МІСЯЧНИК ДОБРИХ СПРАВ

Налітай! Усе на «халяву»!

Хто ще не забув радянських виборів, той пам’ятає, яке це було свято. З духовими оркестрами на виборних дільницях і суцільними дефіцитами у буфетах, на книжкових розкладках і (бувало!) промтоварних прилавочках.

Зараз теж усе це є. Причому валом, безплатно і досить тривалий час — але вже тільки перед виборами. У спецпайках і на благодійних обідах — ветеранських, інвалідських, сирітських, на фуршетах — для учасників зустрічей, конференцій та нарад із приводу і без. У конвертах, у пакетах — як матеріальна допомога. У поштових скриньках і на вулиці просто в руки, дурнісінько, — газети, брошури, буклети, книжки й книжечки. Не на вибір, щоправда, а всім — одне й те ж: про котрогось із кандидатів, найкращого і найдостойнішого. На розі наступної вулиці таке ж саме роздають уже про другого кандидата, теж найкращого і найдостойнішого, а через квартал ще й про третього, теж най...

Вибори!

32 кандидати (чотирьох уже після реєстрації «відбракувала» виборча комісія через якісь там погрішності в документах, а один сам зняв свою кандидатуру) продовжують боротьбу за крісло хмельницького міського голови. Роздають агітки, з’являються у засобах масової інформації, намагаючись «рекламнутися» і запам’ятатись хмельничанам. Дехто, правда, не видає і пари з вуст, глибоко ховаючи від електорату таємну мету свого висування. Їх вважали «секретною зброєю», себто групою підтримки пари доволі реальних кандидатів-бізнесменів, але за три дні до виборів усе ще не було жодної інформації про зняття хоч якихось кандидатур на чиюсь користь. А ще інші кандидати, спершу буквально силоміць витягнуті журналістами на передвиборні телепередачі чи газетні сторінки, вочевидь увійшли в смак і тримаються ЗМІ — хоч, як і раніше, досить туманно уявляють, чим же насправді повинен займатися міський голова.

По-справжньому суперничає лише «чудова сімка», як уже встигли охрестити лідируючу групу журналісти. «ДТ» вже давало характеристику кожному з основних претендентів на булаву хмельницького міського голови (див. №40 від 19 жовтня ц.р.). Фантастичні витрати кожного з них на пропаганду себе, любимого, видні неозброєним оком і N-кратно перевищують дозволену виборчим законодавством суму — 850 гривень. Та ніхто, звісно, не насмілюється знімати їх із реєстрації. Хіба що — один одного, надто ж коли конкурент і справді стає небезпечним суперником.

Це видно хоча б із прецеденту з О.Вінніковим. В. о. міського голови, він має найширші можливості вже показувати себе в дії і, ясна річ, це й робить, виконуючи безпосередні службові повноваження. Якимсь чином, залучивши у союзники погоду, що, на відміну від теплої торішньої осені, змусила хмельничан уже у вересні цокотіти зубами від холоду, Олександр Федорович зробив два потужних ходи. Перший — логічний: місто почало опалювальний сезон точно у ще по-радянському традиційно звичний термін, 15 жовтня. Другий — із розряду нездійсненних для хмельничан ось уже кілька літ мрій: гаряча вода в квартирних кранах з’являється п’ять разів на тиждень! Як відгукнеться занедбаному комунальному господарству міста цей передвиборний (хай хоч як спростовує це виконком) подарунок електорату, ми побачимо невдовзі. А ось Олександру Федоровичу він уже повернувся сторицею: рейтинг Віннікова різко зріс і з середини жовтня вивів його в лідери перегонів.

Либонь, конкуренти Віннікова одразу відчули «ефект гарячої води». Бо йому першому почали погрожувати судовими позовами за «порушення» під час перегонів. Запущена одним із кандидатів інформація в ЗМІ сповістила про це громадськість. Але насправді позову не було. Зате і супернику попсували нерви, і у пріснуваті передвиборні будні додали адреналіну.

Правда, і Вінніков напередодні виборів теж зробив один крок з усунення конкурента, якого від нього ніхто не чекав. Річ у тім, що «з системи» міського комунального господарства висунувся в пошукувачі мерського портфеля генеральний директор «Хмельницьктеплокомуненерго» М.Тацій (до весни цього року — секретар міської ради). Якщо вірити інформації виконкому, за недовгий час його керівництва на підвищення рівня комфортності адмінофісу тепловиків пішло 300 тисяч гривень — це при колосальних боргах організації перед газопостачальниками тощо. Може, факт і залишився б непоміченим — нині мало хто з новопризначених керівників не починає з ремонту власного кабінету, нових меблів, кондиціонера та холодильника. Але ж захотілося Миколі Миколайовичу ще й нової посади — міського голови. І те, що на неї претендує його нинішній безпосередній начальник, його не зупинило. Тож, з подачі міськвиконкому, О.Вінніков звільнив М.Тація з директорської посади, проявивши несподівану для багатьох, хто його добре знає, рішучість.

Партії чують, партії знають, партії руку на пульсі тримають?

Вибори міського голови — лакмусовий папірець і для місцевих організацій політичних партій: визначеності їхніх позицій, відданості партійній ідеї та ідеології, програмним документам та міжпартійним угодам, кадровому багатству та політичному чуттю. Безперечно, партії все це яскраво демонструють. Настільки яскраво, що вкотре задумуєшся: чи є в нас хоч одна партія за політичним означенням, для якої були б не порожнім звуком громадські пріоритети, — а не за клановими, фінансовими чи якимись дріб’язковими одноденними інтересами, кумівством чи просто любов’ю до пива?

