"Найгірша форма рабства…"

Так охарактеризував полон Рахман, офіцер-десантник Андрій Гречанов, який чотири місяці провів у катівнях так званої ДНР.

Нині ще троє заручників можуть вийти на волю. Про запланований на 20 лютого обмін учора повідомили представники сепаратистів, які розраховують виміняти на трьох бранців шістьох своїх. Юрій Тандит (радник голови СБУ, керівник координаційного центру з пошуку та звільнення незаконно позбавлених волі осіб) можливість обміну підтвердив, але від коментарів утримався. Перед такими операціями вповноважені особи намагаються не говорити зайвого, щоб не ставити під загрозу безпеку заручників і не допустити зриву обміну. Це, на жаль, відбувалося неодноразово.

Ще в січні досягли домовленості про обмін 25 українських громадян, незаконно утримуваних на території ОРДЛО, на 36 осіб, звільнення яких вимагають сепаратисти. З ініціативи нашої сторони, до списку заручників, яких планувалося звільняти, включили переважно хворих, поранених, цивільних осіб (серед них луганська журналістка Марія Варфоломеєва), а також тих, чий строк перебування в полоні перевищував рік. Однак (за нашою інформацією) представники "республік" скоротили кількість тих, кого звільнятимуть спочатку до 21, а потім до 17 (обумовивши при цьому, що строго дотримуватися запропонованого українською стороною списку не будуть). А потім і зовсім відмовилися від обміну. Не забувши обвинуватити в зриві процесу Київ.

У Києві сподіваються, що можливе звільнення хоча б трьох бранців дозволить зрушити процес з мертвої точки. Завдання-максимум - звільнити всіх незаконно утримуваних. На сьогодні таких 137 (з них 60 - цивільні особи, серед яких троє волонтерів і двоє журналістів). За словами Юрія Тандита, у списку - ті особи, перебування яких у катівнях "ДНР" і "ЛНР" підтверджене інформацією хоча б із двох джерел. У переліку фактичних заручників значаться і 11 в'язнів російських тюрем - Надія Савченко, Олег Сенцов, Геннадій Афанасьєв, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Олександр Кольченко, Юрій Солошенко, Олексій Чирній, Олександр Костенко, Сергій Литвинов і Валентин Виговський.

Юрій Тандит заявив, що орієнтовно в Росії можуть перебувати й українські військові, але ця інформація перевіряється.

Ще 693 людини значаться зниклими безвісти, причому більшість із них (419) - цивільні.

Усього від початку проведення АТО було звільнено 3 004 людини, 1 479 з них - представники різних силових структур (1 111- військовослужбовці ЗСУ). Наймасштабніші обміни, за нашими даними, відбувались у серпні–вересні 2014-го, грудні того ж року і лютому 2015-го.

Як стверджують джерела, близькі до переговорного процесу, значну частину заручників звільнено за посередництва Віктора Медведчука, нині члена гуманітарної підгрупи Тристоронньої контактної групи (ТКГ), котрий раніше співпрацював з центром пошуку й звільнення заручників, створеним при СБУ. За деяким даними, Медведчук особисто сприяв звільненню 392 українських бранців, а 178 осіб, що перебували в українських СІЗО, передано на той бік. Ефективність колишнього глави АП пояснюється просто - він єдиний учасник переговорного процесу, який має вихід на кремлівські верхи й здатен контактувати безпосередньо з Путіним. А в переважній більшості випадків без санкції Москви згоди на обмін сепаратисти не давали. Деякі джерела вважають, що Медведчук, користуючись своєю близькістю з Путіним, міг задіяти ресурси ФСБ для встановлення місцезнаходження українських громадян. "Вожді" й особливо "польові командири" неохоче діляться інформацією про в'язнів своїх тюрем. Найчастіше тому, що розглядають полонених як товар і не хочуть, щоб хтось заважав їхньому "бізнесу".

Представник України в гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи, народний депутат Ірина Геращенко розповіла DT.UA: досить давно представники сепаратистських республік заявили, що встановили місцезнаходження (долю) близько 60 осіб, що перебували в списку зниклих безвісти. Однак жодної інформації про цих людей так і не надали. Ситуація, за словами Геращенко, ускладнюється ще й тим, що в місця утримання українських громадян, попри кількаразові прохання представників ТКГ, не допускають місію Червоного хреста,. Водночас багато хто зазначає, що після того як питання звільнення заручників стало однією з тем Мінського переговорного процесу, припинилося масове застосування тортур стосовно полонених, як це було 2014-го.

Турбує українську сторону й те, що більшість провідних світових політиків і авторитетних міжнародних організацій, які регулярно коментують політичні аспекти Мінського процесу, вкрай мало уваги приділяють гуманітарним питанням. Про людські життя говорять значно менше, ніж про "статус" і вибори.

18 лютого Верховна Рада надіслала до парламентів іноземних держав, парламентських асамблей і міжнародних організацій заяву, в якій звернула увагу, що Росія й сепаратистські режими не виконали своїх зобов'язань щодо звільнення силоміць утримуваних осіб і безперешкодного доступу міжнародних гуманітарних місій на окуповані території. ВР закликала парламенти інших країн дати сигнал Росії про неприпустимість застосування вбивств і катувань на Донбасі; вимагати від РФ надати Червоному Хресту доступ до заручників. "Особливе занепокоєння викликають недавно озвучені погрози з боку бойовиків щодо готовності застосовувати до заручників смертну кару", - сказано у зверненні. До речі, людожерські обіцянки сепаратистів світова громадськість фактично ігнорувала…

Активізувати процес обміну намагався офіційний представник України в ТКГ Леонід Кучма. Однак поки що процес гальмується. Оскільки сепаратисти й Кремль, схоже, намагаються використовувати заручників як інструмент шантажу та політичного тиску. А окремі персонажі просто не хочуть, щоб хтось заважав їхній торгівлі людьми. Крім того, представники "ДНР" і "ЛНР" з подачі Москви затято прив'язують обмін до питання про широку амністію. А для того щоб зробити Київ зговірливішим, в ОРДЛО організували судові процеси над заручниками.

У списку для потенційного обміну, який торік передали Києву сепаратисти, - близько 1 200 людей. За нашими відомостями, українській владі вдалося встановити місцезнаходження понад 400 осіб. Як стверджують наші інформатори, в цьому списку чимало орієнтовно загиблих у зоні проведення АТО. Трапляються також громадяни… сам факт існування яких не підтверджено. Складається враження, що "вождів" ОРДЛО цікавить не так звільнення "своїх", як привід пошуміти про "масові політичні репресії в Україні".

Крім того, багато з тих, на чийому звільненні наполягають сепаратисти, не мають жодного стосунку до бойових дій на Донбасі (наприклад, злочинці, засуджені на тривалі терміни ув'язнення задовго до початку війни на Сході, чи підозрювані в терактах у Харкові й Одесі) або такі, хто не можуть бути звільнені (наприклад, засуджені за зґвалтування й убивства, вчинені в зоні проведення АТО). Окремі "обмінні побажання" вождів ОРДЛО виглядають дивно, що неодноразово підкреслювали Ірина Геращенко і Юрій Тандит.

Ситуація ускладнюється тим, що деяким сепаратистам, включеним до потенційних обмінних списків, вже винесено вироки, інші очікують судових вердиктів із дня на день. Погоджуватися на масову амністію Київ відмовляється. Однак у окремих випадках влада готова розглядати питання про помилування. Як це було з російським майором Старковим, засудженим на 14 років, а потім обміненим на українського майора Гречанова.