Розмови про План Маршалла для України стали вже популярною справою. Зазвичай все починається зі з’ясування вартості реконструкції України після російського вторгнення. Суми варіюються від 250 мільярдів до трильйона доларів. Все залежить від масштабів руйнацій, розміру допомоги біженцям тощо.
Потім загальна вартість оригінального післявоєнного Плану Маршалла порівнюють з ВВП США в 1948 році, коли програма була запущена. Зазвичай дискусії закінчуються висновком, що вартість відбудови України відносно розміру країн-донорів буде на тому ж рівні, що і в часи після Другої світової, - пише The Guardian. Однак, такі порівняння насправді не найкращий спосіб використання історії Плану Маршалла. Не можливо точно визначити вартість реконструкції, коли ніхто не може сказати, скільки ще триватиме війна і яку територію контролюватиме законний уряд України. Те, що США були готові передати Європі після Другої світової війни близько 5% свого ВВП за 1948 рік впродовж чотирирічного періоду не означає, що це саме ті гроші, які знадобляться в українському випадку.
Однак, інші аспекти історії можуть краще послужити сьогоднішній ситуації. Наприклад, виплати в рамках Плану Маршалла почалися попри те, що бої в Європі все ще тривали. Громадянська війна в Греції тривала до літа 1949 року. Але Афіни отримали допомогу від американського плану реконструкції вже в 1948-му. Насправді грецька сторона отримала 300 мільйонів доларів навіть ще раніше, в 1947 році під егідою Американської місії допомоги для Греції. Структура цієї організації стала зразком для Плану Маршалла.
Аналогічно Україна вже зараз може отримувати допомогу в межах розумного. Адже немає сенсу відбудовувати мости, які Росія все одно ще раз знищить. Варто також пам’ятати, що фонд Плану Маршалла складався на 90% з грантів і лише на 10% з позик. Сьогодні звучать заклики, щоб західні держави виступили гарантами нових українських облігацій. Так можна скоротити витрати українського уряду на обслуговування позик і зібрати гроші для відбудови. Але це також збільшить і без того велике боргове навантаження України. Тож такий спосіб здешевити для Заходу процес української реконструкції не спрацює.
Також після Другої світової війни США створили спеціальну незалежну агенцію для управління фондом Плану Маршалла. Без бюрократії Держдепартаменту, Адміністрації економічного співробітництва і Мінфіну США програма змогла діяти швидко. Вона без проблем залучала експертів з приватного сектору. А головою агенції з управління Планом Маршалла став президент автомобільної компанії Studebaker Пол Гоффман. Це також дозволило уникнути конфліктів з ООН, де СРСР мав достатньо влади, щоб створити проблеми.
Допомогою для України теж повинна керувати автономна агенція, підзвітна лише урядам країн-донорів. Вона буде мати змогу консультуватися чи й координувати свої дії з МВФ і Світовим банком. Але при цьому спеціальна агенція повинна зберегти незалежність, зважаючи, що Росія - член обох міжнародних організацій. Архітектори Плану Маршалла визнавали необхідність, щоб у отримувачів допомоги було право власності на те, що їм надходить. Однак, вони також дотримувалися принципу «довіряй, але перевіряй». Європейські уряди подавали детальні плани, на що вони збираються витратити американські гроші. Доводилося вести клопіткі переговори з Адміністрацією економічного співробітництва США. У випадку деяких країн, таких як Греція, були занепокоєння щодо корупції. Тож у Адміністрації економічного співробітництва були сотні агентів у різних грецьких міністерствах. Реформи управління були передумовою для отримання допомоги в рамках Плану Маршалла.
Звісно ж, для України зовнішнє втручання у відбудову буде чутливим. І це можна зрозуміти. Але іноземний нагляд - це ціна за іноземну допомогу, особливо зважаючи на масштаби того, що потрібно Україні. Київ може підвищити довіру, розширивши прозорість своїх витрат. Це можна зробити, наприклад, через програму державних закупівель ProZorro. План Маршалла віддавав пріоритетність відбудові експортних можливостей. Він визнавав позитивний ефект міжнародної конкуренції, а також політичну вигоду європейської інтеграції. Шлях України до членства в ЄС, швидше за все, буде довгим. Але його можна скоротити, якщо західна допомога буде структурована таким чином, щоб узгодити українські інститути і політику з тими, які діють в ЄС.
І, нарешті, План Маршалла дозволив Європі зробити потужний технологічний стрибок. До Другої світової війни континент відставав від США на десятиліття з точки зору переходу на швидкі й ефективні виробничі технології. І саме ці технології стали основою золотих часів повоєнної відбудови. Європейські чиновники, директори заводів й лідери профспілок їздили в США, звідки поверталися з новими знаннями, які допомагали підвищувати продуктивність. В України тепер теж є можливість зробити технологічний стрибок, перейшовши на «зелену» енергетичну систему, модернізувавши свою транспортну й комунікаційну інфраструктуру, а також оновивши міське планування. Все це, звісно, завдання для самих українців. Але Захід може і повинен їм допомогти.