Майже кожен із серйозних кандидатів заручився партійною підтримкою, яка проявляється хіба що в деклараціях про цю підтримку. Правда, декларують не всі. Скажімо, виборець, який не знає про те, що О.Лукашук очолює обласну організацію СДПУ(о), навряд чи здогадається про це з його виборчої кампанії. Бо це не те що приховується командою Лукашука, але вміло виводиться за рамки цікавості, завуальовується і тоне в тіні «широкої громадської підтримки». Більше того: місцеве телебачення продемонструвало політичний нонсенс, можливий, мабуть, тільки в українському політикумі. Конгрес українських націоналістів (КУН) — партія, політичні ідеали якої категорично протилежні реальним діям СДПУ(о), підтримала на виборах хмельницького міського голови кандидатуру керівника облорганізації СДПУ(о) Лукашука. При цьому відомий у хмельницькому політикумі кунівець В.Борейчук, нині вже київський представник партії, навів дивовижні аргументи на користь такої підтримки. Мовляв, оскільки М.Приступа, якого підтримала «Наша Україна» (а КУН, як відомо, входить у цей блок), не є членом жодної з «блокових» партій, то КУН зробив інший вибір (напрочуд логічний, чи не так?).

Що ж, нашим партіям не звикати до найалогічніших союзів та угод. Вони, швидше, бояться прогадати й поставити «не на того». Скажімо, один із кандидатів у мери, Леонід Лисий, давно входить до Трудової партії України. Однак ця партія, керована заступником голови облдержадміністрації О.Ступариком, не продекларувала підтримки Л.Лисому і, схоже, не виявляє жодного інтересу до його передвиборної боротьби. Мабуть, посадовим особам, перед парламентськими виборами посадженим і в партійні крісла, все ж таки набагато ближчі зовсім інші інтереси.

Подібна ситуація, тільки ще в складнішій інтерпретації, виникла і в народних демократів. Обласна організація НДП робить ставку на свого керівника І.Дунця. Міська ж організація, що складається переважно з апаратників міськвиконкому, заметалась, не знаючи, до кого пристати: чи до партійного лідера Івана Івановича, чи до посадового — Олександра Федоровича? І вирішила за краще пересидіти в кущах. Це настільки обурило
О.Віннікова, що він узяв і зовсім вийшов з НДП, зробивши цим самим ще один неочікуваний рішучий крок.

Начебто єдина на вересневих заходах опозиція на виборах міського голови явила свою повну роз’єднаність. Комуністи, соціалісти та «Батьківщина» просто-таки блискуче виконують партії лебедя, рака та щуки. Перші не висували нікого, у приватних розмовах обіцяючи підтримати того з кандидатів, хто прийде і пред’явить свою програму (треба розуміти — попросить). Оскільки вголос ще не було заявлено про підтримку жодної кандидатури, то, мабуть, ніхто не просить. Другі знову, як і навесні, висунули вочевидь непрохідну кандидатуру. Треті підтримують голову агрофірми «Проскурів» І.Рудика. Попередні заяви лідера місцевих соціалістів народного депутата В.Співачука про можливе узгодження єдиної кандидатури від опозиції залишилися голосом волаючого в пустелі — либонь, не вписалися у незбагненну для хмельницького обивателя стратегію верхів кожної з опозиційних партій.

То хто ж?

Якщо вірити незаангажованим і неупередженим зрізам громадської думки, за десять днів до виборів найвищі шанси були у М.Приступи та О.Віннікова: вони йшли першими, причому плече в плече, себто голос у голос. Про це свідчить і навала «чорного піару» — надчутливого датчика конкурентів, який миттєво реагує на чуже лідерство. 1 листопада, коли в Хмельницький приїхав В.Ющенко підтримати «нашоукраїнського» кандидата — заступника голови облдержадміністрації Миколу Приступу, команда одного з інших кандидатів працювала не покладаючи рук: роздавала і розкидала листівки з «компроматом» на Приступу. Помиї ллються цебрами й на інших «прохідних» претендентів. Хтось, звісно, піддасться масованому натиску й повірить у байки про злодіяння окремих кандидатів, як вірить у «нумерологічно-астрологічні» пророцтва щодо іншого кандидата, що заполонили сторінки окремих видань. Та все ж у розстановці сил навряд чи щось зміниться кардинально. «Ужгородський» сценарій, коли на завершальному етапі конкуруватимуть представник чинної влади та висуванець «Нашої України», у Хмельницькому може попсувати, найімовірніше, лише екс-мер І.Бухал. Коли Приступа і Вінніков мають найбільшу підтримку серед службовців та інтелігенції, то Бухалу явно віддають пріоритет пенсіонери, які завжди у нас є рушійною силою виборів. Впритул до лідируючої трійки підступають ще троє, що надзвичайно потужно ведуть передвиборну кампанію: нардеп О.Лукашук, голова обласної Спілки підприємців і промисловців І.Дунець та молодий бізнесмен В.Коліщак. Замикає сімку найсильніших екс-нардеп І.Рудик.

Утім, лідерська група в Хмельницькому йде настільки щільно, що лише завтрашній день розставить усіх на свої місця.