Міцніють правди — хиріє істина

Останніх два тижні запорізькі автомеханіки відзначають нечувану увагу клієнтів до справності звукових сигналів своїх машин. Виявляється, з мотором, який барахлить, центром міста ще проїхатись можна, а ось із занімілим клаксоном — начебто й непристойно. Якщо не всі, то дуже багато хто вважає за свій обов’язок «бібікнути» в районі площі Фестивальної, що стала центром суспільно-політичної енергетики регіону. Причому симпатії захоплених азартом водіїв — від розкішних «мерсів» або «бумерів» до роздовбаних «Запорожців» — зовсім не обумовлені їхньою класовою належністю. Ні стан, ні марки авто не диктують кольору прикріплених на них стрічок і, відповідно, солідарності з однодумцями з двох таборів — помаранчевого та синьо-білого, — які мітингують на площі.

Спочатку в їх кількісному складі намічався приблизний паритет, на формування якого істотно вплинула присутність на сцені синьо-білого сектора групи «На-на» та Аліси Мон. Але після від’їзду представників російської естради лави прихильників «Вибору 2004» стали різко сходити нанівець. Напевно тому, їхнім організаторам не залишалося нічого іншого, як налагодити човникові рейси автобусів, що перевозили мобілізованих на мітинги робітників промислових підприємств. Водночас тисячі прихильників помаранчевих продовжують віддавати перевагу громадському транспорту. Незмінним залишається лише кордон, що розділяє опонентів, позначений шеренгою міліціонерів. Мимоволі складається враження, що місцева влада негласно делегувала цій шерензі свої повноваження, оскільки за весь час протистояння ніхто з представників обласного або міського керівництва так і не спромігся поспілкуватися з мітингувальниками ні особисто, ні за посередництва журналістів на прес-конференції.

Мабуть, робити це їм просто ніколи. Адже часи нині такі, що навіть у доморослих містечкових політиків некомпетентність пасує перед неугавним бажанням всунути своїх п’ять копійок, долучившись до маячних намірів державної перебудови.

Пожертвувавши законним вихідним, велика запорізька група зі 136 осіб на чолі з головою ОДА Володимиром Березовським та міським головою Запоріжжя Євгеном Карташовим відзначилася своєю активною присутністю на сєверодонецькому з’їзді. Цікава деталь: жоден із органів представницької влади регіону не наділяв членів делегації повноваженнями не лише для прийняття якихось рішень, а й для участі у з’їзді. Цією обставиною попросту знехтували, напевно, на догоду революційній необхідності. Щоправда, як з’ясувалося пізніше, далеко не всі з тих, кого настійливо запрошували здійснити недільний вояж на Луганщину, потрактували цю ідею слушною. Хтось терміново «занедужав», інші посилалися на невідкладні справи або розважливо запізнилися. Зате реакція запорізької громадськості на сєверодонецький форум виявилася чіткішою і рішучішою.

Уже в понеділок голова правління ВАТ «Запоріжсталь», Герой України Віталій Сацький (до речі, довірена особа кандидата в президенти В.Януковича) виступив «проти всіх, хто закликає до розколу нашої Батьківщини». «Незаконні антиконституційні дії високих посадових осіб, котрі, злякавшись відповідальності за здійснення масової фальсифікації під час підрахунку голосів на виборах, за розпал міжнаціональної ворожнечі, вирішили в такий спосіб уникнути відповідальності», піддали осуду запорізькі письменники. Незгоду з розкольницькими діями висловило також розширене засідання секретаріату обласної організації Національної спілки журналістів. Сепаратистські настрої викликали щонайменше подив і серед переважної більшості пересічних запоріжців.

Незважаючи на це, обласна влада запланувала на вівторок нараду регіональних депутатів усіх рівнів і позачергову сесію облради. Вочевидь, у дусі рішень з’їзду. Проте останньому форуму так і не судилося відкритися. Мабуть, після п’ятигодинної розмови з гарантом, що відбулася в понеділок, рішучості у ватажків місцевих радикалів поменшало. Довелося обмежитися лише зборами, сенс яких, схоже, зводився до прагнення зберегти більш-менш пристойну міну при нікудишній грі, зайнявшись обговоренням суспільно-політичної ситуації в державі та області.

В.Березовський, тамуючи тремтіння голосу й рук, пояснив присутнім, що центральна влада виявилася паралізованою і нездатною адекватно діяти. Обвинувачення у сепаратизмі він геть-чисто відкинув, порадивши звернутися до резолюції з’їзду, яка не містить жодних антиконституційних рішень. Одне слово, виступ зводився до спроби щиро здивуватися: а що, власне, сталося? Ну, зібралися, погомоніли, а про розкол країни ніхто й не думав. Вийшло майже по-кушнарьовському, мовляв, у всьому винні емоції, які дехто неправильно зрозумів.

