Справи судові

В Україні функціонують 766 загальних судів, близько 8 тисяч суддів. За цими показниками з нами не зрівняється жодна з європейських країн. Здавалося б, така розлога судова система має бути дійовою й результативною. Насправді вона дуже громіздка й малоефективна в захисті прав та свобод людини. Підтверджують це величезна кількість скарг на роботу судів і недовіра людей до них.

Суди штучно перевантажені розглядом невластивих їм справ. Так, у 2003 році загальні місцеві суди розглянули майже 5,6 млн. справ, а в першому півріччі 2005 року — майже 3 млн. справ. Дві третини становлять справи про адміністративні правопорушення, серед яких найбільше — про порушення правил дорожнього руху. Відповідно, майже 4 млн. громадян, тобто кожна шоста доросла людина, щороку притягуються до кримінальної або адміністративної відповідальності, що неприродно і суперечить основним принципам правових демократичних держав.

Суди у кримінальних справах залишаються, як і в радянські часи, органами кримінального переслідування. Кожен третій засуджений карається позбавленням волі. Ще більше адмінарештів. Випадки застосування положень Конституції України про верховенство права — поодинокі, як і випадки виправдання обвинувачених у судах. Прикриваючи помилки, нерідко безпідставного, обвинувачення, суди щороку повертають слідчим майже кожну десяту кримінальну справу, більшість із яких слідчі просто припиняють.

Суди найчастіше не виконують вимоги Конституції й ігнорують статтю 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, в якій сказано, що кожна людина має право на справедливий та відкритий розгляд її справи незалежним і безстороннім судом у розумний термін. Натомість маємо вкорінення тяганини й сумну статистику, відповідно до якої щороку в судах залишаються без розгляду кожна десята цивільна і кожна п’ята кримінальна справи.

Проблеми правосуддя не вирішувалися роками. Вони замовчувались і ставали системними. Сформувалася сумна практика, коли державні достойники й чиновники різного рівня, прикриваючись демократичними гаслами, використовують суди для збереження своєї політичної влади й особистого збагачення.

Для того щоб суди в Україні були незалежні і справедливі, на законодавчому рівні необхідно зробити таке:

1) остаточно визначитися з системою і структурою судів та їх юрисдикцією — розподілом справ між загальними, господарськими і адміністративними судами;

2) запровадити конкурсний відбір кадрів. Основні критерії відповідності посаді судді — відмінне знання професії і моральність претендента. Покласти відповідальність за відбір кандидатів на посади суддів виключно на конституційні органи — кваліфікаційні комісії суддів та Вищу раду юстиції;

3) забезпечити суди належним фінансуванням, приміщеннями і обладнанням, встановити такий розмір заробітної плати суддів, який би дозволяв їм неупереджено й незалежно виконувати свої службові обов’язки;

4) конкретно визначити ті порушення законодавства суддею, за які він нестиме відповідальність, і встановити, яку саме відповідальність;

5) для перевірки порушень суддями законодавства утворити судові інспекції у Вищій раді юстиції і кваліфікаційних комісіях суддів;

6) наділити Верховний суд України правом надавати обов’язкові роз’яснення законодавства і тлумачити застосування законів в окремих справах для забезпечення єдності судової практики;

7) розподіляти справи між суддями (за алфавітом) у порядку їх надходження;

8) передати вирішення питань внутрішньої діяльності судів органам суддівського самоврядування, розробити механізми незалежного фінансування кожного суду;

9) покласти відповідальність за розробку пропозицій щодо правової політики у сфері правосуддя на Міністерство юстиції України;

10) прийняти Кодекс судової влади України.

Система і структура судів та їх юрисдикція

Система судів в Україні складатиметься із загальних судів, у яких розглядатимуться цивільні та кримінальні справи, і спеціалізованих господарських та адміністративних судів, у яких розглядатимуться господарські й адміністративні справи.

