Лікарю, зцілися сам! Війна за фармринок залишила країну без ліків

Війна за переділ фармацевтичного ринку паралізувала державні закупівлі ліків в Україні. Минуло шість місяців 2011 року, а МОЗ України не придбало жодної упаковки лікарських препаратів. Жодної! Гідне книги рекордів бюрократії - всі 240 тендерів МОЗ щодо закупівлі ліків цього року закінчилися безрезультатно. 2010 року на закупівлю ліків держава витратила 3,5 млрд. грн., не менша сума чекає свого освоєння і цього року. Гроші в бюджеті є, але вони залишаються на рахунках скарбниці. А поки ті, хто приготувався на цьому заробити, ведуть безкомпромісну війну у владних кабінетах, мільйони українців, яким держава гарантує безплатне надання життєво важливих ліків, не отримують допомоги. Влада не тільки не робить нічого для розв’язання цієї проблеми, а й старається її замовчати. Покірно терплять і громадяни, права яких порушено. Що ж, ми - заручники чиновників. Наші особисті трагедії, наше здоров’я і життя давно підраховані в таблицях операційного прибутку. Нас усіх вилікують, якщо в цьому буде профіт.

До DT.UA звернувся голова правління Всеукраїнського товариства гемофілії Олександр Шмило. Він розповів, що 2600 осіб, які страждають на гемофілію в Україні, вже тривалий час не отримують ніякої допомоги від держави, і коли можна буде сподіватися на отримання ліків, жоден чиновник сказати не може. За словами О.Шмила, «у більшості цивілізованих країн гемофілія вже давно є не медичною, а соціальною проблемою. Забезпечені сучасними профілактичними препаратами гемофілітики є повноцінними і здоровими людьми, корисними членами суспільства, а в Ізраїлі їх навіть залучають до військової служби. На жаль, ці ліки коштують дорого: для профілактики гемофілії потрібно до 50 тис. грн. на місяць на одного пацієнта. Таких грошей у більшості хворих і в держави немає, тому в Україні гемофілія - це, на жаль, гарантована інвалідність. Ми ніколи не сподівалися, що держава в пов­ному обсязі забезпечить нас ліками. Хоча в Європі гемофілітиків забезпечують ліками, щоб не витрачатися на фінансування служб соціальної підтримки. У бюджеті передбачено 68 млн. грн. на закупівлю ліків для профілактики гемофілії, що забезпечує 17% від реальних витрат на лікування. Ми розуміємо, що 100% нам ніхто зараз не дасть. Хочу зазначити, що в Україні - найнижчий обсяг коштів на одного пацієнта, що виділяється для профілактики гемофілії навіть серед країн СНД. Гірше, ніж у нас, ситуація тільки в Молдові. Ми і наші сім’ї змушені працювати для оплати лікування, але без допомоги держави для багатьох з нас ситуація стає взагалі критичною. Один з членів нашого товариства, мати-одиначка, зараз виїхала до Ізраїлю і працює в дуже тяжких умовах, не маючи громадянства, тому, що там держава допомагає гемофілітикам у пов­ному обсязі, а в Україні її син був би приречений. Цього року проблема стала значно гострішою, ніж 2010-го, і навіть гострішою, ніж найбільш кризового 2009 року. Жодних ліків ми не отримуємо взагалі! Що робити, кому скаржитися, якщо ніхто в державі нічого не може зробити? Ми багато разів зверталися в МОЗ, до адміністрації президента: з нами розмовляють ввічливо, але результат нульовий».

Про відсутність державного фінансування ліків у центрі лікування СНІДу заявила і Всеукраїнська мережа людей, котрі живуть з ВІЛ. Щоб урятувати життя дітям, організація залучила спонсорів. Але чи може благодійність замінити собою державну систему охорони здоров’я?

За відсутності державної допомоги страждають онкологічні хворі, діабетики, хворі на розсія­ний склероз і багато інших.

Ми розглянули ситуацію з держзакупівлями ліків у 2011 році. З початку року до середини травня МОЗ не проводило жодної централізованої закупівлі взагалі.

Згідно з «Вісником державних закупівель», який проаналізувало DT.UA, за період з 12 травня (коли в Україні розпочалися тендери з цьогорічних держзакупівель) по 14 липня було оголошено 240 тендерів на закупівлю ліків, з них скасовано 121, перенесено на невизначений термін - більш як 50, акцептовано й укладено договорів з постачальниками - 25. Проте як показало неофіційне спілкування нашого тижневика з небагатьма переможцями тендерів, фактичної оплати і поставок не відбулося.

Минулого тижня відбулося засідання парламентського комітету з питань охорони здоров’я, присвячене ситуації у фармацевтичній галузі України. Голова комітету Тетяна Бахтєєва приділила велику увагу «наведенню порядку на фармацевтичному ринку» і багатьом іншим справді важливим структурним питанням. Майбутнє. Реформи. А от питання лікарського забезпечення своїх виборців зараз і сьогодні абсолютно не стурбувало слуг народу, хоча практично кожен член комітету з охорони здоров’я безпосередньо пов’язаний з фармбізнесом і держзакупівлями.

