Перемога плюс деолігархізація всієї країни

При обговоренні інтеграції України до структур Європейського Союзу нам знову нагадують про проблему олігархів. Багато європейських країн у своїй історії проходили етапи первісного нагромадження капіталу, також мали проблему надмірного впливу капіталістів на політику, але змогли її подолати. Навіть у Східній Європі впливи найбагатших громадян на державні рішення поступово зменшуються. В Україні також періодично виникає дискусія щодо укладання нової суспільної угоди та заміни олігархічної моделі на більш європейську.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

У післявоєнній Україні немає місця олігархам — голова НАЗК

Проте всі попередні спроби розпочати з чистого аркуша виявилися невдалими через бажання когось із олігархів «завершити ще одну схему» або через імітацію процесу, коли замість подолання суспільної проблеми намагалися здійснити банальний перерозподіл активів і потоків. Усе змінила війна. Від неї постраждали не лише звичайні українські родини, а й найбільші фінансово-політичні групи. І це відкриває вікно можливостей для зміни системи.

Адже після війни на нас очікують не лише відбудова зруйнованої інфраструктури і будівництво нових заводів і логістичних ланцюжків. Український план Маршалла буде успішним у тому разі, якщо він дасть можливість перебудувати також суспільні процеси та перезаснувати нову українську республіку. У тому числі нарешті перетворить українських олігархів на великих бізнесменів — поважних членів суспільства, роботодавців і платників податків.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Україна потребує не відновлення, а трансформації

Саме таку мету публічно оголосив минулої осені президент Володимир Зеленський, коли розпочав кампанію деолігархізації. Цілі кампанії підтримали громадяни, проте стали чинити опір самі олігархи. Восени розгорнулася медійна війна, а кульмінацією мав стати травень 2022-го. Саме цього місяця планували запустити реєстр олігархів і включити до нього перші прізвища осіб, які потрапляли б під обмеження політичної діяльності. Опоненти критикували пропонований механізм за можливість включати до реєстру олігархів окремих осіб у ручному режимі і закликали натомість до посилення реальних антимонопольних та антикорупційних механізмів у країні. Проте війна зруйнувала і ці плани.

Голова Нацагентства з питань запобігання корупції Олександр Новіков минулого тижня заявив, що через війну ідея створити реєстр олігархів втратила актуальність. Адже люди, яких раніше вважали олігархами, позбулися центрів свого впливу. Йдеться не тільки про бізнес, а й, наприклад, про телеканали. Хоча втрата впливу може бути ситуативною, і якщо її не закріпити інституційно, то система може досить швидко самовідновитися. Особливо якщо фінансові групи відродяться не на промисловому ґрунті, а на базі ручного розподілу грошей на відновлення. Є і ще одна причина «олімпійського перемир’я» між владою і олігархами. Під час війни більшість із них проявили себе як свідомі громадяни і надають підтримку Збройним силам України, переселенцям, заснували гуманітарні програми. Тому спочатку можна досягнути спільної для всіх мети — перемоги, а вже потім займатися стратегічними питаннями.

Одним із основних важелів впливу олігархів на політику вважали формування редакційної політики на телеканалах. Під час війни більшість телеканалів працюють у режимі спільного телемарафону, а пов'язаний із Медведчуком телевізійний холдинг фактично ліквідований. Оскільки війна переходить у затяжну фазу, то у найближчі місяці, швидше за все, збережеться мовлення марафону. Зберігати баланс між потребами воєнного часу і принципами свободи слова в такому форматі не завжди виходить, тож свої вади мали як редакційні пріоритети довоєнних ЗМІ, так і єдина лінія об’єднаного проєкту. У будь-якому разі після завершення дії режиму воєнного стану навряд чи ми знову побачимо таку велику кількість інформаційних телеканалів. Рекламний ринок очевидно звузиться через економічну кризу. А дотувати діяльність інформаційних каналів з інших джерел також буде важко через падіння основних доходів корпорацій.

Війна завдала мільярдних збитків великому бізнесу. Зруйновано найбільші металургійні заводи, захоплено площі із сонячними панелями, сотні тисяч гектарів сільськогосподарських угідь опинилися під окупацією чи у прифронтових районах. Наприклад, за оцінками «Форбс-Україна», втрати «Метінвесту» становлять 74% усіх активів, і тепер головний акціонер планує подавати позов проти Російської Федерації на суму 17–20 млрд дол. Сумарні збитки внаслідок війни умовної групи «Приват» Forbes оцінює у 225 млн дол. Найбільшого удару зазнав нафтовий напрям, до якого входять частина «Укрнафти», Кременчуцький НПЗ, завод «Нафтохімік Прикарпаття», Дрогобицький НПЗ і мережа АЗС на 1500 станцій.

