ОКУПОВАНІ: Як журналісти на захоплених територіях тримають удар від Росії

12 липня, 2022, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Упродовж другого етапу російської агресії загинуло 33 журналісти,15 медійників — зникли безвісти

Путінський режим сприймає ЗМІ та журналістів як гвинтики «телеящика», який для росіян замінює холодильник. Для українського суспільства, попри всю неідеальність вітчизняного медійного середовища, право знати правду і можливість її вільно висвітлювати багато важить. Зіткнення цих двох світів під час війни одними з перших пережили на собі українські журналісти, що мають свій страшний лічильник втрат. У особливо небезпечній ситуації опинилися представники локальних ЗМІ, яким загрожує не тільки небезпека під час висвітлення бойових дій, а й перспектива стати російським обмінним фондом на окупованих територіях. Або просто жертвами окупантів у темних і холодних підвалах, про які можуть ніколи й не дізнатися.

Читайте також: Вбивства, поранення, викрадення: зафіксовано 243 злочини окупантів проти українських журналістів

Крім людських трагедій, українські ЗМІ, особливо місцеві, зазнають тяжких фінансових та інфраструктурних ударів, відновитися від яких навряд чи вдасться без зовнішньої підтримки. Багато місцевих журналістів були змушені знятися з рідних редакцій і переїхати до інших регіонів, не маючи бачення, як виживати професійно й персонально. Особливо туманні стратегії виживання для медіа в умовах кардинального скорочення рекламного ринку.

Попри всі виклики, вже можна констатувати: українські ЗМІ та журналісти удар РФ витримали. Росіяни, як і у випадку з органами місцевого самоврядування, несподівано дізналися, що журналісти й медіа в Україні не сприймають себе прислугою господаря ситуації. І не готові на окупованих територіях стати під пропагандистську рушницю російських окупантів. Останні змушені будувати свою інформаційну машину на ТОТ зусиллями далеких від медіа людей (і просто недалеких), в умовах тотального браку кадрів. Ці обставини навряд чи зупинять поширення російського дурману на окупованих територіях, але дають підстави пишатися українськими журналістами. Та, крім гордощів за українських журналістів, важливо допомогти їм пережити скрутні часи.

Читайте також: Депутати хочуть залишити військових журналістів без роботи

Смертельний лічильник українських медіа

За даними Інституту масової інформації, упродовж другого етапу російської агресії загинуло 33 журналісти. Вісьмох із них вбито під час виконання професійних обов’язків. 25 журналістів загинули від російських снарядів не під час виконання професійних обов’язків або як учасники бойових дій. ІМІ підрахував, що 14 українських та іноземних журналістів було поранено, а щонайменше 15 журналістів зникли безвісти. Серед зниклих безвісти найбільше журналістів із Маріуполя, доля яких досі невідома.

Завдяки західним розвідкам ще до початку широкомасштабної агресії стало зрозуміло, що росіяни підготували списки активістів, журналістів і місцевих політиків як пріоритетних мішеней. Весь світ почув свідчення відеожурналіста Associated Press Мстислава Чернова про полювання окупантів на журналістів у Маріуполі. «Росіяни полювали на нас. Вони мали список імен, включно з нашими, і вони наближалися до нас. Ми були єдиними міжнародними журналістами, що залишилися в українському місті Маріуполі, і ми документували облогу міста російськими військами протягом двох тижнів», — ще в березні Чернов розказав про тактику окупантів. Журналіст, який пережив полювання, дуже чітко пояснив мету росіян. Обрізаючи доступ до ЗМІ, вони мають можливість безкарно і без свідків знищувати українські міста, а відсутність достовірної інформації сіє паніку й хаос серед місцевих жителів, сприяючи захопленню території.

