СПІВВОРОЖІСТЬ

21 травня, 2004, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 20, 21 травня-28 травня 2004р.
Відправити
Відправити

Розслідування трагедії на 275-й артилерійській базі боєприпасів (АББ) Південного оперативного кома...

Розслідування трагедії на 275-й артилерійській базі боєприпасів (АББ) Південного оперативного командування вже перетворилося на хвацько закручену політичну інтригу з ключовим питанням: хто з вищих керівників військового відомства відповідатиме за життя п’ятьох (а з урахуванням самогубства начальника управління логістики Генштабу полковника А. Судакова шістьох. - Авт.) людей, за збитки, оцінені генпрокурором Г. Васильєвим в один мільярд (!) доларів, і за вкотре зіпсований уже до непристойного рівня імідж влади загалом і Збройних сил зокрема? Хоч якими будуть оргвисновки на засіданні Ради нацбезпеки та оборони, спеціально присвяченому розслідуванню надзвичайної події під Новобогданівкою, передвиборна політична логіка вимагає принаймні гучних відставок. Про це вже встиг заявити і прем’єр Янукович - поки що основний кандидат від влади, котрому такі «подарунки» військових (як, власне, й смерті наших хлопців в Іраку. - Авт.) псують усю гру. Збройні сили поступово стають для влади додатковим політичним чинником дестабілізації перед виборами. Отже, не уникнути й чергових перестановок у середовищі вищого армійського генералітету. Ось тільки, як свідчить наш чотирирічний досвід трагедій у Броварах, над Чорним морем, на аеродромі в Скнилові, в Артемівську й під Мелітополем, гострота хронічних хвороб Збройних сил мало залежить від особистостей керівників: із цього погляду, міністри Кузьмук, Шкідченко й Марчук уже практично нічим не відрізняються.

У розпорядженні «ДТ» опинилися документи, які свідчать про те, що влада на чолі з Президентом ще за два місяці до НП під Мелітополем знала про загрозливу ситуацію на 275-й АББ. Знала, але так і не змогла запобігти лиху, яке виявилося лише справою часу. 9 березня 2004 р. голова адміністрації Президента В. Медведчук надсилає Л. Кучмі доповідну записку № 453/8843 - 01, у якій докладно описує порушення, які зашкалюють за всі армійські нормативи, на 275-й АББ у військовій частині під номером А 2985: база перевантажена, дві третини боєприпасів зберігаються просто неба, не обваловано 40 відкритих майданчиків, сигналізацією обладнано менше ніж половина сховищ, на технічній території бази відсутні телефонний зв’язок, периметрова й протипожежна сигналізація, водогінна мережа; утилізація непридатних боєприпасів не проводиться, будівництво цеху з ремонту й монтажу боєприпасів зупинено. Президент Кучма того ж дня 9.03.2004 р. ставить на документі резолюцію: «Марчуку Є. К. Прошу вжити невідкладних заходів. Доповісти до 5 квітня 2004 року». Міністр оборони доповідає на день пізніше вказаного терміну. Але не Президенту як Верховному головнокомандуючому, а чомусь голові його адміністрації. Треба думати, що Леонід Кучма все-таки дізнався, хоч і не від безпосередньо підпорядкованого йому міністра оборони, так від голови своєї канцелярії, - заходів військові на 275-й АББ вживають. Не можемо ж ми справді припускати, що інформація з доповідної записки від 6 квітня 2004 року № 148/у - 379 так і не дійшла до Президента? Отже, Євген Марчук доповідає Віктору Медведчуку - заходів вживають, роботи виконують. Усього 14 пунктів із найдокладнішим їх описом: для наведення порядку на 275-й АББ створено оперативну групу офіцерів Південного оперативного командування, перекинуто понад сотню людей з особового складу й десятки одиниць техніки, боєприпаси перезакупорюються, лінії зв’язку прокладаються, пожежне устаткування завозиться. Загалом, рівень загрози усвідомлений, робота з усунення недоліків кипить. Більше того, пише Євген Марчук Віктору Медведчуку, на все це в оборонного відомства і гроші є - 780 тисяч гривень на 2004 рік за Програмою живучості тільки для цієї 275-ї бази, дідько її бери. І навіть на утилізацію, продовжує міністр, знайшли кошти: 800 тисяч гривень на добудування й устаткування додатковою бронекабіною цеху з ремонту й утилізації боєприпасів.

