Літо олігарха

Пригадується, чверть століття тому прем'єр Леонід Кучма закликав парламент перетворити вітчизняну політику на мистецтво масштабних ривків.

Сталося інакше. Політика в Україні стала високим мистецтвом масштабних "кидків". Чинний гарант - не останній у цьому артистичному ремеслі. Тому будь-яку "ділову" пропозицію Петра Олексійовича офіційні партнери, тимчасові попутники та потенційні союзники сприймають із неабиякою часткою скепсису. Тим паче - за умов небезпечної близькості майбутніх виборів.

"Порошенко домовляється з Яценюком і Аваковим про спільний список на парламентських виборах". "Порошенко домовляється з Тимошенко про обмеження президентських повноважень та її майбутнє прем'єрство в обмін на обрання його головою держави". "Порошенко домовляється з Бойком про спільну боротьбу проти Тимошенко". "Порошенко домовляється з Тимошенко про спільну боротьбу проти Гриценка". "Президент домовляється з Тимошенко ("Народним фронтом", "Опозиційним блоком") про дострокові парламентські (президентські) вибори". Et cetera. Тижня не минає, щоб уми політично стурбованих обивателів не бентежили черговими чутками про чергові таємні переговори президента.

Прийняти кожну з цих чуток за чисту монету легко. Тому що Петро Олексійович - суть негоціант, "терти" з усіма про все, аби купити дешевше та продати дорожче, - його фірмовий стиль. Не здивуюся, якщо насельник Банкової, приміром, піде на переговори з Коломойським про повернення Приватбанку в обмін на контроль над "1+1". Повірити важко хіба що в розрекламовані Тимошенко "тертки" Порошенка з ватажками ОРДЛО. Принаймні тому, що будь-яке питання, пов'язане з Донбасом, утрясати доведеться не з якимось водевільним Захарченком, а з Путіним. А український президент для російського - не переговірник.

Йдеться про зрозумілу історію з неясними перспективами. Порошенко бореться за себе. Намагаючись втягнути у свої ігри всіх. Але Петру Олексійовичу ніхто не вірить. Пам'ятаючи про колишні "кидки". І з Петром Олексійовичем дедалі менше рахуються. Кожний новий рейтинг зменшує кількість охочих на нього ставити та готових у нього вкладати.

За наявною інформацією, головний порадник Порошенка з передвиборних питань Ігор Гринів періодично рекомендував патрону не спокушати долю та зіграти в дострокові президентські вибори. Допоки рівень довіри не впав до непристойного, а суперники не встигли розгорнути штаби.

Арсенал засобів, які використовуються чинними вітчизняними властителями для збереження себе біля керма, відомий, - PR, адмінресурс і підкуп.

PR. Гарант старанно перерізував стрічечки та розвішував медалі, але, як засвідчили закриті опитування, очок йому це не додало.

"Безвіз" уже відіграно як яскравий медіа-привід, потрібні свіжі вражаючі перемоги. Децентралізацію вправно "перепіарив" на себе спритний прем'єр. Питання про введення миротворчої місії на Донбас відкладено не невизначений термін. Багато надій покладалося на томос про автокефалію Української церкви, але Константинополь не поспішає з його оприлюдненням. Якщо раніше йшлося про липень, тепер можливу дату оголошення благої звістки перенесено чи то на серпень, чи то на вересень. І наскільки чітко буде прописано церковну незалежність Києва поки що не надто зрозуміло. Згідно з різними соцопитуваннями, ця тема хвилює від 20 до 31% населення, що істотно менше від очікуваного владою. Набагато більше збуджує виборця перспектива скасування депутатської недоторканності. Але 300 голосів, необхідних для цього, у Раді поки що не набирається. Не допомогли й хитрощі: президентський законопроект передбачає ліквідацію імунітету для нардепів наступного скликання. Однак більшість чинних парламентаріїв мріє про нову каденцію, а тому здійснювати "обрізання" не квапиться. Хоча президент не полишає спроб "дотиснути" їх.

Адмінресурс. Теж не все для президента райдужно.

