РУХ НА ПЕРЕБУДОВУ

Прийдешню 14-ту річницю виникнення Народного руху України зустрічають з оптимізмом: після трагічного 1999-го і застійних 2001—2002 років у НРУ настав період реанімації, що теоретично може перейти в одужання. Хоча для більшості населення й істеблішменту Рух, як і раніше, залишається минулим, а не майбутнім. Аби змінити цю думку, партії потрібно пережити потрясіння не слабкіші за ті, участь у яких її прославила.

Новий лідер Руху Борис Тарасюк, за оцінкою на диво значної частини партійної верхівки, за три місяці роботи виконав усе, що мав здійснити відповідно до передвиборної обіцянки перевести партію з оборони в наступ. Що дивує не менше, агресивна і жорстка поведінка Тарасюка, яка контрастує з традиціями і звичками рухівців, поки що не зустрічає відкритого опору з боку активу партії, який, мабуть, справді втомився від власної неефективності. Навпаки, Тарасюк продовжує користуватися високим рівнем підтримки, який зустрів його прихід у НРУ. «Ми вважаємо, що він має продовжувати в такому ключі і далі», — говорить Юрій Ключковський, чиї повноваження, як і двох інших заступників лідера Руху, після приходу Б.Тарасюка були скорочені.

Тарасюк привніс у НРУ жорсткі правила менеджменту, орієнтованого на чітку організованість і сувору дисципліну. Можливо, таке порівняння може видатися Борису Івановичу образливим, але досі схожі методи партійного керівництва були характерні хіба що для глави СДПУ(о) Віктора Медведчука, та й то до того, як він пішов до адміністрації Президента. Замінивши повільного й обережного Геннадія Удовенка, Тарасюк продемонстрував рухівським керівникам різницю між методами роботи радянського і західного бюрократа, нав’язавши до цього маловідомі Руху принципи персоніфікації обов’язків і відповідальності. Вперше за багато років керівництво партії почало постійно відслідковувати виконання прийнятих рішень. А в центральному апараті знову поширилася практика оголошення доган працівникам, яка не прижилася ще в часи В’ячеслава Чорновола. Змінився навіть стиль засідань політичної ради НРУ: її учасникам заборонено говорити абстрактно, довго і без внесення конкретних пропозицій, через що вони йдуть додому приблизно на дві години раніше, хоча й не завжди виговорившись.

Партія, позиція якої останніми роками була не дуже помітною в публічній політиці, намагається привернути до себе увагу. За три місяці керівництва Тарасюка НРУ провів дві загальноукраїнські акції, перша з яких (за назвою «Захистимо Конституцію від гаранта») пропагувала ідею відстрочки політичної реформи, а друга була присвячена Дню незалежності. До цієї дати після довгої перерви партія випустила листівку зі зверненням до виборців, нехай і не вельми оригінальним. Сам Тарасюк не втрачає жодної нагоди виступити публічно, переймаючись як партійним, так і особистим PR, причому цілі ставить суто практичні. Приміром, у серпні НРУ заручився підтримкою громадськості з метою протидіяти серії звільнень своїх членів з органів влади, назвавши ці випадки переслідуванням з політичних мотивів.

Як і очікувалося, Тарасюк зумів збільшити вагу НРУ в політиці непублічній, зокрема в ієрархії блоку «Наша Україна», позицією в якій рухівська верхівка завжди була незадоволена. Крім більшої схильності, порівняно з Удовенком, до агресивного відстоювання власних інтересів, для боротьби за місце під сонцем Тарасюк використовує близькість до самого «сонця» — Віктора Ющенка, якого вважає своїм особистим другом. Під час розподілу посад керівників президентської кампанії Ющенка в регіонах НРУ одержав дві області: Львівську, де главою штабу став Петро Олійник, і Тернопільську, де першу посаду одержав Іван Стойко. Це небагато, але й немало з огляду на те, що левову частку регіональних штабів Ющенка очолили люди не з партій — засновників «НУ». Крім того, мова йде про галицькі області, де управляти кампанією для Руху важливо з точки зору не лише практичної вигоди, а ще й престижу. Вигране змагання з Українською народною партією за Тернопільщину в Рухові вважають особливою заслугою Тарасюка.

Ступінь участі в кампанії Ющенка має велике значення для подальшої долі НРУ незалежно від того, виграє Ющенко вибори чи ні. Власне, від результату кампанії більше залежить обгрунтованість амбіцій Тарасюка повернути собі портфель першого дипломата країни, аніж сила очолюваної ним партії. Для НРУ важливіше максимально використати його ресурси у президентських перегонах. Що більше своїх членів Рух зможе задіяти для ведення кампанії і контролю за процедурою виборів, то більше матиме шансів розворушити підупалі організації, натренувати нових активістів, показати себе населенню. Інакше кажучи, максимально підготовленим підійти до парламентських і місцевих виборів 2006 року.

