Парламентський калейдоскоп

В останню неділю квітня в Іспанії відбулися дострокові парламентські вибори.

Вони були третіми за останні чотири роки. В нинішніх перегонах у запеклому змаганні правлячі соціалісти перемогли консерваторів.

Основні дискусії, які відбувалися на виборах, точилися навколо національної ідентичності та шляхів вирішення проблеми каталонського сепаратизму. Явка на голосуванні виявилася рекордно високою, а результати стали для багатьох неочікуваними: із 350 місць у парламенті соціалісти матимуть 123 місця (порівняно з попередніми виборами, додатково отримавши 38), консерватори Народної партії - 66 місць (втративши 69), правоцентристи "Громадяни" - 57 місць (додали 25), ультраліві з "Подемос" - 42 місця (втратили 24). Ультраправі з Vox ("Голос") уперше отримали 24 мандати.

Найбільше програли консерватори та "Подемос": вони втратили майже половину своїх місць, а контроль у Сенаті перейшов до соціалістів.

За результатами виборів, у соціалістів як переможців виникло дві проблеми. Перша - криза в Каталонії не зникла, її відкладено, судові вироки для лідерів сепаратистів можуть мати для Мадрида протилежний ефект. Друга - на тлі каталонської кризи виникла й набула широкої популярності ультраправа партія Vox, яка закликала до радикальних заходів викорінення сепаратизму, чим зруйнувала тривале табу на існування нацистських та фашистських партій після режиму Франко. Вибори не з'єднали націю, а ще більше розкололи.

Політична криза в Іспанії триває вже третій рік. Спроби консерваторів застосувати помірно жорсткий "рецепт" її лікування успіху не мав. У червні 2018 р. їх послали у відставку, правда - через корупційні скандали. Дивно те, що, хоча їхній новий лідер Пабло Касадо взяв для партії трохи правіший політичний курс, цим він тільки посилив катастрофу власної політичної сили: правоцентристські голоси відійшли до партії "Громадяни", а ультраконсервативні виборці підтримали Vox.

Нагадаємо, що консервативна Народна партія з початку 2000-х років узяла курс на свідому конфронтацію з регіональним урядом Каталонії на тлі несправедливих бюджетних відрахувань. Це породило в регіоні потужну хвилю сепаратизму та врешті - кризу національної ідентичності іспанців. Ставка на криміналізацію сепаратизму у 2017 р. ввела країну в період гострої політичної нестабільності, яка загальмувалася дев'ять місяців тому, коли до влади прийшов уряд меншості соціалістів. Замість конфронтації партія Пабло Санчеса почала шукати шляхів примирення з каталонцями через діалог та компроміс саме у бюджетній сфері, яка стала першопричиною кризи.

Як засвідчили результати виборів, переважна більшість іспанців підтримала шлях діалогу, що дало соціалістам змогу збільшити свою фракцію в національному парламенті. Але до виходу з кризи ще далеко.

Уряд меншості соціаліста П.Санчеса, за підтримки регіональних партій, включно з каталонськими, з літа 2018 р. застосовував альтернативні підходи до вирішення кризи, які полягали в наданні провінції більших повноважень, але без незалежності. Проте повного успіху це також не принесло: тактика поступок привела уряд до спроби формалізувати переговори з регіональним урядом Каталонії, запросивши на них міжнародного посередника.

Цей крок наразився на потужну критику навіть у самій партії соціалістів, розцінений як шлях до розвалу країни. Відтак, у березні ц.р. соціалісти були змушені оголосити дострокові вибори. Недарма передвиборні дебати сконцентрувалися саме на шляхах виходу з кризи сепаратизму як на питанні виживання всієї нації.

Питання "територій", як делікатно називають цю кризу, полягає не тільки в Каталонії. Іспанія залишається однією з найбільш децентралізованих країн світу, фактично це є конфедерація на основі кастильської мови та культурної спадщини регіонів. Криза в Каталонії поставила під сумнів непростий конституційний компроміс, який тримав країну вкупі після смерті генерала Франко в 1975 р. Регіональна влада Каталонії просто скористалася у 2017 р. повноваженнями, наданими тими угодами, для досягнення незалежності як способу вирішення фінансового конфлікту з центром. Недарма більшість консерваторів побоюються, що врешті-решт каталонці залишать Іспанію.

Під час передвиборної кампанії консерватори зайняли доволі жорстку й непримиренну позицію щодо каталонського і взагалі регіонального сепаратизму. Лідер правоцентристської партії "Громадяни" Рівера запропонував 10-річний план для "вирішення питання" Каталонії, який передбачає негайну заборону регіонального правління в цій провінції. Але основна маса консервативних виборців підтримала нову ультрарадикальну партію Vox, яка зайняла найжорсткішу позицію в питанні захисту національної єдності: це повна заборона сепаратистських партій у регіонах, а таких у країні 16, призупинення самоврядування в Каталонії "до кращих часів", переформатування відносин усіх провінцій із центральним урядом у напрямі звуження рівня самоврядування.

