Майбутнє, якого Київ не уникне

Київ гине, тому що кияни відмовилися від майбутнього. З трьох способів, якими можна працювати з майбутнім - мріяти, прагнути і планувати, - вони не використовують жодного.

Завдання киян сьогодні - зосередитися, уявити, яке місто їм потрібне, і перекинути місточок між тим "завтра" і нашим "сьогодні".

Ще раз: проблема не в "сьогодні". Нині, за статистикою, приміром, понад дві третини активних антизабудовних протестів - успішні, і це при тотальному "покращенні" та залізній вертикалі влади. Нині чиновники так само бояться людей, як і раніше, а тітушки - ще більше, ніж раніше. Наше "сьогодні" дає достатньо приводів для оптимізму - то звідки ж така зневіра і депресія в киян?

Причина в тому, що вони не уявляють свого майбутнього.

У Києва немає суб'єкта, вільного від політичної кон'юнктури, готового нагромаджувати сьогоднішній досвід перетворень міста, поширювати його й узагальнювати, візуалізувати близьке і далеке майбутнє міста, пропагувати його серед мешканців.

Загальновідомо: якщо в нас немає плану - ми плануємо поразку.

Перша допомога

Коли у наш Київ, що спливає кров'ю, прийде нова команда управлінців, перш за все їй знадобиться швидко надати місту першу допомогу. Ці перші кроки - найважливіші, бо перші дні й тижні нової влади - головні.

Майбутні управлінці мусять мати чіткий перелік проектів нормативно-правових актів (НПА), які підпишуть нові посадовці та проголосують нові депутати, і чіткий графік цих дій. Пакет НПА для першого дня, пакет для другого…

Власне, кияни голосуватимуть не так за людей, як за цей графік і за ці НПА. Щоб убезпечити себе від синдрому помаранчевої революції, нова влада, яку ми рано чи пізно заведемо в кабінети, має бути таким собі "кентавром" - особистість плюс чітка програма.

Отже, треба негайно врятувати зелені насадження. Аудит зелених зон, узяття на баланс усього, що підпадає під критерій життєздатної рослини, з паралельною оцінкою їх вартості. Потрібно запровадити акциз чи податок на знесення зелених насаджень у місті, і його розміри мають наближатися до заборонних. Балансова вартість дерева в дефіцитному на зелень центрі міста має відбивати всю економічну складність його заміни та його значення для здоров'я й естетичного благополуччя людей, котрі живуть і працюють навколо. Дерево у центрі має бути оцінене справедливо, на мільйони гривень - у сотні й тисячі разів дорожче, ніж тепер. Така система набагато ефективніша й гнучкіша, ніж пряма заборона на знесення зелених насаджень, яка зараз діє, а точніше - зовсім не діє. Чиновник має бути матеріально зацікавлений у тому, щоб дерев не рубали. (Паралельно, така переоцінка частково заблокує будівельні проекти тих, хто накрав земель під парками, скверами та зеленими прибудинковими територіями).

Другий крок - зупинення земельного крадійства. Прийняття необхідних змін до регламенту та інших НПА, які б забороняли виділення земельних ділянок простим рішенням Київради. Землю можна відчужувати лише через відкритий аукціон, - це має стосуватися і прав оренди, і права власності. Гроші, тобто попит і пропозиція, мають визначати вартість ділянок.

До проведення аукціону кожен землевідвід мусить пройти громадську експертизу на предмет обмежень, що мають існувати на цій ділянці. В ідеалі, забудовник повинен на аукціоні змагатися за готовий будівельний проект із пакетом найважливіших дозволів - аби надалі тільки реалізовувати зазначений проект і отримувати прибуток. Це спростить роботу для бізнесу і ліквідує нинішнє величезне поле корупції. Заодно будівельна компанія має застрахувати всі ризики щодо невиконання своєї угоди з міською громадою - у разі, якщо споруда не відповідатиме вимогам. Таким чином, це прибере стрес із відносин між громадою та бізнесменами. (У майбутньому всі ліцензії у Києві треба буде замінити на страхові поліси.)

