БУТИ ЧИ НЕ БУТИ? ЦЕ ПИТАННЯ ПОВИСНУЛО НАД НОВИМ АЛЮМІНІЄВИМ ЗАВОДОМ

Ситуація навколо будівництва на Харківщині алюмінієвого заводу продовжує залишатися невизначеною. Харківський губернатор Євген Кушнарьов переконаний: у питанні потрібно ставити крапку — будувати чи ні.

Почати будівництво нового алюмінієвого заводу було обов’язковою умовою для переможця конкурсу при купівлі 30-процентного пакета акцій Миколаївського глиноземного заводу. 2000 року компанія «Український алюміній» перемогла в цьому конкурсі, запропонувавши за пакет акцій близько 550 млн. гривень. На той момент 75% акцій «Українського алюмінію» належало «Русскому алюминию», 25 — Українському металургійному комбінату й Укрсиббанку. Майданчик під будівництво було вибрано в Харківській області в районі Первомайського. Розрахунки довели, що зведення нового заводу саме тут буде вигідним як для інвестора, так і для держави.

Відповідно до інвестзобов’язань, узятих із купівлею пакета акцій ВАТ «МГЗ», ТОВ «Український алюміній» повинно забезпечити будівництво в Україні заводу з виробництва первинного алюмінію потужністю щонайменше 100 тис. тонн на рік, який щороку споживатиме сировини не менше 200 тис. тонн глинозему виробництва ВАТ «МГЗ». Будівництво мало розпочатися не пізніше 2002 року.

Більшість не сумнівалася, що «перші цеглини» нового підприємства будуть закладені вчасно. І взагалі — будівництво розгорнеться, щойно на всіх необхідних паперах з’являться відповідні підписи. Із заяв у ЗМІ можна було зробити висновок: виконуються проектні проробляння, складаються баланси електроенергії. (Для інформації: електроенергія — це ключове для заводу питання: адже у виробництві алюмінію вона становить 70 відсотків собівартості). Як гальмуючий чинник називалося те, що запустити комбінат неможливо без російської електроенергії. При цьому харків’яни були переконані, що місцева ТЕЦ-5 за умови стопроцентної завантаженості своїх блоків зможе закрити всі потреби.

Проте в Харкові неодноразово висловлювалася стурбованість тим, що будівництво практично не ведеться. І в останні дні грудня 2002 року прес-служба компанії «Український алюміній» поширила в місцевих ЗМІ повідомлення про те, що компанія виконала своє зобов’язання перед урядом і узялася нарешті до будівництва. Капітальні витрати при цьому оцінювалися у понад 300 млн. доларів. Для реалізації проекту засновано ТОВ «Український алюмінієвий завод» (УкрАЗ), генеральним проектувальником нового заводу вибрано запорізький Інститут титану. Для здійснення будівництва алюмінієвого заводу укладений договір із генеральним підрядником — корпорацією «Укрмонтажспецбуд». Цю організацію інвестор вибрав на внутрішньому конкурсі. Безпосередньо ж будуватиме регіональне управління корпорації «Укрмонтажспецбуд» «Харківмонтажспецбуд». Як повідомлялося, генеральному підряднику передано будівельний майданчик; розпочато роботи з організації будівельної бази, а також зі спорудження об’єктів першої черги заводу.

Відразу після цього повідомлення «Дзеркало тижня» звернулося за коментарем до харківського губернатора Євгена Кушнарьова. Відповідь була лаконічною:

— Термін початку будівництва цього заводу визначений 2002 роком. Рік закінчився. Заклали там щось чи ні, я не маю інформації.

У березні, відповідаючи на це саме запитання, губернатор зазначив:

— Імітується процес будівництва: огородження, якийсь будівельний вагончик тощо, але фактично нічого не робиться. Жодних реальних вкладень, а суми там вельми великі...

І ось минулого тижня — нова заява харківського губернатора:

— Протягом останнього часу я двічі зустрічався з керівництвом «Русского алюминия», щоб зрозуміти їхню позицію. Зрештою відбулася зустріч на рівні прем’єр-міністра України і керівництва компанії. «Русский алюминий» звернувся із власними пропозиціями, запевнив, що у разі знайдення розумної комерційної формули вони готові негайно розпочати будівництво заводу, але для цього потрібно вирішити питання тарифів на електроенергію. Варіанти потрібного рішення нашому уряду були запропоновані. Я приєднав свій голос до прохання розглянути їх і дати відповідь. Якщо вони неприйнятні — отже, інвестиційні зобов’язання треба знімати і входити в якусь іншу фазу переговорів. Якщо ж буде знайдено формулу, вона відкриє шлях до будівництва заводу. Поки що висновку експертної групи, створеної Кабміном України, немає.

Водночас Фонд держмайна України порушив і переніс у судову площину питання про розірвання договору з «Русским алюминием».

Втручатися в судові справи ми не маємо наміру. Для Харківської області будівництво саме алюмінієвого заводу не самоціль. Але не скористатися можливістю створення нового потужного підприємства було б, безумовно, нерозумно. Те, що область свого часу дала згоду на будівництво, у принципі вважаю правильним. Але потрібно нарешті визначитися: будуємо чи ні? Обмежуватися обіцянками, як це було протягом трьох років, більше не можна.

На думку фахівців, реалізація проекту дала би поштовх до розвитку алюмінієвої галузі, забезпечила б якісною сировиною суміжників, знизивши їхню залежність від зовнішніх постачальників. Уведення в дію заводу забезпечило б зайнятість щонайменше 2,2 тис. чоловік, не рахуючи відкриття нових робочих місць на десятках підприємств Харківської області й України загалом. Для регіону підприємство важливе не лише як виробник потрібного країні алюмінію. У технічних умовах під будівництво заводу записано: не менше 10 відсотків кошторисної вартості повинно піти на потреби області. Для Первомайського району — це вирішення багатьох соціальних питань.