Росія: коротка пам'ять і банальність зла

"Хотят ли русские войны?" - поет Євтушенко міг би запитати сьогодні в уцілілих жителів Алеппо. Хоча поговорити про це з ним готові й біженці з Донецька, і кримські татари з Сімферополя, і жителі мікрорайону Східний у Маріуполі. Словом, українці, які змушені шукати порятунку від російської агресії та російської зброї.

Війна в Сирії, що забрала вже близько 400 тисяч життів і триває за демонстративної участі російської армії, витіснила тему російської агресії проти України з перших рядків глобального порядку денного. Безперечно, наш конфлікт "дуже важливий для них", але всі супердержави зайняті, вони занурені в безліч інших проблем і всім виглядом дають зрозуміти, що рятування потопаючих - діло рук самих потопаючих. Це не згущення барв, а нова реальність, у якій Україна повинна себе усвідомити й віднайти. І першим кроком на цьому шляху є визначення контурів політики щодо Росії.

У цього процесу, як і в усякого іншого, є два виміри - політичний і економічний. У політичному вимірі Росія і Україна де-факто перебувають у стані війни (нехай юридично й не оголошеної), терміни закінчення якої прогнозувати складно. Ця обставина цілком очевидно впливає на громадську думку двох країн. Так, згідно з листопадовими даними російського "Левада-Центру", тільки 23% росіян уважно стежать за подіями в Україні (проти 49% у серпні 2014 р.). При цьому більшість респондентів оцінили обстановку на Сході України як напружену (66%) і вважають, що ця ситуація збережеться протягом наступного року.

Що ж до якісних оцінок росіян, то, за даними того ж таки "Левада-Центру", 56% респондентів ставляться до України погано або дуже погано проти 26%, які ставляться до України добре. Почуття це почасти взаємне - за даними Київського міжнародного інституту соціології, 46% українців ставляться до Росії погано і дуже погано, проти 40%, які ставляться до Росії загалом добре.

Слід зазначити, що політики в РФ, зокрема люди, які називають себе опозицією, мають у питанні про статус Криму (одному з ключових для україно-російських відносин) цілком прогнозовану позицію. Так, Олексій Навальний, який нещодавно оголосив про свій намір брати участь у президентських виборах у 2018-му, щодо швидкості розв'язання кримської проблеми й узагалі замирення з Україною "налаштований скептично". "Я вважаю, що проблема Криму не буде вирішена в десятиліття. Наші з вами онуки й правнуки сидітимуть і обговорюватимуть, що ж ми робитимемо з Кримом. (…) Коли ви ставите складне запитання, на нього не можна дати просту відповідь. І в цьому полягає трагедія Криму, який зараз незрозуміло чия територія. Але я можу сказати, що шлях розв'язання проблем Криму повинен починатися з нормального референдуму, який там треба провести…" - вважає п. Навальний.

Голова руху "Открытая Россия" Михайло Ходорковський вважає, що питання про Крим має бути вирішене "шляхом компромісу". При цьому, на думку колишнього власника нафтової компанії ЮКОС і головного політв'язня Росії початку XXI ст., "українське суспільство, якщо не брати окремих його радикальних представників, готове до того, що стосовно Криму повернення до статус-кво не буде, а буде пошук компромісу".

Очевидно, що позиція російських опозиціонерів продиктована електоральними міркуваннями і її не поділяє більшість населення України. І такий порядок речей створює для Києва додаткові ризики.

По-перше, негативна громадська думка в Росії звужує поле маневрів для політичного врегулювання конфлікту. Адже навіть якщо сміливо пофантазувати і припустити, що завтра Владіміра Путіна змінить на президентській посаді інша людина, її дії не зможуть іти врозріз із тими 86% "путінської більшості", для яких Крим "їхній". Інакше такий правитель довго не утримається при владі.

Війна, розв'язана Росією проти України, пройшла не тільки по територіях, а й по сім'ях, стосунках, багаторічній дружбі. 2004-го я закінчив Московський державний університет і довго працював у Росії як аналітик і політолог. Я зробив вибір на користь своєї Батьківщини України за кілька років до війни, чітко усвідомивши, що Росія Путіна є джерелом глобальних ризиків і потенційним агресором для моєї країни.

Як і тисячі українців, я втратив багатьох друзів у Росії, одурманених пропагандою. Я спостерігав за цим процесом і бачив, як особисті амбіції і воля людей згасали на тлі абсолютно стадного бажання вмонтуватися у велику, бездушну, тотальну силу. Як і тисячам моїх співгромадян, мені невдовзі стало зрозуміло, що тепер нам бракуватиме слів, щоб навіть просто почати розмовляти одне з одним про мир.

Пропаганда в Росії виховала одномірне, запрограмоване сприйняття того, що відбувається, і породила попит на горезвісних "людей дії". У цих умовах будь-яку спробу компромісу населення розглядатиме як прояв слабкості.

По-друге, російська агресія проти України в нинішньому світовому порядку денному відсувається на периферію. Формування кабінету Дональда Трампа і його перші кроки, майбутні вибори в Німеччині й Франції, міграційні процеси, війна на Близькому Сході - кожна із цих подій передбачає активні дії Росії, від ефективності яких залежить можливе дострокове припинення дії санкцій. Може скластися ситуація, за якої питання про санкції вирішать без участі України і не на її користь.

