«Теракт» біля міськвиконкому

Випуск у «бурсах», морських навчальних закладах Одеси, за радянських часів заведено було відзначати різноманітними витівками. Можливо, дисципліна давила, крокування під барабан, напіввійськова обстановка — і після захисту дипломів випускали «пар на гудок». Навчальних закладів із морським профілем у місті було цілих десять: вища морехідка, середня, водний інститут, «шмоня» — школа морського навчання, «рибка» — училище рибної промисловості, «тюлькинфлот» — морехідка технічного флоту, ПТУ №1 на Пушкінській — кузня плаваючих барменів і офіціантів, ще ПТУ №17 та ПТУ №23. Плюс інститут помполітів, який розміщався в радпартшколі, — проте майбутнім першим помічникам бешкетувати не годиться.

Ініціатива випускного морсь­кого хуліганства має аж ніяк не одеське коріння. Загальновідомо, що пітерські кадети натирали асидолом, рідиною для надання ґудзикам блиску, дітородні органи жеребцю, на якому сидів Петро Великий. При Петрі Олексійовичі, гадаю, гардемарини такого дозволити собі не могли, враз би їх розжалували в матроси. А у Велику епоху пустилися берега.

Драїли кортик Івану Федоровичу Крузенштерну, пам’ятник якому стоїть якраз навпроти морського корпусу на набережній Лейтенанта Шмідта. Копія в масштабі 1:10 зберігається у Військово-морському музеї — вже без кортика, його просто поцупили.

Одеські ж кадети до локального надраювання Дюка не опускалися. Випускники середньої морехідки надягали на пам’ятник тільняшку-«рябчик», що було непросто: ліву руку Арман Емманюель дю Плессі всупереч статуту простягнув у бік Слобідки.

Якщо витівки «рибки» зі скаканням через вогнище, розпалене на Чумці, видавалися майже безневинними, то вища морехідка просто перекривала рух на спуску Новинського, знову ж таки біля Дюківського саду. Не щастило Дюку!

Було це так. Пів на шосту ранку. Ранковий трамвай п’ятнадцятого маршруту деренчить нутрощами, розігнавшись на спуску. Навпроти вищої морехідки пригальмовує, ніби спотикається, і нетерпляче дзеленчить. Вагоно­вожата висовується по пояс у вікно, енергійно жестикулює і щось кричить, заглушуючи себе триньканням. На рейках лежить півтонний кутий якір. А позаду вже дзеленчить наступний трамвай...

У червні після захисту випускники не лінувалися приносити на колію якір. З традицією боролися, але викоренити її вдалося, тільки коли якір прикували до стіни.

Але виснажлива робота з перетягування якорів не йде в жодне порівняння з переполохом, який зчинили 2 серпня 1961 року випускники училища технічного флоту Едуард Гендель з факультету судноводіння та Анатолій Романенко з судномеханічного.

До випуску Гендель обіцяв однокашникам улаштувати пишний салют у центрі міста. У магазині «Мисливство та рибальство» на Де­рибасівській за чужим мисливським квитком придбали п’ять банок пороху «Сокіл». Два кілограми пороху Гендель помістив у «картуз» — циліндр по діаметру ствола гармати з пароплаво-фрегата «Тигр». О другій ночі, коли міськвиконкомівська міліція дозволяє собі віддатися сну, Гендель із Романенком прокралися до гармати, яка й донині націлена на склад №8 Одеського порту. «Картуз» утрамбували пижем і просунули в запальний отвір дроти, які закінчувалися ніхромовою спіраллю, поміщеною в рідкий гліцерин. Гліцерин був набраний у піпетки. Дроти приліпили до ствола пластиліном під колір іржавої поверхні. Живлення подавалося від шести пласких батарей, що ховалися в кишені бушлата Генделя.

Салют планувався на 21.00, коли бульвар особливо залюднений. До оголошеного часу тут про­гулювалися дві роти техфлотівців, багато хто з дівчатами. Гендель зволікав: під гарматою гаяли час перехожі, багато хто із собачками, а він не хотів піддавати ризику здоров’я людей і домашніх тварин. Дроти з’єднали тільки о 21.25, але... не вибухнуло.

Докупили в складчину ще чотири батарейки. Виготовили із сірникових головок два детонатори для страховки. Наступного вечора бульвар знову заповнили курсанти «ТФ». Знову осічка. Едуард виліз на гармату, двірник, який нагодився, заходився його стягати, батарейки вивалилися з бушлата. Романенко підняв їх і оголеним дротом торкнувся корпуса годинника «Восход». Неба­ченої сили вибух струсонув Примор­ський бульвар. Затремтіла земля. В небо злетіли голуби.

Піротехніки планували після салюту відступати схилом у «Місячному парку», але розчинятися в сутінках не довелося. Їх поглинув натовп, що наспів з Приморського бульвару. Вже з натовпу спостерігали, як хвилини за чотири до гармати під’їхали із сиренами міліцейські «бобики» й мотоцикли.

…Призначення Гендель отримав у Находку на траловий флот. Плавав третім помічником на СРМТ, середньому рибоморозильному траулері, ловив оселедців у Беринговій протоці. Старпом, теж іще досить молодий, своєрідно під’юджував Генделя, зривав із нього спортивні шаровари, в яких той дефілював на пароплаві, ігноруючи формені брюки. Коли терпіння урвалося, Гендель склав листа від імені неіснуючого «спецвідділу» і адресував його у відділ кадрів тралового флоту. На підробленому фірмовому бланку «спецвідділ» повідомляв рибне начальство, що старпом у зв’язку з ускладненням міжнародної обстановки в Тихому океані призивається на військову службу «для визначення рівня радіоактивності в квадраті світового океану...»

З дружиною старпома сталася істерика.

Гендель же відплавав одну путину й більше не витримав, подався до Ленінграда, так і не відпрацювавши належні два роки після призначення. Через місяць його викликали повісткою на Літейний проспект у КДБ по Ленінградській області й показали злощасний лист із «спецвідділу». Суд призначив Генделю покарання у вигляді позбавлення волі строком на один рік у колонії загального режиму.

У касаційній скарзі Гендель писав, що кається у скоєному, просить пробачення, оскільки збирається вступати до вищого художнього училища імені Мухіної. Скаргу було задоволено, і вже через рік він склав іспити екстерном і був прийнятий у «Муху».

З Ленінградом пов’язані 37 років життя і творчості. Нині професійний самобутній художник Едуард Гендель живе в Одесі на Молдаванці. Коли Анатолій Романенко навідався у квартиру-майстерню «спільника», той довго не відчиняв. Нібито вдягалася натурниця. Отже, все у нього гаразд.