Про наявність заздалегідь підготовлених списків журналістів для атаки повідомляла і представниця НСЖУ Ліна Кущ. За її словами, зразу після захоплення Сєвєродонецька окупанти оприлюднили персональні дані всіх журналістів, а про попередню підготовку окупантом списків журналістів та активістів свідчили її колеги і з інших регіонів. У викраденні журналістів та знущаннях над ними засвітилися не лише непублічні служиві путінського режиму, а й його «кращі з кращих». Херсонська обласна прокуратура заочно повідомила про підозру так званому керівникові Новокаховської військово-цивільної адміністрації, створеної росіянами, та раднику «голови ДНР» у викраденні й жорстокому поводженні з журналістом обласної газети «Новий день».

Усі факти свідчать, що ми маємо справу не з хаотичними злочинами Росії, а з чітко продуманою й заздалегідь підготовленою політикою знищення вільних медіа на захоплених грубою силою територіях.

Зараз неможливо точно встановити, який смертельний рахунок стоїть за «розстрільними» списками росіян на новозахоплених територіях, але вони залишаються реальною загрозою для українських журналістів. Росіяни практикують їх незаконні арешти на тимчасово окупованих територіях. Херсонський журналіст Олег Батурін, який перебував у полоні з 12-го по 20 березня, так і не почув від окупантів, у чому його звинувачують. «Це просто садисти, це не люди. І що в них було в головах, я уявлення не маю. Хотіли налякати? Так, безумовно, справді було страшно. Вони хотіли якось дати зрозуміти мені, як себе поводити, що треба сидіти тихо, не висовуватися...» — вже після виїзду з рідного міста Батурін поділився своїми враженнями від перебування в полоні. Але те, що журналіст називає театром абсурду, все таки має конкретну мету.

Росіяни чудово усвідомлюють, що їхня стратегія захоплення територій — не для об’єктивного висвітлення. Висвітлення справжньої картини знищених або захоплених міст загрожує не так стабільності окупаційних адміністрацій, як спокою російського суспільства. Росіян, які досі вірять, що їхні солдати несуть на українські землі цукерки, а не снаряди, не можна турбувати реалізмом окупованих територій. Недопустимо, щоб вони бачили руїни Рубіжного чи розуміли справжню суть російської фільтрації цивільних у таборах і тюрмах. Саме тому Кремль відразу після початку «спецоперації» тотально зачистив власні медіа, запровадив закони про «фейки» на своїй території та в ОРДЛО і переслідує журналістів на окупованих територіях.

Знищення будь-яких умов для роботи вільних ЗМІ дозволяє режимові зберегти атмосферу двозначності, або рятувальну соломинку для одурманеного електорату. «Не все так однозначно» в реакції середньостатистичного росіянина на звірства їхніх військ — це великою мірою результат знищення першоджерел на захоплених територіях.

Маючи стратегію інформаційного «зневоднення», росіяни не планують зупинятися і після встановлення відносно стабільного контролю над захопленими територіями. Зовсім недавно херсонський блогер і тренер з питань нових медіа Юрій Антощук оприлюднив відео із зафіксованим домашніми камерами вторгненням окупантів до його власної квартири. Зламані двері, автоматники в усіх можливих обладунках, ніби вони йдуть на штурм бойових позицій «колективного Заходу», і вкрадене майно. Полювання на медійників триває, тому до визволення територій українським журналістам перебувати там буде небезпечно.

У кожного своя людська історія і свої обставини, кожен вирішує сам, залишатися на захоплених окупантом територіях чи ні. Але обов’язок Української держави та суспільства — подати сигнал, що від журналістів на окупованих територіях ніхто не чекає «інформаційної партизанщини» й самопожертви. Їх чекають на вільних територіях України, надаючи підтримку в переселенні та відновленні професійної діяльності. Збереження людей і професіоналів — першочергове завдання, яке дозволить журналістам уже в безпеці продовжити інформувати про життя у своїх громадах і пізніше відновити локальні медіа на деокупованих територіях.

