Першочергова реформа. Яка доля чекає майбутніх пенсіонерів?

Після отримання офіційним Києвом чергового траншу від МВФ головне питання сьогодні: чи буде українська влада здійснювати реформи, озвучені в тексті меморандуму та конче необхідні країні, або ж це просто чергові обіцянки на папері?

Найглобальніші зміни мали би відбутись у пенсійній системі України. Навіть побіжний аналіз оприлюдненого Меморандуму з МВФ демонструє: існує велика ймовірність того, що замість пенсійної реформи влада вдасться до імітації. Серед 34 сторінок його тексту тези про пенсійну реформу займають півсторінки. Йдеться про підвищення пенсійного віку, збільшення трудового стажу та запровадження накопичувального елемента для ризикових професій, аби компенсувати нестачу коштів для пенсій працівників, які виходитимуть на пенсію достроково.

Непоборний дефіцит

Дефіцит Пенсійного фонду в економічній історії країни виникав періодично. У 2014 р. він становив 14,8 млрд грн, у 2015-му - 81 млрд, у 2016-му - 145 млрд. Дисбаланс виникав навіть до зниження ЄСВ з 36 до 22%. Тобто причина розриву між дохідною та видатковою частинами бюджету полягала не лише в змінах в оподаткуванні, адже ці зміни відбулися лише 2016-го.

За оцінками уряду, сума, яка потрібна на дотації ПФУ нинішнього року, становитиме 141 млрд грн. Дефіцит цей частково має штучну природу. Є певні можливості зменшити цю дірку, утворену в бюджеті Пенсійного фонду. Для того, щоб зрозуміти, як зробити ПФУ бездефіцитним, треба спочатку проаналізувати співвідношення його прибутків і витрат.

Бюджет Пенсійного фонду на 2017 р. становить 284 млрд грн. Витрати складаються з багатьох статей, проте їх можна згрупувати в три сектори. За оцінками експерта з пенсійної реформи РПР Галини Третьякової, сума виплат пенсій за віком становить 190 млрд, 3 млрд - адміністрування ПФУ і 90 млрд - виплати спецпенсій, надбавок, соціальної допомоги, тобто всіх виплат, що не належать до пенсій за віком. Ці надбавки стали для ПФУ тягарем, на них припадає майже 32% від 283 млрд грн видаткової частини його бюджету. Це з урахуванням "підтягування" пенсій до рівня мінімального прожиткового мінімуму для непрацездатних, на що витрачається близько 30 млрд грн. Ще 19 млрд - борг українських підприємств перед пенсіонерами за вислугу років. Оскільки цих коштів не було сплачено самими підприємствами до ПФУ, їх вилучили з держбюджету для виконання зобов'язань перед пенсіонерами.

В Україні взагалі деформоване розуміння терміна "пенсія". В європейських країнах і США пенсія - це державне утримання людини після досягнення нею встановленого віку, коли вона завершує свою трудову діяльність. Решта - соціальні виплати, які не мають до системи пенсійного забезпечення жодного стосунку, для таких потреб служби соціальної політики розробляють відповідні програми. Тож, за бюджетною логікою, соціальні виплати (90 млрд грн), які по суті не є пенсіями, треба виключити з бюджету ПФУ. Правильно було б перенести ці витрати до бюджету Мінсоцполітики. При цьому розмір допомоги для непрацездатних людей і тих, хто отримує
пенсію нижче прожиткового мінімуму, має бути співвіднесеним із розміром мінімальної пенсії. У такому разі дефіцит ПФУ в 2017 р. становив би близько 50 млрд грн замість 141 млрд, хоча загальнодержавні видатки на підтримку незахищених верств населення не скоротилися б.

Мінус на мінус не дає плюс

У 2017 р. уряд запланував надходження від ЄСВ до бюджету на рівні 164,5 млрд грн. Проте головна інтрига в ЄСВ, який, до речі, не є податком, це саме його розподіл. Кабмін на свій розсуд розподіляє ці кошти не тільки на потреби ПФУ, а й на Фонд соціального страхування і Фонд з безробіття. І такий розподіл є порушенням, адже ЄСВ є публічними фінансами країни, тому розподіляти їх мала би Верховна Рада.

