Бунт зайвих людей

Перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США продовжує тенденції, закладені низкою голосувань, що відбулися у світі останнім часом.

Це й останнє голосування стосовно виходу Великої Британії з ЄС, референдум у Нідерландах із приводу асоціації України з ЄС, вибори на Філіппінах одіозного президента Дутерте, який прославився своєї "звірячою американофобією". Це і більш ранні голосування, які привели Володимира Путіна до влади в Росії, а Віктора Орбана - в Угорщині. Спільне в усіх цих подій - їх абсолютно демократичний формально характер. А ще - агресивна ізоляціоністська риторика, яка апелює в усіх випадках до ницих фобій і традиціоналізму. Це примушує спостерігачів шукати паралелі з процесами, які відбувалися у світі рівно 100 років тому, і розцінювати поточні події як нове "повстання мас".

Ще одна спільна риса в усіх описуваних процесів - це абсолютна безпорадність звичних механізмів аналізу та прогнозування громадської думки. Тепер виявляється, що люди, котрі віддають перевагу в опитуваннях одним кандидатам, у день голосування віддають свій голос іншим.

Також помилковими стають будь-які традиційні соціологічні узагальнення. Виявляється, що всередині демографічних груп, які здавалися монолітними, нагромаджується багато суперечностей. Вони не зводяться до конфлікту поколінь, або конфлікту між багатими і бідними, або міжнаціональних конфліктів. Їхню природу ще доведеться вивчити. Поки що ж очевидно одне: прогнозувати електоральну поведінку груп на основі тільки їхніх ментальних установок та аналізу попередніх голосувань відтепер неможливо.

Причиною розладу соціологічної реальності сучасних спільнот багато в чому став Інтернет. Інтернет, що є, фактично, лише інструментом трансляції смислів, проте переважає решту інструментів комунікацій швидкістю та охопленням аудиторії, перетворив нинішню політику з елітарного процесу на масовий. Якщо раніше запорукою реалізації політичних рішень була згода еліт, то тепер політику визначає "колективний лайк". Відтак змістовність політики насухо програє видовищності.

Прикметно, що донедавна панівне в політичних науках уявлення, буцім головний спонукальний мотив виборців - раціональний (читай - економічний) інтерес, також не справдилося.

Зрештою, виборець Путіна щиро радіє, коли вмирають українські солдати, згоден терпіти санкції, тільки б по телевізору йому далі й більше показували вміло зрежисований серіал про велич Росії у світі. Виборець Трампа не переймається падінням індексів, ризиками для американської економіки у разі ізоляціонізму та іншими високими матеріями. Він хоче "зробити Америку знову великою", - і тому, скільки буде голосів у Трампа, стільки ж буде смислів у цій простій фразі. Втім, виборець в Україні теж голосував за "життя по-новому", слабо собі уявляючи, що ж це таке і наскільки він сам готовий по цьому "новому" жити.

Принаймні всі описувані явища характеризуються масовістю та протестністю стосовно існуючого порядку речей. Майже 100 років тому, усвідомлюючи жахіття Російської революції та становлення фашистських режимів у Європі, найбільш прозірливі мислителі називали аналогічні процеси "повстанням мас".

Справді, можна знайти чимало аналогій між процесами столітньої давності та нинішніми. По-перше, маси пам'ятають минуле, захоплюються ним і бачать своє майбутнє в минулому. Адже саме на минуле випав їхній золотий час. Саме тому в гаслі Трампа "Зробимо Америку знову великою!" ключовим для розуміння словом насправді є слово "знову".

По-друге, сьогодення маси пригнічує. Сьогодення - песимістичне, витратне, зарегульоване, одноманітне й не вселяє в людину відчуття захищеності та безпеки. Як і 100 років тому, сьогодні світ проходить через поріг фазових змін. Століття тому Друга промислова революція привела до появи масового конвеєрного виробництва, бурхливої урбанізації та зміни форми більшості політичних режимів. Надалі це створило такий обсяг суспільних суперечностей, розв'язати які вдалося, лише пройшовши через дві світові війни.

Тепер світ стоїть на порозі Четвертої промислової революції, що веде до появи масових технологій на стику фізики, біології та інформатики. Вони передбачають глобальність процесів, глобальність охоплення аудиторії та височенні швидкості. Характерно, що виборець Трампа голосував за економічний ізоляціонізм країни, яка тільки за останні 10 років явила світові такі глобальні компанії, як Facebook, Tesla, Uber. Це сигнал елітам про те, що маси почуваються чужими в сьогоденні й не відчувають себе вбудованими у новий, щойно народжуваний світ. Адже цей світ, поряд із небаченими раніше можливостями, несе в собі такі ризики, як релігійний терор, масова міграція та загроза глобального ядерного протистояння.

Ще одна характерна риса сьогодення - це те, що винятки дедалі частіше превалюють над правилами. Особливо добре це показує нездатність глобальної правової системи адекватно реагувати на гібридну глобальну експансію Росії. Створюється ситуація, коли принципи поважання територіальної цілісності держав, невтручання у їхні внутрішні справи та вибори, зменшення насильства та поваги до людського життя, які раніше здавалися непорушними, - порушуються агресором, практично, безкарно. Понад те - саме питання покарання у вигляді санкційного тиску постійно піддається ревізії й сумніву, не кажучи вже про те, що його ефективність не виправдовує очікувань. Відтак, створюється ситуація, коли, як писав класик, "усе можливо". А виборці Трампа, прибічники Брекзіта і виборці Путіна додають до цього ще й "усім можна".

