Країна завжди нереалізованих надій: про економіку, реформи і взагалі

Поділитися
Економічна модель, створена нашим суспільством, — не парадокс, а дзеркальний і закономірний відбиток не декларованої, а фактичної суспільної моралі.

Про простоту складних матерій

Передбачу гнівні вигуки багатьох тих, хто вважає себе економістом, чи навіть заслуженим, коли скажу, що економічні принципи, на які вони спиралися все своє життя, - морально застарілі й навіть неправильні.

Але про все по черзі.

Багато економістів дивляться на економіку як на набір статистичних показників. Дехто з них вважає себе великим спеціалістом тільки тому, що має в голові широкий масив цифрової інформації і вміло, з проникливим виразом обличчя знавця таємниць Всесвіту, розповідає з екранів телевізорів про курси валют або вартість акцій якоїсь фірми на якійсь біржі, засмічуючи свідомість більшості українців різним інформаційним сміттям. При цьому відволікаючи їх від головного - від відповіді на запитання, чому вони здебільшого не в змозі жити краще.

Володіння інформацією створює ілюзію знання істини. Це головна проблема багатьох, у тому числі тих, хто вважає себе «заслуженим».

У парламенті, уряді, магазині чи в міському тролейбусі нечасто зустрінеш людину, котра не розбирається в економіці. Ніхто не розмірковує в тролейбусі або у Верховній Раді про проблеми фізики чи хімії, але кожен знає, як потрібно керувати економікою. Вільне чи мимовільне щоденне вбирання економічної інформації з різних джерел створює ілюзію знання економіки. І, що характерно: чим вищий рівень володіння інформацією, тим, як правило, вищий ступінь економічної ілюзії. Так починається економіка надутих щік і мильних бульок.

Економіка - це не індекси біржових котирувань, у що свято вірять ті, хто гордо зараховує себе до фінансистів. Усе набагато простіше і складніше: економіка - це спосіб задоволення суспільством своїх матеріальних потреб. Потреби формуються в людській свідомості і є наслідком людських цінностей. Потреба є у тому, що має цінність. Не можна прийти до потрібного розуміння економічних процесів без усвідомлення ціннісних підвалин суспільства, його моральних засад і правил. Біржові котирування та динаміка валютного курсу - це тільки піна на поверхні річки, яка характеризує каламутність води і наявність порогів та мілин, але не дає інформації ні про довжину річки, ні про її глибину. Щоб зрозуміти масштаб економічних процесів, глибину, швидкість та спрямованість їх руху, потрібно піднятися до джерел, опуститися на дно і пройти до гирла. Я розпочну з джерел, із того, що ми називаємо цінностями.

Цінності формуються довколишньою інформаційною хвилею, і насамперед суспільними нормами, принципами, традиціями, мораллю. Усі ці норми й правила в конкретний історичний момент вважалися істинами, підвалинами реальності -доти, доки в них вірили. Для людського суспільства, як я продемонструю далі, практично в усі історичні періоди істиною була чергова ілюзія, в яку людство щиро вірило. Відповідно, хибні істини формують хибні цінності, хибні цінності - хибні потреби, хибні потреби - хибний спосіб їх задоволення, тобто економіку. Отож чи можна знайти правду там, де все побудоване на брехні? Там може бути тільки версія правди.

Ілюзії завжди були нормою життя людського суспільства. Згадаймо історію. Спочатку Земля була плоска. І тих, хто наважувався стверджувати, що вона має форму кулі, чесне моральне суспільство вважало брехунами й закидало камінням. Коли Земля у свідомості більшості стала все-таки кулястою, Сонце навколо неї намотувало кола, а тих, хто стверджував протилежне, чесне й моральне суспільство називало брехунами, і порядні люди спалювали брехунів на багаттях. Пізніше чесні люди спалювали на багаттях брехунів, які стверджували, що Всесвіт складається з безлічі світів. Минув час, і чесні люди щиро повірили в перемогу комунізму та створення Раю на Землі в окремо взятій країні. Ті, хто сумнівався, вважалися брехунами, і їх засилали в табори. Таким чином, якщо ми поглянемо на історію людства укрупнено, то побачимо: істини як такої для нього не існувало ніколи, а за правду воно вважало ілюзію, в яку вірило певний відтинок часу свого існування. Характерно, що практично всіх тих одинаків, котрі виступали проти версії правди, що панувала в їхньому відтинку часу, чесне і моральне, «правильно» мисляче суспільство вважало людьми брехливими, аморальними й ненормальними. Але саме ці ненормальні люди й рухали людство вперед. Якби в середовищі «нормальних» людей, котрі чинять правильно, не з’являлися час від часу такі ненормальні, як Сократ, Платон, Галілей, Джор­дано Бруно, що йшли проти норм суспільного життя та волі більшості, то людство досі б лазило по гілляках і збивало банани. Звідси висновок: саме виклик одиниць правилам більшості забезпечував прогрес людства.