Загальні економічні проблеми української економіки вдарили і по прибутках найбільших компаній. У таких умовах стало неможливим залучати міжнародні кредити, а внутрішня облікова ставка і рівень інфляції значно ускладнюють доступ до ресурсів. Надзвичайні економічні заходи уряду також впливають на великий бізнес. Так, у травні цього року рішенням Печерського суду за позовом ДБР було передано до АРМА корпоративні права на 26 регіональних операторів газорозподільних систем, що ослабило впливи їхнього колишнього власника.

Починають з’являтися повідомлення про падіння рейтингів наших транснаціональних компаній і навіть загрозу банкрутства. Зрозуміло, що врятувати вітчизняний бізнес зможе лише держава. Бюджетні надходження різко впали, проте саме держава буде розпорядником коштів міжнародної фінансової допомоги. І якщо, приміром, енергетична компанія потерпає від неплатежів населення і споживачів, то лише держава зможе провести реструктуризацію чи навіть погасити борги та врятувати бізнес.

І в цей момент істини держава може висунути як умову надання підтримки в укладанні нової суспільної угоди. Вимоги будуть ті ж самі, які Зеленський публічно ставив олігархам рік тому, — відмовитися від впливу на урядові рішення, від маніпулювання редакційною політикою ЗМІ (але при цьому не втратити дорогою свободи слова), отримання надприбутків через лобіювання економічних «схем» і монопольне становище на ринку. На порядку денному постане виклик створення нових правил гри — єдиних для всіх (і для «своїх» насамперед), і ці правила мають привести до зниження ролі олігархів у подальшій політичній історії країни.

Якщо угоду буде укладено, то держава може піти і далі, зробивши наступний крок із використанням досвіду Південної Кореї та Японії. Символом нової індустріалізації цих країн у ХХ столітті стали чеболі і дзайбацу — приватні корпорації, які одержали ексклюзивну підтримку від держави. Головною умовою було різке збільшення випуску технологічної продукції на зовнішні ринки. Корупція в цих схемах також була, але це була корупція «з прибутків», тобто обсяги сплачених податків і додатний торговельний баланс перекривали збитки від корупційних відкатів.

Нова суспільна угода матиме набагато більше шансів на успіх, якщо вона готуватиметься спільно із самими олігархами і буде за своєю суттю консенсусом еліт. І необов’язково це треба робити у прямому ефірі з підписами кров’ю і клятвами в темній кімнаті. Зустріч у кулуарах великого інвестиційного форуму в умовному селі Давос у міжсезоння — саме те, що треба, і кілька солідних міжнародних партнерів також виступлять учасниками і гарантами угоди. Українське суспільство також відіграватиме певну роль у підготовці та контролі нового суспільного договору як організатор публічних дискусій, у тому числі про успішні іноземні моделі.

До речі, міжнародні корпорації викуплять частину збиткових активів наших груп, якщо не вдасться зібрати достатньо коштів для їхнього порятунку. Деякі інші активи буде націоналізовано, і лише це стане умовою вливання в них мільярдних обсягів державних коштів. Що стосується неприродних монополістів, то їх доведеться розділити з урахуванням досвіду антитрастових компаній у західних країнах. Ефективна діяльність оновленого Антимонопольного комітету стане одним із основних важелів контролю деолігархізації.

Інший важіль — реальна робота антикорупційних органів. Їхньою метою має стати не документування політичної корупції, а її нещадне публічне покарання. Це, до речі, зробити неважко через постановку правильних індикаторів оцінки та механізмів контролю. Стабільна і демократична політична влада — необхідний елемент сталості реформи і запобігання реваншу.

Тому не виключено, що одразу після війни і досягнення домовленостей щодо нових правил гри відбудуться дострокові вибори, щоб потім спокуса вплинути на вибори не відволікала учасників угоди від побудови нової економіки. Деолігархізація дасть змогу і оновити політикум здоровими методами. «Нові обличчя» виростуть із нових ідей із середовища нових героїв, а не з технологічних пробірок і корупційних заквасок.

Модель відносин влади і олігархів може бути й інакшою, і на те також є міжнародні приклади. Звання олігарха може видаватися в тимчасове користування разом із певними потоками та капіталами в управління. Спокуса установлення «керованої олігархії» буде завжди, і її можна подолати лише політичною волею еліт, м’якою силою іноземних партнерів та незалежним і впливовим громадянським суспільством. Системна реформа має перекрити можливості для отримання монопольних надприбутків та їхнього тіньового інвестування у політику.

У будь-якому разі після війни повернення до старих правил гри бути не може. Цього не бажають міжнародні партнери, яких ми просимо інвестувати в нову Україну. Але головне, цього не допустить суспільство. Заклики до експропріації експропрійованого лунають уже зараз і можуть бути реалізовані рішучими людьми в обпаленому пікселі за емоційної підтримки решти громадян. У пораненому і збіднілому суспільстві запит на соціальну справедливість зростає, і варто скористатися шансом на його реалізацію еволюційним шляхом, із користю і для держави, і для її громадян.

Більше статей Ігоря Попова читайте за посиланням.