Не чекати на Годо!

03 лютого, 2017, 23:07 Роздрукувати Bипуск № 4, 4 лютого-10 лютого 2017р.
Відправити
Відправити

Чутки про новий переділ сфер впливу у світі, можливу закулісну угоду між Білим домом та Кремлем виникли відразу після перемоги Дональда Трампа. Любителі конспірології охоче розмірковували про ймовірність укладення так званої Big Deal, однією з головних жертв якої нібито судилося стати Україні, приреченій остаточно і безповоротно потрапити під невсипущий контроль Москви.

Не чекати на Годо!

Чутки про новий переділ сфер впливу у світі, можливу закулісну угоду між Білим домом та Кремлем виникли відразу після перемоги Дональда Трампа. Любителі конспірології охоче розмірковували про ймовірність укладення так званої Big Deal, однією з головних жертв якої нібито судилося стати Україні, приреченій остаточно і безповоротно потрапити під невсипущий контроль Москви.

Масштаб і характер нової американської політики щодо РФ мають більш-менш чітко окреслитися до зустрічі американського і російського президентів, яка відбудеться не пізніше літа.

Саме влітку Європейський Союз прийматиме рішення про можливе продовження санкцій стосовно Росії. І якщо на той час Білий дім зважиться на скасування (або пом'якшення) обмежень, це розв'яже руки "друзям Путіна" у ЄС, які давно й наполегливо порушують питання про недоцільність санкційного тиску на Кремль.

За даними джерел у дипломатичних колах, ініціатором відмови від санкцій, спрямованих на Росію, став старший радник Трампа, член постійного складу Ради національної безпеки США Стівен Беннон, одна з найбільш довірених осіб очільника Білого дому. Бакалавр мистецтв, у минулому - морський офіцер, інвестиційний банкір, сценарист і продюсер, публіцист і блогер, прибічник яскраво виражених правих поглядів, відповідає у команді глави США за стратегічний аналіз. Духовний вождь так званих альтернативних правих, Беннон став керівником виборчої кампанії Трампа після того, як кандидат від республіканців був вимушений офіційно зняти з цієї посади Пола Манафорта, "засвіченого" в "амбарній книзі" Партії регіонів.

У 2014-му відомий Беннон люто критикував Обаму за м'якотілість і нездатність дати жорстку відсіч політиці Москви в Україні. Опинившись у команді Трампа, він демонстрував очевидну симпатію до Путіна й таку ж відверту зневагу до проблем України. Втім, Беннону не вперше "коригувати" погляди. За твердженнями американського інтернет-ресурсу The Daily Beast, раніше він називав себе "ленінцем". Сьогодні (за словами британської The Independent) найгучніше раділи його кар'єрному підвищенню американські неонацисти.

Чому улюбленець американських крайніх правих вирішив так спішно прислужитися Кремлю, домагаючись швидкого скасування санкцій, можемо тільки здогадуватися. За словами експертів, Беннон намагався скористатися управлінським вакуумом у США і пролобіювати рішення про скасування санкцій до завершення перезавантаження Держдепу й не чекаючи, поки його бос остаточно визначиться, хто стане головним порадником президента США з геополітичних питань - держсекретар Рекс Тіллерсон чи Радник президента США з національної безпеки Майкл Флінн.

Питання санкцій не було вирішене у режимі "бліцкригу", але ймовірність того, що воно вирішиться позитивно для Кремля, досі висока. Тим більше що про "зав'язки" і Флінна, і Тіллерсона відомо всім і давно, і недавня антикремлівська риторика останнього нікого не має вводити в оману: тоді ще кандидатові в держсекретарі треба було успішно пройти слухання в Конгресі й домогтися безболісного призначення на посаду керівника зовнішньополітичного відомства США.

Поки що небажане для України рішення вдалося відкласти - значною мірою завдяки оперативній і жорсткій реакції Берліна та Лондона, забезпеченій (у тому числі) зусиллями українських дипломатів. Заяви Меркель і Мей про необхідність продовження санкцій небезпечний процес пригальмували. Трамп, наскільки можна судити, не визнає авторитетів, але в зовнішньополітичних питаннях поки ще рефлексує. Французький президент для нього - вже "збитий льотчик", а ось британський прем'єр, і особливо німецький канцлер сприймаються главою Білого дому як фігури, чию думку іноді ігнорувати не варто.