Третій крок - упродовж перших півроку 80% МАФів має бути ліквідовано і 80% маршруток має бути замінено на автобуси, а бажано - тролейбуси і трамваї. Має бути запроваджено безумовний пріоритет громадського транспорту. Необхідно збільшити у 10 і більше разів кількість виділених смуг для нього та запровадити суворий контроль за дотриманням їх незайнятості з боку приватного транспорту. Фактично, у Києва має бути таке собі "наземне метро" з тролейбусів, трамваїв та автобусів, якими добиратися в потрібну точку стане так само швидко (в час пік - швидше, ніж автомобілем). Воно має переважити індивідуальний транспорт завдяки своїй швидкості. А в майбутньому 95% населення столиці має жити не далі ніж за 500 метрів від найближчої зупинки громадського транспорту. Автомобіль повинен стати чимось глибоко необов'язковим для киянина. До речі, дивно, що Кив досі не має системи автобусів, котрі дублюють метро вночі, коли воно не працює. Кияни повинні мати змогу пересуватися цілодобово.

Паркування на тротуарах в історичній частині міста треба заборонити, в Київпастрансу слід буде негайно вилучити всі віддані йому в оренду парковки, виділені за рахунок простору пішоходів. Людина - пішохід, велосипедист, мати з дитячим візком тощо - мають стати господарем міського простору, а не автомобіль.

МАФи мусять стати винятком, а не правилом. Необхідно буде розкрити електронну карту МАФів, забезпечити її вичерпною інформацією про той або інший МАФ - пакет дозвільних документів з підписами чиновників, відомості про власника, дані про сплати в міський бюджет.

Історико-культурний спадок ми маємо порятувати у спосіб, яким рятують його в Росії та Європі. Пам'ятки, що нині руйнуються, потрібно віддавати приватним інвесторам. Інвестори, в обмін на право орендувати будівлю на 49 років за символічну ціну, мусять профінансувати реставрацію. Пільгова оренда починається з моменту, коли реставрацію завершено, - доти ринкова орендна ставка стимулює інвестора швидше проводити реставраційні роботи.

Звісно, історичний центр повинен отримати мораторій на нові будівельні проекти. Висотні будівлі, зведені чи надбудовані в середмісті всупереч вимогам Генплану, мають стати об'єктом так званого податку на ганебну власність - власність, що руйнує архітектурну та інфраструктурну цілісність міста. У перспективі, такий податок призведе до здешевлення цієї нерухомості, а отже, полегшить її націоналізацію та демонтаж. Будівлі на Грушевського, 9А і Мазепи, 11Б мусять бути демонтовані як небезпечні та, відповідно до вимог ЮНЕСКО, у будинків на Різницькій, 2 та Кловському спуску, 7 має бути знижена поверховість. Звільнене від пробок і кіосків-метастазів, захищене від вирубок місто вдихне і розплющить очі.

Реформи

Все має початися з прозорості у перші місяці, в наступні роки - продовжитися. Нинішні інформаційні технології дозволяють зробити весь документооборот відкритим. Спостерігати за виконанням муніципального бюджету можна буде онлайн у режимі реального часу. З усіх не-секретних (тобто не пов'язаних із питаннями цивільної оброни тощо) нарад має вестися онлайн-трансляція, відео - зберігатися у відкритих архівах.

Реєстр комунального майна (його ще треба буде створити через аудит) має бути також відкритим в інтернеті і безкоштовним. Крім електронної - фізична прозорість. Усі двері в органах міської влади мають бути прозорими, у некапітальних стінках треба зробити вікна, щоб співробітники бачили одне одного і щоб відвідувачі могли спостерігати за всім, що відбувається в офісних приміщеннях. Начальники не повинні сидіти в окремих кабінетах, відгороджені секретарками, - має бути постійний взаємний візуальний контакт.

Усі тендери мають проводитися лише з фірмами з усталеною репутацією. Це повинно стати частиною Статуту міста Києва, критерії репутаційної чистоти мають бути прописані окремим документом. Результати тендерів та інформація про виконані роботи мають негайно оприлюднюватися онлайн у режимі реального часу. Мають бути відомі особи бенефіціарів-переможців тендерів (крім корпорацій, чиї акції офіційно котируються на визнаних біржових майданчиках).