Vox захищає частину правової спадщини диктатора Франко і позиціює себе як новий національний проект, нове "завоювання Іспанії після XV століття", закликає до радикальних змін у країні в прагненні "захистити Іспанію понад усе". Ця партія вела класичну праворадикальну популістську кампанію, схожу на ті, що відбулися в Італії та США: оминала традиційні ЗМІ в соціальних мережах, спілкувалася безпосередньо з виборцями, ухилялася від спілкування з противниками та обговорення партійної платформи.

Ця партія отримала відразу 10,24% голосів та 24 місця в парламенті. Вона стала першою в історії країни ультраправою партією, яка створить помітну парламентську групу, а Іспанія долучилася до низки країн Євросоюзу (зокрема Італії та Німеччини), в чиїх парламентах після шістдесятирічного табу знову представлено ультраправі партії.

Поки що група партії Vox не відіграватиме вирішальної ролі у формуванні уряду. Однак бурхливе зростання популярності цієї партії розкололо ультраправих виборців країни та ще більше фрагментувало її політичний ландшафт.

Попри успіх партії Vox, політичний вплив регіональних сепаратистських партій не тільки не ослаб, а навіть посилився. Провідна поміркована партія "Ліві республіканці Каталонії" (ЛРК) спромоглася значно розширити своє представництво в національному парламенті з 9 місць до 15. Інша, більш радикальна група "Разом за Каталонію" колишнього прем'єра К.Пучдемона отримала 7 місць, втративши одне. Таким чином, сепаратисти навіть посилили свою підтримку в Каталонії з 32% до 39%. Соціалісти втратили 1 місце від Каталонії, але залишилися там другою найбільшою політичною силою.

Виборча кампанія проходила на тлі суду в Мадриді над О.Хункерасом та 11 іншими лідерами сепаратистів. За результатами виборів, чотирьох з обвинувачених було обрано до нижньої палати національного парламенту, один став сенатором. Тепер суд має вирішити, як їм приймати присягу. Слід мати на увазі, що провідна сепаратистська партія ЛРК ухвалила далекосяжну стратегію здобуття незалежності у спосіб, який не суперечить законодавству, - через перемовини з центральним урядом. Стратегія виявилася вдалою: вперше у своїй історії партія заручилася підтримкою понад 1 млн виборців.

Що стосується інших регіональних партій, то партія Баскських націоналістів отримала одне додаткове місце і має тепер 7 місць, а радикальна баскська партія EH Bildu подвоїла своє представництво в національному парламенті до 4 місць. Коаліція Канар отримала 2 місця, Партія з Наварри (Navarra Suma) - 2 місця, партія "Компроміс" із Валенсії зберегла 1 місце, а регіональна партія Кантабрії вперше потрапила в парламент із 1 місцем. Відтак до завершення кризи "територій" ще далеко.

На тлі цього розмаїття партій, які увійшли до складу нового парламенту, тільки соціалісти здатні створити правлячу коаліцію. Але до проведення виборів у Європарламент 26 травня не очікується жодних політичних угод та коаліцій. Лівий блок партій, який включає "Подемос", має в законодавчому органі на 20 місць більше, ніж три праві разом.

Лідер соціалістів Санчес став першим за останні п'ять років лівоцентристським політиком, який отримав майже повний мандат в одній із ключових європейських країн. Він спромігся набрати достатньо місць у парламенті, аби не мати нагальної потреби в союзі з каталонськими сепаратистами для ефективного управління країною. Проте насправді перемога соціалістів є частковою.

Донедавна політична система Іспанії була поділена між двома провідними партіями - соціалістів та консерваторів, які отримували під час голосування спільну частку до 80% виборців, а вибори завжди свідчили про мирну передачу влади між двома ідеологічними блоками. За останні кілька років в Іспанії відбулася значна фрагментація політичного поля: в національному парламенті присутні представники 14 партій. Переможцеві треба примирити лівих із популістами, євроскептиків та прихильників Уго Чавеса з "Подемоса" - з сепаратистами.

У найкращому разі, Санчес досягне угоди з регіональними партіями Каталонії та Країни Басків про надання їм трохи ширшої автономії, але не дозволить регіонам рухатися до повної незалежності. У найгіршому - що більш вірогідний, йому не вдасться створити коаліцію, не пообіцявши законного референдуму про незалежність. А це стане ще одним кроком до дезінтеграції Іспанії.