Якщо ціннісна система Су­спільства споживання, що оточує українця, є черговою ілюзією, віра в яку зробила цю ілюзію єдиною істиною для сучасної людини, - то які претензії можуть бути до економіки? Економіка - це завжди похідна від людського світогляду, системи цінностей. Чиста економіка тільки в мурашнику в мурах, які живуть інстинктами і не здатні до творчих розумових процесів творення ілюзій.

Економіка і релігія: діалектика парадоксу, або Чому християнське суспільство створило сатанинську економічну модель?

Як я доводив у своїх поперед­ніх статтях «Люди-тіні» і «Су­спільство споживання як національна трагедія України», в суспільстві подвійної моралі основ­ною культурною традицією стає лицемірство. Саме воно визначає форму правильної поведінки будь-якого члена цього суспільства.

Між фактичними моральними засадами, культурними традиціями, релігією й економікою існує дуже тісний прямий взаємозв’язок.

Економіка, акцентую ще раз, - це спосіб задоволення суспільством своїх матеріальних потреб. Оскільки наше українське суспільство, за переважною більшістю віруючих, - християнське, відповідно, воно мало б для задоволення своїх матеріальних потреб сформувати і християнську економічну модель. Тобто побудувати економіку, яка функціонує на християнських засадах добра, любові до ближнього свого, чесності та справедливості. Відповідно, у такій економіці мають бути справедливий розподіл доданої вартості між роботодавцем та працівником, чесна конкуренція, турботливе ставлення виробника до споживача - і навпаки: відсутність видів бізнесу, заснованих на культивації гріха й пороку (наркоторгівля, проституція та виробництво ковбаси з протухлих кісток зі щурячими хвостиками).

Однак замість християнської моделі ми маємо принципово протилежну економіку, котра функціонує на засадах жадібності, заздрості, підлості, несправедливості, нечесності, тобто на антихристиянських, сатанинських принципах зла. Основний фактичний антихристиянський прин­цип бізнесу: якщо не їси ти - отже, їдять тебе!

Виникає парадоксальне запитання: чому християнське суспільство створило сатанинську економічну модель? Спробуємо знайти відповідь.

Я беруся стверджувати, що в нашій країні багато віруючих у Христа, але немає християн. Згадаймо основні принципи його життя. Христос закликав не славити його, а йти за ним, своїм життям повторювати його шлях. Христос був практик, а не теоретик. І християни, які йшли за ним і поруч із ним, були практиками. Іуда теж був віруючим у Христа. Але він був християнином-теоретиком. Його практикою було життя члена того суспільства (що, як відомо, розкладалося), представником якого він був. Зрада за 30 срібників свого вчителя, жага наживи і торгашеський характер - ось практика віруючого в Христа Іуди.

Христос демонстрував силу духу і зневажав силу золота, матеріальне багатство. І він, і ті, хто йшов за ним, Петро або Матвій, інші апостоли, не носили дорогого одягу, розшитого золотом, як багато тих, хто сьогодні вважає себе їхніми послідовниками. Але за простотою одягу справжніх послідовників Христа приховувалася їхня внутрішня велич. Що приховується за дорогим одягом сьогоднішніх віруючих? Чи зневажають вони матеріальне багатство так само, як зневажав його Христос? Чи вони «зневажають» Його так, як Іуда? Чи багато в нашому християнському суспільстві людей, чиє життя, як життя Ісуса, є викликом злу, несправедливості, неправді, зраді, моральній деградації? Чи багато серед них тих, хто не боїться бачити зло? Хто не може миритися з ним, як не міг Ісус Христос? Можна вірити в Христа, але жити життям Іуди.

Що ж змінилося за дві тисячі років? Як і в дохристиянські часи, основними рушійними силами людства залишилися так звані сатанинські мотиви: жадібність, заздрість, лицемірство, марнославство, брехня, підлість, зрада, і, як у часи язичництва, - але тепер уже натовпи християн поклоняються золотому тельцю.