Необхідно надати можливість громаді контролювати якість виконаних підприємствами робіт, наприклад прокладеніх чи відремонтованих доріг. Структури, небезпечні своєю корупцією, на кшталт "Київавтодору", необхідно ліквідувати. Вся господарсько-фінансова інформація підприємств бюджетної та комунальної сфер має бути в режимі реального часу опублікована онлайн, їх діяльність має підлягати незалежному зовнішньому аудиту, а керівників слід призначати за конкурсом.

Київ входить до п'ятірки найбільш захаращених рекламою міст світу, його зовнішній вигляд радикально спотворений. При цьому бюджет отримує менше 2% доходів від реклами. Краще відмовитися від цих копійок на користь естетично привабливого міста. Мінімальна відстань між рекламними носіями на вулицях, приміром, мусить бути обмежена до 75 метрів. Київтранспарксервіс має збирати гроші виключно безготівковим чином, контроль за паркуванням мають здійснювати правоохоронці, як це заведено у світі.

Реформа повітря, води і тепла

З київського бюджету треба буде витратити кілька десятків мільйонів гривень на рік для контролю якості пального на заправках. Справа витратна, але вона себе виправдовує. Через неякісне пальне у повітря з машин потрапляють отруйні речовини, знищуючи здоров'я містян. Контроль можна буде здешевити, якщо до процесу залучити великі мережі автозаправок, зацікавлені в усуненні несумлінних конкурентів.

Не тільки повітря, а й вода має стати чистішою. Тут важливо розкрити приховане - потрібні аудит стічних систем, перевірка дощової каналізації на предмет незаконних зливів. Дощові стоки в перспективі треба очищувати так само, як і побутові, - бруду й отрути в перших, здається, вже не менше, ніж у других.

Взагалі, має діяти принцип: чим шкідливіша діяльність, тим більший тягар компенсації за її здійснення. Це повинно стосуватися всього - повітряного, водного, радіоелектронного та архітектурного забруднення.

Що ж стосується ресурсів, їх необхідно економити. Приміром, слід поставити за мету - 5% втрат води при транспортуванні - і планомірно, протягом кількох років, до цього показника рухатися, замінюючи по 1% труб на рік.

Реформа влади

Київ повинен мати принаймні не менші права щодо самоврядування, ніж інші українські міста. Для цього потрібно внести відповідні зміни до законодавства. Правила гри у Києві мають визначати самі кияни. Для цього їм потрібно розробити новий Статут міста Києва, затвердити його рішенням КМР, потім - на референдумі.

В основу нового Статуту міста має лягти самоврядність київської громади. Самоврядування здійснюватиметься, зокрема, через мера, КМР та комітети місцевих громад. Мер має обиратися у два тури. Мера і депутатів можна буде відкликати простою більшістю тих, хто проголосує. Електронні референдуми мають стати рутинним способом прийняття рішень на всіх рівнях. Київ має функціонувати як найбільша в Україні цифрова громада, в найкращих традиціях історично близьких до нас Естонії та Ісландії.

Новий Статут Києва має передбачати створення виконкому КМР з передачею йому нинішніх повноважень КМДА у частині, що стосується соціально-економічного та культурного розвитку територій. Саму ж КМДА слід перетворити на контрольно-наглядовий орган державної влади з повноваженнями, що не підлягають передачі до сфери компетенції органів місцевого самоврядування міста. Функція цього представника центральної влади (по суті, представника президента) - за потреби, оскаржувати а суді правові акти місцевої влади, як це заведено у країнах ЄС.

Місцеве самоврядування повинно здійснюватися якомога ближче до громадянина.

Головним концентратором повноважень громади має стати комітет місцевого самоврядування, який охоплюватиме територію з населенням близько 30 тис. людей. 30 тис. - це визнана соціологією кількість людей, котра дозволяє їм теоретично знати одне одного, а отже - ефективно взаємодіяти. Таким чином, новим Статутом Київ можна поділити приблизно на 100 самоврядних громад, які вирішуватимуть ті питання, котрі раніше було формально відведені райрадам та адміністраціям районів. Зокрема, це первинна медицина, середня та дошкільна освіта, благоустрій територій, розміщення МАФів. Комітет має складатися приблизно з 10-15 осіб (точну цифру слід залишити на розсуд мешканців на місцях, - хай кожна громада вирішує, скільки їй треба представників). Вони працюватимуть безкоштовно, на ротаційній основі. Рішення в межах самоврядних громад прийматимуться цим комітетом, а також - із допомогою локальних електронних референдумів. Народовладдя має діяти безперервно, у будь-яку пору року.

