ПРО ЗАСАДИ ВНУТРІШНЬОЇ І ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ НА 2003 — 2010 РОКИ

Практика державного і соціально-економічного розвитку України після набуття нею незалежності поставила нас перед необхідністю прийняти на законодавчому рівні Засади внутрішньої і зовнішньої політики України на 2003 — 2010 роки, що передбачено Конституцією України.

Розробка і прийняття цих засад обумовлені потребою розв’язання таких актуальних проблем:

По-перше, встановлення гармонійних і збалансованих відносин між гілками влади в державі та між ними і Президентом України, такої системи стримувань і противаг між ними, яка б забезпечувала ефективне функціонування кожної гілки влади. Незбалансованість відносин між гілками влади об’єктивно змусила Конституційний суд України бути, по суті, політико-юридичним арбітром у вирішенні політичних суперечок між гілками влади, замість виконання ним своєї основної функції — бути органом конституційної юрисдикції, насамперед у вирішенні питань дотримання конституційних прав та свобод людини і громадянина, як це є в інших країнах.

По-друге, гармонізації відносин між політичними силами у нашому суспільстві, для чого насамперед потрібно прийняти закон, який би захищав права політичної опозиції як у парламенті, так і за його стінами. У демократичних суспільствах немає «партій влади», такі були тільки у країнах з «комуністичними» режимами. Партії не повинні бути політичним товаром окремих вузьких груп амбіційних осіб, який вони намагаються продати народу на виборах, щоб отримати від нього частку політичної влади. Не варто розраховувати на те, що частина власників великого капіталу, виборовши владу на виборах у парламент, захищатиме не власні інтереси з метою подальшого збагачення, а інтереси інших верств нашого суспільства. Професія політика, а ще й законодавця у парламенті, якщо він справжній політик, і професія бізнесмена, з погляду роду занять і знань, не кажучи вже про об’єктивно різні матеріальні інтереси, — речі далеко не однакові.

По-третє, визначення і проведення державної правової політики з метою створення ефективного законодавчого поля ринкової економіки в Україні й інтеграції її в ЄС та інші міжнародні політичні й економічні структури. Продовжується, без глибокого вивчення узагальнень реальних суспільних відносин і використання останніх досягнень науки, волюнтаристська практика суб’єктивного творення законодавства як і у житті прогресивних суспільних відносин, що об’єктивно призводить до гальмування розвитку останніх «армією чиновників». В одній зі своїх робіт К. Маркс слушно зазначив, що мудрий законодавець не створює законів, а формулює їх. Про правове безладдя і відсутність державної правової політики, зокрема, свідчить те, що багато сфер суспільного життя, які, згідно з Конституцією України, повинні регулюватися виключно законами, і далі регулюються значною мірою, а то й переважно підзаконними актами. Візьміть хоча б податкове законодавство, та й не тільки його.

Відносини найманих працівників з роботодавцями все ще регулюються Кодексом законів про працю, прийнятим у давні радянські часи планової економіки, який, природно, не діє, і ніхто на державному рівні не порушив цієї найважливішої політичної проблеми, тоді як у РФ новий закон для ринкових відносин прийнято у 2001 році. У трудових відносинах, і це не таємниця, панує повне свавілля.

Ніхто серйозно не замислюється про реформу судочинства. Система досудового слідства в умовах недієздатного законодавства про кримінальне судочинство, прийнятого на початку 60-х років, вимушена пропускати через слідчі ізолятори і місця короткочасного затримання до 100 тисяч наших громадян щорічно, утримувати одночасно до 40 тисяч обвинувачених і підсудних та близько 200 тисяч засуджених судами у місцях позбавлення волі. Цей показник у 4—5 разів гірший, ніж у країнах Європи, у тому числі посткомуністичних державах Східної і Центральної Європи.

Десятки мільйонів наших громадян, які перебувають за межею бідності, позбавлені можливості отримувати юридичну допомогу. Створена на початку 90-х років система вільної адвокатури не залишає їм шансу. Громадянин позбавлений реальної можливості судового захисту. Досі не прийнято закону про безоплатну юридичну допомогу тим категоріям громадян, які не в змозі її оплатити, що передбачено Конституцією України. Чому досі не створено муніципальних адвокатур?

До речі, ми маємо реальну можливість нинішнього року доопрацювати й ухвалити Верховною Радою України нові Кримінально-процесуальний, Цивільний процесуальний, Адміністративно-процесуальний та Господарський процесуальний кодекси України. На сьогодні проект Кримінально-процесуального кодексу України практично консервує застарілі форми кримінального судочинства, а проект Цивільного процесуального кодексу України «випереджає» цивільне процесуальне законодавство розвинених європейських країн на десятки років. Але це можна поправити: перший — з урахуванням досвіду європейського судочинства, а другий — дещо наблизити до реального життя.