Здавалося б, можна ставити крапку - вищі керівники про все знають і контролюють наведення порядку. Та ось халепа - саме в цій самій службовій ревності забезпечити порядок і виписується наряд на розбирання-пересортовування на території 275-ї бази 15 тисяч 122-міліметрових реактивних снарядів системи залпового вогню «Град», надзвичайно небезпечних гексогенвмісних боєприпасів, які можуть детонувати від найменшої статичної напруги. Шостого травня, через місяць після того, як міністр оборони доповів голові президентської адміністрації про вжиті заходи, військовослужбовці розпочинають виконання поставленого завдання на 28-му майданчику складів. А ще години через дві Мелітопольський район перетворюється на зону бойових дій, і про 275-й АББ дізнаються вже далеко за межами України. Що змусило командира в/ч А 2985 чи його більш високопоставлених керівників виписати горезвісний наряд? Скоріш за все, це звичайний нещадний армійський аврал, коли наказів від високопоставленого начальства хоч греблю гати, а сил і можливостей зробити все якісно та безпечно - не було та й немає. Тобто фінансування нібито й забезпечено, та тільки воно поки що лише на папері - у доповідній міністра оборони голові президентської адміністрації. І командиру
в/ч А2985, замученому постійними перевірками й настановами згори, нічого не залишалося, крім виконувати роботи, не чекаючи їх повного забезпечення, а потім сідати у в’язницю за компанію з двома-трьома солдатами, котрі так невчасно закурили.

Народний депутат, член комітету ВР із питань нацбезпеки та оборони Володимир Сивкович вніс проект постанови ВР, у якому пропонує притягнути до відповідальності за НП під Мелітополем вищих посадових осіб. Ось його думка:

«У мене два запитання: на основі яких документальних матеріалів голова адміністрації написав доповідну записку Президенту? Хто доповідав? СБУ? Голова адміністрації області? Якась комісія? Звідки надійшла інформація, що стала основою для доповідної записки? І друге запитання: якщо Президент наказав міністру оборони усунути всі недоліки, розібратися з конкретною базою, яка вибухнула, то звідси й випливають висновки. На якій підставі на базі розбиралися снаряди, якщо цех із розбирання боєприпасів не було добудовано й доустатковано? На якій підставі було підписано наряди на роботи з 15 тисячами снарядів із бази?...Тому я і вніс таку постанову: треба зрозуміти, це халатність? Це спроба займатися бізнесом на основі цих складів? Чи це злочин? Ця постанова, яка говорить про те, що прокуратурі необхідно порушити кримінальну справу за фактом, зокрема халатності посадових осіб. І про те, що прем’єр-міністру необхідно, оскільки він - керівник Кабміну, а міністр оборони - член кабінету, усунути Марчука з посади на момент розгляду. Якщо він дійде висновку, а він уже доходить до того, що на основі документів можна сказати, що було докладено не всіх зусиль, а було нехлюйство найвищих посадових осіб МО, то вони повинні піти у відставку...

Необхідно зрозуміти, на основі чого народилася доповідна Медведчука на Президента. Які там кричущі факти ввійшли в її основу? Він же не міг сам ні з того ні з сього написати її. Якісь документи туди надійшли? Якісь дії виконувалися? Що в цих доповідних, які прийшли на Медведчука, було такого, що він написав тільки стосовно одної бази Президенту? І чому посадові особи рівня голови адміністрації, Президента, міністра оборони займаються тільки однією базою, а не всіма по країні?»