Як росіяни сподівалися на любов журналістів із примусу

Атаки на українських журналістів, їх арешти, затримання та допити стали візитівкою російських окупантів ще з часів захоплення Криму. З початку путінської «спецоперації» РФ активно використовує і технології, спрямовані на деморалізацію та залякування працівників вільних ЗМІ. У цілій низці нині окупованих міст ще до входження російських військ журналістам надходили погрози розправи, а їхні персональні дані оприлюднювалися «зливними бачками» окупантів. Окупанти надсилали журналістам вимоги звільнитися й припинити професійну діяльність, а відмова їх виконати, за словами агресорів, матиме страшні особисті наслідки.

Такі «листи щастя» отримували не лише локальні ЗМІ, наближені до лінії фронту, а й окремі національні редакції. Крім персональних погроз, журналісти отримували й офіційні вимоги Роскомнагляду. Зокрема відомо про нервову реакцію російського державного монстра у сфері масових комунікацій на висвітлення місцевим виданням «Трибун» фактів обстрілу військами РФ Попасної та Рубіжного. Напевно, тільки одна організація у світі — Роскомнагляд — могла написати прямо, що мета її існування полягає у приховуванні воєнних злочинів.

Сергій Нужненко / Радіо Свобода

Більшість журналістів філософськи поставилися до погроз і анонсів розправи з боку окупантів, а дехто навіть із гумором посилав їх у відомому напрямку. Але применшувати значення російських погроз не варто. Окупанти розраховують на деморалізацію та страх журналістів, насамперед місцевих і наближених до фронту, що призведе до самоцензури. Очікують вони й на колаборацію медійників із окупаційними адміністраціями на територіях, над якими Україна тимчасово втратила контроль.

Росіяни вже навчені досвідом 2014 року, коли внаслідок масового виїзду з Донецька та Луганська професійних журналістів їхня інформаційна машина мусила їхати на плечах некомпетентних «медійників». «Хлопчиків» і «дівчаток», чия мрія стати відомими «ведучими й журналістами» могла реалізуватися лише в умовах катастрофічного дефіциту кадрів. Ставку на «примус до любові», на відміну від 2014 р., було підкріплено й тотальним обмеженням пересування між вільними та окупованими територіями.

На поточний момент сподівання окупанта не справдилися. Представниця Інституту масової інформації Валентина Троян констатує відсутність фактів співпраці окремих українських журналістів або ЗМІ в цілому з окупантами на новозахоплених ними територіях Донецької та Луганської областей. «Я цю інформацію перевіряла у Служби безпеки України в Луганській та Донецькій областях, чи зафіксували вони факти співпраці медіа або окремих журналістів після 24 лютого. Ні. Таких випадків поки що не було», — каже Валентина Троян.

Але війна за Україну триває, і безпека журналістів та редакцій ЗМІ має залишатися в безумовному фокусі уваги правоохоронних органів. Журналісти на територіях, над якими ще нависає загроза окупації, мають відчувати, що вони не залишаться сам на сам із російською армією та ФСБ. «Я знаю людей, із котрими працювала в Луганську у 2014 році, вони не приховували, і вони продовжують говорити, що вони — проукраїнські, вони не проросійські, але працювали на захопленому телеканалі. Вони йшли працювати через гроші. Припускаю, що такі випадки можуть бути й на тих територіях, які росіяни захопили після 24 лютого», — порівнює Троян нинішню ситуацію з попередньою. Вчасно сказати професійним журналістам на окупованих територіях, що вихід у них є, — теж частина ефективної стратегії протидії Росії.

Як нещастя допомогло

Тотальний провал сподівань Росії на співпрацю з нею місцевих мешканців, включно з журналістами, безумовно, базується на громадянській позиції, сміливості та стійкості українських громадян. Але підготуватися до найгіршого сценарію допомогло й усвідомлення попереднього досвіду російської агресії. Особливо підготовленими виявилися редакції ЗМІ в Донецькій та Луганській областях, які вже не вперше бачать політику окупанта. Частина редакцій змогла вчасно евакуювати своїх працівників і обладнання на безпечні території й уникнути репресій окупанта. Підготовці журналістів Донеччини та Луганщини до найгіршого сприяла й відсутність у них будь-яких ілюзій щодо можливості вільної роботи медіа на окупованих територіях. Редакції менш «кмітливих» ЗМІ були розгромлені і пограбовані російськими військовими.