Непоодинокими є випадки, коли суди після звернення громадян чи підприємців до суду не можуть визначитися, в якому саме суді має розглядатися справа. З іншого боку, системного характеру набула судова практика, коли одні й ті ж спори одночасно розглядаються в багатьох судах. Це призводить до правового безладдя й унеможливлює судовий захист прав та свобод громадян і підприємців.

Щоб запобігти одночасному розглядові одних і тих самих спорів у загальних, господарських та адміністративних судах, слід чітко розмежувати їх юрисдикції.

На відміну від теперішньої чотирирівневої судової системи, якої немає в жодній країні Європи, слід створити трирівневу систему судів.

Сьогодні претендентів на посади суддів відбирають не за конкурсом, не прозоро й не ті органи та посадові особи, які мають відповідні повноваження, а фактично голови судів. Запорукою успішного призначення стають особисті, службові чи ще якісь зв’язки. Щоб змінити такий стан речей, необхідно встановити нові правила відбору кадрів на посади суддів. Ввести тестування, складання письмового іспиту; враховувати рівень успішності претендента під час здобуття вищої юридичної освіти, обов’язково зважати на його додаткову підготовку, досвід, репутацію.

На законодавчому рівні юридичну відповідальність за формування належного кадрового складу кандидатів на посади суддів відповідно до зазначених критеріїв у першому півріччі 2006 року буде покладено виключно на конституційні органи.

Правила відбору кандидатів на посади суддів мають бути встановлені Вищою радою юстиції і Міністерством юстиції України з участю Верховного суду України. Це дасть можливість реалізувати на практиці загальноприйняте в демократичних державах правило — посада судді є вершиною юридичної професії.

Слід припинити і ганебну практику просування судді службовою драбиною. Кар’єрне зростання суддів часто залежить не від того, як вони здійснюють правосуддя, а від побажань голови суду. Для виправлення такої ситуації на законодавчому рівні потрібно встановити об’єктивні прозорі критерії просування суддів по службі. Такими критеріями мають бути досягнення в роботі, досвід та відповідні особисті якості.

Фінансове і матеріально-технічне забезпечення

Унеможливлює незалежність і справедливість судової влади брак фінансових та бюджетних ресурсів. Протягом 1991 — 2004 років судова влада фінансувалася з Державного бюджету щорічно в розмірі 30 — 40 відсотків від реальної мінімальної потреби для її належного функціонування.

У проекті Державного бюджету України на 2006 рік Кабінет міністрів передбачив збільшення фінансування судової влади на 43%, порівняно з 2005 роком.

Негативним фактором здійснення правосуддя в Україні є незадовільний стан забезпечення судів приміщеннями, які б відповідали вимогам здійснення судочинства. Це одна з найгостріших проблем судової влади, що потребує термінового розв’язання.

Станом на 1 січня 2005 року лише 49 судів (6%) мали приміщення, які повністю відповідали вимогам здійснення судочинства. Решта приміщень судів потребують реконструкції, реконструкції з добудовою або нового будівництва. Не поодинокі випадки, коли новоутворені суди, зокрема адміністративні, взагалі не мають приміщень.

У вересні 2005 року на розгляд Верховної Ради України народні депутати партії НСНУ внесли законопроект про визначення розміру заробітної плати суддів згідно з посадовими окладами, доплатами за вислугу років і кваліфікаційним класом. Вона буде достатньою для того, щоб судді незалежно й неупереджено виконували свої службові обов’язки, і виключить можливість тиску на суддю. Заробітна плата суддів становитиме в середньому: місцевого суду — 6 тис. грн., апеляційного суду — 12 тис. грн., вищого спеціалізованого і Верховного суду України — 18 тис. грн. Рівень оплати праці в цілому буде достатній для залучення й утримання на посаді кваліфікованих суддів, дасть їм змогу утримувати сім’ї та жити у розумно забезпеченому середовищі, без потреби шукати інші джерела доходу.