Унаслідок децентралізації головними розпорядниками цього капіталу виявилися мери та керівники органів місцевого самоврядування. Вони ж, згідно з дослідженнями, перетворилися на найбільш ефективних передвиборних агітаторів. Впливати на них так, як на голів місцевих адміністрацій, Порошенко не може. Але спроможний тримати їх на гачку за допомогою прокуратури (ресурс Нацполіції Банковій недоступний). Спосіб дієвий, але лише почасти. Дострокові президентські вибори можливі тільки у разі добровільної відставки президента. Від цього моменту його царствена карета перетворюється на гарбуз. В. о. голови держави стає спікер - не найлояльніший до Порошенка персонаж. А сам колишній гарант виявляється просто кандидатом у президенти, одним із багатьох. І нині ніби лояльні до Петра Олексійовича Кернес, Труханов та інші, можуть втратити належну чуйність відносно громадянина Порошенка. Тим паче, що (за деякими даними) чинний голова ГПУ активно трансформує прокурорський ресурс. Він перетворює його з механізму президентського впливу на інструмент підвищення власної ваги. Такий актив може виявитися вагомим аргументом у майбутніх переговорах про подальшу політичну долю Луценка. Який, як і раніше, вірить у себе та не надто вірить у щасливу долю нинішнього патрона.

Про ступінь реального впливу голови держави на мерів можна почасти судити хоча б на прикладі київського міського голови. За нашою інформацією, Петро Олексійович нещодавно вимагав від Віталія Кличка публічно заявити про небажання брати участь у президентській гонці та готовність підтримати Порошенка. Але поки що не домігся свого. При тому, що йдеться про формального соратника гаранта, зазвичай чуйного до прохань вождя. Понад те: люди, близькі до градоначальника, стверджують, що Кличко насправді не планує висуватися в президенти, попри тиск частини свого оточення.

Підкуп. Так, у наших реаліях, штука вельми дієва.

Проте особи, визначені на роль касирів, уже сумніваються, чи варто давати стільки, скільки просять. Оскільки давати доведеться на ще не збитого, але вже пікіруючого льотчика. Крім того, окремі кандидати в президенти мають ще більші ресурси матеріального стимулювання населення. Москва, знаєте, не спить. Путін розкладає фаберже в різні кошики.

Ще одним аргументом (і досить вагомим), що утримує Порошенка від спокуси зіграти в дострокові президентські, є острах негативної реакції Заходу. Петро Олексійович сподівається, що у разі програшу, як мінімум Меркель і Туск, зможуть уберегти від неприємних наслідків, від зазіхань на його свободу та його бізнес. Не думаю, що він уже отримав такі гарантії. Але схильний вважати: у разі різких рухів про можливе заступництво західних лідерів нинішній президент України може забути. Дострокові президентські вибори саме й належать до розряду особливо небажаних викрутасів.

І, нарешті, останнє. Успіх операції за настільки складних стартових умов можливий за наявності досвідченого начштаба. Голова АП Райнін на цю роль не тягне цілком очевидно. Секретар Радбезу Турчинов, найбільш очевидний кандидат на таку посаду (наскільки відомо), у черговий раз відповів черговою відмовою.

Почасти через глухий кут, куди, схоже, остаточно зайшли переговори між Порошенком і "Народним фронтом". НФ усе ще не розуміє, як йому злетіти на парламентських, але що виразнішим є падіння соратника по владній коаліції, то менше хочеться думати про спільні політичні літання. Крім того, і Яценюк, і Аваков Петру Олексійовичу відверто не довіряють. А він - їм. "Митна історія", імовірно, стала точкою неповернення.

Олії у вогонь, треба думати, могла підлити історія з погромом у харківській міськраді. 20 червня група надмірно активних громадян (за твердженнями місцевих журналістів, які мають стосунок до Нацкорпусу), користуючись надмірною пасивністю правоохоронців, улаштувала невеликий бедлам. За нашими відомостями, міністр внутрішніх справ, який не відчуває сильної любові до харківського мера, все-таки неабияк здивувався, що його ресурс (службовий і громадський) хтось використовував без його відома. Експрес-розслідування вивело Авакова на потенційного замовника інциденту: зібрані ним відомості нібито вказували на голову АП Райніна (який продовжує контролювати Харківську ОДА й після переїзду до Києва). Якщо це й так, то, найшвидше, безлад був особистою ініціативою Ігоря Львовича, який час від часу нагадує про себе Геннадію Адольфовичу. Але Аваков міг розцінити це як недружній акт адміністрації президента стосовно себе.

Хай там як, останнє засідання "стратегічної дев'ятки" Аваков (як нам розповіли) покинув достроково, пославшись на важливі справи. На роздратоване запитання президента, які справи можуть бути важливішими за спілкування з головою держави, міністр із притиском повторив "важливі" й відбув. До речі, ще раніше з цієї самої наради ретирувався й прем'єр, також пославшись на зайнятість.