Справді, цими переповненими пороховими бочками - складами, базами й арсеналами - в Україні почали займатися лише після вибухів в Артемівську в жовтні минулого року. За розпорядженням Президента протягом зими було проведено численні перевірки, комісії та колегії Генпрокуратури з наперед відомими результатами - на складах бардак, терміново вжити заходів. Саме в бюджеті 2004 року окремим рядком уперше за багато років було передбачено витрати: 32,3 млн. грн. - на живучість, 20 млн. грн. - на утилізацію. І священний обов’язок саме Міністерства оборони й полягав у тому, щоб взяти в Мінфіну ці гроші, всі до копійки. І в тому, щоб профінансувати всі роботи з живучості до настання пожежонебезпечного літа, а не відкладати на друге півріччя. Не змогли? Не встигли? Чи не захотіли?

Те, що відбувалося в київських кабінетах армійського начальства впродовж тижня феєрверків під Мелітополем, наочно демонструє сумну історію можливо надмірно недовірливого полковника Олександра Судакова. Будучи старанним офіцером, керівник і фактично єдиний співробітник щойно створеного управління логістики Генштабу, схоже, не зміг, та й не міг, у принципі, надати всі документи, яких зажадав генеральський аврал: у вищому армійському менеджменті нині, в розпалі реформування, панують така плутанина й кадрова веремія, що нерозв’язною проблемою стає навіть найелементарніше питання. Управлінські структури скорочуються, на керівні посади приходять цивільні люди, котрі не завжди розуміють армійську специфіку. Провівши три безсонні ночі на роботі, не витримавши психологічного тиску переляканого черговим масштабним НП начальства, полковник Судаков уранці 12 травня викинувся з 10-го поверху свого будинку. Офіційні особи Міноборони та їхні нинішні опоненти з корпорації «Співдружність», колишні товариші по службі Судакова, в один голос заперечують його безпосередню причетність до подій у Новобогданівці й виключають невипадковість його загибелі. Прокуратура Дарницького району столиці проводить перевірку, чи варто порушувати кримінальну справу? Перспектива досить туманна - за статтею «Доведення до самогубства» давно вже в країні нікого не садять. Символічно й те, що поховали Судакова на його батьківщині в Мелітополі. Як говорять люди, котрі близько знали покійного, це чистий збіг - полковник Олександр Судаков не займався безпосередньо горезвісною базою, він просто став її черговою шостою жертвою.

Спроба Міноборони й Генпрокуратури покласти левову частку відповідальності за НП на корпорацію «Співдружність», генпідрядчика Міноборони по Державній програмі утилізації боєприпасів, загалом логічна й зрозуміла. Саме з ініціативи Євгена Марчука Міноборони в односторонньому порядку призупинило практично всі стосунки з комерційними структурами, що розплодилися під дахом попередніх керівників військового відомства. На їхнє місце мали прийти інші: зокрема, замість «Співдружності» - «Укроборонлізинг». Корпорацію «Співдружність» до лютого цього року очолював колишній заступник міністра оборони Олександра Кузьмука, колишній командуючий 43-ю ракетною армією генерал-полковник Володимир Михтюк, кількаразовий фігурант численних публікацій преси про корупцію в армії, пов’язану, зокрема, з ліквідацією Україною стратегічних наступальних озброєнь за гроші США. Власне, генерал Михтюк - це цілком креатура народного депутата Олександра Кузьмука, який досі зберігає значний вплив на Збройні сили та на їхнього головкома. Протистояння двох генералів армії: військового до мозку кісток Кузьмука і Марчука, справжнього чекіста в душі, - тепер уже видно навіть неозброєним оком. В Олександра Івановича до Євгена Кириловича особисті рахунки: саме Марчук, тоді секретар РНБО, восени 2001 року офіційно визнав провину за збитий російський літак на навчаннях української ППО під керівництвом тодішнього міністра оборони Кузьмука. Тоді як сам Олександр Іванович досі не вірить у випадковість події над Чорним морем і вважає пасажирів лайнера та свою військову кар’єру «жертвами грандіозної спецоперації, шокуючі подробиці якої ще попереду».