Що ж, емоції то емоції. Якщо наполягаєте, поговоримо про них. Тим більше що, за словами учасників з’їзду, вони аж ніяк не канули в забуття.

— Як учасник цього історичного народного віча я досі відчуваю ту енергетику й атмосферу, що панувала в Льодовому палаці, — заявив голова Гуляйпільської райради Євген Коровка.

Яка саме атмосфера? Ось оцінка одного з делегатів, депутата Мелітопольської міськради Валерія Лябаха: «Виступи на з’їзді були різні. Так, були радикальні виступи, і проект постанови був радикальнішим. І тільки виступ Януковича заспокоїв». Отже, не було б щастя... Втім, не відволікатимемося, тим більше що завдяки безпосередності депутата є можливість дізнатися і про енергетику: «Уявіть собі, що один із членів сім’ї заробляє гроші, вносить у спільний бюджет, а інший член сім’ї витрачає їх — прогулює, пропиває, що завгодно, але він витрачає. Що змушений робити другий член сім’ї? Він каже — я піду. Те ж саме зробив і з’їзд».

І цією енергетикою, судячи з бурхливих овацій, делегати зарядилися грунтовно. Причому настільки, що їхні ж заклики до конструктивного діалогу щонайменше скидалися на лукавство. Втім, судіть самі.

— Мені пропонували взяти участь у круглому столі з опозицією, я відмовився — не вестиму теледебатів із кримінальними злочинцями, — безапеляційно заявив депутат Запорізької міськради Віктор Великий.

Його колегу, Геннадія Битюцького, хоча й не запрошували на такий захід, але він категорично переконаний, що автором сценарію сьогоднішніх подій є ЦРУ.

Про явне небажання діалогу досить промовисто свідчив настрій переважної більшості присутніх. Нечисленних представників опозиції, котрі намагалися виступити на зборах, агресивно налаштована більшість просто не бажала слухати, перебиваючи свистом і вигуками. Щоправда, не обійшлося і без курйозу. Збуджений зал навдивовижу спокійно сприйняв виступ депутата облради Сергія Ольшанського, який зачитав звернення запорізьких підприємців. Спочатку зал навіть схвально зааплодував йому і лише потім зрозумів, що представники малого та середнього бізнесу — проти сепаратизму і підтримують опозиційний комітет «Запоріжці проти фальсифікацій».

Зате виступ міського голови Запоріжжя Є.Карташова був сприйнятий без непорозумінь. Оскільки говорив він простою і зрозумілою мовою, звертаючись із запитанням до опозиціонерів, які на знак протесту вже залишили зал: «Чим відрізняється волевиявлення від сечовипускання?» І навіть не відмовив собі в задоволенні виголосити, мабуть, ним самим і створений неологізм «лжепроститутки». А щоб надалі ніхто не докоряв Євгенові Григоровичу в схильності до сепаратизму, він відтворив свій сєверодонецький спіч, поставивши його на голосування. Зал дружно схвалив промову, повіривши заяві про те, що вона відповідає оригіналові.

Загалом це справді так. І все-таки не зайвим буде звернути увагу на окремі деталі, які навряд чи можна вважати малоістотними.

Оскільки, за словами Є.Карташова, він воліє виступати не з папірця, не залишається нічого іншого, як, відгукнувшись на його пропозицію, порівняти два аудіозаписи — так би мовити, експортний і для внутрішнього вжитку.

Звісно, немає нічого ганебного в законному праві авторського редагування. Адже аудиторія, на відміну від самого промовця, не складається поголовно з кандидатів філософських наук. І, можливо, присутнім важко зрозуміти всю глибину думки, що міститься в такому вислові: «Такі рішення, на яких ніхто не реагує і не скасовує ті рішення, що приймаються цими відповідними владними регіонами». Проте занадто захоплюватися скороченнями, на мій погляд, усе-таки не варто було. Візьмімо, наприклад, заключну частину виступу. «Я закликаю всіх присутніх виявити рішучість у наших діях, щоб відстояти наше право вибору. Ми прагнемо від діючого Президента України щонайрішучіших дій для захисту нашої Конституції», — це з запорізького варіанта. А ось сєверодонецький оригінал: «Я закликаю сьогодні всіх присутніх у цьому залі, моїх колег не відступати і виявити рішучість у всіх наших діях для того, щоб відстояти наше велике право. Я гадаю, що всі ми разом своїми діями допоможемо так само рішуче діяти Віктору Федоровичу Януковичу й вимагаємо нині від Президента щонайрішучіших дій для захисту нашої Конституції». Як мовиться, відчуйте різницю.

І ця різниця особливо актуальна, якщо врахувати один із пунктів резолюції, схваленої депутатською нарадою в Запоріжжі: «Залишаємо за собою право на адекватні дії в інтересах регіону в разі загострення обстановки». Занадто вже пахне невивітреною «енергетикою і атмосферою» у дусі «південний схід uber alles».