Міністерство оборони: "професіонали" проти "реформаторів"

В умовах пандемії коронавірусу питання оборони відступили на другий план. Однак саме зараз відбуваються події, що можуть визначити напрям і динаміку оборонної реформи на найближчих кілька років. При цьому перші кроки нового міністра оборони Андрія Тарана, який вичищає з МО прибічників реформ, викликають обґрунтовану стурбованість, оскільки з такими методами роботи Україна не тільки не буде здатна привести свої Збройні сили до євроатлантичних стандартів, а й не зможе ефективно протистояти російській агресії.

Управління по-НАТОвськи: розділяй і владарюй

Почнемо з обережного позитиву та вивчення матчастини.

27 березня президент підписав низку указів (№№ 122-126/2020), які формально закріпили розподіл посад головнокомандувача Збройних сил України і начальника Генерального штабу. Це, безумовно, знакові зміни, що потенційно вибудовують нову модель командування і контролю (command and control, C2) у ЗСУ. Вони створюють структурну рамку, необхідну для втілення одного з основоположних євроатлантичних принципів - відділення функцій формування, підготовки та розвитку військ (сил) від функцій застосування переданих у підпорядкування військ (сил).

Цей крок, нагадаємо, був прописаний як один із наріжних елементів трансформації системи керівництва силами оборони в Стратегічному оборонному бюлетені (СОБ), затвердженому президентським указом у червні 2016 року. Згідно зі СОБ, запровадження окремих посад "головнокомандувач Збройних сил України" і "начальник Генерального штабу Збройних сил України" мало відбутися до 2020 року. У 2018 році в Законі України "Про національну безпеку" дату уточнили - до 1 січня 2021 року.

А 4 березня 2020 року, в останній день перебування Андрія Загороднюка на посаді міністра оборони, Верховна Рада внесла зміни до Закону "Про національну безпеку", встановивши нову дату розподілу посад головнокомандувача та начальника Генштабу: 27 березня 2020 року.

Процес реформ стимулювали численні вояжі радників високого рівня з країн - членів НАТО (так званий Defence Reform Advisory Board), а також низка семінарів із питань створення об'єднаної системи керівництва силами оборони з групою радників, очолюваною бригадним генералом у відставці Крейгом Кінгом. Саме завдяки роботі цієї групи 29 березня 2019 року з'явився наказ №141 "Про трансформацію системи об'єднаного керівництва силами оборони та військового управління у Збройних Силах України", підписаний міністром оборони Степаном Полтораком. У ньому викладено основні принципи організації об'єднаного керівництва силами оборони та військового управління у Збройних силах України і представлено схему перспективної системи.

Зупинимося на "основних принципах", яких усього 12. Насамперед -це демократичний цивільний контроль і відділення функції формування державної політики у сфері оборони від функції реалізації. Сюди також зараховують відокремлення процесу планування розвитку спроможностей від операційної (поточної) діяльності Генерального штабу і органів військового управління ЗСУ та відокремлення функції генерування сил від функції їх застосування.

У новій моделі всі операції по суті є об'єднаними (проводяться об'єднаними силами), а командні повноваження делегуються командувачеві, а не штабу. Мають дотримуватися єдиноначальність, безперервність управління та його чітка вертикаль. Закладено принцип заохочення ініціативи командирів і їх самостійність, комплексний підхід до організації управління, в тому числі міжвідомча взаємодія. І, нарешті, процес прийняття рішень має бути зрозумілим та прозорим.

Підписання 27 березня згаданих вище президентських указів відкриває новий розділ в історії українських збройних сил. Але чи будуть у ньому закладені євроатлантичні практики й принципи? Відповідь на це питання залежить від нового керівництва міністерства оборони, перші кроки якого аж ніяк не вселяють надії.

Кінець початку чи початок кінця?

30 березня А.Таран підписав наказ №106, яким згаданий наказ №141 визнаний "реалізованим" і, відповідно, таким, що втратив силу. Таке формулювання спантеличило іноземних радників та експертів і було сприйняте неоднозначно в самому Міноборони.

Терміни й основні завдання наказу №141 уже справді не актуальні. Але чи можна вважати трансформацію системи об'єднаного керівництва силами оборони та військового управління у Збройних силах України завершеною?

Міноборони України

За оцінками учасників профільної робочої групи в Комітеті реформ МОУ і ЗСУ, для повної реалізації указів президента від 27 березня потрібно внести зміни в понад 15 законів, а також прийняти близько 20 актів Кабінету міністрів України, які все ще перебувають у розробці.