Отже, до ПФУ цього року надійде 136 млрд грн, до Фонду страхування від нещасних випадків та втрати працездатності - 18 млрд, а до Фонду з безробіття - 10,5 млрд. І якщо Пенсійний фонд є бюджетною установою та підпорядковується міністерству, то цими двома фондами керують тріади, які складаються з профспілок, роботодавців і чиновників. Уже є закон що об'єднує два фонди. ПФУ працює відносно зрозуміло, а от простежити фінансові операції цих установ значно складніше. Їх повинна перевіряти Рахункова палата України, члени якої на сьогодні фактично не є легітимними. І, на жаль, ВР у черговий раз провалила голосування за оновлення складу Рахункової палати.

Окрім зазначеного внеску, кожна працююча людина відраховує до державного бюджету зі своєї заробітної платні чи доходу 18% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), що розподіляється між державним і місцевими бюджетами. У 2017 р. з податку буде відраховано 63 млрд грн до бюджету країни та 87 млрд - до місцевих бюджетів. Ці кошти не зараховуються до ПФУ, хоча це було б логічно, адже солідарна система пенсійного забезпечення являє собою формулу, коли працюючі забезпечують пенсію пенсіонерам за рахунок податків і зборів, які відраховуються від їхніх зарплат.

Проста арифметика демонструє нам, що дефіцит Пенсійного фонду можна подолати. Загальний бюджет ПФУ в 2017 р. становитиме 284 млрд грн. З цих грошей 136 млрд - заплановані надходження ЄСВ, 7 млрд - інші надходження та 141 млрд грн буде додано з бюджету країни. Видаткова частина - 283 млрд, з яких 90 млрд - це спецпенсії, надбавки та соціальні допомоги. Якщо ці кошти перевести до статті видатків українського бюджету, залишиться дефіцит у сумі 51 млрд. Покрити його можна з допомогою частини ПДФО, яка спрямовується до держбюджету. Таким чином, дефіцит ПФУ зник би взагалі.

Тим часом зростає кількість пенсіонерів різних категорій: за віком, за вислугою років та ін. Торік було призначено 397,5 тис. нових пенсій. Отже, в 2017 р. сума всіх податків і зборів, які буде сплачено з зарплат, становитиме 314,5 млрд грн.

Зараз 12,8 млн платників ЄСВ, який є головним джерелом доходу ПФУ, забезпечують 12,5 млн пенсіонерів. За даними Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.Птухи, це співвідношення прогнозовано зміниться у такий спосіб: у 2022 р. на 11,5 млн платників ЄСВ ляже навантаження з 14,38 млн пенсіонерів, у 2037-му 10,7 млн забезпечуватимуть 14,96 млн, а в 2057 р. 9,7 працюючих утримуватимуть 16 млн пенсіонерів.

Що треба робити?

Якщо влада гальмує запуск інших рівнів пенсійного забезпечення до моменту упорядкування солідарної системи, висновок очевидний: вирішення проблем солідарної системи - завдання №1. Для цього треба:

- залишити у видатковій частині бюджету ПФУ тільки сплату пенсій за віком і витрати на адміністрування. Видатки, пов'язані із соціальними виплатами, що наразі становлять 90 млрд, перенести до видаткової частини бюджету Мінсоцполітики;

- провести верифікацію всіх пенсіонерів і виплат, тим самим забезпечивши прозорість та ясність видатків;

- включити до дохідної частини ПФУ частину ПДФО. Цей податок також сплачується із заробітної плати, і згідно з філософією солідарної системи це було б логічно;

- оптимізувати функціонал ПФУ заради зменшення адміністративних витрат. Для прикладу, центральний апарат МВС утримується державою на 1,2 млрд грн.

За таких умов ми не говорили би про дефіцит ПФУ взагалі.

Пункт 9 Прикінцевих положень Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 2003 р. містить такі норми: особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього закону, крім випадків відстрочення часу призначення пенсії за віком відповідно до цього закону, не можуть бути платниками страхових внесків до Накопичувального фонду, а також цілий перелік умов, за якими може здійснюватися перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду. Це неймовірно ускладнює перехід існуючої системи на накопичувальні другий і третій рівні пенсійного забезпечення. Сьогоднішній ЄСВ як основа солідарної системи навіть не може забезпечити утримання існуючих пенсіонерів при мізерних пенсіях. Ми що отримали, те й витратили, тож сподіватися на те, що він забезпечить нинішнім його платникам гідну старість, - утопія.

