Міністерство внутрішніх справ занепокоєне збільшенням вуличної злочинності в Україні, пов’язаної зі зростанням безробіття, заявив глава відомства Юрій Луценко. За словами міністра, МВС має у своєму розпорядженні статистику, відповідно до якої, наприклад, у Маріуполі до 20% злочинів — розбійних нападів, пограбувань і крадіжок — вчинено працівниками металургійних підприємств, або звільненими з місця роботи, або відправленими у неоплачувану відпустку, повідомляє РБК-Україна. «Сказати, що ця тенденція буде зменшуватися, я не можу», — наголосив міністр. Ручатися за достовірність цієї статистики не будемо. Однак стверджувати, що зародження тенденції очевидне, — можна.
За найбільш оптимістичними прогнозами Кабінету міністрів України очікуване падіння виробництва призведе до того, що вже найближчим часом у країні з’явиться ще 3,8 млн. безробітних. Окрім того, намічається тенденція (і вона буде посилюватися з розвитком кризи) до масового повернення на батьківщину мільйонів наших співвітчизників, котрі легально, напівлегально або абсолютно незаконно трудяться за кордоном. А як стверджують кримінологи, один відсоток зростання безробіття спричиняє шестивідсоткове зростання злочинності.
Визначальним для криміногенної ситуації в державі є стан злочинності у великих промислових областях і регіонах із високим рівнем міграції, для яких характерними є висока щільність населення і переважання міських жителів. Тому, окрім тенденцій, характерних для всієї країни, недавнє закриття містотворчих підприємств на Сході матиме далекосяжні наслідки для всієї України. Зростання злочинності неминуче, але це буде не моментальний сплеск, а вал, який поступово набирає сили. Нас очікує зародження нової генерації злочинців, котрими можуть стати... законослухняні люди, доведені до розпачу.
Вочевидь, соціальні та кримінологічні наслідки нинішньої кризи матимуть багато спільного з кризою початку 90-х. А серед визначальних відмінностей, які погіршують ситуацію, можна зазначити такі. По-перше, принципова відмінність правосвідомості пересічного громадянина незалежної України початку
90-х і тотальний правовий нігілізм початку 2000-х. По-друге, принципово інші правоохоронні органи — які давно перестали бути службою, а стали бізнес-структурами.
По-третє, брак тих ніш, які дозволили вижити на початку 90-х. Наприклад, наші співгромадяни, перекваліфікувавшись у «човників», масово вирушали до Польщі, Туреччини та Китаю. Нелегкий і небезпечний бізнес допоміг їхнім родинам пережити кризу. І завдяки йому кримінальний світ не поповнився величезною кількістю заповзятливих людей, готових багато на що заради виживання своїх дітей. Такої ніші вже нема, оскільки цей бізнес став більш централізованим, і окремі дрібні підприємці не зможуть скласти йому конкуренцію.
Сьогодні правоохоронні органи стримано зазначають активізацію злочинних елементів, закликають співгромадян до пильності, рекомендують зберігати гроші в банках, а не вдома, фіксуючи зростання квартирних крадіжок і пограбувань. На вулиці разом із валютними міняйлами повертаються валютні кидали.
І це ще навіть не початок, а так, провісники часів, пережитих нами 15—17 років тому. Той період був позначений колосальним зростанням кількості тяжких злочинів, пік яких припав на 1993 р. (+97%).
Домінуючими тенденціями тоді стало збільшення в кілька разів числа злочинів середнього ступеня тяжкості (переважно за рахунок зменшення числа злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки) і значне зростання злочинів корисливо-насильницького характеру здебільшого за рахунок грабунків із метою заволодіння особистим майном.
Серед злочинів насильницького характеру найбільш стрімко збільшувалася кількість навмисних тяжких тілесних ушкоджень. За ними йшли убивства із замахами, навмисні ушкодження середнього ступеня тяжкості при скороченні кількості згвалтувань.
Питома вага групових злочинів збільшилася з 17% у 1988 році до 25% у 1993-му.
Криміналісти констатували, що найбільш криміногенними є соціальні групи безробітних і учнівської молоді. 1993 року їхня сумарна кількість серед осіб, які скоїли злочини, фактично зрівнялася з кількістю робітників, які скоїли злочини.
Висновок про підвищену криміногенність безробітних і учнів підтверджується також даними про питому вагу представників зазначених соціальних груп у числі осіб, які скоїли найбільш небезпечні злочини. 1993 року майже кожен п’ятий грабіжник був із числа учнівської молоді. 1993 року кожен сьомий злочин із числа зареєстрованих і розкритих був скоєний неповнолітніми або з їхньою участю. На початку 90-х групова злочинність неповнолітніх у середньому зростала на 10% на рік. Майже половина всіх злочинів була скоєна підлітками в групах.
Безробітні становили дві третини осіб, які скоїли злочини у сфері наркобізнесу, і близько половини осіб, затриманих за розбійні напади та грабежі. Як зазначали кримінологи, грабежі як вид злочинів стають свого роду монополією злочинців із числа безробітної та учнівської молоді.