І, говорячи про повну реалізацію наказу №141, чи можна вважати, що трансформована структура керівництва вже пройшла тест на відповідність основним євроатлантичним принципам та підходам?

Поки що впевнено можна сказати, що, як мінімум, з одним із цих принципів у команди нового міністра не склалося - з прозорістю прийняття рішень. Позицію міністра Тарана з ключових питань реформування сил оборони не було представлено ні громадськості, ні іноземним радникам, ні ключовим міжнародним партнерам. Не найбільш вдалий виступ Тарана під час його представлення колективу Міноборони 11 березня запам'ятався лише хвилею наступних спекуляцій про перспективи євроатлантичної інтеграції України. Заяви прессекретарки міністра Світлани Павловської вирізняються пафосним офіціозом і низькою інформативністю.

Роль рупора реформ виконує головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак, що, виходячи з принципу відокремлення функції формування державної політики у сфері оборони (МОУ) від функції реалізації (ЗСУ), суперечить євроатлантичним стандартам.

До того ж, представляючи Андрія Тарана колективу МОУ і ЗСУ, президент Зеленський підкреслив, що відповідальність за його призначення розділяє з головнокомандувачем Хомчаком. Останнє, знову ж, різонуло слух адептам цивільного контролю над сектором оборони, в рамках якого міністр номінує військових керівників, а не навпаки.

Ера професіоналів

Багато співрозмовників DT.UA відзначають, що Хомчаку значно комфортніше працювати з Тараном, ніж із його попередником Загороднюком. До того ж новому міністрові благоволить глава Офісу президента Андрій Єрмак.

Згасання політичної підтримки з боку президента з приходом нового глави ОП Андрія Єрмака стало визначальним чинником відставки Андрія Загороднюка. По-перше, в ОПУ ревниво поставилися до його до успіхів на міжнародній арені, особливо до теплого прийому в штаб-квартирі НАТО в лютому. А по-друге, Загороднюк не підтримував планів Єрмака щодо мирного врегулювання конфлікту в Донбасі. "Якби мене не звільнили тиждень тому, сьогодні був би день моєї відставки", - написав Загороднюк на своїй сторінці в соціальних мережах після оприлюднення неоднозначних домовленостей контактної групи в Мінську з підписами Єрмака і заступника голови адміністрації президента РФ Козака. Позиція Тарана в цьому питанні, мабуть, гнучкіша.

Однак методи і кадрова політика нового міністра викликають стурбованість у тих, для кого питання євроатлантичних стандартів має інше значення, ніж звірення до міліметра розмірів прапорців на зустрічах з іноземними делегаціями.

Західна освіта Андрія Тарана, на яку часто посилається група його підтримки, можливо заклала певні знання принципів і практик управління в країнах - членах НАТО, але, зважаючи на все, не вплинула на його ментальні установки. Невеликий, проте показовий, приклад. У 2009 році Андрій Таран, на той момент директор агентурної розвідки ГУР МОУ, зобов'язав усіх аташе з питань оборони в посольствах України в більш як 60 країнах записати відеопривітання з 50-річним ювілеєм тодішнього начальника "острова" Віктора Гвоздя. Треба було озвучити привітання в парадній формі в центральній частині столиці країни перебування. Природно, розпорядження Тарана було виконане, і пафосні відеоролики продемонстрували під час урочистого святкування.

Але повернімося до нинішніх реалій. Буквально в перші кілька днів після призначення Таран радикально очистив МОУ від представників команди попереднього міністра, зокрема від працівників Проєктного офісу реформ (ПОР).

Проєктний офіс існує з 2015 року. Проєкти і напрями діяльності роботи ПОР завжди узгоджувалися міністром (або профільними заступниками з розподілу повноважень) та відповідали пріоритетам реформування, представники Офісу активно працювали в Комітеті реформ.

В часи Загороднюка їхній вплив істотно зріс. Ба більше, в лютому планувалися офіційні призначення представників Проєктного офісу на керівні посади в МОУ. Зокрема, за результатами проведених конкурсів, вони могли очолити структурні підрозділи зі стратегічного планування, оборонних закупівель, кадрової політики. А представниця Проєктного офісу реформ лідирувала в конкурсі на посаду Державного секретаря Міноборони.