Нарешті, у мас немає бачення майбутнього. Тоталітарні держави минулого мобілізували народи навколо ідей глобального переоблаштування задля світового панування. За амбіції тоталітарних режимів ХХ ст. людство заплатило неймовірну ціну, включно зі знищенням цілих народів і поколінь. Світ відповів на ці виклики глобальністю, яка мала глибоко раціональний підтекст. Адже якщо раніше війни велися заради територій, то виведення чинника територіальності за дужки дозволило звести ризики озброєного протистояння, практично, до нуля.

Зрештою, 70 років миру в Європі великою мірою стали можливими завдяки глибокій інтеграції та взаємопроникненню економік, культур і людських потоків. Це, своєю чергою, обумовило якісний прорив у споживанні для тієї частини людей, які сьогодні голосують за Брекзіт або обирають Трампа. У цьому споживанні та вільному переміщенні світом товарів, послуг і людей, власне, й полягав проект майбутнього глобального світу. Однак у реальності його цінність для мас виявилася неочевидною.

Все це не означає, що глобальна політика позбавлена майбутнього або що нагромаджений обсяг суперечностей буде неодмінно вирішений військовим шляхом. У світу є запас міцності, - інша річ, що й він не нескінченний.

Важлива складова цього запасу - сама структура інститутів влади у США. Річ у тому, що виконавча влада, включно з силовими та зовнішньополітичними відомствами, буде сформована з представників Республіканської партії. Їхня позиція щодо глобального лідерства США, домінування в Європі та відносин із Росією помітно відрізняється від риторики Дональда Трампа і не є предметом швидких змін.

Однак головна інтрига його президентства - це відносини зі своїм російським колегою Володимиром Путіним. Президент Росії вже означив свій інтерес гранично конкретно, коли подав у жовтні ц. р. до Держдуми закон про односторонній вихід із американсько-російської угоди щодо переробки збройового плутонію. В законодавчому порядку Путін зажадав від США скасувати антиросійські санкції, компенсувати ефект від їх застосування та скасувати прийнятий Конгресом Акт на підтримку свободи України від 2014 р. Формою це дуже схоже на шантаж і вже тому навряд чи може бути виконане будь-якою американською адміністрацією. До того ж умови відновлення співробітництва, висунуті Путіним, потребують корекції законів США та роботи з Конгресом, вплив Трампа на який поки що неочевидний. Тому, дуже ймовірно, головна інтрига президентства Трампа може вирішитися не розпочавшись.

Хай там як, реальним маркером прогресу російсько-американських відносин буде питання територіальної цілісності України. У цьому питанні інститути також, із великою імовірністю, виявляться сильнішими за постаті. Змінювалися президентські адміністрації, але від дня радянської окупації Прибалтики аж до 1991 р. США так і не визнавали узурпацію державності в Литві, Латвії та Естонії.

Ще одним компенсатором президентства Трампа є американський бізнес. Республіканці традиційно спираються на підтримку великого індустріального бізнесу, який має чіткі глобальні інтереси і для якого ізоляція Америки, що викличе зменшення державних витрат на оборону, - неприйнятна.

Що стосується Європи, то вона переживає сьогодні очевидну кризу ідентичності. Єдиний нині гарант стабільності й найефективніший комунікатор на континенті - канцлер Німеччини Ангела Меркель. Її центристському курсу протистоять дедалі більше радикальних сил, підтримуваних із Росії, практично по всьому периметру Німеччини - у Чехії, Австрії та Франції. У контексті перемоги Дональда Трампа Європа муситиме зосередитися на зміцненні єдності та ліквідації внутрішніх суперечностей.

Нарешті, Україна. У контексті останніх подій ми, вкрай несподівано для себе, стали одним із головних маркерів прогресу відносин між США і Росією, а отже - одним із важливих чинників міжнародних відносин.

У стратегічному плані, перед Україною сьогодні стоїть не тільки завдання виживання, а й необхідність встигнути вскочити у поїзд прогресу, що відходить. Створити умови для залучення в країну технологій Четвертої промислової революції. Розбагатіти і зміцніти настільки, щоб чинник російської загрози не зміг привести ні до розпаду України, ні до втрати нами державності. Для цього потрібно змінювати країну посиленими темпами.

Раніше ситуація складалася так, що примусом еліт до реформ займалися саме зовнішні сили, і головну скрипку в цьому процесі історично грали США. Нині складається парадоксальна ситуація, коли (при збереженні стратегічної підтримки з боку США) операційна підтримка України може знизитися. Тоді український політичний клас, залишившись сам на сам, замість змінювати країну, звично порине у внутрішні розбірки, крадіжки та самознищенням. Такий сценарій загрожує Україні розпадом і втратою державності.

Альтернативу цьому класові може скласти тільки інтелектуальна еліта нації, якій належить сформулювати смисли й консолідувати навколо них нових національних політичних лідерів, здатних створити Україну без класу "зайвих" людей.

Це означає не тільки вироблення сучасної інклюзивної економічної моделі, а й забезпечення національної злагоди навколо минулого, сьогодення та майбутнього. Щоб не бути затопленими валом повстання мас, треба перестати бачити своє майбутнє в минулому. Єдиний урок із минулого для нас полягає в тому, що через внутрішні чвари та обманливі компроміси з агресорами ми втрачали державність, території і життя.

Ми не можемо зробити Україну "знову великою". Нам треба зробити її великою завтра. Мати свій проект майбутнього. Нарешті, нам треба адекватно аналізувати сьогодення. Усвідомлювати свої інтереси й можливості. Не боятися діяти і бути проактивними. Якщо нам випало жити в епоху змін, гріх цим не скористатися. Мінливий світ створює для цього абсолютно всі можливості.