А що ми зробили з благодійництвом, благородна суть якого — заснування й утримання лікарень, будинків для безпритульних та поліпшення умов життя соціально незахищеної частини населення на постійній основі? Підмінили його спонсорством, разовими подачками, які тільки створюють видимість розв’язання проблеми і, по суті, є прикриттям особистих матеріальних та інших інтересів «благодійників».

По-четверте, проведення судової, адміністративної реформи і реформи органів місцевого самоврядування.

Скажу відверто, що напрями судової реформи, визначені у новому законі «Про судовий устрій», не розв’яжуть наявних проблем правосуддя. На мою думку, є неконституційним передбачене цим законом створення Касаційного суду України та Апеляційного суду України, визначення підсудності розгляду у першій інстанції деяких категорій справ апеляційними судами, функція яких визначена у Конституції України виключно як здійснення апеляції. На мій погляд, слід терміново внести відповідні зміни до згаданого закону. І взагалі, як можна провести судову реформу при старому судочинстві радянських часів, яке вкотре передбачено перелатати по латаному?

Уже протягом тривалого часу ніяк не зрушимо з місця адміністративну реформу і реформу органів місцевого самоврядування. В цьому вина законодавця, який, замість приймати закони про уряд, про міністерства та інші органи центральної влади, звертався до Конституційного суду України, щоб блокувати кроки Президента України у цих напрямах.

Хіба це нормально, що досі суди скасовують нормативно-правові акти уряду, хоча, відповідно до Конституції України, компетенція судів поширюється тільки на всі правовідносини у державі, та й то за винятком спеціальних випадків, передбачених у Конституції? Нормативно-правові акти і правовідносини — речі зовсім різні, це відомо першокурсникам юридичних навчальних закладів. Понад рік тому робоча група уряду, яку я очолював, підготувала у новій редакції проекти законів «Про місцеві державні адміністрації», «Про органи місцевого самоврядування», два роки тому — «Про Кабінет міністрів Автономної Республіки Крим», і їх схвалив уряд. Постає запитання: де вони? А де витягнутий мною із п’ятирічного «болота» проект Адміністративного кодексу України, знівечений моїми послідовниками?

По-п’яте, створення умов для проведення в комплексі ринкових реформ у галузі економіки та фінансів, пенсійного та страхового забезпечення, житлово-комунального господарства, а також військової реформи. Зрозуміло, що без створення реального фондового ринку ми приречені на ручне керування і ніколи не створимо реальної, а не фрагментарної ринкової економіки та інвестиційного клімату. Фондовий ринок — це високоефективний і реально діючий за ринковими законами механізм, він — основний засіб інвестування, а інші форми — лише допоміжні засоби. В РФ ще рік тому ухвалили новий Податковий кодекс і вже нинішнього року доповнюють його змінами, що передбачають створення сприятливих умов для розвитку малого та середнього бізнесу. А ми вже кілька років тупцюємо на місці, а потім приймемо закон оптом, поспіхом, як Цивільний кодекс України, який можна було прийняти ще кілька років тому.

Нагальним питанням стратегічної ваги є створення найсприятливіших умов для вільного і динамічного розвитку малого і середнього підприємництва, які відсутні. Малий і середній бізнес є економічною основою середнього класу і відповідно громадянського суспільства.

Дуже важливе й актуальне питання — прийняття нового Кодексу законів про працю, а також низки законів, які необхідні після прийняття нового Земельного кодексу України для подальшого здійснення земельної реформи.

По-шосте, визначення зовнішньої політики України — вступ в ЄС та інші міжнародні політичні й економічні організації. Найважливішою проблемою є адаптація законодавства. У Польщі для цього створили окреме міністерство, а в інших країнах Східної та Центральної Європи — потужні департаменти у всіх міністерствах зі спеціально визначеними для керування цією роботою заступниками міністрів або заступниками державних секретарів, які під егідою міністерств юстиції вже протягом 5 — 7 років системно і тяжко працюють над цими питаннями. А ми навіть не усвідомлюємо, наскільки це велика та об’ємна праця. Це в сотні разів більший обсяг роботи, ніж приведення законодавства України у відповідність до Конституції України, чого ми ще не зробили.

У Засадах внутрішньої і зовнішньої політики України на 2003—2010 роки має бути відображено ядро законів, з визначенням термінів і форм їх реалізації в часі, у найважливіших сферах подальшого розвитку держави: конституційного устрою, адміністративної реформи і реформи органів місцевого самоврядування, судової реформи, реформи політичних та інших громадських інституцій нашого суспільства, проведення економічної і промислової політики, аграрної політики, державної правової політики, житлової політики, трудової політики, політики у галузі оборони і національної безпеки, соціально-економічної політики, фінансової політики, зовнішньої політики та в інших сконцентрованих найважливіших сферах життя суспільства і держави.