Старожилів міністерства, які гордо йменують себе професіоналами, така ситуація не тішила. Та хоч активна громадянська позиція, принциповість і "реформаторська лихоманка" Проєктного офісу реформ і були для багатьох джерелом роздратування, однак вони надихали західних партнерів України.

Одним із перших рішень Андрія Тарана було, по суті, блокувати роботу ПОР. На його розпорядження, працівникам Офісу з 16 березня велено звільнити приміщення в центральній будівлі Міноборони й переміститися в інше військове містечко. Наступним кроком стало скорочення відділу цивільних експертів Центру забезпечення службової діяльності Міноборони та ГШ ЗСУ, більшість працівників якого були членами Проєктного офісу реформ. Після оприлюднення цих фактів керівницею ПОР Олесею Фаворською кільком співробітникам відділу цивільних експертів оголосили "догану". А вже з 26 березня всі перепустки експертів Проєктного офісу на територію Міністерства оборони заблокували без попередження.

У цій ситуації, не маючи можливості прямої комунікації з міністром, Проєктний офіс опублікував у соціальних мережах звернення до міністра з проханням викласти бачення майбутньої співпраці. У відповідь на сайті МОУ з'явилося відео прессекретарки міністра Світлани Павловської, де вона вказує на порушення трудової дисципліни цивільними експертами, закликає їх не змагатися в епістолярному жанрі й "не заважати" працівникам Міноборони трудитися над реалізацією реформ. Ця заява стала індикатором переходу МОУ на закриті стандарти роботи, більше характерні для пострадянського простору, ніж для європейських країн.

Кадрові рішення нового міністра теж дивують прибічників євроатлантичної інтеграції. Наприклад, одним із перших послали в запас і звільнили з посади помічника міністра з питань ВМСУ капітана першого рангу Андрія Риженка, відомого своєю принциповою позицією в питанні впровадження стандартів НАТО. Також блискавично звільнили радників міністра з антикорупційної політики та питань реформи оборонних закупівель.

Зате 11 березня шляхом вітіюватого бюрократичного трюку був повернутий на посаду державного секретаря Олександр Дублян, звільнений наприкінці 2019 року. Повернув колишній вплив і незмінний глава департаменту кадрової політики Олег Яцино, який не благоволить кар'єрному зростанню молодих співробітників із західною освітою.

Знову облаштовує свій кабінет у центральній будівлі МОУ на посаді заступника міністра з питань європейської інтеграції Анатолій Петренко, що при Загороднюку вимушено займався військово-технічними питаннями. Він, як і новий міністр, теж відомий підвищеною увагою до формальностей. Під началом Петренка ще в часи міністра Степана Полторака засідання Комітету реформ перетворилися на театральні постановки, де ретельно погоджувалися доповіді й навіть уточнювальні репліки керівників робочих груп.

Крім того, на посаду начальника ГУР МО А.Таран лобіює кандидатуру генерал-майора Ігоря Остапенка, що має неоднозначну репутацію. У часи Януковича останній займав посаду аташе з питань оборони в посольстві України в Росії. На час його перебування в РФ випала підготовка й реалізація Москвою операції з анексії Криму. На цю ж посаду розглядається також один із нинішніх заступників начальника ГУР - Ігор Табурець. Його ладили на посаду заступника глави Офісу президента, але з приходом Єрмака від цієї ідеї відмовилися. Табурцю приписують давні приятельські стосунки з Вадимом Красносельським, нинішнім президентом ПМР. Але, зважаючи на прагнення Тарана замінити всю верхівку ГУР, шанси Табурця отримати підвищення невисокі.

Є побоювання, що ера "професіоналів" нівелює той скромний прогрес, якого досягла Україна в реформуванні сил оборони. Це, зумисне чи ні, зіграє на руку нашому головному стратегічному опонентові - Російській Федерації. Маленька "радянська армія" в Україні не здатна потривожити спокій воєначальників "великої радянської армії" в Росії.

Так чи інакше, міністрові скоро доведеться розкрити своє бачення реформ. Після все ще очікуваної появи Стратегії національної безпеки (прийняття якої затягують в Офісі президента) Міноборони буде змушене представити Стратегію воєнної безпеки і Стратегічний оборонний бюлетень. І якщо в цих документах євроатлантичні стандарти й принципи зведуться до декларативних кліше, у нинішньому протистоянні "професіоналів" і "реформаторів" програє держава Україна.