Кожен суддя буде забезпечений допоміжним персоналом (помічники, консультанти), кількість якого визначається необхідністю виконання таких суддівських обов’язків, як ведення документації чи проведення юридичних досліджень.

Застаріли чинні правила обліку й реєстрації справ. Вони перешкоджають ефективному й оперативному розглядові справ, спричинюють судову тяганину. Суди не мають мінімально достатньої кількості комп’ютерної техніки та іншого обладнання, що сприяло б оперативності розгляду справ.

Немає і доступної системи, яка забезпечувала б вчасне одержання громадянами, підприємцями і суддями чинного законодавства та інших правових актів. Не розроблено визнаної на загальнодержавному рівні універсальної системи впорядкування, змін та доповнень до законів — єдиної державної системи кодифікації й уніфікації законодавства.

Реально потрібно забезпечити доступ громадськості до судових засідань. Судові засідання повинні бути відкритими, а зали судових засідань — пристосованими для громадян і засобів масової інформації, за винятком окремих випадків, передбачених Конституцією України, міжнародними договорами, тобто коли відкритість засідання шкодить інтересам суспільства й порушує права та свободи людини. Судові рішення, за винятком зазначених випадків, повинні бути доступними для громадськості, публікуватися в засобах масової інформації.

Протягом 2006 року в усіх без винятку судах буде запроваджено електронну й письмову фіксацію ходу судового засідання, що передбачено чинними нормами судочинства.

Відповідальність суддів

Чинне законодавство не розв’язує проблеми відповідальності суддів за грубі або умисні порушення законодавства при ухваленні несправедливих і незаконних рішень. Суддя має бути звільнений з посади або піддатися іншому стягненню, якщо вчинив проступок.

Підставами для дисциплінарної відповідальності суддів можуть бути: порушення принципу рівності громадян перед законом і судом, недбале виконання службових обов’язків, не заявлення самовідводу тоді, коли цього вимагає закон. Крім того, навмисне порушення процесуальних норм, порушення таємниці суду, неодноразові й необґрунтовані затримки в розгляді справи й ухваленні рішення, явна упередженість щодо сторін та їхніх представників, а також інших учасників процесу, публічне висловлювання про свою згоду чи незгоду з майбутнім рішенням у справі, яку розглядають інші суди, неодноразове зловживання службовим становищем з метою одержати зиск для себе чи інших осіб, будь-яка інша поведінка, що компрометує суддю і підриває довіру до судової влади.

Для врегулювання таких питань як конфлікт інтересів, позапроцесуальні контакти зі сторонами, несумісність політичної діяльності з посадою судді, повинен використовуватися кодекс судової етики. Судді зобов’язані проходити навчальний курс для ознайомлення з нормами цього кодексу.

Необхідно удосконалити процедуру декларування доходів і майна суддями та членами їхніх сімей. Крім того, покласти на органи державної податкової служби контроль за достовірністю відомостей, що містяться в деклараціях про доходи та витрати, визначити механізм оцінки доходів і витрат.

Судові інспекції

Чинне законодавство не передбачає ефективного механізму перевірки фактів порушення законів суддями. Отже, необхідно законодавчо розробити чітку процедуру перевірки таких порушень та визначити посадових осіб, котрі матимуть повноваження її здійснювати. Сприятиме розв’язанню цієї проблеми утворення судових інспекцій у Вищій раді юстиції та кваліфікаційних комісіях суддів.

До складу судової інспекції у Вищій раді юстиції входитимуть судді у відставці та інші особи, які мають високі професійні знання й користуються авторитетом у правничих колах та серед громадськості. До повноважень судової інспекції належатиме перевірка заяв і скарг громадян на дії суддів. Ці перевірки вони здійснюватимуть за дорученням голови Вищої ради юстиції та її членів. Буде чітко визначено процедуру перевірки, права та обов’язки членів інспекції, а також громадян, котрі подали заяви або скарги на дії суддів. Матеріали перевірки обов’язково розглядатимуться на засіданнях Вищої ради юстиції.