Під час недавнього візиту Петра Порошенка в Берлін Ангела Меркель (за даними наших джерел) запевнила очільника української держави, що не допустить жодних зовнішньополітичних угод за спиною України. Ймовірність її переобрання на роль федерального канцлера, як і раніше, висока, і наявність такого союзника для України - важлива обставина. Тим більше що Німеччина найближчим часом може виявитися єдиним "великим" союзником.

У рамках "нормандського формату" росіяни демонструють формальну схильність до поступок. У контактах із західними дипломатами вони озвучують, наприклад, готовність обговорювати заміну Захарченка й Плотницького іншими, компромісними і навіть погодженими з партнерами з "нормандського формату" фігурами.

Але готовність ця, на думку інформантів, пов'язана не з чуйністю до побажань Берліна і, тим більше, Києва. Є й прагматичніші мотиви: "вожді" трохи зарвалися, добряче прокралися. Це, до речі, одна з причин урізання фінансування "республік". Однак гіпотетичне зміщення одіозних "глав" ОРДО й ОРЛО Москва подає як демонстрацію своєї компромісності. Після тривалих суперечок Росія погодилася обговорювати можливість озброєння місії ОБСЄ та її право виконувати свої функції не тільки під час, а й після теоретичних виборів на неконтрольованих територіях. Це теж подається як поступка. Цінність якої поки що незначна, - пропоновані Москвою кількість та мандат місії Київ категорично не влаштовують. Оснащення її тільки особистою стрілецькою зброєю для самооборони - також. Офіційно не визнаючи присутності кадрових військових у Донбасі, Росія продемонструвала "гнучку" відповідь на вимоги забрати звідти свої регулярні підрозділи. За даними наших джерел, значна частина російських військових останнім часом була виведена з ОРДЛО - як чергова демонстрація поступливості Кремля. Але чимале (і постійно поповнюване) угруповання, як і раніше, зосереджене поблизу кордонів України і в перший-ліпший момент може бути перекинуте в Донбас.

Трохи змінилася переговорна риторика росіян. Чи не головними вимогами стали обов'язкове пенсійне забезпечення Києвом жителів ОРДЛО, повне беззастережне скасування будь-яких форм торгової блокади та офіційне скасування АТО. Авдіївське загострення дозволило Україні вкотре привернути увагу світової спільноти до подій на сході країни. І воно ж дало Росії привід ударитися в миротворчу риторику, закликаючи до "пацифікації" України та "демілітаризації" Донбасу. Спекулюючи на крові людей, убитих із їхньої прямої вини.

Росія, як і раніше, не бажає поступатися в ключовому питанні, - пропозиції не те що контролю кордону Києвом, а бодай постійного моніторингу його місією ОБСЄ Москва блокує. А без цього всі розмови про вибори, "особливий статус", деокупацію, реінтеграцію et cetera позбавлені будь-якого сенсу. Безглузді вони і без повного припинення вогню та повного відведення озброєння - відправної точки мінських угод. А в те, що це станеться скоро, - не вірить ніхто. Події на Світлодарській дузі й на "промці" демонструють - свідчать, що сценарій ескалації більш правдоподібний, ніж шанс на встановлення режиму повної тиші.

У дипломатичних колах дедалі частіше кажуть, що саме 2017-й або приведе до повної реалізації "мінських угод" (що наразі з великими труднощами проглядається), або остаточно поховає "Мінськ". За нашими даними, після оприлюднення інформації про можливе скасування Білим домом санкцій проти Кремля Київ поінформував Вашингтон, Берлін і Париж, що відмова Заходу від санкційної політики щодо Росії означатиме кінець "мінського процесу".

Не слід переоцінювати значення санкцій як економічного інструменту тиску на Росію. Вони, безумовно, підточують сили Кремля, але не так швидко й істотно, як багатьом здавалося на старті. Санкції - насамперед символ. Символ підтримки Заходом України, символ протиставлення Заходу і Росії. Скасування обмежень залишить Україну сама на сам із Путіним.

Щоб уникнути такого, Україна має продемонструвати свою спроможність. Повернути довіру одних геополітичних гравців, заслужити повагу інших і привернути до себе увагу третіх. Причому робити це одночасно, але різними способами і на європейському, і на американському фронтах. ЄС має переконатися в системності, послідовності і неминучості перетворень, які проводяться в Україні. Ефектні PR-фантики, у які влада навчилася загортати локальні успіхи та вигадані "перемоги", можуть обманити українського обивателя, але не європейського політика або чиновника. Часу на кроки, які переконливо демонструватимуть, що Україна стає самодостатньою державою, небагато. Що прийняти, кого посадити й від чого відмовитися - нагорі чудово знають. Ніхто поки що не знає, як примусити владу це зробити.

