Нарізка обіцянок

Вибори. Час обіцяти землю. На Харківщині її обіцяють перші особи — голова облради Василь Салигін і губернатор Арсен Аваков. Обіцяють по-різному, різним людям, але обидва — у стислі терміни: до кінця року, але після виборів.

Пропозиція Салигіна звучить дуже заманливо. Саме звучить. Адже положення про порядок виділення землі ще немає. Програма «Земля — народу» має бути ухвалена на сесії облради лише 6 вересня. Її проект ще навіть не розглядали в постійних депутатських комісіях.

Та це зовсім не заважає людям під час спеки товктися в черзі другий тиждень. Вони почули від голови облради те, що хотіли почути: будь-який повнолітній громадянин України, який живе в Харківській області не менш як п’ять років і дотепер не скористав­ся правом на безкоштовну приватизацію землі, може безплатно одержати ділянку до 25 соток у 25-кілометровій зоні від Харкова. Треба лише прийти до громадської приймальні облради з паспортом, ідентифікаційним кодом та їхніми копіями і написати заяву на ім’я Василя Салигіна. У заяві зазначити розмір ділянки, її призначення і район, у якому хотіли б одержати землю. І все. Які проблеми? Як з’ясувалося — найрізноманітніші.

Проблема номер один визначилася першого ж дня приймання заяв. Бажаючих одержати землю — багато, співробітників у громадській приймальні — мало, як результат — черги з чотирьох ранку, талончики, номерки, переклички, словом, усе, як за старих «дефіцитних» часів. Між одержанням анкети (про яку Салигін не згадував) та її подачею разом із заявою і документами проходить мінімум день-два. До речі, те, що розповідають консультанти в приймальні, найчастіше не збігається з виступами глави обл­ради. Салигін, приміром, казав про те, що заяви на землю можуть подавати і громадяни, і юрособи. У приймальні можливість одержання ділянки на фірму відкидають категорично.

Проблема номер два. Наяв­ність вільних земель. Салигін стверджує, мовляв, це не проблема: «Я вважаю, що громадян, які бажають отримати землю, буде близько 100 тисяч. Землі вистачить для всіх бажаючих».

Підтверджувати чи спростовувати оптимізм голови облради в обласному управлінні земельних ресурсів категорично відмовляються, посилаючись на те, що нині триває процес оновлення карти вільних земель. А от начальник управління земельних ресурсів Харківського району (одного з чотирьох, у яких має намір роздавати землю Салигін) Василь Вакуленко цифру називає: шість тисяч гектарів. І одразу уточнює: це все земля сільгосппризначення. Будувати на ній не можна. Змінювати цільове призначення відповідно до Земельного кодексу — також. (Більшість людей, які вишикувалися в чергу за безкоштовною землею, хочуть отримати ділянку саме під забудову.)

До речі, про Земельний кодекс. Він чітко визначає перелік інстанцій, до яких люди мають звертатися, щоб скористатися правом на безкоштовну приватизацію. Облради в цьому переліку немає. У її компетенцію, згідно із Земельним кодексом, входить надання ділянок юридичним особам і тільки з земель спільної власності територіальних громад. Розмежування землі ще не проведено, а отже, відповідно до перехідних положень ЗК, землею на території населених пунктів розпоряджаються ради базового рівня (міська, сільська, селищна), а за межами населених пунктів — відповідні райдержадміністрації. Ні перші, ні другі облраді та її голові ніяк не підпорядковуються. Увага, запитання: як все ж таки Салигін має намір виконувати обіцяне? І як забезпечить виділення землі за 2 (два!) місяці після вересневої сесії? Загадка. Люди, які намагалися хоча б раз у житті одержати ділянку, знають, що для цього потрібно одержати, як мінімум, два рішення сесії (чи розпорядження глави райдержадміністрації) плюс час і гроші на виконання проекту відведення. Зробити це за два місяці практично нереально.

Голова облради обіцяє дати відгадку на свою загадку вересневої сесії. Хоча, схоже, він уже натякнув на правильну відповідь: «Там, де законодавство не буде дозволяти нам, як органам місцевого самоврядування, це вирішувати, ми будемо давати доручення органам виконавчої влади і будемо жорстко контролювати і питати з них».

Простіше кажучи, обіцяне, вочевидь, здійснюватиметься вибірково. До виборів — піар-ініціативи: бурхлива діяльність зі збирання заяв і затвердження програми. А після — дуже ймовірне «переведення стрілок» на райдержадміністрації (більшість яких очолюють політичні опоненти): мовляв, ми зробили все можливе, а вони... Де гарантія, що під цей шумок ніхто не спробує перерозподілити вже виділену землю?

Ініціатива губернатора Харківсь­кої області Арсена Авакова має менш масштабний вигляд. Губернатор не обіцяє забезпечити землею сто тисяч чоловік. Його «цільова аудиторія» — сільська інтелігенція. Ті, хто під час розпаювання землі залишився без паю.

Аваков уже підписав розпорядження про забезпечення потреб у земельних ділянках співробітників соцсфери села, в якому прописано алгоритм: як сільські лікарі, вчителя, бібліотекарі тощо можуть одержати ділянку землі під сад, город чи особисте сільське господарство. Перший крок — аналіз: глави райдержадміністрацій мають за місяць, до 15 вересня, проаналізувати наявні вільні площі земель запасу та резервного фонду сільгосппризначення, які можна передати у власність або в оренду, і з’ясувати кількість бажаючих одержати цю землю. Наступний етап — роз’яснювальна робота (у разі потреби): що потрібно, щоб одержати ділянку. І, нарешті, останній — до 15 грудня забезпечити в межах своїх повноважень оформлення прав на ділянки. Нічого революційного. По суті це розпорядження — не що інше, як адмінресурс. У хорошому сенсі, хотілося б вірити.

В адміністративному ланцюжку є слабка ланка — комерційна — фірма, яка розроблятиме технічну документацію (якщо людина хоче взяти землю в оренду) або проект відведення (якщо йдеться про приватизацію). У першому випадку її послуги можуть обійтися в 300—500 гривень (гроші, порівняні з місячним заробітком у соцсфері на селі). В другому ж — йдеться про суми, на порядок більші.

Земельні ініціативи біло-синього глави облради та помаранчевого губернатора дивним чином збіглися в часі один із одним і з виборами. Обидва стверджують, що це чиста випадковість. Так сталося, що вони обіцяють нині те, що зможуть (чи не зможуть) зробити тільки після виборів. Поживемо — побачимо.