Засади повинні бути прийняті Верховною Радою України як закон України в 2002 році. На мою думку, за законодавчою ініціативою Президента України, який визначає політику у державі.

Цей закон консолідує парламент, створить міцний політико-правовий фундамент для постійно діючої парламентської більшості на перспективу до 2010 року, стане основою для підготовки і прийняття програм уряду, незалежно від його можливих змін, створить умови для прогресивної правонаступності урядів, звузить сферу випадковості і виникнення умов для ситуативних більшостей у парламенті при прийнятті ним рішень та запобігатиме виникненню конфліктів між гілками влади, інших антагоністичних конфліктів між політичними силами в суспільстві. Закон дозволить суспільству позбутися загрози олігархізації держави, створить умови для передбачуваності і перспективного розвитку нашої країни, розвитку і зміцненню позицій України в європейському та світовому співтоваристві.

Закон створить умови для прозорості у діяльності політичних партій, підвищить їх відповідальність перед виборцями. Політичні партії і їх депутатські групи у своїй діяльності муситимуть дотримуватися змісту і правил політичної гри, чітко визначених у Засадах внутрішньої і зовнішньої політики України на 2003 — 2010 роки. Закон створить умови для викорінення клановості й вузької корпоративності при прийнятті законів, які, як показало життя, нерідко суперечать загальним інтересам суспільства та держави.

На політичній арені залишаться тільки ті політичні партії, які не на словах, а на ділі братимуть участь у реалізації Засад внутрішньої і зовнішньої політики України до 2010 року в інтересах побудови міцної, високорозвиненої держави Україна, а ті, які, прикриваючись лозунгами, керуються вузько корисливими інтересами невеличких купок людей, зійдуть зі сцени.

Те, що відбувається у нас, — злиття економіки, бізнесу та політики в єдине ціле, нищить і бізнес, і політику, не дає народитися по-справжньому й існувати ні тому, ні другому. Злиття їх в єдине ціле у житті призводить до олігархізації держави. Це засвідчили і недавні вибори у парламент, коли певні політичні сили окремих представників великого бізнесу намагалися вибороти місце в парламенті за рахунок масової реклами на телебаченні, яка по суті і формі не відрізнялася від комерційної реклами. До чого це може призвести — промовисто свідчить досвід розвитку частини країн Латинської Америки, стартові позиції яких на початку ХХ століття були однакові зі США.

Цей закон стане основою для підготовки програм діяльності урядів, у яких концентруватимуться основні засади державної політики, а відтак ці документи матимуть значно вагоміші політичні перспективи для затвердження їх Верховною Радою України та для наступного їх законодавчого забезпечення. Це сприятиме більшій стабільності і виконавчої влади на чолі з урядом. У підсумку прийняття та реалізація Засад внутрішньої і зовнішньої політики України на 2003 — 2010 роки сприятиме встановленню гармонійних взаємин між гілками влади.

Зрозуміло, що підготовка проекту Засад внутрішньої і зовнішньої політики України на 2003—2010 роки — справа дуже непроста. Якщо на початковому етапі долучити до цього політичні партії, представників усіх гілок влади, як це було при підготовці проекту нової Конституції на початку 90-х років, ми з місця не зрушимо.

Проект Засад внутрішньої і зовнішньої політики України на 2003—2010 роки має бути підготовлений багатопрофільною компактною енергійною командою висококваліфікованих спеціалістів під егідою Президента України, як це було зроблено, за моєю пропозицією в серпні 1995 року, коли підготовку робочого варіанту проекту Конституції України доручили невеличкій групі найвидатніших українських вчених у галузі конституційного права, частина яких згодом стала суддями Конституційного суду України. Ця пропозиція була внесена мною В.Горбуліну, тодішньому секретарю Ради безпеки і оборони, і підтримана Президентом України Л.Кучмою, з прийнятим, за моєю пропозицією, терміном підготовки проекту — два місяці.

З середини вересня до середини листопада 1995 року ця група зробила проект нової Конституції України, який у листопаді 1995 року був схвалений Комісією з підготовки проекту нової Конституції України і зрушив з місця справу, що не вирішувалася з 1991 року. Цей проект, після доопрацювання його спеціальною робочою групою з представників усіх гілок влади, узгоджений Комісією Верховної Ради України і по суті значно змінений, але на попередній основі, і став згодом Конституцією України.

Представники гілок влади можуть бути залучені до опрацювання проекту Засад на другому етапі, а представники партій та їх фракцій у парламенті — на третьому.