ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Чим є для українських комуністів провал їхніх російських колег на виборах у Думу? Як мінімум приводом для занепокоєння. І українська, і російська компартії переживають схожу кризу ідей, необхідних для навернення нових прибічників на тлі зменшення старого радянського покоління. Ясна річ, КПУ може радіти, що працює в іншій країні. Влада тут набагато слабша від російської, та й головним її ворогом нині є не комуністи. Але місцеві умови складають для української Компартії не менш серйозну небезпеку. Якщо удару по КПРФ завдав президент, що набрав сили та прагне монополізувати російську політику, те КПУ загрожує зростання політичної конкуренції в Україні, безпосередньо пов’язане з ослабленням президентської влади.

Українським комуністам є чим похвалитися перед російськими. Попри меншу, ніж у Росії, лівизну населення, КПУ нині виглядає набагато благополучніше від КПРФ. Компартія України втримує у своїй орбіті більшу частину відомих членів, і її не лихоманить від скандалів, пов’язаних із виходом із неї лідерів. Її зв’язки з бізнесом усе-таки благопристойніші, і ворогам партії важче доказово грати на руйнуванні міфу про пролетарську чистоту бюджету комуністів.

КПУ впевнено посідає другу позицію в рейтингу популярності політичних сил і стало втримує лідерство в рейтингу довіри до партій. За даними фонду «Демократичні ініціативи», у листопадовому опитуванні на тему «Якби вибори у Верховну Раду пройшли за списками, де були б тільки партії, за кого ви проголосували б?» Компартію підтримали 17,3% опитаних. Її результат утричі кращий, ніж у Партії регіонів і Соціалістичної партії, вп’ятеро — ніж у Соціал-демократичної партії (об’єднаної) і вшестеро — ніж у Народного руху. Зрозуміло, це дані мирного часу. Але торішні вибори Ради показали, що змінити оцінку політичних сил населенням тільки з допомогою передвиборних технологій в Україні набагато складніше, ніж у Росії.

До того ж кампанія найближчих виборів сприятливо складається для КПУ. Її керівництво логічно розраховує, що очікувана битва Віктора Ющенка з кандидатом від влади за президентську посаду 2004 року виведе Компартію з зони найжорстокішого вогню. І бажання головних ворогів бачити Петра Симоненка своїм суперником у другому турі допоможе йому туди потрапити.

Ще більші надії КПУ пов’язує з переходом до парламентсько-президентської республіки, за що її фракція в Раді збирається голосувати через півтора тижні. Спираючись на цифру в 5 млн. виборців, що підтримали її на виборах 2002 року, Компартія має серйозні підстави вважати, що зміни Конституції, які підвищують вагу парламенту, дадуть їй путівку в майбутнє незалежно від результатів президентських виборів. У цьому сенсі КПУ перебуває в куди вигідніших умовах, ніж КПРФ. Модель влади Володимира Путіна передбачає забуття тих, хто не перейшов на його бік. Модель влади, на яку змушено погодився Леонід Кучма, зберігає можливості вижити всім ворогам майбутнього Президента, хоч кого ним буде обрано. Не випадково зараз у КПУ звучать думки, що перемога Ющенка на виборах-2004 принесе користь Компартії на виборах-2006. Не вірячи в успіхи близького до правих Президента, комуністи вважають, що своєю роботою Ющенко тільки підніме популярність лівих ідей.

Але кращі, ніж у Росії, умови для будівництва партії — це лише можливості, які КПУ ще доведеться реалізувати. Через 12 років після розвалу Радянського Союзу перед українськими комуністами дедалі гостріше постає питання, кому й навіщо вони потрібні. Ностальгія за радянським минулим, що підживлювала Компартію протягом попередніх років, стає дедалі меншою із зменшенням кількості людей, котрі жили в СРСР. І, потішившись свого часу зі спаду Руху, Компартія ризикує повторити його долю, втративши власну актуальність.

КПУ не вимирає, як заведено вважати. Чисельність партії падала до 2000 року, а тепер комуністи набирають людей. За 2002 рік у партію вступили близько семи тисяч нових членів, дві тисячі померла і 40 вийшли з партії. Нинішнього року партія зросла ще на 10 тис., досягнувши 98 тис. чоловік.

Приплив нових людей дозволяє Компартії пом’якшувати ключову для неї проблему старіння. За даними КПУ, частка членів старше 60 років нині становить 38% від загальної чисельності партії, що на два пункти більше, ніж чотири роки тому. Це означає: хоча поставлене ЦК завдання омолодження партії не виконується, загрози її зникнення внаслідок вимирання літніх членів насправді не існує.

Похилий вік великої частини Компартії несе інші ризики: їй важко оновлювати ідеологію та кадри. У партії не бракує професіоналів радянської школи, котрі добре розуміють, яке значення для розвитку КПУ має життєздатність її ідей. Тож за останні роки комуністи вже зробили кілька революційних, за їхніми мірками, кроків для відновлення своєї ідеології. Партія вже не забороняє своїм членам бути віруючими. Вона визнала право на існування приватної власності та ввела до своєї термінології поняття «державний капіталізм». КПУ переглянула умови створення союзу з Росією, за який вона виступає. «Економічно сильна незалежна Україна» — одне з гасел, запропонованих Симоненком і його однопартійцями для використання на виборах. «Червоними ганчірками», що викликають жорстке неприйняття КПУ, залишаються ідеї вступу України в НАТО й СОТ. У решті випадків, за словами секретаря КПУ з ідеології Валерія Мішури, партія «готова робити те, що захочуть виборці».

