СЬОГОДНІ ХАРКІВ ЗУСТРІЧАЄ НОВОГО ГУБЕРНАТОРА

Такого кроку в Харкові чекали давно. Не менше року. Цього тижня Президент зробив цей крок— губернатора Харківської області Олега Дьоміна звільнено з посади. Чутки про його можливу відставку народилися після підрахунку голосів першого туру президентських виборів: в області переміг лідер комуністів Петро Симоненко. Чутки спалахували та вщухали в регіоні попри кількаразові заяви Олега Олексійовича про те, що він іти зі свого посту не збирається. Під час підготовки статті до друку указу Президента про відставку губернатора ще не було, хоча найрізноманітніші достовірні джерела стверджують — його вже підписано й буде оприлюднено, позаяк у суботу Харківщина готується зустрічати Президента України Леоніда Кучму, який і має представити нового главу облдержадміністрації. Скоріш за все указ міститиме формулювання: «У зв’язку з переходом на іншу роботу». Олег Дьомін не найкращим чином зарекомендував себе на посаді губернатора Харківської області, про причини чого ми поговоримо трішки згодом. Але він безсумнівно є цінним кадровим резервом. За деякими припущеннями він може стати одним із заступників голови адміністрації Президента, що не дуже ймовірно. Тим паче, що цю посаду, схоже, обійме Володимир Яцуба. Навряд чи підтвердяться чутки про призначення Олега Дьоміна послом у Францію, хоча зовнішньополітичний вектор розвитку його кар’єри прозирає досить чітко. І не можна виключати, що через певний час Олег Олексійович очолить одне зі стратегічно важливих для України посольств. Та повернімося додому, у Харків.

Кого тільки ні приміряли харків’яни на посаду губернатора: народних депутатів України Володимира Семиноженка, Василя Салигіна, Олександра Бандурку, заступника голови Верховної Ради Степана Гавриша. У Києві стверджують, що цю посаду двічі пропонували президентові «Укрсиббанку» Олександру Ярославському, але він відмовився від державної служби, віддавши перевагу економічній свободі. За три тижні до нинішніх подій чомусь пошепки та обережно заговорили про те, що Президент України нібито дав добро народному депутату Андрію Деркачу, почалися прогнози, що нового він може привнести в область, але версія виявилася хибною. Час від часу в списку претендентів спливала кандидатура колишнього мера Харкова, а нині першого заступника голови Народно-демократичної партії Євгена Кушнарьова. Правда, останні три-чотири місяці його шанси оцінювалися як сумнівні. Дехто почав навіть говорити, нібито він сходить зі сцени. Але в понеділок «харківський вулик» розтривожили телефонні дзвінки зі столиці: в адміністрації запитано документи на Кушнарьова й подано Президентові. У вівторок стало відомо, що указ підписано.

Ті, хто хоч якось пов’язаний з облдержадміністрацією, кинулися в коридори влади. Перші години видовище там скидалося на корабель без керма й вітрил під час шторму — одні мали просто шок від звістки, інші метикували, чи вдасться з приходом Євгена Кушнарьова зберегти роботу? Дехто відразу сідав писати заяву про звільнення.

Десять років тому, коли Кушнарьова обрали мером, він розпочав боротьбу за права місцевого самоврядування, при цьому зіштовхнувшись із чиновниками старого гарту, котрі облаштувалися в області. Часом баталії були такими гострими, що тодішній губернатор Олександр Масельський говорив своїм підлеглим: «Ви мені Женьку не чіпайте, ми з ним самі розберемося». І все-таки після смерті Олександра Степановича його команда зробила все, аби на місце губернатора прийшов не Кушнарьов, а лояльніший і зговірливіший Дьомін.

І він виправдав їхні сподівання — досить довго, попри пенсійний вік, багато керівників залишалися на своїх місцях. Сьогодні в регіоні одним із головних прорахунків Олега Олексійовича вважають саме кадрову політику й не лише в першій половині терміну його управління областю, а також згодом, коли до керівництва прийшли люди молодші й від бізнесу. Майже відразу в регіоні заговорили — губернатор на повідці у своєї команди.

