Острів невезіння

Він в Україні є. Причому не вкритий зеленню абсолют­но весь. Виняток — три гіллясті аличі-ендеміка, які росли з незапам’ятних часів у тісному дворику монастиря поруч із резервуаром для води. Оскільки бджіл на острові немає, мічман Попов, пам’ятаю, за допомогою акварельного пензлика ретельно запилював квіточки. Наполегливі спроби озеленення кам’янистої тверді Зміїного невибагливими видами рослин в останні років вісім робилися, але мали дуже скромний успіх. У деяких десантах брали участь зелені, везли з великої землі саджанці акації, кримської сосни, землю в паперових мішках, лопати, кирки, щоб довбати лунки. Потім зелені десанти їхали з мозолями на долонях, а вітри штормової сили обтріпували прутики-саджанці, і руки опускалися.

Освоєння острова після «дембелю» у цивільній ролі дається неймовірно важко, і причина цього зовсім не лише географічна віддаленість від великої землі. Та й не настільки він віддалений, якщо розібратися, 38 кілометрів — не відстань. Кергелен набагато далі від Парижа, а обжитий краще.

Озеленення острова, де, до речі, ніколи вітер-трамотан не шарудів у кронах, — у списку заходів, визначених на нараді, яка відбулася 15 березня в Одеській держобладміністрації. Зрозуміло, це не першочерговий захід. Ключових, життєво важливих для острова напрямів усього чотири: енергозабезпечення, забезпечення питною водою, транспортне сполучення і укріплення берега. Начебто й небагато в масштабах немаленької країни, якщо піднапружитися з метою власної безпеки, але жодна з цих позицій до кінця не виконана. Про Зміїний більше говорять, ніж робиться насправді, причому якщо декларують і контролюють на дер­жавному рівні, то виконують найчастіше на рівні регіональному, у межах скромних губернських можливостей.

Планомірне витратне зміцнення берегової смуги — захід першочерговий: існує реальна небезпека розколу острова на дві нерівні частини, і тоді ми одержимо дві сусідні, як Тринідад і Тобаго, проблемні території, причому одна з них справді буде схожа на скелю, і територіальна суперечка вирішиться не на нашу користь. Річ у тім, що в тілі перешийка острова, який виник під час підняття тектонічних порід, є вкраплення глини, які щороку розмиваються, і відповідно корисна площа острівної суші скорочується. Донедавна вважалося, що площа острова 19 гектарів, але виявилося, що в господарюванні залишилося тільки 16. Внаслідок парникового ефекту і підняття рівня Світового океану тенденція до поділу на дві частини, напевне, збережеться.

Торік на берегоукріплення залізобетонними масивами витрачено 11,6 мільйона бюджетних гривень. Фрагменти-надовби були встановлені за допомогою плавкрана біля перешийка з боку причалу і Дамського пляжу. Усе на свіжих брижах, в умовах рівномірного хвилювання, а розгін хвилі у відкритому морі відповідний, моряки знають, і погода змінюється кілька разів за світловий день. Удалося також створити склади біля урізу води, тож нинішнього року легше буде розставляти фрагменти на штатні місця. У 2007 році передбачено освоїти ще 6,6 млн. грн. Закінчити роботи, які відповідно до затверд­женого проекту коштують 76 млн. грн., обіцяють до 2011 року.

Розвиток інфраструктури (вирощування безхребетних, яхтинг, дайвінг з акцентом на підводну археологію), про який захлинаючись із випередженням подій розповідають, неможливий без енергетичної бази з запасом потужностей. От уже два роки на вахтовій і постійній основі на Зміїному живуть 38 людей (у літній період до 50), але життя остров’ян, як і раніше, цілком залежить від справності дизель-генераторів прикордонної служби і маякового господарства. Існують два варіанти ТЕО енергетичного забезпечення. Один із них розроблений на виконання договору між комунальним підприємством «Острівне» і німецькою фірмою «План Еко», другий запропонований державним виконавцем. Проекти застрягли на горезвісному етапі узгоджень і переузгоджень у профільних міністерствах. Профільних чиновників бентежать «питання можливої загибелi птахiв у весняно-осiннiй перiод пiд час сезонних мiграцiй». Між тим, автор свідок того, як наприкінці квітня на палубу пароплава у Чорному морі сотнями сідали відпочити різнокаліберні пернаті. Їх не лякало ні пихкання димової труби, ні натужний гул дизелів «Бурмістер і Вайн», ні какофонія музики з барів, ні, зрештою, вібрація. Бурова платформа на родовищі «Одеське», що за 40 кілометрів від острова, яка працює ще з більшими шумами, побілена послідом птахів, зокрема й перелітних. З якого ж дива вони побояться гидити на екологічно тихий двигун німецької компанії? Оскільки горбочок у хвилях територія нашенська, усі властиві суспільству національні особливості фокусуються тут. Щоправда, наслідки болючіші.