Проте ці зміни виглядають недостатніми, щоб гарантувати комуністам успіхи в найближчому майбутньому. В очах більшості виборців обличчя КПУ, як і раніше, зморшкувате й безрадісне, хоча вже й не таке страшне, як його малювала влада на виборах 1999 року. Тож різниця між кількістю людей, котрих КПУ відносить до свого електорального поля, і реальним числом її прибічників дуже велика. Чим комуністи можуть захопити людей? Їхня система цінностей переживає кризу навіть у тих країнах, де вона продовжує відігравати помітну роль, включаючи могутній Китай. Пролетаріат і буржуазія в тому вигляді, якими вони були на початку минулого століття, фактично зникли. Склад самої КПУ явно далекий від образу партії робітників. Ними на перше січня нинішнього року було тільки 15% її членів, тоді як службовців — 19%. «Коли наші товариші беруть цитати з Леніна, я завжди думаю, а що він сказав би зараз?» — говорить Георгій Крючков, котрий вважає ідеологію одним із найслабших місць КПУ.

Такі настрої поділяє багато членів партії, що поповнили її лави в період або після розвалу радянської влади. Їх у КПУ чимало: 25% нинішніх комуністів стали ними після 1991 року, 38% — після 1985-го. Протягом останніх кількох років у партію почали вступати дрібні підприємці, а також студенти, частка яких сягнула одного відсотка від загальної чисельності. Не менш важливо, що нині Компартія приростає не за рахунок сходу чи півдня України, а за рахунок західних областей. За винятком Львівської, чисельність усіх західноукраїнських організацій КПУ збільшується. Найкращу динаміку демонструє Рівненська, збільшившись із початку року на 20%. Комуністи «нової хвилі» вважають необхідним якнайшвидше розвіяти образ Компартії як сили, що прагне «червоного реваншу». На їхній погляд, КПУ повинна почати пропагувати соціалістичні цінності з наголосом на, передусім, соціальній підтримці бідних і захисті прав людини, а не на способах розподілу результатів виробництва. Вони також невдоволені станом партійної роботи в низових організаціях, де домінує «покоління пенсіонерів».

Зрозуміло, це покоління чинить опір пропозиціям здати в архів її ідеологію та поступитися своїми посадами в районних, міських та обласних комітетах партії. Фактично саме старі комуністи створили КПУ 1993 року, й усі її досягнення в новий час — їхній успіх. Переконати, а тим паче усунути цих людей, що пройшли радянську партійну школу, неймовірно складно, навіть коли цього хоче керівництво партії. Під час останніх звітно-виборних з’їздів із 27 перших секретарів регіональних організацій КПУ змінилося двоє. Та й ці перестановки відбулися в столиці під великим тиском ЦК. Глава Київської міської організації КПУ Іван Родіонов поступився місцем Юрію Сизенку, а Київську обласну організацію замість Юрія Соломатіна очолив Сергій Челноков — колишній директор заводу в Білій Церкві. Останній негайно відзначився. На літньому з’їзді Компартії, де звучали пропозиції заборонити прийом у КПУ бізнесменів, він виступив із радикальною ідеєю створити підконтрольні партії бізнес-структури, відзначаючи, що коли нічого не змінювати, то незабаром комуністам буде важко подолати 4-відсотковий бар’єр, аби потрапити в Раду.

Розрив у поглядах і бажаннях між старим і новим поколінням комуністів починає проявлятися в Центральному комітеті. Прибічники прискореної модернізації партії — до них можна віднести, приміром, Станіслава Гуренка, Георгія Крючкова й Леоніда Грача, зустрічають опозицію з боку супротивників різких змін, серед яких можна виділити Адама Мартинюка, Валентина Матвєєва та Валерія Мішуру. Нині обидві течії розходяться в думці, кого партія повинна висувати на президентські вибори. «Прогресисти» вважають, що Симоненко, не маючи твердої гарантії потрапити в другий тур, не повинен балотуватися. Вони пропонують зробити ставку на парламентські вибори 2006-го й розглядати вибори Президента тільки як підготовчий етап. На їхню думку, висуванцем партії повинна стати другорядна фігура, що пропагуватиме не себе, а погляди й поразка якої не стане ударом по іміджу КПУ. А «консерватори» впевнені, що таким ударом буде невисування лідера, пропонуючи докласти всіх зусиль для його перемоги. Судячи з того, що президія ЦК КПУ направила в низові організації пропозицію обговорити перед новим з’їздом висування кандидатури Симоненка, «консерватори» виграли.

Ця дискусія лише підтверджує думку, що в КПУ є підстави побоюватися за своє майбутнє. Суперечка про шанси Симоненка вийти в другий тур, куди він без проблем потрапив на попередніх виборах, відбиває не стільки ослаблення комуністів, скільки посилення їхніх суперників за минулі чотири роки. На відміну від КПРФ, серйозними конкурентами КПУ є соціалісти й соціал-демократи, навіть із поправками на вождистський характер партії Олександра Мороза й попсовану репутацію партії Віктора Медведчука. До того ж в Україні значну підтримку мають праві, вплив яких на електорат у Росії нині мінімальний. Якщо Україна перейде до пропорційної системи парламентських виборів, бурхливе зростання чекає і на центристські партії, які поки що виглядають жалюгідно. Це означає, що обтяженій тягарем і примарами минулого КПУ буде вельми важко зберегти місце під сонцем.