Мабуть, першим серйозним оголошенням генеральської війни слід вважати сенсаційну заяву Євгена Марчука про зникнення під час утилізації сотень стратегічних ракет і повну відсутність у військах системи обліку: тим самим нинішній міністр оборони ніби посилав сигнал своєму попередникові, мовляв, усе відомо про твої «потьомкінські села» в армії.

Невдовзі почалася й кадрова «чистка» людей Кузьмука, котрі спокійно зберегли свої посади при загалом перехідній фігурі - міністрі оборони Володимирові Шкідченку. Вже при Марчуку в зв’язку з незадовільною підготовкою 5-ї іракської бригади втратили посади заступники міністра по тилу й озброєннях Колотов і Стеценко. А загалом, як признавався журналістам Євген Марчук, за час його керівництва Міноборони свої посади втратили 62 генерали. Цілком достатня критична маса для створення потужної генеральської опозиції начебто цивільному «міністрові-реформатору». Та ось халепа - поки Марчук воює з генералами, поки він із боями вибудовує нову структуру, НП в армії не тільки не припиняються, а й повторюються: протягом року дві однакові катастрофи на армійських складах - одна страшніша від іншої.

У результаті генеральське лобі під потужним політичним прикриттям Кузьмука одержує додатковий козир: дивіться, який бардак розвели у військах ці горе-реформатори. Але головне питання: кого ж притягати до відповідальності з вищого армійського керівництва? Солдатів і їхнього командира в/ч А2985? У першу чергу. Якогось начальника управління ракетно-артилерійського озброєння Південного оперативного командування? Цілком можливо. Самого начальника Південного оперативного - Педченка? Так його ж тільки призначили після вибухів в Артемівську. Командуючого Сухопутними військами Шуляка? Начальника Генштабу Затинайка? Усю цю кадрову колоду вже не раз тасували після Скнилова. Тільки після вибухів в Артемівську свої посади втратили четверо генералів.

Проте є ще й міністр оборони, про майбутнє котрого нинішній прем’єр у кулуарах говорив дуже скептично і, за деякими даними, навіть припустив, що Євгена Марчука від відставки може врятувати лише диво. Безумовно, останньому можна пред’явити цілу низку претензій. Проте навряд чи можна, поклавши руку на серце, цілком перекинути на нього провину за те, що сталося. Поки фінансові інституції держави дотримуватимуться традицій пофігізму стосовно потреб армії, Україна змінюватиме міністрів, як рукавички, бо через знос і вичерпання всіх мислимих запасів міцності вибухати, витікати і просочуватися в нас із кожним днем буде все більше.

Відставка Марчука може відбутися лише з нагоди Мелітополя, але не через. Нагадаємо, що його призначення міністром оборони було для Президента хорошим способом віддалення екс-секретаря РНБО від себе. З різних причин глава держави не міг собі дозволити просто відправити Марчука на політичну пенсію. Бо не ризикує радикально ускладнювати стосунки з генералом СБУ. Нинішнім інцидентом Президент може скористатися як приводом, спроможним поставити хрест на публічній політичній кар’єрі Марчука. Подейкують, Євгена Кириловича може врятувати лише диво. Та коли йдеться про цю людину, то багато хто знає, на які непублічні дива здатен Марчук. Знає про це і Президент, у зв’язку з чим потенційне рішення про перебування Євгена Марчука на посаді міністра оборони можна розглядати лише у світлі підведення риски під давніми рахунками у взаєминах двох політиків.

Related video

Сам міністр проводить болісну реформу армії, і щоб знімати його в цей момент потрібна політична воля незалежно від результатів розслідування. Ото й виходить, що ніяких гарантій недопущення таких катастроф у майбутньому поки що просто немає.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}