До складу судових інспекцій у кваліфікаційних комісіях суддів в областях, містах Києві та Севастополі входитимуть судді, яких оберуть органи суддівського самоврядування. На час перевірки вони звільнятимуться від виконання своїх службових обов’язків. Ці судові інспекції розглядатимуть скарги на дії суддів місцевих судів. Матеріали перевірки заслуховуватимуться на засіданнях кваліфікаційних комісій. Якщо громадянин не погодиться з висновком кваліфікаційної комісії суддів, він може оскаржити його до Вищої ради юстиції.

Рівність перед законом

Рівність громадян перед законом і судом є одним із наріжних принципів верховенства права. Реально в судовій системі склалася ситуація, коли судді, не тільки судів різних юрисдикцій — цивільної, господарської, адміністративної і кримінальної, а й судді в одних і тих же судах по-різному, на власний розсуд, порушуючи букву і дух закону, тлумачать і застосовують один і той самий закон. Практично це призвело до правового хаосу й безладдя, яке не має нічого спільного зі справедливим правосуддям і стало однією з причин безвідповідальності суддів.

Для забезпечення єдності судової практики — однакового застосування положень одного й того самого закону до різних осіб — законодавчо буде визначено право Верховного суду України надавати судам роз’яснення практики застосування законодавства. Такі роз’яснення матимуть обов’язковий характер.

Крім того, Верховному суду України буде дано право тлумачити законодавство при розгляді окремих справ, яке матиме обов’язковий характер для всіх судів загальної юрисдикції.

За порушення принципу рівності громадян перед законом і судом для суддів буде передбачено дисциплінарну відповідальність.

Протягом десятиріч у судах склалася хибна практика розподілу справ між суддями. Голови судів роблять це на власний розсуд. Процедура розподілу справ не визначена жодними об’єктивними критеріями й негативно позначається на неупередженості і безсторонності суддів. Тому на законодавчому рівні буде запровадження положення про незалежний від голів судів, суддів та працівників судів комп’ютерний розподіл справ відповідно до алфавітного списку в порядку черговості їх надходження до суду. Така практика здавна застосовується в європейських країнах і себе виправдала. Вона покладе край так званим суддям «на замовлення» і справам «на замовлення».

Конституція України визначає, що питання внутрішньої діяльності судів належить до компетенції органів суддівського самоврядування. Згідно з чинним законодавством, такі питання внутрішньої діяльності судів як фінансування, забезпечення судів приміщеннями та обладнанням, організація роботи апаратів судів покладено на Державну судову адміністрацію (ДСА), яка перебуває в системі виконавчої влади. Як засвідчив досвід, це себе не виправдало. З одного боку, ДСА є інструментом адміністративного впливу виконавчої влади на судову владу, а з іншого — фактично непідконтрольна органам суддівського самоврядування.

Державна судова адміністрація не виконує покладені на неї обов’язки належного фінансування і забезпечення діяльності судів та суддів. Фінансування і забезпечення судів обладнанням здійснюється нею у ручному режимі, внаслідок чого суди і судді постійно перебувають у залежному становищі. Крім того, вона перебрала на себе не властиві їй функції участі у формуванні суддівського корпусу.

Державна судова адміністрація буде підпорядкована органам суддівського самоврядування, підконтрольна і підзвітна їм. З цією метою законодавчо буде визначено місце судової адміністрації в системі органів судової влади.

Законодавчо буде передбачено принципово новий порядок фінансування судів, який звільнить суди від повної залежності від виконавчої влади і Державної судової адміністрації. Кожен суд фінансуватиметься, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України», окремо й автоматично, на підставі кошторисів та щомісячних розписів видатків, які затверджуватимуться для Верховного суду України головою Верховного суду України, для вищого спеціалізованого суду — головою вищого спеціалізованого суду. Для кожного апеляційного і місцевого суду — Державною судовою адміністрацією України, за погодженням з головами та радами суддів відповідних судів один раз на рік.