Другий рівень пенсійного забезпечення являє собою систему обов'язкового накопичення, третій - добровільного. Відкриття другого та третього рівнів дасть змогу на першому етапі накопичувати додаткову суму кожній людині до своєї пенсії, яку гарантує держава, а у довгостроковій перспективі - повністю перейти на 100-відсоткову систему накопичення. В цифрах це виглядає так: установлений страховий стаж в Україні - 36 років, середня кількість отримання пенсії - 14 років (дані ПФУ). Якщо працююча людина зареєструється у системі обов'язкового накопичення, яке передбачає другий рівень, і почне щомісяця відраховувати від заробітної плати 3% під 6% річних, то за 36 років сума становитиме 200 тис. грн, еквівалентних цій сумі у 2017 р.

В основі розрахунку лежить приблизне накопичення 16% на рік, це мінімальний рівень накопичення, виходячи з діючих сьогодні пропозицій у держбанках. Тобто державний фонд примножуватиме гроші на 16% і вище. Вже зараз можна припускати, що середній рівень річної інфляції дорівнюватиме 10%. Ці 200 тис. грн накопичень дадуть можливість щомісяця отримувати приблизно 1800 грн протягом 14 років і навіть довше. Сума всіх накопичень сьогоднішніх 12,5 млн пенсіонерів становила би близько 84 млрд дол. і могла би навіть гарантувати державі відсутність кризи в будь-якому секторі. Кошти, які відраховуються людьми на свою пенсію, будуть драйвером розвитку національної економіки, що підтверджується світовим досвідом.

Державні пенсійні фонди по всьому світу є важелями економік, вони інвестують гроші в свої та чужі землі, різноманітні програми та бізнес. Третій рівень пенсійного накопичення дає можливість інвестувати кошти не тільки фондам, але й самим вкладникам на власний розсуд. Найбагатшим пенсійним фондом є японський. Він існує лише 11 років, а його капітал уже дорівнює 1,5 трлн дол., що забезпечує японському ПФ перше місце у рейтингу найбагатших фондів. Слідом з трошки меншими капіталами ідуть ПФ Норвегії, Нідерландів, Канади та США. Всі вони - важливі інвестори, що мають потужний вплив на економіки своїх держав.

У разі впровадження в Україні системи недержавних фондів обов'язки гаранта все одно має взяти на себе держава, оскільки її органи видають ліцензії на діяльність фондів. Держава повинна перевіряти та контролювати такі фонди, а значить, і нести відповідальність за те, щоб вкладників не було ошукано. До того ж подібна система роботи розвантажить функціонал ПФУ, що скоротить витрати на його адміністрування. Недержавні фонди стануть по суті підрядниками держави, а приватний сектор розвантажить державний сектор від зайвого оподаткування.

Третій рівень пенсійного забезпечення відкриває чергові нові можливості для забезпечення гідної старості. У 2016 р., за даними Нацкомфінпослуг, в Україні діяло
65 недержавних ПФ, загальна кількість їхніх активів у нинішніх умовах відсутнього третього рівня системи пенсійного страхування становила понад 2 млрд грн.

Третій рівень пропонує багато сценаріїв розвитку подій і варіацій на тему розміру внесків і відсотка річних, тому що такі суми не матимуть лімітів та обмежень.

Що робить влада?

Українська влада не має чіткої стратегії щодо впровадження пенсійної реформи, її тільки розробляють. Кабмін ще не напрацював необхідної моделі, а тим часом перші особи країни запевнили представників МВФ, що з 1 січня 2018 р. система пенсійного забезпечення в Україні запрацює по-новому.

Очевидно, що включення до списку вимог МВФ пенсійної реформи стане каталізатором одного із сценаріїв: або все закінчиться імітацією та косметичними змінами, зокрема підняттям пенсійного віку, страхового стажу та банальною подачкою з мінімальним підвищенням пенсії, або ж це стане вікном можливостей для відкритого, непростого, можливо, непопулярного, проте чесного діалогу з громадськістю та запуском реально працюючої на українських громадян пенсійної реформи.