Губернатор Іван Плачков запропонував на нараді вже апробовану схему, за якою уряд, з огляду на стратегічну значущість об’єкта, призначає надбавку до тарифів «Обленерго», й ця організація, своєю чергою, на зароблені від комунальних платежів гроші отримує для острова двигуни Дніпропетровського заводу.

Надії на вітряк не справдилися, вирішено перенести його на невеликий брекватер, що поки лише в проекті. Зарубіжний інвестор обіцяє безкрановий монтаж, такого досвіду він набув під час будівництва вітряка в Альпах.

Водопостачання острова, на жаль, так і не стало незалежним. З пробурених ще років п’ять тому експедицією інституту «Дніпрогеофізика» чотирьох свердловин тільки одна оснащена установкою очищення води до рівня питної. Дебет цієї свердловини 3 куб. м на годину. Вода із свердловини використовується для технічних потреб, а питна доставляється «водолієм» із берега, як і колись, і закачується в резервуари. Ще за часів перебування тут військових підземні ємності в острівному монастирі текли, частина води зникала, можливо, розмиваючи при цьому глинисті вкраплення на перешийку.

Як, до речі, пропадає від 25% до 40% жеківської води з фланців і свищів, не потрапляючи до одеського споживача. Хочеться вірити, що сьогодні на острові з витіканнями впоралися.

Виконання всіх перелічених проектів безпосередньо залежить від надійного, достатнього і регулярного транспортного сполучення, яке може здійснюватися найдорожчим видом транспорту — вертолітним і найдешевшим — водним. Вертолітних майданчиків на острові два з половиною, адже третій не обладнаний. Красень причал, який може приймати морські судна з осадкою до восьми метрів, упевнено зробив крок у море, і сам факт завершення будівництва його і здача «під ключ», мабуть, найбільш вражаюче досягнення новітньої історії не лише в острівних масштабах, а й державних. Щоправда, досі неясно, якому відомству цей заповітний ключ вручити.

Біда в тому, що на його утримання і неминучу амортизацію (хвилі все-таки немилосердно підмивають «подушку») щорічно треба вкладати по 700 тис. грн. Для комунального підприємства «Острівне» ця сума непідйомна. Передати з оренди в суборенду? Але причал слід сертифікувати за міжнародними стандартами, нанести на карти і лоції як портопункт, і за логікою цим має опікуватися Мінтрансзв’язку. Крім того, портопункт, природно, має перебувати в господарстві якогось сусіднього порту, скажімо, «лежачого» Усть-Дунайського, який грозилися взагалі законсервувати, або Ізмаїльського. Порти, звісно, не горять бажанням одержувати такий віддалений об’єкт-доважок: поки до нього доберешся, тонни мазуту спалиш, і чехарда триває.

Нинішнього року «Чорномор­нафтогаз» у рамках освоєння сусіднього родовища «Одеське» планував прокласти по дну трубопровід для перекачування видобутого газоконденсату до існуючого трубопроводу на платформі «Голіцинська», і, можливо, тоді б причал можна було використовувати для відстою суден спеціалізованого флоту, та поки що, на жаль, у газовиків вийшла затримка.

З причалом рано чи пізно, здається, визначаться, але не вирішене питання з транспортними засобами. Пересуватися на «Косатці», відставному транспортному рефрижераторі 76-го року побудови, довго і небезпечно. Скромну відстань у 38 кілометрів вона долає за читири години. «Косатка» повільна навіть у гарну погоду, а за негоди взагалі нудьгує, це їй протипоказано. Між тим, для заможного туриста-дайвера година — гроші, і витрачати вже оплачений час на стомливий, одноманітний перехід він не схоче. Та й, зрештою, «Косатка» не пасажирське судно, за паспортними можливостями воно може взяти, крім вантажу, вісім осіб.

— На виконання рішення Верховної Ради про заснування на острові Зміїний населеного пункту Біле, — доповідає директор КП «Острівне» Віктор Острогляд, — проведені юридичні консультації.

І що ж далі? Відповідно до статті 8 Конституції України обл­рада повинна ухвалити рішення про кордони села Біле. Мало того, що не визначено кордон економвод, ще й не визначилися з кордонами на п’ятачку площею усього в 17 гектарів.

