кримських татар на території окупованого півострова бачиться завданням украй делікатним і складним, однак вартим докладання зусиль, оскільки успіх розбудови нової демократичної України залежить насамперед від її здатності турбуватися про своїх громадян, які зберігають лояльність навіть в умовах жорсткої окупації.

Україна має виявити лібералізм та розуміння зусиль кримських татар виживати в умовах окупації. Кримські татари на сьогодні досить політично структуровані, мають лідерів та потужну релігійну єдність, водночас розцінюються ФСБ як провідна загроза для нацбезпеки РФ. При цьому слабкістю громади залишається її залежність від меркантильних інтересів фінансових спонсорів з числа провідних етнічних бізнесменів, які, своєю чергою, змушені йти на співпрацю з окупаційною владою. Відтак, значного опору від цієї громади не слід очікувати, навіть попри посилення порушень прав людини щодо них з боку російської влади, яка намагатиметься й надалі розколювати лідерів кримських татар, кооптуючи колаборантів до органів окупаційної кримської влади. До того ж не варто переоцінювати протестні дії громади, оскільки традиційно Меджліс практикує виключно ненасильницькі форми боротьби за права народу.

Держава Україна має послати кримським татарам на півострові чіткий сигнал про те, що, незважаючи на фінансову скруту та слабкість, вона до кінця їх підтримуватиме й намагатиметься повернути Крим до свого складу. Тут окреслюються такі напрями підтримки:

1) Правовий захист прав людини стосовно представників кримськотатарської громади в Криму. Російська влада дала їм певні обіцянки в царині захисту прав, однак із моменту анексії півострова кримські татари зіштовхуються зі зростанням насильства та дискримінацією. Ті, хто залишився, опиняються перед вибором: або відмовитися від українського громадянства і прийняти російське, або стати "іноземцем" у себе на Батьківщині. Кримськотатарські активісти стали об'єктом затримань та жорстокого поводження з боку озброєних людей. Решата Амєтова, який проводив пікет біля уряду Криму в перші дні окупації, було викрадено й закатовано до смерті. Лідеру кримськотатарського народу й народному депутату України Мустафі Джемілєву та голові Меджлісу Рефату Чубарову ФСБ заборонила в'їзд на територію Батьківщини; десятки кримських татар були притягнуті до відповідальності за участь у мирних акціях протесту. Вищий представницький орган кримських татар, Меджліс, перебуває під загрозою заборони діяльності. Російська влада легалізувала діяльність озброєних груп т.зв. "самооборони", які стоять за деякими жорстокими нападами на кримських татар.

2) Спрощення порядку перереєстрації та ведення бізнесу для тих підприємців, котрі переводять свій бізнес на материкову Україну. Підтримання саме цього прошарку підприємців має першочергове значення, оскільки саме вони є базою для фінансування Меджлісу як незалежного органу самоврядування громади.

3) Українська держава має залучити до підтримки громади кількамільйонну діаспору кримських татар на Балканах, у Німеччині, Румунії, Туреччині та США. Певна готовність до такої допомоги вже демонструється, але вона потребує інституційної підтримки.

Зважаючи на постанову ВРУ № 1140-7 від 20.03.2014 про визнання Меджлісу і Курултаю, державі Україна варто докласти зусиль до ліквідації або послаблення впливу створених спецслужбами РФ та патронованих за часів президентства Януковича Партією регіонів і СБУ маргінальних кримськотатарських громадських, політичних та релігійних організацій, діяльність яких була спрямована на розкол кримських татар та опозицію Меджлісу. З початку анексії півострова ці т.зв. "могильовські" татари з готовністю стали "путінськими" татарами й активно співпрацюють із окупаційною владою Криму.

Важливо також змінити ставлення й усвідомлення кримськотатарської проблеми широкою українською спільнотою: на відміну від українців, цей народ втратив не просто територію, а Батьківщину. Іншої у них немає й не може бути. Але кримськотатарський народ є невід'ємною частиною нової української нації. Тому ігнорувати чи применшувати значення його проблем згубно для всього українського суспільного організму.