Getty Images

Але всі, підготовлені й не дуже, зараз переживають однакові виклики. Жодна редакція ЗМІ не працює фізично на окупованих територіях, оскільки це смертельно небезпечно і не має жодного сенсу. Викликом для редакцій місцевих ЗМІ є розкиданість їхніх співробітників по всій території України і необхідність знову стати єдиним професійним колективом. Часто критичною проблемою є допомога колегам, які не змогли виїхати з окупованих територій і можуть потрапити в павутину масштабної системи окупанта з «фільтрації» неблагонадійних.

Впоратися з цими викликами окремим редакціям поки що допомагає гнучкість міжнародних донорів, які готові підтримувати нові локації й нові напрями роботи журналістських колективів із тимчасово захоплених територій. Утім, поодинокі історії успіху не мають затьмарювати масштаб необхідної допомоги місцевим ЗМІ, які вийшли з окупованих територій і фактично з нуля починають свою роботу для своїх громад та України.

Старі проблеми в нових масштабах: що відбувається з доступом громадян до українського телерадіомовлення?

З 2014 року і по лютий 2022-го держава намагалася вирішити проблему з охопленням українським телерадіомовленням прифронтових територій Донеччини й Луганщини та окупованих громад ОРДЛО і Криму. Україна ще не встигла впоратися із завданням на раніше окупованих територіях, як виникли нові масштабні виклики у сфері доступу громадян до національних ЗМІ. У тимчасовій окупації припинили своє мовлення 14 регіональних і 53 місцеві телекомпанії, 18 регіональних і 47 місцевих радіостанцій, а також 46 провайдерів. За оцінками члена Нацради з питань телебачення і радіомовлення Максима Онопрієнка, не функціонує 15 % усіх мовників країни. За ніби скромною цифрою важливо не втратити суть. Для більшості окупованих територій українські телерадіоканали доступні лише в Інтернеті, якщо вони там не заблоковані або користувачі вміють оминати окупантські блокування.

Associated Press

Внаслідок ударів росіян нищиться обладнання Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення й оператора «Зеонбуд», окупант або знищує телевежі, або використовує їх. Росіяни вже розгорнули на захоплених територіях власний мультіплекс із пропагандистськими теле- й радіостанціями. Мовники РФ, до прикладу, намагаються добити своїм сигналом до вільної частини Запорізької області та навіть окремих районів Запоріжжя.

Інформаційній політиці агресора на захоплених територіях держава поки що протистоїть спробами приглушити сигнал агресора і посилити власне обладнання, ставкою на супутникове телебачення, інтернет-канали національних ЗМІ та додаток «Дія». «З початком війни Нацрада з питань телебачення і радіомовлення звернулася до всіх національних мовників, аби розкодувати телеканали і сигнал став доступний усім, і він доступний. На жаль, у нас немає можливості отримати якийсь конкретний зріз, тобто ці альтернативні шляхи є, але наскільки там дивляться і слухають, нам дізнатися фактично неможливо», — зазначає Максим Онопрієнко.

Чималих втрат зазнало телерадіомовлення і на деокупованих територіях, а також по всій країні. Чернігівщина, Сумщина і Харківщина — це регіони, які гостро потребують відновлення інфраструктури телерадіомовлення після боїв та ракетних ударів росіян.