Якщо застовплять, нарешті, околицю, то можна буде проводити вибори. Або не проводити. «Найдоцільнішим поки що можна вважати відмову від нових виборів і перепідпорядкування новоствореної адміністративно-територіальної одиниці (село Біле) Вилківській місцевій раді, — пишуть з острова до обладміністрації. — Це дозволить обминути правові колізії і не витрачати гроші з державного бюджету».

Постановою Кабміну України від 27 грудня 2006 року №1807 ухвалена «Програма подальшого розвитку інфраструктури і проведення господарської діяльності на острові і континентальному шельфі». Як виконується дер­жавна програма?

Для будівництва очисних споруд з обласного фонду охорони навколишнього середовища виділено й освоєно 1 млн. грн. Для завершення робіт у 2007-му планують виділити 1,315 тис. грн., зокрема 650 тис. грн. із дер­жавного фонду охорони навколишнього середовища.

Якщо питання з каналізацією в робочій стадії, то проблема утилізації твердих побутових відходів у стадії роздумів і вибору варіантів. Господарсько-комерційна діяльність, яка обіцяє створення п’яти робочих місць, спрямована на вирощування безхребетних (устриця, мідія).

— Живої молоді устриць у нас немає, — повідомив В.Острогляд, — везуть з Англії. Молодь уже поміщено в морське середовище.

На двох армійських койках, щоб не з’їв рапан. Остров’ян беруть сумніви, чи не вплине на зростання молоді потік прісної води з розпломбованого Бист­рого. А чому не зважають на вплив потоку прісної води із Суліни, яка так само далеко? Вісім років тому в південній частині острова затонув плавкран «Блейхер», у понтоні якого 20 тонн мазуту, але на стан устриць може чомусь вплинути саме міфічний потік прісної води з Бистрого. Який, звісно ж, розсіється і просто не досягне устричних сажалок. Острівне населення, як і на материку, поляризоване з кожного приводу. І без нього. А шлях із материка до Зміїного через державний судновий хід (ДСХ) Бистре, який днями, обіцяють, почне працювати, між іншим, скоротиться вдвічі! У березні-квітні косяки оселедця йдуть на нерест повз острів саме до Бистрого. У 2003-му, коли ще не було наскрізного транспортного руху через Бистре, вилов оселедця становив 143 тонни; у 2004 році, коли канал з’явився, — 194 тонни; у 2005-му, коли канал функціонував повноцінно, — 352 тонни; у 2006-му, коли канал почав замулюватися, — 208 тонн. Збільшення проточності стало позитивним чинником для нерестового ходу оселедця.

Поки везуть делікатесних устриць із британських островів, на острові Зміїний ударно ставляться вишки стільникового зв’язку.

— Хто дозволив без відведення землі? — запитав губернатор Іван Плачков. — Мені потрібна дзвінка ясність!

Острівне начальство боязко пояснило, що колишній прем’єр-міністр під час зальоту на острів велів поставити вишку для славетної компанії. Під кожну вишку, між іншим, виділяється майданчик розміром 60 на 60 метрів. Для розтяжок і обслуговування. А стільникових компаній у нас у державі ви знаєте, скільки роз­плодилось. Якщо кожна почне свою антену городити, то острів стане схожим на їжачка. Герой одного твору Джеймса Олдріджа, британський розвідник, зустрічається на радянському острові Зміїний із російською шпигункою. Серед стільникових вишок їхній роман просто б не розвився, ніде було б усамітнитися. Чому б багатій телефонній компанії не відсипати грунт у прибережній зоні? Щоб шпунт бити, бетон високих марок місити, як належить за гідротехнічними нормами. Тоді б і майданчики собі робили ідеальної горизонтальності, і острівна територія нарощувалась, як практикується в Сінгапурі.

Немає дзвінкої ясності і з приводу назви незаснованої ще вільної економічної зони. Первинне «Ольвія» відкинули, оскільки «не відбиває інтересів і специфіки регіону», а «Ахілл» поки що на голосуванні. Варіантів багато, острів у різні епохи називався Фідонісі, Ілан, Ада, Шерпілор. Розгін для фантазій є, і тому узгодження з митниками і податківцями можуть затягнутися.

Губернатор Іван Плачков грозився відключити «живлення на незаконно установлені вишки», а також ініціювати з питання острова Зміїний засідання Ради безпеки. Коли воно відбудеться і чи відбудеться взагалі, поки не повідомляли. Відомо тільки, що слухання з питання приналежності острова в міжнародному суді призначене на 25 липня нинішнього року. За позовом держави Румунія. До речі, Шерпілором острів називався за румунського господарювання.