Крим. Про комерційні прибутки і моральні збитки

Ситуація з неприпиненням поставок українських товарів до анексованого Криму давно вийшла за рамки пристойності.

І ось що характерно: на цю скандальну тему вже висловилися, мабуть, усі, хто міг, - окрім президента, прем'єр-міністра України та інших високопосадовців. Керівництво країни вже більше року воліє цієї теми не помічати. Незважаючи на думки кримських громадян України - і тих, хто змушений залишатися на окупованій території, і тих, хто виїхав на материкову частину країни, і лідерів кримськотатарського народу, і експертної спільноти. Незважаючи на санкції, запроваджені у зв'язку з анексією Криму всім цивілізованим світом.

Чому Україна вимагає від цього ж таки цивілізованого світу збереження та посилення санкцій щодо Криму, а сама таких санкцій не впроваджує? Жодних чітких пояснень цьому немає, крім одного - бізнес ...

Ганебний, цинічний і зрадницький закон про "вільну економічну зону" в окупованому Криму продовжує діяти. Сотні великовантажних автомобілів з українськими товарами на десятки мільйонів доларів щодня в'їжджають на територію Криму, значно полегшуючи країні-окупанту ту ж таки транспортну логістику, що є головним козирем у боротьбі за повернення півострова.

Схоже, моралізаторство в цій ситуації вже зайве. Тому вихід один - сформулювати найважливіші принципи української державної політики щодо Криму і наполегливо вимагати від органів влади їх виконання.

Закон про "вільну економічну зону" в окупованому Криму має бути негайно скасований. Це, крім іншого, скасує й абсолютно неприпустиму ситуацію з оголошенням "нерезидентами" українських громадян із кримською реєстрацією.

Суб'єкти підприємницької діяльності з материкової України (переважно торгові мережі), які зареєстрували на окупованій території Криму свої підприємства відповідно до російського законодавства і платять податки в бюджет окупанта, мають бути оголошені колабораціоністами, пособниками агресора й опинитися під загрозою економічних санкцій. Товарні поставки до окупованого Криму з території материкової України мають бути заборонені.

Так, ми не можемо не розуміти, що наші співвітчизники, які залишилися в окупації, потребують українських товарів. Отож треба розгорнути відповідну інфраструктуру на неокупованій території - у районах Херсонської області по сусідству з Кримом. І громадяни, які живуть у Криму, зокрема й підприємці, мусять мати можливість придбати необхідні товари там. І при цьому не йти кілька кілометрів пішки між двома КПП.

Окреме питання - реакція України у зв'язку з експропріацією окупантами та їхніми маріонетками об'єктів державної і приватної власності на території Криму. Минуло близько півтора року, але зведеного реєстру втраченої власності так і немає. Натомість із різних джерел, включно з Мін'юстом, регулярно з'являються зовсім смішні цифри збитків - близько 1 трлн грн, - що в десятки разів менші від реальних.

Абсолютно неприпустима також замовчувана ситуація з видобутком газу на морському шельфі, що його досі веде й нарощує експропрійований "Чорноморнафтогаз". Причому найперспективніше родовище - Одеське - розміщене ближче до узбережжя Одеської області, ніж до Криму. Два млрд. куб. м газу, які належать українському народу, на рік ... І таких прикладів - безліч. Унікальні музеї та палаци, заповідники й порти, суднобудівні заводи і санаторії. Скільки-скільки там ми винні Росії за газ чи за щось ще? Насправді після анексії Криму Україна вже нічого не винна РФ. На багато років наперед...

На адміністративному кордоні з окупованим Кримом не повинно бути ані митних, ані прикордонних постів, що з'явилися й узаконені у зв'язку з прийняттям закону про фейкову ВЕЗ. Уже сотні разів сказано: тамтешні прикордонні й митні структури означають визнання анексії де-факто. У нас війна? У нас окуповано частину території? Отже, там, на кордоні з окупованою територією, яка прискореними темпами перетворюється на велетенську військову базу для продовження агресії, повинні перебувати військові та Національна гвардія.

Паралельно Україна має чітко сформулювати комплекс заходів для сприяння нашим громадянам, які опинилися в окупації.

Сьогодні цього не просто майже немає, - складається враження, що держава, навпаки, свідомо чи з недомислу (що гірше - невідомо), робить усе, аби ізолювати кримчан.

Так, ми абсолютно правильно не визнаємо документів, виданих органами окупаційної влади. Але й тут державна політика має бути мудрою. Або хоча б узагалі бути: адже люди народжуються і вмирають, одружуються і розлучаються, намагаються продавати майно, щоб виїхати з окупованої території, закінчують навчальні заклади, виходять на пенсію тощо. Є десятки життєвих ситуацій, на які українське законодавство досі не просто не дає відповіді, а навпаки - створює глухі кути, ізолюючи наших громадян в окупації.

Як людині, котра продала житло або бізнес, аби виїхати з Криму, вивезти гроші, щоб їх не конфіскувала українська митниця? Як випускникові кримської школи, котрий отримав російський атестат, вступити до українського ВНЗ? Як сім'ї вивезти з Криму дитину, котра народилася після анексії, коли в неї - свідоцтво про народження російського зразка, що нами не визнається ...

Усі питання, пов'язані з анексією Криму, - непрості. Вони не мають аналогів і типових алгоритмів. Але це не означає, що ними не потрібно займатися й шукати розумних рішень.

Ключів до пошуку цих рішень два: системна та послідовна економічна війна з окупантом і режим найбільшого сприяння нашим громадянам, яких держава з різних причин не змогла захистити торік у лютому-березні.