В Україні вже є історії успіху у відновленні телерадіомовлення. Незважаючи на варварську атаку на телевежу в Рівному з великими людськими жертвами, державі вдалося за два дні відновити сигнал. Але, безперечно, обсяг завдань у сфері телерадіомовлення безпрецедентний. Державі варто зробити аудит втрат, оцінити свої можливості і, якщо потрібно, вчасно попросити допомоги в іноземних партнерів. Важливо уникнути повторення досвіду повільного вирішення проблеми на прифронтових територіях у 2014–2022 роках, внаслідок чого чимало громадян України щоденно споживали російську отруту. Чим це споживання закінчується, ми всі вже добре знаємо.

Крім прямих ударів Росії, українські телерадіомовники та ЗМІ в цілому зазнають фінансових втрат через агресію. Рекламного ринку в країні фактично немає, а на місцевому рівні — тим більше. Телерадіоканали та інші ЗМІ закриваються через фінансові складнощі, а не лише внаслідок перебування в окупації. Якщо вже серйозно говорити про програму відновлення України, то її невід’ємною складовою має стати підтримка ЗМІ та їхньої інфраструктури.

Допомога журналістам із ТОТ у переміщенні на вільні території та підтримка їхніх нових ініціатив, програми з компенсації ЗМІ фінансових втрат, відновлення інфраструктури телерадіомовлення, протидія російській пропаганді та розслідування злочинів РФ проти медіа входять до пакету невідкладних завдань. Який видається непідйомним, але з яким ми та наші союзники просто зобов’язані розібратися. І до того ж не забувати про повноцінну медійну реформу, актуальність якої зросла після набуття Україною статусу кандидата на вступ до ЄС.

Чим Росія відповість за злочини проти медіа?

Глобальна відповідь на питання про відповідальність Росії вимагає перемоги України, деокупації її територій, дієвості міжнародних та національних механізмів розслідування злочинів та притягнення винних до відповідальності. Але навіть зараз є ще багато недоробок.

Член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Максим Онопрієнко акцентує увагу на продовженні роботи російських пропагандистських каналів у медійному просторі цивілізованого світу. «З першого дня ми займалися тим, щоб їх відключали в Європі та світі. Найпоширеніший приклад — заборона Russia Today і Sputnik у перші дні війни. Але слід розуміти, що тих телеканалів близько 20, а це лише два. І ось тепер, після чотирьох місяців війни, в шостому санкційному пакеті додалося ще три телеканали», — констатує реальну ситуацію з протидії російській дезінформації у світі Максим Онопрієнко.

За сухими цифрами від українського посадовця в усій парадоксальності постає дивна ситуація. Українським журналістам у Херсоні та Рубіжному пропонуються підвали й допити від ФСБ, російським пропагандистам гарантується стриманість європейських регуляторів. Чим псевдожурналісти з РФ, які часто особисто і прямо легітимізують воєнні злочини, заслужили таку повагу? Рішучість протидії російській дезінформації з боку цивілізованого світу — це хай і маленька, але невід’ємна частина притягнення агресора до відповідальності.

Related video

Більше статей Олександра Клюжева читайте за посиланням.

Дивіться спецтему: «Воно куди випарувалося?»: у Росії загубили 1,5 млн комплектів військової форми Депутат Держдуми не виключив, що в РФ ще буде додаткова мобілізація і форма знадобиться. Американський сенатор побоюється, що Росія може вдарити по аеропортах Польщі На думку Марко Рубіо, таким чином Путін може спробувати зірвати поставки зброї до України. Ходять дворами і складають списки призовників: деталі ситуації в регіоні від ОК "Південь" Водночас виїзди з підконтрольних рашистам територій максимально ускладнені. Колишній очільник ЦРУ сказав, якою буде відповідь США на ядерний удар Путіна по Україні За словами Девіда Петріуса, буде знищено усю окупаційну армію РФ разом з технікою та увесь Чорноморський флот. Пів сотні "приходів" на півночі: Живицький підбив підсумки доби на Сумщині Внаслідок ворожих ударів зазнали ушкоджень 10 приватних будинків. 
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК