Спостерігання за прихованим боєм

Політика - світ досить химерний. Тут багато що насправді є не тим, чим здається. Це тільки на перший погляд битва за новий виборчий закон скидається на бій між Банковою та опозицією. Обережно зазирнувши за лаштунки процесу, ви з подивом виявите: доленосною є зовсім інша сутичка. У відчайдушному завівтарному герці зійшлися два провладні угруповання, ватажків яких важко запідозрити в невірності Віктору Федоровичу. Шансів прямо втрутитися в перебіг цієї баталії у борців із режимом небагато. Їхня юдоль - партизанські вилазки, масштабні диверсії, точковий саботаж. Якщо, зрозуміло, критиків влади не влаштовує перспектива в недалекому майбутньому перетворитися на політичний «вантаж 200».

Два слова про історію конф­лікту. Торішні місцеві вибори викликали безліч нарікань із боку західних спостерігачів. Специ­фіка профільного закону і особливості його застосування не сподобалися іноземним знавцям виборчих систем. Віктор Януко­вич, який тоді посилено намагався справити належне враження на Вашингтон та Брюссель, публічно продемонстрував крайню міру заклопотаності. Було височайше обіцяно всі помилки виправити. Гарант побожився, що в процесі розробки нових правил парламентських виборів буде максимально враховано всі побажання іноземних спеців, передусім метрів із Венеціанської комісії. Перед спеціальною робочою групою на чолі з міністром юстиції Олександром Лавриновичем поставили амбіційне завдання - розробити документ, наближений до досконалості.

Уже на початку шляху стало зрозуміло: головне, що турбує владу, - зміна моделі. Від жорсткої «пропорційки» було запропоновано перейти до змішаної схеми, відповідно до якої 225 депутатів парламенту обиралися б у мажоритарних округах і стільки ж - за закритими партійними списками. Розробляючи решту положень закону, влада готова була демонструвати максимально можливу чутливість до побажань своїх противників.

Перехід до змішаної моделі опозицію не тішив. Вожді української фронди публічно ратували за «пропорційку» з відкритими списками, але неофіційно виступали за збереження старої моделі, відстоюючи при цьому модернізацію чинного закону. Але їм зразу дали зрозуміти: вибір моделі не обговорюється.

Опозиція опинилася перед вибором. Або ігнорувати процес створення закону, бойкотувати процес його затвердження, поклавши таким чином усю відповідальність за майбутні фальсифікації на Януковича з товаришами. Або прийняти нав’язані правила гри. І добиватися створення максимально можливої кількості законодавчих запобіжників, які знижуватимуть ризик надмірного спотворення народного волевиявлення. Вибрали друге. Причини очевидні. Влада спирається на парламентську більшість і може легко провести через Раду будь-який варіант закону. До того ж лави борців із режимом шматували суперечності, що не сприяло мужньому організованому опору. Делеговані опозицією представники прилучилися до роботи комісії Лавриновича, і частково завдяки їхнім зусиллям проект закону вийшов доволі стерпний. Порочність змішаної моделі залишалася очевидною, але з процедурного погляду це був помітний крок уперед. Що відзначила, зокрема, і Венеціанська комісія, чия критика на адресу документа цього разу мала досить стриманий характер.

І тут сталося найцікавіше. Проект провладного закону про вибори, внесений на розгляд ВР головою фракції Партії регіонів Олександром Єфремовим, істотно відрізнявся від того, який розробила комісія Лавриновича і який пройшов експертизу Вене­ціанської комісії. Запропоно­ваний варіант містив усі репресивні норми, за які опозиція та закордонні експерти критикували владу торік.

Олександр Лавринович, до якого DT.UA звернулося по коментар, був небагатослівний: «Хто працював із текстом законо­проекту на завершальному етапі, мені не відомо. Його передав сам президент керівникам парламентських фракцій для подальшої роботи та реєстрації». Очільникові Мін’юсту було нелегко приховати свою досаду. Його праця видавалася марною, а його роль - дивною.

Саме Лавриновича призначив Янукович головним куратором процесу. Віктор Федорович публічно гарантував виконання побажань Венеціанської комісії. Але у версії Єфремова її думку зухвало зігноровано, а тому насельник Банкової в очах Європи мав, щонайменше, нерозумний вигляд. Або він із самого початку свідомо брехав, або він не контролює дій власної команди.