Органи суддівського самоврядування, які складаються переважно з голів судів і реалізують делеговані їм державою повноваження в частині організації судової влади, залежні від керівників судової влади і фактично не в змозі захищати інтереси суддів та судової системи в цілому. Тому для захисту суддів від протиправного впливу і для представництва інтересів судової системи необхідно активізувати роботу Асоціації незалежних суддів України, яка є членом Міжнародної асоціації суддів.

Сьогодні на політичному й державному рівнях немає єдиної інституції, що відповідала б за підготовку і внесення пропозицій щодо формування політики в галузі правосуддя, характеризувалася б системністю, цілісністю й ефективністю, своєчасно визначала б проблеми в діяльності судової системи і знаходила б законодавчі й організаційні шляхи їх розв’язання. У європейських країнах історично ця функція покладена на міністерства юстиції. В Україні також має бути законодавчо визначено, що за правове забезпечення правосуддя відповідає Міністерство юстиції. Для цього воно втілює заходи, спрямовані на вивчення й аналіз правозастосовчої практики судів у галузях цивільного, господарського, кримінального й адміністративного судочинства, а також правозастосовчої практики в галузях судоустрою, статусу суддів, діяльності органів суддівського самоврядування і кваліфікаційних комісій суддів.

У першому півріччі 2006 року потрібно відмовитися від Кодексу про адміністративні правопорушення, перевести частину адміністративних правопорушень у категорію малозначущих кримінально-правових проступків, істотно зменшити їх кількість. Розглядати такі правопорушення мають не суди, а інші органи.

Важливо докорінно переглянути законодавство й каральну політику в галузі кримінального судочинства, які залишилися незмінними з радянських часів. Вони потребують гуманізації і введення нових форм кримінальної відповідальності за скоєні злочини. Це дасть можливість зменшити кількість як засуджених до позбавлення волі, так і виправно-трудових установ утричі, що відповідатиме європейським стандартам із дотримання прав та свобод людини і громадянина.

Украй актуальним є реформування процедури досудового розслідування злочинів. Перевага надаватиметься дізнанню, а досудове слідство здійснюватиметься тільки тоді, коли скоєно тяжкі та особливо тяжкі злочини. Реформа органів досудового розслідування буде проведена після реформування процедури досудового розслідування.

Шляхом створення незалежної самоврядної професійної асоціації потрібно реформувати адвокатуру, з одного боку — для підвищення вимог до професійних якостей адвоката, а з іншого — щоб мати досить велику кількість відповідальних адвокатів, що дасть можливість перейти від монополізації цієї діяльності до створення вільного конкурентного середовища у сфері надання адвокатських послуг. Адвокат не може відмовитися від участі в суді для захисту інтересів громадян, коли ця участь, згідно з правилами судочинства, є обов’язкова. З цією метою Кабінет міністрів України розробив і подасть на розгляд Верховній Раді новий проект закону «Про адвокатуру».

На виконання конституційних вимог про безоплатну правову допомогу соціально незахищеним верствам населення для реального доступу людини до суду Кабінет міністрів України розробив і подасть на розгляд Верховній Раді проект закону «Про порядок надання безоплатної правової допомоги».

Для подальшого розвитку судової системи і судочинства, з урахуванням практики реалізації Кодексу судової влади України і Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України і Кримінально-процесуального кодексу України, потрібно провести роботу з уніфікації судочинства.

Важливо враховувати новітні досягнення теорії і практики вітчизняного й закордонного судоустрою та судочинства, зокрема віддавати перевагу процедурам досудового розв’язання спорів через примирення сторін, утворенню квазісудів (арбітражів) у системі виконавчої влади, як це запроваджено в розвинених демократичних країнах, що дозволить без шкоди для правосуддя зменшити навантаження на адміністративні суди.

Перелічені заходи дадуть можливість судовій владі не на словах, а насправді бути надійним інструментом захисту прав та свобод громадян на засадах верховенства права — законності і справедливості.