DT.UA направило запит в МОЗ про те, як виконуються державні програми закупівлі ліків. У відповідь ми отримали безглузду бюрократичну відписку про обсяг бюджетних коштів, виділених у держбюджеті для держзакупівель цього року на низку цільових програм. Що ж, розберемося самі.

Новому міністру охорони здоров’я Олександрові Аніщенку проблема, поза сумнівом, чудово відома, проте її розв’язання, судячи з результатів роботи підпорядкованого відомства, міністра не турбує.

Загальний обсяг централізованих державних закупівель ліків і вакцин становить близько 1,5 млрд. грн. З урахуванням регіональних закупівель ця сума підтягується до 3,5 млрд. грн. Щоб освоїти ці кошти і щоб ліки дійшли до споживача, потрібен час. Зараз на дворі липень. Тендерів не проведено. Якщо раптом хтось, хто ухвалює рішення, прочитає цю статтю і вирішить провести тендери, вони будуть реалізовані в серпні. Ліки - ті, які треба було купити півроку назад, надійдуть за призначенням реально у вересні, а то й у жовтні. І це в тому разі, якщо рішення буде ухвалено швидко і реалізовано без зволікань.

Чому ж стала можливою ця критична ситуація і де її коріння?

Офіційні причини цілком благопристойні. Держзакупівлі ліків, як і будь-які види держзакупівель в Україні, упродовж років проводилися з великими відкотами й у відверто корупційних формах. Зрозуміло, прихід нової влади, як це вже не вперше відбувається, призвів до низки корупційних скандалів і викриттів. І, як показує нинішня криза в держзакупівлях, за цим стоять не державні інтереси, а комерційна боротьба за переділ сфер впливу.

Згідно з неофіційними ко­мен­тарями учасників ринку, ситуація з контролем держзакупівель має такий вигляд. Усі фінансові потоки в цій сфері цент­ра­лізуються в повному обсязі - як і в інших галузях економіки. На­яв­ні механізми конкуренції повністю ліквідуються. Всі держзакупівлі планується здійснювати під єдиним контролем, а кош­ти надходитимуть в одну кишеню.

Неприродний добір, видалення зі сфери держзакупівель реш­ти компаній, окрім «авторитетних», здійснюється, за неофіційними, звісно, даними, помічником міністра охорони здоров’я Андрієм Ігнатовим. Ігнатов був помічником і попереднього мініст­ра, Іллі Ємця, який намагався віддати контроль за держзакупівлями в руки своєму діловому партнерові Борису Литовсь­кому. Кожен міністр вважає держзакупівлі ліків практично своїм приватним бізнесом, і чудовий кардіолог Ємець, замість реформи тих сфер роботи міністерства, на яких він добре розуміється, на жаль, не кинувся наводити в цій сфері чесний лад. Ігнатов і Литовський мали різні погляди на те, хто і як повинен проводити держзакупівлі. Ємець довго не проводив тендерів на закупівлю ліків, оскільки не міг домогтися підтримки з боку пре­м’єр-міністра Миколи Азарова. Так сталося, що Микола Янович проявив велику обізнаність у сфері держзакупівель. Так збіг­лося, що Ємця послали у відставку. А ось пан Ігнатов залишився. І тепер, як кажуть фармацевтичні боси, щоб отримати добро на участь у тендерах, треба спочатку засвідчити свою повагу Анд­ріє­ві Петровичу, що, як це бонтонно говорити в нашому вищому світі, отримав гордий неофіційний титул «смотрящого».

Але Ігнатов, звісно, діє не самостійно.

І не суть важливо, з ким він ділиться... знаннями, - з босами чи їхніми синами. Важливо розуміти інше: завдання централізації держзакупівель полягає не в примітивному лобіюванні інтересів якоїсь компанії, а в управлінні всім фінансовим потоком, для якого на певних умовах визначаються допущені оператори. Наразі такими операторами називають дві «авторитетні» компанії - «Людмила-фарм» і «Альба Україна».

Чому ж виникла лікарська криза? Адже влада вже використовувала точно таку саму схему, щоб суто адміністративними важелями змінити структуру ринку експорту зерна, імпорту товарів широкого споживання: призначалися уповноважені фірми, які працюють на певному сегменті ринку, створювалися преференції адміністративними важелями, а решту конкурентів змусили взагалі згорнути свою операційну діяльність. І всі ці зміни було проведено практично миттєво, - упродовж двох-трьох місяців потрібні галузі було переділено. Чому ж зволікають?

Проблема в тому, що фармацевтичний ринок значно складніший за структурою, значно більш регламентований і значно менш схильний до адміністративного впливу. Це визначають такі чинники:

По-перше, ринок залежить від поставок імпортних ліків та активних речовин, а отже - від довгострокових контрактів із великими закордонними компанія­ми. Закордонні виробники, по­в’язані з дистриб’юторами, не зацікавлені у швидкій зміні операторів, цілком можуть почекати сприятливішої кон’юнктури. Во­ни остерігаються репутаційних ризиків і поки що довіряють тим, хто вже допоміг їм завоювати український ринок.

По-друге, поставки ліків по­в’язані з великою кількістю технологічних чинників та регламен­тів. Логістика поставки і попередніх замовлень досить складна, щоб цю схему можна було прос­то скопіювати іншому дистриб’ютору.

По-третє, фірми, котрі працюють із держзакупівлями, мають достатню фінансову стійкість за рахунок диверсифікації ризиків і роботи на комерційному лікарському ринку, який цент­ралізувати ще складніше. За рахунок незалежних фінансових ресурсів постачальники можуть собі дозволити тривалу конкурентну боротьбу.

По-четверте, постачальники ліків - не революціонери, і вони, звісно, вже давно домовилися б про те, на яких умовах працювати і куди й скільки відкотити. Але якщо раніше суму можливого відкоту називали бізнесмени, то тепер чиновники визначають, скільки зможуть заробити допущені до держзакупівель фірми. Рентабельність такої схеми для бізнесу поки що невигідна. Тому бігти здаватися фармацевтичні компанії поки що не квапляться.

По-п’яте, переділ ринку держзакупівель є провісником грядущого переділу всього фармацевтичного ринку. Влада готує повну централізацію імпорту ліків, чинить тиск на фармвиробників задля отримання контролю над бізнесом або пайової участі. Закордонні і вітчизняні фармвиробники розуміють, що після того, як хтось один монополізує контроль за постачальниками та дистрибуцією, хтось один потім зможе й регулювати доступ на ринок. І визначатиме, у кого є право на ньому працювати й на яких умовах. Для фармгалузі йти на поступки владі - означає наближати власну ліквідацію і втрачати саму можливість самостійної роботи. Хороший приклад - ситуація зі скасуванням Національного календаря щеплень. На українсь­кий ринок активно заходять росіяни, - і в результаті зачистки ринку найбільшу вигоду можуть отримати зовсім не українські компанії, а, наприклад, російсь­кий «Фармстандарт», який активно розвиває своїй бізнес в Україні. Засновники «Фарм­стандарту», за деякими даними, близько пов’язані з сім’єю прем’єр-міністра Володимира Путіна.

Аби прибрати з ринку «не­договороспроможні» компанії, мало просто сказати, хто має право працювати, а хто ні. Треба домогтися, щоб заплановані контракти із західними фармацевтичними корпораціями, укладені з «недоговороспроможними» компаніями, які освоїли ринок держзакупівель, були розірвані й переукладені з іншими фірмами, котрі можуть отримати держзамовлення. Робити це з допомогою арештів або з використанням «масок-шоу» - не можна, дуже великий резонанс вийде. Тому необхідно створити ситуацію, коли нелояльні постачальники добровільно відмовляться від контрактів, і закордонні виробники муситимуть домовлятися з іншими компаніями. Або самі виробники опиняться перед необхідністю зміни посередників.

У результаті тендери на закупівлю ліків не проводяться, і патова ситуація поки що не має виходу. Якщо організатори схеми допустять проведення тендерів, то нинішні постачальники виконають свої зобов’язання перед закордонними партнерами, і структура держзакупівель не зміниться.

Не можна сказати, що раніше держзакупівлі здійснювалися прозоро і попередня система була вигідна для держави та хворих громадян. Просто якщо раніше на ліках заробляли, то тепер їх відсутністю вбивають. Безумовно, радикальні зміни в організації держзакупівель необхідні. І тому не можна сказати, що дії влади у принципі позбавлені логіки. Однак, намагаючись централізувати й оптимізувати держзакупівлі, вона пішла шляхом, який не дав швидких результатів, а, навпаки, - буде джерелом значно масштабнішої корупції, ніж та, що була раніше. Ідея поставок усіх ліків через одну-дві компанії видається наразі утопічною. Скільки коштуватимуть послуги монополіста?

Керівництво МОЗ і керів­ницт­во країни несуть пряму відповідальність за безпрецедентну кризу з держзакупівлями, і час уже б чесно визнати, що очікуваного ефекту в поставлені терміни досягти не вдалося. Доки влада не контролює внутрішнього ринку, контролювати держзакупівлі не вдасться. А домогтися такого контролю можна лише дуже дорогою для країни ціною, яка надто висока, щоб можна було продовжувати цей експеримент і знущання з живих людей - не зі здорових постачальників, а з хворих одержувачів державних ліків. Владі не зрозуміло, про що я? Ну тоді скажу інакше: цікаво, як позначиться зупинка всіх програм постачання населення ліками на поточному рейтингу Партії регіонів? Хтось замислювався, чи такі питання вже нікого не хвилюють?

Та й чого б турбуватися чиновникам і депутатам? Адже їхнє здоров’я і здоров’я їхніх близьких найчастіше не залежать від державної допомоги. Вони лікуються в тих країнах, у яких держава відповідає за життя громадян, а політичні партії - за довіру своїх виборців. Там, де, у разі необгрунтованої затримки з постачанням ліків тяжко хворим людям протягом семи місяців, усі вони не тільки втратили б роботу, а й відповідали б згідно із законом. Там, де системою охорони здоров’я керують значно компетентніші люди.