Вожді НФ дедалі чіткіше дають зрозуміти президенту, що говорити про спільні передвиборні плани навряд чи варто. Турчинов, головний ідеолог союзу Порошенка та "фронтовиків", формально залишаючись "при" главі державі, почав дрейфувати назад до Арсена та Арсенія. Тим паче, що вожді НФ, підозрюючи його в надто активному заграванні з Петром Олексійовичем, почали трохи обмежувати його доступ до внутрішньої інформації та його вплив на прийняття внутріпартійних рішень.

Словом, шанси Порошенка завербувати Турчинова неабияк зменшилися. І бажання грати в дострокові президентські вибори - теж.

Тим більш дивно, що віднедавна голова держави (як передають близькі до нього люди) знову виявив цікавість до позачергової кампанії. Цього разу - парламентської. Ідея не нова, цим сценарієм давно жахали НФ і Гройсмана. Ініціаторами, наскільки можна судити, виступив не Гринів (він саме, кажуть, виступив проти), а Ігор Кононенко та Сергій Березенко, для яких потрапляння в парламент - завдання не менш, а можливо, і більш важливе, ніж успіх боса в президентській кампанії.

Порошенко нібито позначив готовність зіграти в дострокові вибори до Ради. Але в те, що він ризикне це зробити, повірити складно. Тому що завдання видається ще більш непосильним.

Для початку нагадаємо про труднощі, описані вище, з піаром - сумно, з адмінресурсом - ненадійно, з начштаба кампанії - туманно. Та й Захід, що до дострокових президентських, що до дострокових парламентських поставиться без належного розуміння.

Та є й проблеми іншого порядку. Потрібні приводи - медійний і формальний. Медійним може служити зрив голосування Ради за новий склад ЦВК або (що ефектніше) можлива відмова від ліквідації депутатської недоторканності. Формальним - розвал коаліції та неможливість сформувати нову впродовж місяця або зрив пленарних засідань протягом 30 днів.

Де-юре коаліції немає давно, але де-факто вона успішно штампує закони й оголосити про її відсутність заднім числом буде важко. Це, по-перше. По-друге, про розвал коаліції має заявити спікер. Це його обов'язок, але що буде, якщо він ним знехтує? Та нічого, наша історія вже знала такі випадки. А те, що Андрій Парубій, висуванець НФ і партнер Гройсмана, нічого не буде квапитися оголошувати, - очевидно. По-третє, навіть якщо БПП вийде з коаліції, у Ради є місяць на формування нової. Місяць від заяви Парубія, яка невідомо коли буде.

По-четверте, переважна більшість і політичних сил, і окремих депутатів, у дострокових виборах не зацікавлена. А тому вони здатні зробити все, щоб засідання не зривалися. Робота ВР після демаршу БПП у четвер це підтверджує. А якщо дуже треба - то й нову коаліцію склеять, хоча багатьом у переддень нової кампанії оформляти офіційні союзи з явними ідеологічними супротивниками не дуже з руки. По-п'яте, потерпіти залишилося недовго - за тиждень ВР має піти на канікули.

А президента підтискають терміни. Бо, за Конституцією, повноваження Ради не можуть бути припинені в останні шість місяців повноважень чинного президента. Тобто після 6 грудня 2018-го. А від президентського указу про розпуск до виборів має минути два місяці. А від моменту формального розвалу коаліції до президентського указу у ВР є місяць на пошук нової конфігурації коаліції. А старт нової сесії - у вересні. Тобто, по суті, - або тепер, або ніколи.

Крім того, рішення президента про розпуск можна спробувати оскаржити - як це зробив БЮТ 2008 року. Указ Ющенка про дострокове припинення повноважень Ради був юридично сумнівним документом, рішення Київського окружного адмінсуду - теж. Але спрацювало. А ще ефективніше спрацював інший засіб. Кабмін Тимошенко просто не виділив коштів на позачергову кампанію, і зухвала витівка Віктора Андрійовича накрилася величезним мідним тазом.

Для виділення коштів на проведення дострокових виборів потрібні відповідні рішення парламенту й уряду. Щось мені підказує, що домогтися цих рішень буде непросто.

А ще можна спробувати опротестувати законність дострокових виборів, посилаючись на нелегітимність ЦВК…

Одне слово, Петрові Олексійовичу буде про що подумати найближчими днями. На думки про ввірену йому країну часу, схоже, не залишиться.