При бажанні мінусів у роботі Олега Дьоміна можна було б назвати багато, але, як правило, вони існують окремо від нього, наче губернатор до них і неОлександр ЮРЧУКпричетний. Він не вельми виставляв себе напоказ. Олег Олексійович дуже успішно обходив негативи, їх брали на себе, виходячи на публіку, його заступники й начальники управлінь. Для багатьох він так і залишиться симпатягою, хоча є й такі, котрі вважають — зі збільшенням терміну перебування на посаді губернатора Дьомін дедалі більше обростав бюрократичним панциром, у регіоні він був поза критикою. До речі, цим він відрізняться від свого наступника, для Євгена Кушнарьова критика в засобах масової інформації — звична річ.

Ось уже багато років між Дьоміним і Кушнарьовим триває негласне суперництво: хто опиниться попереду. Дьомін програв Кушнарьову посаду мера, зате раніше став віце-спікером. Кушнарьов устиг побувати главою адміністрації Президента України, але піти з цієї посади на харківське губернаторство не зміг — місце вже було зайнято Дьоміним. А тепер Дьомін залишає своєму колезі за партією не дуже добру спадщину: соціально-економічне становище в регіоні украй важке, є ті, хто вже сьогодні сидить на одних макаронах і картоплі, а попереду довга зима. На нового губернатора чекають не підготовлене до холодів житлово-комунальне господарство області, проблеми з газом і електроенергією. Часу для знайомства зі справами в Євгена Кушнарьова немає, уже з цього понеділка йому доведеться приймати конкретні рішення. Неозброєним оком видно, що першим випробуванням, з яким він зіткнеться, — буде та сама кадрова політика, і від того, як зуміє Євген Петрович сформувати команду, підібрати фахівців, котрі відразу ж зможуть включитися в роботу, залежить, як область переживе зиму. Але при кадрових чистках необхідно пам’ятати і про баланс інтересів. Не можна виключати, що Кушнарьов, чиїх людей (і їхній бізнес) останніми роками в Харкові ущемлювали, захоче взяти реванш. І дуже важливо, щоб він цією грою не захопився, інакше області не минути перерозподілу власності й усіх проблем, пов’язаних із цим процесом... До речі, вибір Президента щодо нового харківського губернатора пояснює клопотання двох його товаришів за партією. За першою версією вже давно його кар’єрою переймався Іван Степанович Плющ. Пригадаємо, що він — представник фракції НДП, став головою Верховної Ради, крім іншого, ще й тому, що п’ять неостанніх депутатів відмовилися від своїх посад голів парламентських комісій. Відтоді жодному з них голова Верховної Ради не надав лобістської допомоги. Тож, за версією, Плющу було необхідно продемонструвати, що хоч для когось із НДП він щось зробив. Цим «кимось» і став Кушнарьов — внутріпартійний опонент і конкурент Валерія Пустовойтенка. А коли врахувати, що в Івана Степановича з Валерієм Павловичем стосунки не найкращі, то стає очевидно, що перехід Кушнарьова на губернаторську роботу послабить партію, яка й так на ладан дихає. І тоді з’являться остаточні передумови для порушення питання про лідерство в НДП.

Проте є також інша версія: за Євгена Кушнарьова клопотався Валерій Пустовойтенко. За цією версією він позбувався внутріпартійного конкурента й одночасно вважав, що губернаторство члена партії, особливо в такій великій області, посилить позиції НДП на майбутніх виборах і забезпечить їй адміністративний ресурс.

Чи так було все насправді, не дізнається, мабуть, ніхто й ніколи. Але те, що призначення Кушнарьова вплине на розклад сил в НДП, можна не сумніватися.

Ми спробували дізнатися в Євгена Кушнарьова, якими будуть його перші кроки на губернаторській посаді, але до виходу в світ указу Кушнарьов не схотів говорити на тему свого призначення. Безсумнівно, він уже сьогодні знає, з чим йому доведеться зіткнутися в роботі, позаяк, перебуваючи в Києві всі чотири роки, не втрачав зв’язків із Харковом, часто приїжджав, незважаючи на те, подобалося це комусь чи ні.

Крім того, у Харкові весь цей час жили дочка й син нового губернатора. Переживши в Києві злети, падіння на останньому етапі — внутріпартійний дискомфорт, Кушнарьов повертається додому. Аби стати переможцем?