НАТОВСЬКИЙ «УРОЖАЙ» У МАКЕДОНІЇ

НАТО знову рятує Балкани від війни. Попри те, що за останні кілька років відбувається це вже втретє, операція миротворчих сил альянсу в Македонії «Основний врожай» значно різниться від аналогічних, які проводилися в Боснії та Герцеговині й Косові. По-перше, їх не можна порівняти за чисельністю контингентів миротворців — у перших двох брали участь відповідно 200 і 46 тисяч військових, із 28 і 39 країн світу. Нині ж задіяно лише 3500 солдат із 12 держав, що входять у Північноатлантичний блок.

Різняться і завдання військових у цих операціях. Якщо в Боснії миротворці мали забезпечувати мир, надавати допомогу біженцям і брати участь у реформуванні боснійської армії, а в Косові — роззброювати АВК й запобігати міжетнічним сутичкам, то в Македонії вони покликані лише спостерігати за роззброєнням албанських бойовиків.

У перших двох випадках натовці мали мандат на арешт обвинувачуваних у військових злочинах, а також на застосування сили, зараз же вони цього позбавлені. І найголовніше — «врожай» має бути зібраний протягом 30 діб. Загалом, говорячи про нову натовську операцію, легше визначити не те, що військовослужбовці альянсу робитимуть у Македонії, а те, чого вони не робитимуть. Західні політики пояснюють це тим, що ситуація в Македонії різниться від попередніх конфліктів на Балканах, оскільки в країні існують демократично обрані органи влади, до яких входять представники різних етнічних громад.

Генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон назвав розміщення на македонській землі миротворчого контингенту «історичним кроком на шляху до безпеки й стабільності на Балканах». А численні міжнародні оглядачі й аналітики поспішили висловити своє скептичне ставлення до результатів місії альянсу. Головні питання, які вони порушують, наскільки реально зібрати зброю албанських бойовиків за встановлені 30 днів і що трапиться, коли ці 30 днів минуть?

Сьогодні вже можна назвати «найтонші місця» міжнародного плану врегулювання ситуації в Македонії за рахунок введення на її територію обмеженого контингенту НАТО.

Насамперед — це дотримання режиму припинення вогню сторонами конфлікту. Півроку збройного протистояння на македонській землі переконали всіх бажаючих у тому, що ні албанські повстанці, ні уряд країни не можуть похвалитися наявністю досить організованих і дисциплінованих озброєних угруповань. Не мають вони також і необхідної кількості сучасних засобів зв’язку, що забезпечують доведення команд вищого керівництва до кожного солдата. Таке становище неминуче стане причиною безлічі дрібних (а може, й великих) сутичок між протиборчими силами на нижчому рівні, що виникають у подібних ситуаціях або через непорозуміння, або з ініціативи надмірно гарячих командирів.

І якщо якась із сторін зазнає в результаті цього серйозних втрат, дії у відповідь не забаряться. Знову насильство почне рости, мов снігова куля. Незрозуміло, що робитимуть військовослужбовці альянсу, котрі виявляться свідками збройних сутичок між бойовиками й урядовими військами. Відповідно до їхнього мандата, вони не повинні втручатися в ситуацію з тим, щоб врятувати режим припинення вогню. Адже вже зараз представники НАТО всіляко підкреслюють, що македонський контингент фактично не має миротворчого мандата. Розвиток ситуації за таким сценарієм неминуче підірве довіру до всієї операції.

Геть незрозуміла сьогодні ситуація з поверненням територій, захоплених албанськими бойовиками. Вирішення цього питання можна, мабуть, вважати головним викликом для альянсу, а також ОБСЄ і Спостережної місії ЄС, які беруть участь в операції. Контроль над цими територіями є ключовим питанням для кожної зі сторін конфлікту. Ніхто не знає, що може статися, якщо албанці з Національної визвольної армії (НВА) не дозволять македонській поліції та біженцям-слов’янам повернутися в окуповані бойовиками населені пункти. Або якщо візьме гору інша крайність — македонські сили безпеки, повернувшись у села з переважно албанським населенням, почнуть зводити з місцевими жителями рахунки за дії НВА. І в тому, і в іншому випадку військовослужбовці НАТО не зможуть втрутитися і ліквідувати передумови виникнення нової хвилі насильства. Не буде альянс виконувати і роль поліцейського та стежити за виконанням мирної угоди, що дає більше прав албанському населенню Македонії.