Вибудовувати відносини із США буде ще складніше. Даруйте нетактовність, але не впевнений, що всі в команді Трампа можуть назвати столицю України. Українська проблематика точно не перебуває у списку пріоритетних напрямів нової американської адміністрації. З урахуванням специфіки особистості (націленість Трампа на внутрішню політику, кастовість прийняття рішень, схильність ігнорувати позицію міжнародних партнерів), змусити президента США всерйоз цікавитися і перейматися українськими проблемами буде особливо важко. Є й додаткові нюанси - Трамп, схоже, не схильний заглиблюватися в деталі й не любить складних конструкцій, а в його оточенні - забагато осіб, так чи інакше орієнтованих на Росію. Крім того, він сприймає нинішню українську владу як політичне дітище ненависних йому демократів. Неспроможне дітище неспроможних демократів. Українська влада для нього - режим, який грав на боці його противника. Манафорт нікуди від Трампа не подівся, він не входить до найближчого кола, але незмінно впливовий…

За такого розкладу Трампу простіше віддати поки що не цікаву йому Україну поки що цікавій йому Росії. Ті, хто каже, що Ялта-2 неможлива, мають рацію. Віденська система світоустрою була не схожа на Вестфальську, а Ялтинська - на Версальську. Можливе щось нове. У них, у Путіна й Трампа, може не вийти, але вони можуть спробувати.

А ми мусимо спробувати завадити. Ставати суб'єктом складніше, ніж просто просити гроші, зброю чи політичний захист. Але не так принизливо.

Трамп поки що - tabula rasa у складних геополітичних питаннях. І це дає Україні шанс навіть за несприятливих стартових умов. Трамп - комерсант, і можна спробувати зацікавити його як комерсанта. Сумно, якщо українська влада спробує зацікавити особисто Трампа (що, на жаль, цілком можливо). Необхідно, аби Трамп зрозумів, чим для США цікава, корисна й вигідна держава Україна. Альтруїстом він точно не буде. За нашими даними, налагодити мости з Білим домом у Штати відряджають Бориса Ложкіна. Слід гадати, з пакетом ініціатив (у тому числі комерційних).

Що буде, якщо санкції все ж таки скасують?

Іти на повідку в Росії, погоджуватися на всі її умови? Сподіваюся, такого сценарію українська влада не розглядає. А якщо й розглядає - упевнений, суспільство не дозволить їй його реалізувати.

Воювати? До цього ніхто нагорі не готовий. Але це не означає, що до цього не слід готуватися. Вже зараз. Як мінімум, жорстко припинити розкрадання у сфері ВПК. І нарешті повністю укомплектувати фронтові частини.

Визнати відторгнуті території окупованими, впровадити повну блокаду ОРДЛО, будувати стіну й готуватися до багаторічного складного процесу деокупації та реінтеграції? Якщо іншого виходу немає, треба готуватися до цього. Є інформація, що цей варіант на Банковій нарешті стали всерйоз розглядати як можливий.

Може, є й інші сценарії, але вони поки що не очевидні.

Існує й екзотичний спосіб "умиротворення". Нібито реанімована ідея призначення Києвом (за узгодженням із Москвою) очільників ОРДО й ОРЛО та керівників де-факто окупованих районів. Після припинення вогню (гарантованого Москвою і Києвом) - створення буферної зони на місці нинішньої лінії розмежування та зобов'язання Києва (хоча б частково) фінансувати ОРДЛО. Імітація юридичного відновлення української влади на фактично неконтрольованих територіях. Квазівихід із ситуації, що нібито дозволяє (бодай тимчасово) зупинити машину війни. Замороження ситуації до кращих (чи кращих?) часів. Про такі плани розповіло джерело, близьке до російських дипкіл. Імовірність реалізації такого сценарію видається сумнівною. Його безперспективність - очевидною.

2017-й може стати успішним для країни тільки в тому разі, якщо вітчизняна влада швидко позбудеться хоча б однієї зі своїх хворостей. Прокрастинації. Звички постійно відкладати невідкладні справи, страху приймати своєчасні рішення. Товща проблем стає загрозливою. Відкладати проблеми скоро буде нікуди й ніколи.

Відпустка за наш рахунок закінчилася.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК