ЛІС ЗА ТРЬОМА СОСНАМИ

Цілком упевнених у перемозі вже немає. Як і раніше, більшість членів «Нашої України» продовжує іронізувати з приводу кандидатів від влади, аналізувати підступність Юлії Тимошенко і засуджувати інтриги Леоніда Кучми. Але при цьому думка «Віктор Ющенко однак буде президентом» уже нікому з них не здається незаперечною. Проблеми блоку, який ще рік тому вважався фаворитом виборів 2004 і 2006 років, стали помітними навіть для сторонніх. 2002 року «Наша Україна» програла боротьбу за статус флагмана української політики. Нині вона втрачає можливості бути її активним членом. На запитання, із чим Ющенко піде до виборців 2004-го, ясної відповіді в його соратників немає. Хоча багато хто усвідомлює, що розповідь про те, яким ефективним прем’єром він був чотири роки тому, звучатиме не вельми переконливо.

Перетворення блоку, що одержав найбільше голосів на торішніх виборах до Верховної Ради, з лебедя на гидке каченя зайняло менше року. Перші півроку після створення фракції в парламенті «Наша Україна» легко, публічно й цілеспрямовано грала у свою гру, просуваючи три великих проекти, в яких вона могла бути лідером: ухвалення програми політичних і економічних дій, створення навколо цієї програми в Раді близької за чисельністю до конституційної більшості і укладання угоди про солідарну відповідальність із Президентом та Кабінетом міністрів.

Усі три ідеї були значною мірою утопічні, оскільки не враховували прагнення недовірливого Леоніда Кучми зміцнити розхитаний трон. Його об’єднання з Віктором Медведчуком, якому в ініціативах «Нашої України» взагалі не було місця, у кінцевому підсумку й звело їх нанівець. Проте ці ініціативи були оптимальними для блоку в тих умовах. Вони відбивали настрої виборців «Нашої України», котрі чекали від неї не так барикадної конфронтації з владою за типом Тимошенко, як вдалих дій щодо поліпшення ефективності цієї влади. Вони також відповідали настроям усередині блоку, більшість членів якого були проти кулуарної торгівлі з владою, справедливо вбачаючи свою силу передусім у публічній політиці. «Наша Україна» не тільки продукувала сучасні, абсолютно європейські ідеї, а й демонструвала готовність грати за більш прогресивними правилами. Цим вона заробляла очки.

Тепер, у червні 2003 року, блок Віктора Ющенка мало чим схожий на себе річної давності. Минулого тижня лідери чотирьох депутатських груп фракції «Наша Україна» («Солідарності», партії «Реформи і порядок», Народного руху та «Разом») зібралися, щоб обговорити кричущу проблему голосування. За рік спочатку принципова позиція «Нашої України» при ухваленні рішень Радою деградувала до найгірших парламентських зразків. Стовідсоткових результатів голосування, коли всі депутати натискають однакові кнопки, взагалі немає. Частково це пов’язано з тим, що стосовно більшої частини законопроектів фракція дозволяє вільне голосування. Проте спроби подати це як вияв демократизму не витримують жодної критики: частка таких рішень непристойно велика, і передусім свідчить не про плюралізм, а про неспроможність дійти згоди. Яскравим прикладом цього стала поведінка депутатів «Нашої України» під час схвалення Радою програми Кабміну. Початкового наміру голосувати солідарно не реалізовано тому, що фракція не змогла домовитися, як саме слід голосувати: «за» чи «проти». У результаті вкрай принципове рішення Ради, яке забезпечило недоторканність урядові Віктора Януковича, підтримала половина «Нашої України», тоді як друга половина його засуджувала.

Ще гірше для блоку те, що він втратив можливість забезпечувати виконання ухвалених фракцією рішень. Торік у травні «Наша Україна» виключила сімох поважних депутатів за підтримку при обранні спікером ВР Володимира Литвина. Хоча це суперечило парламентській практиці й матеріальним інтересам блоку, більшість його членів тоді погодилися з цим рішенням як із болючою, але необхідною хірургічною операцією. У травні нинішнього року 14 — тобто вдвічі більше — депутатів «Нашої України», всупереч рішенню фракції, проголосували за знаковий урядовий законопроект про збільшення бюджету-2003 за рахунок підвищення податків. Порушення дисципліни навіть не стало предметом обговорення. Такий стан справ призвів до того, що представники інших сил віддають перевагу веденню переговорів не з фракцією «Наша Україна» та її лідером, а з окремими її групами. Це простіше, ефективніше й дешевше. Така практика посилює розбіжності всередині фракції, породжуючи атмосферу недовіри. У самих групах дисципліна теж кульгає. Цієї весни блок був змушений запровадити правило збереження карток депутатів спеціальними секретарями груп, але його дотримуються не суворо. Згадана зустріч лідерів груп проблеми не розв’язала: сторони лише обговорили сумнівну пропозицію забути минуле й почати жити по-новому.

До того ж блок відчуває явну кризу ідей. На початку свого існування «Наша Україна» правомірно претендувала на політичну ініціативу, висуваючи розумні й актуальні пропозиції, на які не могли не реагувати ні влада, ні опозиція. Не випадково Президент і глава його адміністрації, заблокувавши проекти блоку щодо більшості, не зруйнували їх, а просто перебудували за своїми кресленнями і з надійного, за їхніми мірками, матеріалу. Нинішнього року все інакше. Блок не тільки не висуває ініціатив, спроможних привертати увагу, а й пасивно реагує на дії інших. Яскравим прикладом цього служить реакція на проекти змін Конституції. «Наша Україна», для якої невигідні як модель, запропонована Леонідом Кучмою, так і значна частина положень проекту Олександра Мороза, не змогла розробити альтернативного обом варіанту, хоча для цього було досить лише оновити торішні ідеї. Теза Ющенка «потрібно змінювати не Конституцію, а владу» містить логіку, але при всьому цьому є формою пасивного захисту від процесу, який уже розпочався.

Зовнішні проблеми відбивають велику внутрішню кризу, що розростається в блоці з осені минулого року. Однією з її причин було консервування структури у вигляді конфедерації самостійних партій. Вона була виправдана в період передвиборної кампанії, але стала гальмом після приходу в парламент, коли знадобилася більша консолідація учасників блоку. Партійний розподіл не дозволив по-справжньому об’єднати передусім інтелектуальні ресурси. Навпаки, він стимулював і стимулює внутрішню боротьбу між партіями за становище кожної в ієрархії «Нашої України».

Ця боротьба найчастіше дає деструктивні результати. Так, її жертвою стала ідея створення партії/двох партій на базі блоку — проект, який міг зробити корисною внутрішню конкуренцію і привести нових людей, тобто фактично дати імпульс для розвитку. Проте страх більшості авторитетних партійців втратити в результаті злиття силу чи статус унеможливив його реалізацію. Крім того, партії, схильні вбачати одна в одній суперників, стають непримиренними до чужої думки. Саме війна думок торпедувала останній великий проект «Нашої України», так званий «план Ющенка». Його смислом було написання виразної і привабливої програми дій лідера «Нашої України» у разі обрання президентом. План мав передбачити як принципи формування нової влади, так і цілі її роботи до 2014 року, тобто до кінця другого терміну на випадок переобрання Ющенка 2009 року. Останньою метою, якою збиралися ознаменувати виконання плану, був вступ України в Європейський Союз. Але документ, навколо якого мали будуватися передвиборна кампанія й відносини з можливими союзниками, загинув унаслідок суперечок, кому саме та що саме в ньому слід записати.

Міжпартійна боротьба породила гідру, яка роз’їдає «Нашу Україну», — боротьбу авторитетних членів блоку між собою за довіру Ющенка. Сам він почасти сприяв цьому, виявивши непомічену раніше схильність до фаворитизму. Його помічники втішають себе тим, що претенденти на посаду №2 недовговічні, навіть підрахували максимальну тривалість особливої приязні лідера — сім місяців. Але «парад фаворитів», у якому по черзі взяли участь Петро Порошенко, Роман Безсмертний, Давид Жванія, Юрій Костенко й нинішній улюбленець Борис Тарасюк, погано вплинув на особисті стосунки керівництва блоку, стимулюючи заздрість, недовіру й небажання співробітничати. Лідери «Нашої України» почали приховувати одне від одного ідеї, мотивуючи це справді великим просочуванням інформації, а також її некоректним використанням із боку партнерів. Так, члени групи «Разом» вважають плагіатом Українську народну партію, в яку перейменувався Український народний рух після того, як вони представили проект утворення такої партії на засіданні ради блоку.

Неефективність внутрішньої організації поглиблюється дуже спірною стратегією поведінки блоку, яку вибрали торік після провалу плану стати базовою фракцією для більшості Ради. Тоді в «Нашій Україні» відбулася дискусія між двома точками зору, відповідно до однієї з яких пропонувалося ввійти у владу на гірших умовах, а відповідно до другої — очолити опозиційну акцію «Повстань, Україно!». У результаті суперечки зупинилися на проміжній позиції: співпрацювати і з тими, і з іншими у справах, що відповідають інтересам блоку. Вибір виявився кепським: сором’язливо підтримуючи частину урядових ініціатив у парламенті, «Наша Україна» почала перетворюватися в доважок до більшості, не одержуючи, на відміну від неї, важелів впливу чи хоча б схвалення у ЗМІ. З іншого боку, обережно й половинчасто беручи участь у вуличних акціях, блок не заробив серйозної користі й від них, не привернувши симпатій протестного електорату блоку Тимошенко чи Комуністичної партії.

У «Нашої України» був вихід, який відповідав її можливостям. Після спроби показати, як повинна працювати влада, блок Ющенко цілком міг спробувати встановити нові стандарти діяльності опозиції. Мітинги й викривальні заяви є лише частиною арсеналу, використовуваного опозиційними партіями в розвинених країнах для демонстрування своїх переваг. «Наша Україна» мала шанси додати до них програму тіньового уряду, якість якого перевершила б роботу Віктора Януковича, кращі проекти податкової, пенсійної та соціальної реформ, які втілюватиме діючий Кабмін. Навіть свій проект політичної реформи з наголосом, приміром, на сильному й комплексному плані, як зробити реальністю місцеве самоврядування, привернув би до блоку увагу й забезпечив би йому нових друзів, одночасно висвітивши вади президентської ініціативи. Постійне генерування альтернативних владі проектів рішень засвідчувало б адекватність «Нашої України» сформованим умовам, її готовність і спроможність грати за кращими правилами. Незалежно від того, враховували б такі проекти Президент і Кабмін, їх помічало б населення, яке обиратиме владу наступного року.

«Наша Україна» пішла іншим шляхом, зробивши ставку на організаційну підготовку до майбутніх виборів, і першою створила виборчий штаб. Перехід Безсмертного на посаду глави цієї структури остаточно оголив поточну роботу блоку, яка і з ним на чолі видавалася досить слабкою. Фактично блок вирішив жити 2004 роком, вважаючи, що 2003-й можна просто перечекати. Але така стратегія може стати самогубною. Штаб, чисельність якого тільки в Києві вже перевищила 100 чоловік, активно формує мережу організаторів у регіонах, котрі вестимуть майбутню кампанію. Незрозумілим залишається тільки питання, що саме вони рекламуватимуть.

Рейтинг Ющенка залишається майже таким високим, як три роки тому, але його величина не гарантує навіть потрапляння в другий тур. Виборці торік ясно дали зрозуміти, що, попри перекручене висвітлення політики й політиків у ЗМІ, вони спроможні розуміти, хто і як працює, а хто проводить виборчі кампанії. З допомогою яких аргументів «Наша Україна» переконуватиме половину населення України, яка не вірить жодному політикові, але рішення якої визначить результат виборів, що голоси треба віддати саме Ющенку? Через рік роботи парламенту найчисленіша його фракція мало що може пред’явити як свої досягнення. Депутати «Нашої України» розробили або брали участь у розробці 341 проекту закону. Але до важливих, які до того ж було ухвалено, можна зарахувати одиниці. З трьох законів, ухвалення яких «Наша Україна» вважає своєю головною заслугою: «Про податок на доходи фізичних осіб», «Про землевпорядження» та «Про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності», — жоден не є стовідсотковим дитям блоку, оскільки в їх розробці й затвердженні брали не менш активну участь уряд та фракції більшості.

Чи зможе «Наша Україна» перестати втрачати політичний капітал і почати його заробляти? У березні Ющенко схвалив нову структуру блоку, яка, правда, формується досі. Її метою є руйнування партійної структури «Нашої України». Політична рада, що складається з лідерів партій, втратила статус вищого органу управління. Тепер формальне керівництво здійснює координаційна рада, куди спільно з лідерами партій увійшло непартійне оточення Ющенка. При координаційній раді мають створити групу інтелектуалів зі статусом «мозкового центру», завдання якої — продукування ідей. Крім того, у блоці створено підрозділи, які вестимуть окремі напрями діяльності. Такими є штаб, служба лідера на чолі з Олегом Рибачуком, департамент із взаємодії з органами влади, який очолив Юрій Костенко, і департамент по роботі з громадськими організаціями, главою якого призначено Юрія Єханурова. Петро Порошенко став політичним координатором блоку, відповідальним за переговори з іншими політичними силами.

За планом Ющенка, нова модель покликана дозволити йому залучити нових союзників, аби восени створити нову коаліцію, яка висуне його кандидатом у Президенти. Крім того, побудова не за партійним, а за функціональним принципом має забезпечити поточну активізацію блоку, зокрема фракції, тобто знову почати приносити очки.

Але зробити це вже набагато складніше, ніж було можливо торік. Розстановка сил, у якій перебуває блок, видається дуже несприятливою для того, щоб показати себе. Розширення більшості протягом останніх тижнів до 241 депутата зробило об’єднання дев’яти фракцій самодостатнім інструментом для затвердження Радою президентських і урядових ініціатив. Інакше кажучи, «Наша Україна» перестала бути потрібною владі, тож її шанси на участь в ухваленні рішень, які демонструватимуть виборцям її ефективність, наближаються до нуля. Якщо Кучма заручиться підтримкою комуністів щодо свого проекту політичної реформи, він втратить інтерес до блоку Ющенка навіть у цьому питанні. Фактично «Наша Україна» потрапила в становище КПУ у 2000—2001 роках, коли комуністи, маючи найбільшу фракцію в парламенті, вимушено знемагали від неробства, втрачаючи електорат. Результатом чого стало друге місце на виборах до Ради-2002.