Успіху операції не можуть сприяти і серйозні політичні розбіжності у політичному керівництві Македонії щодо місії НАТО. Багато спостерігачів вважають цей чинник головною перешкодою на шляху втілення в життя міжнародного мирного плану. Патріотично налаштовані члени македонського парламенту заздалегідь оголосили цей план «абсолютно неприйнятним» і закликали законодавчий орган країни проголосувати проти нього. Аналогічне ставлення до нього висловили і три радикальні албанські угруповання, які закликали НВА продовжувати збройний конфлікт.

Багато питань виникає і щодо процесу збору зброї — головної і єдиної місії НАТО в Македонії. По закінченні операції натовці повинні дати абсолютні гарантії македонському уряду, що бойовики здали всю наявну в них зброю. Такі обіцянки викликають усмішку навіть у недосвідчених спостерігачів. Хоча альянс домігся одержання від НВА переліку озброєнь, які албанці збираються передати миротворцям, цей документ не можна вважати адекватним реальності. Сама природа албанської партизанської організації не може дозволити її керівникам провести повну інвентаризацію наявної в бойовиків зброї. Будьте упевнені, майже кожний із них захоче лишити собі щось «про всякий пожежний випадок».

А більше за все НАТО побоюється, що НВА наслідуватиме приклад Визвольної армії Косова і, склавши невелику частину наявних у неї озброєнь, інше притримає в спеціальних сховищах «до кращих часів». Судячи з усього, до цього йде. У всякому разі, поки в руки миротворців передаються застарілі зразки стрілецької зброї головним чином югославського виробництва часів Другої світової війни. Не маючи права шукати зброю, застосовувати силу для роззброєння албанських бойовиків, натовці будуть змушені вірити керівництву НВА. Вони зберуть лише ту зброю, яку буде здано добровільно. Знову ж незрозуміло, як НАТО зможе залишатися осторонь, поки представники влади в Скоп’є і лідери бойовиків сперечаються про те, скільки саме одиниць зброї належить здати. Все це неминуче дасть право прибічникам жорсткої лінії в македонському уряді обвинуватити альянс у провалі виконання взятої ним на себе місії.

Ну а чітко визначений час тривалості місії взагалі не може викликати нічого, окрім здивування. Адже з балканського досвіду давно час взяти один важливий урок — операції, засновані на злагоді, а не на примусі, погано сполучаються з жорсткими часовими рамками.

І, нарешті, останнє — самооборона миротворців. Нагадаємо: силу застосовувати в Македонії вони не мають права. На відміну від інших аналогічних операцій, тут контингент НАТО має лише легку стрілецьку зброю, на озброєнні у нього немає ні артилерії, ні бронетехніки, ні бойових вертольотів. Навіть військовослужбовці, котрі виконували місію під егідою ООН у Боснії, були озброєні краще. Передбачається, що захист натовських солдатів забезпечать посередники, які будуть у штабах як македонської армії, так і НВА. Однак у випадку, якщо збройне протистояння спалахне знову, миротворчий контингент буде змушений негайно покинути Македонію.

Незахищеність миротворців продемонструвала перша втрата контингенту, якої він зазнав на самому початку операції. 22-річний британський військовий інженер Іен Коллінс став жертвою натовпу македонської молоді. Він їхав із колегою на армійській машині з аеропорту в Скоп’є. Шматок цементної плити, кинутий із натовпу, пробив вітрове скло і влучив Коллінсу в голову. Машина втратила керування й розбилася. Постраждалого спочатку доставили в американський військовий госпіталь у сусідньому Косові, але потім перевели в університетську лікарню в Скоп’є, де через кілька годин він помер.

Відразу після цього інциденту багато провідних європейських газет назвали операцію «Основний врожай» «авантюрою, сполученою з непередбачуваними ризиками». З ними були згодні і більшість експертів, які займаються проблемами Балкан. Приміром, професор британського Королівського військового інституту Джонатан Айл переконаний, що нинішній план НАТО не має абсолютно ніяких шансів на позитивний результат. За його словами, він ще не зустрічав жодного західного військового стратега, який вірив би в успіх цього заходу. Тому він гадає, що сьогоднішній обмежений контингент у Македонії згодом неминуче перетвориться на досить чималу військову присутність. Причому натовські війська залишаться в цій країні надовго, не маючи, як це властиво балканським конфліктам, якогось чіткого уявлення про власні цілі.