Звісно, слід зважати, що правоохоронна система легше виявляє і доводить злочини, скоєні вперше, зокрема неповнолітніми і молодими людьми, аніж ті, що скоєні особами старшого віку, та ще й із кримінальним досвідом. Однак цей факт не знімає проблеми різкого збільшення злочинної активності підлітків і молоді.
У 1990—1993 рр. серед учнівської молоді, які вчинили злочини, більшість становили учні ПТУ (близько 40%). За ними дружними рядами йшли школярі (35%), студенти вищих і середніх спеціальних навчальних закладів (15%) та інші категорії учнів.
«Збереглася тенденція переважної концентрації злочинних проявів у містах і селищах міського типу (близько 80% усієї злочинності). Водночас відбулося зближення темпів зростання міської та сільської злочинності, а 1992—1993 рр. остання зростала інтенсивніше, аніж міська», — зазначали автори цитованого нами найдокладнішого дослідження про загальну тенденцію злочинності в Україні і прогноз на найближчі роки А.Кулик і В.Бобир, працівники Науково-дослідного центру при Українській академії внутрішніх справ.
Окрім констатацій, вони надали найдокладніший прогноз розвитку ситуації на найближчі роки, який, на жаль, збувся до дрібниць. І держава не зробила навіть спроб перешкодити цьому.
Отже, що очікує нас у доступному для огляду майбутньому? Швидше за все, як це було на початку 90-х років, на тлі новобранців злочинності традиційно висока рецидивна і повторна злочинність знову померкне за темпами зростання. Не тільки тому, що викрити досвідченого злочинця правоохоронцям складніше. Це буде об’єктивним чинником, а не іграми зі статзвітністю, на яких так набили руку правоохоронні органи. Окрім того, не перший рік поспіль ми констатуємо, що злочинність в Україні має тенденцію до істотного омолодження. А кількість злочинців із числа неповнолітніх і молоді можна вважати одним із найнадійніших індикаторів соціально-економічної та криміногенної ситуації в країні.
Надійного заслону від усіх цих бід у нас нема. Всі ці роки професіонали ішли із органів сотнями, і їх ніхто не зупинив. А на зміну їм прийшли люди з іншими установками. Тому що ВБНОН, який дахує наркобізнес, не може протистояти наркотрафіку, а той, хто заплатив за посаду, насамперед думає про те, як би швидше повернути ці гроші. Тому що, як свідчать соціологічні опитування, про які писало «ДТ», 70% міліціонерів не довіряють державі і т.д. і т.п.
Що слід зробити перед лицем насування реальної небезпеки? Нічого, окрім того, що треба було планомірно і послідовно робити протягом останніх 17 років. Тільки тепер це треба робити в пожежному порядку. Принаймні щось. Бо не можна раптом змінити правосвідомість людей, сформувати кістяк із профі, відданих справі захисту правопорядку — сьогодні їм просто нізвідки взятися.
Але можна, нарешті, позбутися хибної думки, що правопорядок у країні — це справа виключно правоохоронних органів, і що вона їм до снаги.
Усвідомити, що правоохоронні органи в їхньому нинішньому стані потребують допомоги і підтримки водночас із жорстким контролем.
Необхідно, щоб стратегія і тактика протистояння злочинності вироблялася централізовано, професійно і відповідально, а виконання намічених завдань не пускалося на самоплив.
Слід проаналізувати, які дійові профілактичні заходи можливі вже сьогодні.
Потрібно внести серйозні корективи в щоденну діяльність кожного з тих, хто присягнув захищати наші з вами законні права, оптимізувавши її з урахуванням нових викликів. І «ДТ» готове надати свої шпальти для ділового, професійного обговорення цих проблем.
І треба, зрештою, забезпечити правоохоронні органи матеріально. Не тільки рядком у бюджеті, але й реально. Так, щоб дільничний мав змогу приїхати на виклик, і у людей почала зароджуватися віра, що влада у нас усе ж таки є, і вони не зовсім беззахисні.
На думку Миколи Джиги, заступника глави парламентського комітету з питань боротьби з оргзлочинністю, котрого «ДТ» попросило поділитися своїми міркуваннями про готовність правоохоронних органів до прийдешніх випробувань, необхідно терміново створити координуючий орган, який має бути підпорядкований або президентові, або генеральному прокурору. Сам М.Джига прогнозує збільшення злочинності на 10—15%. За його словами, сьогодні правоохоронні органи не готові протистояти цьому.
Сьогодні постійно, на різних рівнях обговорюють фінансові й економічні проблеми. Але щось не доводилося чути про вироблення стратегії і про конкретні, реальні заходи, які дозволять контролювати кримінальні прояви, зумовлені кризою. Слід зважати, що робити це нам доведеться цілком самостійно. Такий популярний для обгрунтування чого завгодно закордонний досвід нам тут не допоможе. Бо нема у світі держави, досвід якої міг би бути нам корисний, яка була би настільки просякнута корупцією, яка довела б свої правоохоронні органи до безпорадного стану, допустивши їхню повну деградацію.
Можливі наслідки кризи, про які йшлося вище, не менш небезпечні, аніж фінансові, економічні. І забувати про це не можна. Інакше може настати момент, коли з фатальним запізненням можновладці нарешті усвідомлять, що їхня охорона все ж таки нездатна замінити правоохоронні органи. Навіть для них особисто.