Скромна принадність номенклатури

Анатолій Кінах, який позавчора поповнив своє вікове довголіття 51-м днем народження, у теперішньому уряді - безумовний лідер довголіття політичного. Починаючи з далекого 1994 року, коли його нога в лампасах віце-прем’єра уперше вступила в кабмінівські коридори, теперішній перший «віцик» примудрився стати настільки затребуваним другим номером, що його послугами неодмінно користалися і всі перші. Після Кучми не став винятком і Ющенко. І Кінах, схоже, відплатить йому сторицею. За деякими даними, на пропозицію очолити уряд на перехідний передвиборний період з осені 2005-го до весни 2006-го у випадку відставки Юлії Тимошенко, Анатолій Кирилович уже відповів згодою. А от той-таки Віталій Гайдук, приміром, відмовився. Як то кажуть, відчуйте різницю. Хоча це й не більше, ніж версія, але вона повністю підтверджується логікою і досвідом побудови кар’єри найзатребуванішим на сьогодні у країні політичним важкоатлетом.

Неприкрите фрондерство Анатолія Кінаха в Кабінеті Юлії Тимошенко з ключових економічних питань і тим більше відверте партійне співробітництво з тими, кого теперішня влада вважає посібниками злочинного режиму, було б неможливим без сильної президентської підтримки. Кінаху, для безболісного підписання очолюваною ним ПППУ навіть рамкових угод із ДемПУ Антоньєвої, членом центрального штабу Януковича під час виборів, потрібні козирі серйозніші, ніж просто подяка Ющенка за приєднання до коаліції «Сила народу» між першим і другим турами. І глава Республіканської партії Юрій Бойко, екс-глава НАК «Нафтогаз України», не казав би про переговори і можливе підписання аналогічного документа з промисловцями та підприємцями Кінаха, якби той не був самостійною політичною фігурою. Хоча й пов’язаною зобов’язаннями члена команди Ющенка, але цілком вільною у партійному співробітництві з його опонентами серед колишніх. Перший віце-прем’єр потрібен президенту в уряді, як той футболіст-«джокер», який готовий вийти на заміну в будь-який момент. Як той самий переговірник із недругами, котрий зможе спробувати перетворити їх на друзів. Як той старий кінь, який не зіпсує борозни на розораному реприватизаційними скандалами і ціновими кризами економічному полі країни. І нехай Юлія Володимирівна скільки завгодно говорить про відсутність у владі «цілеспрямованої, збалансованої і гармонійної команди». Сам Анатолій Кирилович занадто давно звик бути другим, аби залежати від посередників у спілкуванні з першим.

Випробуване ще за Кучми прем’єрство - край політичних амбіцій Кінаха і за Ющенка. Останньому, безумовно, корисно мати в колоді непримітного, помірного консерватора, здатного утримувати від серйозних потрясінь економіку країни, поки найяскравіші зірки політичного небокраю остаточно з’ясовуватимуть стосунки на прийдешніх парламентських виборах 2006 року. Не треба забувати, що приєднання Кінаха до коаліції «Сила народу» у найпотрібніший для пошуку союзників час - між першим і другим турами - багато в чому продемонструвало нам екс-прем’єра з досить несподіваного боку. Занадто вже багатьом він здавався насправді плоть від плоті біло-блакитним, щоб ось так різко, але впевнено стати найсправжнісіньким помаранчевим. Політичне рішення лідера УСПП, який набрав у першому турі президентських перегонів трохи менш як 1%, дозволило зрештою одержати незрівнянно більше - почесне місце члена команди нового президента в уряді і самостійну політичну позицію в різношерстій компанії його прихильників.

Тепер же з висоти свого першого віце-прем’єрського крісла Анатолій Кінах, абсолютно не боючись роздратування Юлії Тимошенко, постійно демонструє позицію, відмінну від прем’єрської революційної гарячки, практично щодо всіх ключових економічних проблем. Це і загравання з нафтовиками, звинуваченими в антиурядовій змові, під час весняної паливної кризи, і турботи про інвестиційну привабливість країни, читай - захист прав власності олігархів, яких розкуркулює особисто прем’єр-міністр. Теперішня роль першого віце-прем’єра в кабінеті Тимошенко - це роль не раз перевіреного, якісного фільтра для багатьох революційних економічних ініціатив прем’єра. А ще (вже для самого Ющенка) роль цінного джерела думки, відмінного від прем’єрського в управлінні економікою, а також роль додаткового чинника, що стримує політичні амбіції Тимошенко. У цьому значенні Кінах - природний союзник секретаря РНБО Петра Порошенка. До того ж досі не запрошений у передвиборний блок влади Кінах має набагато більше підстав вважатися надійнішим союзником президента, ніж той-таки запрошений Литвин. Досить лише порівняти партійні рішення «народників» Литвина і «промисловців» Кінаха про підтримку кандидатів у президенти, щоб питання «Хто ж є більш системним партнером?» зависло в повітрі мовчазним докором самому ж Ющенкові. Якщо ж модель одного мегаблоку влади так і не буде реалізовано, а розпочнеться створення кількох передвиборних блоків, тоді постать Кінаха теоретично змогла б об’єднати якщо не все, то (принаймні) частину строкатого політичного прикордоння, яке намагається балансувати між помаранчевим і біло-блакитним берегами, не наважуючись пристати до жодного з них.

Створення прем’єрською партією «Батьківщина» «Українського союзу підприємців і ділових людей», свого роду партійного «Міні-УСПП» для Тимошенко, було сприйняте Кінахом не так болісно, як очікувалося. За відсутності навіть натяку на ефективну побудову політичної коаліції пропрезидентських сил, кожна з них самостійно нарощує м’язи перед парламентською кампанією 2006 року. Спроба «Батьківщини» структурувати під своїм крилом промислово-підприємницький сегмент політичного ринку не нова. Для Януковича під час кампанії також створювали об’єднання промисловців на чолі з директором запорізької «Мотор-Січі» Богуслаєвим. Зрештою все залежить не від наявності при політичній силі клуба за інтересами під вивіскою «промисловці + підприємці», а від здатності партії відстоювати їхні реальні інтереси. Тобто знижувати податки, проводити дерегуляцію, допомагати в боротьбі за зовнішні ринки, боротися з корупцією всередині країни. Саме тому реакція Кінаха на створення при «Батьківщині» своєрідного «УСПП для Тимошенко» була саме такою: «Я б дуже не хотів, аби «Батьківщина» повторювала примітивний досвід останніх років. Розпочинається чергова передвиборна кампанія, і в Україні відразу з’являються бажаючі захищати права промисловців, підприємців, бізнесменів. Це абсолютно неприпустимий підхід. Такі штучні утворення не мають перспективи».

Анатолій Кінах, звісно ж, не оратор. Якщо Тимошенко буквально запалює своєю енергією, то Кінах, радше, присипляє. Та це той випадок, коли саме сірість - у ціні. Згадую, як призначений у травні 2001 року Кучмою новий прем’єр після голосної відставки свого попередника Ющенка давав перше телеінтерв’ю у статусі глави уряду. Тоді Кінах шокував нас відвертим невмінням публічно спілкуватися з медіа: «Хлопці, скажіть, що мені треба говорити, я усе вам скажу». Потім були словесні кліше на кшталт «...в умовах жорсткої конкуренції на світових ринках, у нас немає запасу часу...», які набили оскому і добряче набридли. Нині лідер УСПП не набагато красномовніший, та він довів, що здатний приймати у найвідповідальніший момент досить самостійні політичні рішення. А головне, він має необхідний набір якостей, що дозволяють ось уже який рік поспіль триматися на плаву.