Вони можуть відіграти вирішальну роль у визначенні відповіді на запитання, що буде з НРУ, не готовим нині, як і всі партії «НУ», до самостійної участі в майбутніх виборах, чиї результати тим часом вирішать долю більшості українських партій. Тарасюк охарактеризував себе з якнайкращого боку тим фактом, що одним із його найперших кроків на посаді лідера НРУ стала підготовка до виборів-2006. Рух, який уп’ятеро поступається тій самій СДПУ(о) за кількістю депутатів місцевих рад, ухвалив і вже розпочав виконувати програму «місцеві вибори-2006». Зміст її полягає у визначенні і просуванні виграшних кандидатів з-поміж нинішніх членів і не членів партії на вибори до місцевих рад. Партія запустила програму «Народний адвокат», покликану забезпечити безплатну юридичну допомогу населенню, засвідчивши йому близькість і корисність Руху. Тарасюк завзято розпочав реформування партійної структури. Обрані разом із ним два нові заступники — Василь Куйбіда і Роман Зварич — одержали ключові напрями партійної роботи: перший очолив апарат партії і став курирувати партійне будівництво, а другий — роботу в парламенті і міжнародні зв’язки НРУ. Чисельність і функції апарату на чолі з Куйбідою зростають разом із поставленими завданнями, серед яких з’явилися підвищення інформаційної активності партії і створення системи контролю за станом регіональних організацій. У трьох областях — Львівській, Миколаївській і Вінницькій — масштабні ревізії вже відбулися, восени вони будуть проведені й серед решти організацій. На підставі цих перевірок будуть сформульовані завдання з розширення партійної мережі, яка до 2004 року має охопити всі населені пункти країни. На шляху до цієї мети центральне керівництво узялося вирішувати проблеми браку грошей. У НРУ була заснована Економічна рада на чолі з Володимиром Лановим, що повинен забезпечити лобіювання інтересів і залучення до партії малого і середнього бізнесу, на чию підтримку робиться ставка. Крім того, центр розробляє програму збільшення надходжень від сплати членських внесків, частина з яких повинна буде передаватися Києву.

Ця програма може стати непопулярною серед членів партії так само, як і наступні кроки, що їх повинен зробити Тарасюк, якщо справді має на меті повернути НРУ статус впливової політичної сили, поступово втраченої Рухом після здобуття Україною незалежності. Основна проблема партії — не дефіцит грошей або недостатній розвиток мережі. Рух потребує кадрової революції. За роки регресу він втратив цвіт партії, членів, здатних повести за собою інших і ростити кадри. Залишилися люди переважно літні і, що набагато гірше, у багатьох із них згаслі очі. «Чимало є організацій, особливо на районному рівні, де люди не хочуть влади», — визнає Тарасюк. На його думку, приблизно третина обласних організацій НРУ потребує допомоги. Насамперед допомога полягатиме у зміні керівництва, хоча Тарасюк намагається прямо про це не говорити. Здійснити задумане новому лідеру буде вкрай складно, якщо взагалі можливо. У своєму першому зіткненні з главою регіональної організації — Олегом Лагнюком із Житомира — Тарасюк одержав підтримку решти. Та для того, аби змусити цілу групу впливових у партії людей не просто формально визнати свої помилки, а й поступитися місцем іншим, у голови НРУ може забракнути і здібностей, і повноважень. Демократично орієнтований статут НРУ обмежує можливості центру впливати на регіони, у тому числі змінювати регіональних лідерів. Досить спірне питання, чи погодиться рухівський актив із підготовленою Тарасюком пропозицією змінити статут на користь центру. Ті, хто нині вважає нового лідера діловитим і жорстким, незабаром цілком можуть побачити в ньому безпринципність і авторитарність. І тоді Тарасюк, який першим із рухівських керівників одержав владу мирним шляхом, може втратити її в результаті війни.

Тим часом альтернативи кадрової революції в Руху немає. Як і кожна масова партія для підвищення своєї ролі в українській політиці Рух передусім має різко збільшитися в розмірах. За планом Тарасюка, прийнятний рівень впливовості виражатиметься цифрою близько 150 тис. членів проти 34 тис. наявних нині. Причому збільшення кількості обов’язково повинно супроводжуватися зростанням якості. Сам Тарасюк сподівається, що в партію вступатимуть освічена молодь, інтелігенція і дрібні бізнесмени. Та за ким і навіщо прийдуть такі люди? Оцінюючи поточну чисельність, один заступник лідера із задоволенням зазначив, що вона приблизно на 15 тис. більша, ніж після розколу 1999 року. Проте для п’ятикратного зростання, про яке говорить Тарасюк, у керівництві мають бути люди, які пригадають, що вона на 100 тис. менша, ніж була в момент реєстрації 1993 року.

Було б помилкою вважати, що рухівська ідеологія утратила свою привабливість. «НРУ переживе всіх нас», — говорить Дмитро Понамарчук, який зі скандалом пішов з партії. Нинішня програма Руху, що поєднує консервативні, ліберальні і соціал-демократичні ідеї, вдало відображає настрої багатьох українців бути частиною Європи, зберігаючи національну ідентичність, і жити в ринковій економіці, маючи при цьому соціальні гарантії з боку держави. Перестав бути привабливим сам Рух, і сталося це не через помилки у виборі цінностей, а через невміння домагатися їхнього домінування.

Неефективність — головний докір, висунутий на адресу НРУ виборцями, які розділяли цілі цієї партії, але голосували на виборах за інших претендентів. Він не став владою не тому, що зрадив інтереси мільйонів своїх прихильників під час розпаду СРСР, а тому, що не зумів повести їх за собою в незалежній Україні.

Рух не стільки забруднився, скільки запилився. Тому головне завдання керівництва найвідомішої української партії — довести її здатність бути не менш, а більш дієвою, ніж наприкінці 80-х років минулого століття. Рух повинен перестати бути ознакою історії, ставши атрибутом сучасності. Для цього потрібні інші люди. І досягнення цієї мети, яка може привести Рух до ренесансу, безпосередньо залежить від готовності рухівських ветеранів наслідувати приклад багатьох комуністів періоду занепаду СРСР, які сприяли руйнації системи, нехай навіть це ламало їм кар’єру. НРУ має повернути собі назву «за перебудову», тільки цього разу самого себе.