У чому ж річ? Точніше - в кому? Збурювачем спокою, за нашою інформацією, виявився перший віце-прем’єр Андрій Клюєв, чинний «куратор» парламенту і потенційний начальник штабу виборчої кампанії. Увесь час, доки робоча група трудилася над проектом виборчого закону, на політичному олімпі тривала жорстока схватка між двома політичними угрупованнями, очолюваними першим заступником голови уряду та главою адміністрації президента Сергієм Льовочкіним.

Клюєв (принаймні поки що) відповідальний за проведення парламентської кампанії, а її підсумки викликають у нього побоювання. Він вважає вибори-2012 стратегічно важливими, але не може гарантувати їх успіх. Очевидне падіння рейтингу влади навіть на Сході, невдоволення місцевого бізнесу (який жорстоко й систематично обдирають) його, зрозуміло, турбує. Серйозний «недобір» Партії регіонів на парламентських виборах, на його думку, може поставити під удар переобрання Януковича на другий термін. Логіка Андрія Петровича проста: якщо я відповідаю за результат, то я мушу мати необхідний інструментарій для його забезпечення. У проекті Єфремова, який входить до неформальної групи Клюєва, весь горезвісний інструментарій наявний. Думка Заходу першого віце-прем’єра цікавить мало: покричать - забудуть, переможців не судять. Додамо, що у вічного кандидата в прем’єри є додатковий стимул забезпечити ПР пристойний результат на виборах до Ради.

Льовочкін, навпаки, вважає найближчі парламентські вибори проміжними. Прямий зв’язок між їх результатами і перспективами Януковича на виборах-2015 заперечує. На його погляд, значно важливіше зберегти хоча б відносну прихильність Заходу. Остаточ­ний розрив відносин зі США і ЄС, на його думку, прирікає владу на швидку загибель. Ось чому Льовочкін усіляко сприяв Лав­риновичу й намагався, наскільки було можливо, впливати на депутатський корпус, прагнучи забезпечити підтримку проекту, який пройшов експертизу Венеці­анської комісії. Використовуючи для цього, зокрема, енергійність постпреда президента в Раді Юрія Мірош­ни­ченка. Підсумками виборів-2012 і, вже тим більше, законом про їх проведення, вважає глава АП, можна й пожертвувати, не візьмуть у полях - доберуть у залі. Те, що за підсумки парламентської кампанії відповідає Клюєв, йому тільки на руку: хай конкурент віддувається за можливий провал.

Цікава подробиця: донедавна розглядалася можливість участі в кампанії самого Сергія Воло­димировича. Не виключалося, що саме він очолить список ПР із наступним обранням на посаду спікера.

Чи означає поява проекту Єфремова, що Янукович тепер схильний слухати Клюєва і не схильний слухати Льовочкіна? Чи Андрій Петрович пішов проти волі господаря?

Ні, звісно. Річ у тому, що господар поки що перебуває в роздумах. Скориставшись цим, Клюєв узяв ініціативу на себе. Льовочкін зробив хід у відповідь. Скориставшись щирим обуренням опозиції і таким самим щирим нерозумінням Заходу, він домігся того, що Банкова дала згоду на створення тимчасової спецкомісії з доопрацювання закону. Після деяких суперечок та нервових переговорів було сформовано ТСК, її очолив представник опозиції Руслан Князевич, а в заступники призначено першого віце-спікера Адама Марти­нюка, якого вважають провідником політики Клюєва.

За деякими даними, фракція КПУ готова зіграти на боці Андрія Петровича з таких міркувань. Нібито перший віце-прем’єр пообіцяв комуністам за співпрацю всіляке сприяння. Зокрема обіцяв допомогу в пошуку «тихих» округів для Симо­нен­ка, Мартинюка, Калєт­ніка та деяких інших відомих товаришів. А ще висловив абсолютну впевненість у тому, що КПУ неминуче подолає виборчий бар’єр, хоч би якою високою, врешті-решт, не виявилася планка. Клюєв, з цілком зрозумілих причин, хоче, аби її встановили якнайвище. У свою чергу, ленінці зацікавлені, щоб закон дозволяв одночасно висувати кандидатів і в одномандатних, і в багатомандатному округах. Конс­титу­ційний суд свого часу робити це заборонив, ну та хто про таке тепер згадує? У тому, щоб одні й ті самі особи балотувалися і «по мажоритарці», і в округах, зацікавлені й опозиціонери. Зокрема «Батьків­щина». Партія переживає фінансові та організаційні труднощі, апарат, по суті, паралізований, місцеві організації розвалюються. Ще зовсім недавно соратники Тимошенко вважали оптимальною для себе чисту «пропор­ційку». Тепер розглянули свої плюси в «мажоритарці». В цій ситуації для них важливий кожен округ, але без шкоди для привабливості списку. «Подвій­не» висування, на їхню думку, знижує ризик потенційних втрат.