Київ повинен мати всі регалії міста з Магдебурзьким правом - муніципальну міліцію, куди набирають переважно киян, і власних суддів загальної юрисдикції, обраних територіальною громадою.

Майбутнє - транспорт

Зараз Київ трагічно повторює помилки міст Америки і Європи середини минулого століття. Інвестуються кошти в побудову нових шляхів та розширення наявних. Але аксіома містобудування, багатократно підтверджена практикою, полягає в тому, що скільки не будуй мостів, доріг, естакад, тунелів для машин - у далекосяжному періоді це тільки сприятиме збільшенню пробок. Приміром, Москва витрачає чи не найбільше грошей на нові дороги - але затори не зменшуються.

Транспорт можна вдосконалювати нескінченно, тут Київ має зробити цивілізаційний стрибок і перейти на рухомий склад, який генерує нуль шкідливих викидів. Це не так складно, як звучить. Всюди, де можна, треба пустити трамваї. Де не можна трамваї - пустити тролейбуси. Де не можна тролейбуси - автобуси з двигунами, що працюють на одній із передових технологій - електриці, водні чи природному газі. За непрямими підрахунками, у Києві, щонайменше, 300- 400 тис. велосипедів. Але ганебно малий відсоток їх справді їздить, а не спочиває на балконах. Причина - стараннями начальників, місто намагаються пристосувати лише для машин, а велосипедам (як і пішоходам) у ньому важко знайти собі місце.

Київ здебільшого має складний рельєф, і це ускладнює щоденні поїздки велосипедом. Необхідно, щоб громадський транспорт "потоваришував" із велосипедистами. Треба обладнати автобуси і тролейбуси пристроями для перевезення велосипедів, а також визначити години (скажімо, після 9-ї вечора), коли велосипедисти зможуть користуватися метро.

Врешті, потрібно зробити київською нормою містобудування наявність велопарковок в усіх муніципальних закладах середніх і великих торгівельних центрах.

Думку, типову для країн третього світу, що, мовляв, велосипедами їздять лише незаможні, час змінювати. Загалом, велосипед - не тільки зручний засіб пересування, це ще й засіб для виховання людей з новим ставленням до довкілля та суспільства.

Ті, хто регулярно їздить у метро, знають, як часто не хочеться спускатися під землю. Перебування в замкненому підземному просторі, крім того, що фізично не завжди комфортне через задуху й натовп, часто справляє гнітючий вплив на психіку. Тому треба в майбутньому, виходячи з можливостей, будувати тільки надземне метро естакадного типу. Раніше метро проходило глибоко під землею з оборонних міркувань та через київський рельєф. Будівництво його коштувало страшенно дорого, і тепер метро продовжує бути дуже дорогим в експлуатації: щоб утримувати тунелі в належному стані, потрібні значні ресурси та складні технології. Нині інші часи, і є можливість економити. У середньому, тунелі дорожчі, ніж навіть мостові (естакадні) конструкції, які можна споруджувати прямо над проїжджою частиною, щоб не заважати пішоходам, велосипедистам і машинам.

Майбутня архітектура

Київ має розвиватися як місце, де мешканець почувається затишно, має власний двір. Мало- й середньоповерхова забудова повинна домінувати, висотні будинки з сумними пустирями навколо них мусять залишитися в минулому.

Розвинені країни давно вже не практикують висотне житлове будівництво. Україна (і Росія) - серед небагатьох держав, котрі ще будують хмарочоси. Причина - виключно вузьколобість міського керівництва та забудовників.

Міфом є те, що висотки дозволяють збільшити щільність населення у місті. Насправді, з міркувань безпеки та враховуючи санітарні вимоги, будівельні норми вимагають значної відстані між хмарочосами. У результаті, кількість житлової площі в мікрорайоні, скажімо, при забудові 17-типоверховими і триповерховими будівлями виходить практично однаковою!

Звісно, будівельні норми поки що нерідко порушують, але це є аргумент на користь низькоповерхового будівництва: при запровадженні нових, чітких правил містобудування висотки мають стати менш рентабельними, порівняно з три- або чотириповерхівками.