В економічному вимірі значним чинником ризику є збереження залежності України від постачання російської енергетичної сировини. І якщо з постачанням газу ситуацію певною мірою вдалося переломити й мінімізувати закупівлі в "Газпрому", то з постачанням ядерного палива для українських АЕС Росія зберігає критичний вплив. В іншому ж фактичний розрив зовнішньої торгівлі з Росією значно менше позначився на економіці України, ніж того очікували скептики.

Може здатися, що так і має тривати далі. Що діалог між агресором і жертвою безглуздий і недоречний, аж доки лічильник смертей не зупиниться бодай на добу. Та коли ти маєш справу з агресором, що претендує на силове глобальне домінування, політика повинна бути більш осмисленою.

Після початку російської агресії я півтора року практично постійно перебував у Донбасі. Мій особистий досвід переконав, що нинішній заморожений конфлікт є синонімом війни, а не її запереченням. Якщо ця ситуація залишиться "як є" - без рефлексії, усвідомлення, проблематизації та вироблення стратегії нашої перемоги, мир іще довго залишатиметься примарним.

Контури політики протидії Росії можна позначити так. Передусім, Україна повинна системно й професійно підходити до аналізу внутрішньоросійських політичних процесів. Не забуваючи, що важливими рисами російської історії є циклічність і наявність тліючих внутрішніх громадянських конфліктів. Циклічність проявляється, зокрема, у хронічній нездатності Росії стати повноправним членом спільноти демократій. Це зумовлює агресивну зовнішню політику, яка проявляється то створенням монархічних коаліцій, то шантажуванням Європи комінтерном, то гібридною дестабілізацією західних країн втручанням у виборчі кампанії й організацією інформаційних провокацій.

До найбільш явних внутрішніх конфліктів слід віднести високий рівень ксенофобських настроїв, протиріччя між центром і регіонами, майнове розшарування, негативне ставлення більшості росіян до класу управлінської номенклатури.

Нарешті, однією з характерних рис російської історії є те, що безліч правителів було зміщено зі своїх посад нелегітимним, а часто - насильницьким шляхом внаслідок змов або переворотів.

Те, що відбувається в сучасній Росії, українська влада повинна досліджувати й аналізувати з урахуванням зазначених обставин. Зокрема й для того, щоб виявляти серед російських еліт індивідуальних або групових агентів впливу, здатних згодом домогтися зміни російської політики щодо Криму, Донбасу й України загалом. Україна зацікавлена в появі таких російських політиків, які зроблять відмову від Криму й зовнішньої експансії відправною точкою своїх програм.

Київ може і повинен відіграти свою роль у процесі відродження "совєтології" та вироблення таких сценаріїв для глобального співтовариства, які допомогли б створити систему стримування російської агресії й підривного російського втручання в глобальну політику. Необхідно розпочати експертну дискусію про забезпечення міжнародного контролю над ядерним потенціалом Росії.

Важливим кроком є виробництво якісного російськомовного контенту, покликаного подавати альтернативний погляд на актуальні політичні процеси в Росії. Російська мова для України сьогодні - це зброя. Не йдеться про надання російській мові статусу державної або про перетворення України в місце базування антипутінської опозиції. Завдання полягає в тому, щоб використовувати особисті зв'язки наших громадян для ретрансляції контенту, спрямованого на зміну ставлення росіян до їхнього політичного керівництва. Форми цього контенту можуть бути різними, головне - утримати магістральну рамку, яку можна сформулювати досить просто: анексія Криму стала не тільки причиною війни в Донбасі і головним фактором погіршення російсько-українських відносин, вона послужила поштовхом для постійного, послідовного погіршення економічної ситуації в Росії.

Необхідно консолідувати зусилля академічної, експертної, дипломатичної спільноти для закріплення української версії подій, які почалися під час Революції Гідності і які тривають досі в Криму і Донбасі. Українське питання не повинно зникнути з фокуса уваги світового співтовариства і не може бути об'єктом маніпуляцій.

Важливим завданням політики України щодо Росії є розвінчання міфу про неспроможність української держави та української економіки без глибокої господарської інтеграції з Росією.

Високий рівень проведення економічних реформ є завданням самодостатнім. Але в контексті протистояння з Росією особливу роль слід приділяти остаточній ліквідації залежності від Росії у сфері постачання енергетичної сировини. А ще - забезпеченню проривів у тих секторах економіки, де традиційно сильні позиції Росії. Йдеться про атомну енергетику й космічну галузь. Для України, де близько 50% електроенергії виробляється на старіючих АЕС російського дизайну і зберігається критична залежність від постачання російського ядерного палива, питання вибору нового стратегічного партнера та будівництва нових замісних атомних генеруючих потужностей на основі неросійської технологічної платформи є абсолютним пріоритетом. Реалізація такого проекту не тільки підтвердить управлінський, науковий та індустріальний рівень держави, а й поставить крапку в суперечках про заможність і конкурентоспроможність України.

Одним з ключових складників збереження моральної переваги України є її чесність і точність в оцінці причин цієї війни і ролі Росії в її розв'язуванні. В умовах нового, нестабільного і малопрогнозованого світового порядку Україна може стати авангардом вироблення політики стримування Росії. Це питання виживання, питання спроможності як держави, як впливового суверенного гравця на світовій арені.

Відкладати цю партію більше не можна. Тим паче що ми повинні її виграти.