До речі, донедавна можливість збереження діючого, жорстко пропорційного, закону розглядала і влада. Але, зваживши всі за та проти, вирішили, що змішана модель все-таки ефективніша. У цьому нібито погоджуються і Клюєв, і Льовочкін. Обидва, за нашою інформацією, сходяться і в тому, що кандидати від влади в одномандатних округах неодмінно мають бути самовисуванцями, формально не пов’язаними з Партією регіонів. Розходяться вони у принциповому питанні. «Польовий практик» Клюєв, на відміну від «кабінетного теоретика» Льовочкіна, переконаний, що тільки драконівські заходи контролю, прописані в законі, допоможуть зберегти контроль над перебігом кампанії та процесом підрахунку голосів.

Відверто ігнорує процес спікер. Чому? Можливо, тому, що процес злиття ПР і Народної партії - справа практично вирішена. Правда, місць у прохідній частині списку «регіоналів» Володимиру Михайловичу та його «народникам» пообіцяли небагато - лише п’ятеро. Куди подінешся, тяжкі часи, криза. Втім, не виключено, що формальне злиття двох партійних структур відбудеться трохи пізніше, що фракція «народників» збережеться аж до виборів, що суб’єкт під назвою НПУ все-таки візьме участь у кампанії. Правда без Литвина, Шарова, Грине­вецького та ще кількох знакових політиків, які знайдуть прихисток у передвиборній команді ПР. У чому сенс інтриги? Все прос­то: партії, котрі мають парламентські фракції, - мають першочергове право на представництво в комісіях. Зберігши осере­док НПУ хоча б формально, влада отримає додаткові місця у виборчкомах.

Як опозиція могла вплинути на процес? Боротися за менше із зол. Тобто повернення до варіанта, розробленого групою Лаври­новича, і модернізації його з урахуванням зауважень Венеці­анської комісії. Фракція ПР вимагала розглядати «як базовий» законопроект Єфремова. Опо­зиція пригрозила бойкотувати процес і висунула ультиматум. Фракції БЮТ і НУ-НС сформулювали перелік вимог і запропонували фракціям більшості розглянути їх до 14.00 14 листопада.

Перша частина вимог - політичні. Запропоновано - 300 депутатів ВР обирати на пропор­ційній основі, а 150 - на мажоритарній; надати право блокам брати участь у виборах; забезпечити однаковий виборчий бар’єр для партій і блоків, а крім того, знизити його. «Стартовий розмір» - 1%.

Опозиціонери не приховують, що політичними вимогами (принаймні частиною) готові пожертвувати заради виконання вимог процедурних. Ідеться про норми, покликані мінімізувати можливі фальсифікації. Про норми, які затуплять найбільш безжалісні «інструменти» Клюєва-Єфремова.

Отже:

- помилки в документах мають підлягати виправленню й не мають бути підставою для зняття кандидата з реєстрації (мабуть, найпринциповіша вимога опозиції);

- учасникам виборів має бути надане право замінювати членів своїх комісій (антидот від можливого перекуповування);

- виборчі бюлетені мають бути забезпечені всіма необхідними ступенями захисту (у проекті Єфремова про це ані слова - підробляй хто хоче);

- право реєструвати кандидатів має належати тільки ЦВК (головний виборчком менш вразливий, ніж місцеві, - доведено практикою);

- номери дільниць на бюлетенях мають наноситися друкарським способом, а не ручкою, як пропонується тепер (не можна буде перекидати бюлетені з дільниці на дільницю і таким чином коригувати результати);

- голосування за межами дільниць можливе лише за наявності відповідних меддовідок (другий тур виборів-2004 у пам’ятку досі);

- для прийняття рішень виборчкомів обов’язковий кворум (коментарі зайві);

- у законі не повинно бути жодних причин для скасування реєстрації кандидатів, за винятком прописаних у Конституції (про те, що Клюєв із товаришами хитрі на вигадки, загальновідомо).

Окрім того, опозиція вимагає, щоб закордонні виборчі дільниці створювалися винятково при закордонних дипломатичних установах і військових формуваннях. Також Князевич озвучив вимогу про надання всім кандидатам пропорційного часу для виступів у ЗМІ.

Чи стане в опозиції сил наполягти на своєму? Наскільки спритно вона використає підкилимну війну двох поплічників гаранта? Чи готова до компромісу влада?

Доживемо до понеділка… На все воля Януковича. На жаль, не Божа.