Майбутнє поруч

Київ має всі можливості, аби в самісінькому своєму центрі завести острівці небаченої розкоші - по-справжньому дикої природи. Дикі птахи і звірі гуляють біля Подолу, червонокнижних черепах та риб можна спостерігати за кілька хвилинах ходьби від метро, - це все цілком реально. Коли потреба у великих автомагістралях зменшиться, в Києві можна буде створити так звані природні коридори, які забезпечать приступність справжньої дикої природи прямо поряд з історичним центром та густонаселеними житловими масивами.

Більше того, природні коридори вже частково існують - і містобудівникам залишилося буквально додати останні штрихи, щоб грандіозні проекти, заплановані самою природою, отримали завершення.

Найголовніший коридор - це суцільний ланцюг ландшафтних парків і заказників, який починається з Жукового острова, далі продовжується урочищем-парком "Покал", з'єднується з Лисою горою, далі через новий Ботсад і парки на кручах правого берега Дніпра доходить до Володимирського узвозу. Якщо створити природні мости, котрі з'єднуватимуть названі території, то біля Володимирського спуску можна буде побачити представників дикої фауни.

Рано чи пізно - доведеться прибрати шосе з правого берега Дніпра, яке фактично знищує чудовий ландшафт від Подолу і до мосту Патона, робить його малопридатним для подорожей пішки чи велосипедом.

У багатьох передових містах світу цю типову містобудівну помилку - розташування великих транспортних магістралей вздовж водойм - уже виправляють, намагаються ховати набережні магістралі в тунелі, звужувати, замінювати їх на парки та прогулянкові зони. Для цього, звісно, слід попередньо подбати про те, щоб зменшити жителям необхідність інтенсивно користуватися автомобілями.

Рельєф київських пагорбів і наявність могутньої річки - це не так проблема, як колосальна можливість для розвитку рекреаційного потенціалу Києва. Набережне шосе варто заховати в тунелі, а нагорі розмістити прогулянкову, велосипедно-пішохідну зону з зеленими насадженнями, максимум - з легкими будівлями. Таким чином, у Києва з'явиться справжнє узбережжя, що чимось нагадуватиме південний берег Криму, - стрімкі зелені схили з парками, клумбами, спортивними та відпочинковими зонами, фонтанами, кафе і ресторанами спускатимуться до відкритого водного простору.

У Києві слід створити шість великих національних парків, у діятиме суворий порядок охорони природи. У визначених зонах слід заборонити нове будівництво та будь-яку господарську діяльність, що завдає шкоди природі.

Парки мають постати на базі всіх зелених зон Голосіївського району, зелених насаджень Святошинського району, всіх київських островів, відродженого заказника "Жуків острів", Парку дружби народів і, нарешті, парку Партизанської слави.

Полюби свого сусіда

Проблема Києва - мільйони людей живуть у місті, позбавлені достатніх можливостей спілкуватися одне з одним. Місто сплановане так, що, крім комерціалізованого простору кафе та іншого "общепіта", загалом у його жителів немає можливості спільно проводити час.

Спортмайданчики, місця для "соціальних" ігор, відкриті танцювальні майданчики - фактично, великий дефіцит у столиці. Брак невимушеного спілкування породжує звичку до відстороненості одне від одного, що, своєю чергою, має наслідком злочинність та низьку політичну культуру. Останнє - не що інше як похідна від здатності, чи то пак, звички сусідів знаходити спільну мову.

Людей треба перевиховувати, і архітектура міста є в цьому чи не найпотужнішим інструментом.

Майбутнє приходить до нас через міста. Ми бачимо, що кількісне збільшення споживання - дорожчі машини, довершеніші комп'ютери - не змінюють нічого в нашому житті. Новий світ - це міста, побудовані по-новому. Саме через трансформацію міст цивілізація змінює себе. Міста - це ті майданчики, де найновіші технології зустрічаються з передовим мистецтвом і найвищими стандартами ставлення до довкілля. Зараз рівень корупції, бруду і стресу у Києві вищий, ніж у середньому по країні. Без нормальної столиці ніколи не буде нормальної країни. Київ країну гальмує, а через кілька років, коли одужає, - навпаки, тягтиме за собою. Шанхай, Мумбай і Богота змогли витягнути себе з набагато глибшої прірви - зможемо й ми.