Якби сьогодні сталося друге пришестя й Ісус Христос почав проповідувати, тепер уже християнам, те, що він проповідував язичникам дві тисячі років тому, демонструвати свою зневагу до жадібних і накопиченого ними багатства, засуджувати тих, хто, як спритні мавпи, по головах одне одного лізе до вершин влади, чи засуджувати церковнослужителів, які виблискують золотими ланцюгами й перснями, роз’їжд­жають у «мерседесах» і освячують, наче храми, торговельні центри, - то його б роз­п’яли заново. Але тепер Ісуса Христа розп’яли б християни. Втім, вони, як і тоді, розплакалися б і сказали, що це їм на спасіння.
Сьогодні ми спостерігаємо історичний момент падіння Захід­ної цивілізації і світанок цивілізації Східної. Але цього, можливо, не сталося б, якби замість лицемірства у свідомості більшості західноєвропейців і слов’ян була справді віра.

Відповідно, економічна модель, створена нашим суспільством, - не парадокс, а дзеркальний і закономірний відбиток не декларованої, а фактичної суспільної моралі. Моралі тотального лицемірства.

Курс реформ.
Чи правильною дорогою йдете, товариші?

Два роки тому, на світанку нової влади, президент озвучив масштабну для сучасної України мету, про яку тепер не прийнято згадувати, - за десять років увійти до двадцятки найбільш економічно розвинених країн світу. Мало хто тоді вірив у досяжність цієї мети, а сьогодні і тих майже не лишилося. Хоча мета загалом цілком досяжна.
Ключова проблема нашої країни в аспекті визначення мети всі роки незалежності полягала в тому, що цілі проголошувалися грандіозні, а способи їх досягнення обиралися посередні. І ніхто навіть не замислювався, що для досягнення неординарних цілей потрібні неординарні методи! Принципово нова мета вимагає принципово нових, нетрадиційних підходів до її досягнення.

Що сьогодні заважає нам увій­ти до «великої двадцятки»? Структура національного виробництва! Фізично й морально застаріла, технологічно відстала, наденергоємна, низькорентабельна, яка не дає можливості забезпечити додатне торговельне сальдо в міжнародній торгівлі.

Що має бути ключовим зав­данням реформ? Якнайшвидше поміняти структуру національного виробництва з наявної на високотехнологічну, високорентабельну, експортоорієнтовану.

Що для цього треба зробити? Кардинально змінити напрямок внутрішньонаціональних інвестиційних потоків та істотно збільшити швидкість перебігу економічних процесів у країні.
Як це зробити? Пряме державне інвестування у створення точок зростання нової національної виробничої бази і форсоване формування умов для підприємницького буму з допомогою тотальної дебюрократизації та дерегламентації підприємницької діяльності, реального захисту вільної конкуренції, радикального спрощення податкової системи та запуску пенсійної реформи, що знімає податкове навантаження у вигляді непомірних нарахувань на заробітну плату в пенсійний та інші соціальні фонди.

Що зроблено? Проведено низку реформ, які принципово нічого не змінили в тому стані речей, який існував до їх проведення. Очевидно, що стратегічна мета - потрапити до «великої двадцятки» - перебуває у діалектичній суперечності зі стратегічними і тактичними інструментами її досягнення, що унеможливлює останнє. Тому про цю мету згадують дедалі менше і рідше.

Імовірно, така ситуація по­в’язана з методологічною інерційністю мислення тих, хто в різні роки новітньої історії нашої країни ставив грандіозні цілі і через нетривалий час успішно про них забував, зневірившись у тому, щоб знайти спосіб їх досягнення. Інерційність мислення пов’язана з трагічною і вкрай шкідливою ілюзією, котра зафіксована як першорядна істина у всіх підручниках з економіки, а саме, що головні економічні чинники - праця, земля і капітал. Усі вищезазначені ресурси - відновлювані. Але чомусь з поля зору більшості економістів повністю випав такий найважливіший невідновлюваний чинник, як час. Можна найняти нових співробітників, провести рекультивацію ґрунту, купити нове обладнання, але не можна повернути час! Тільки уявіть собі, що буде, якщо всі економічні процеси в країні прискоряться вдвічі? Це приведе до подвоєння ВВП, отже, відпаде необхідність у підвищенні пенсійного віку, запровадженні нових податків, державі не доведеться проводити приватизацію стратегічних підприємств для наповнення бюджету. Але чомусь про це ніхто з реформаторів навіть не замислюється.

Я переконаний, що Україна в дуже короткий строк могла б увійти не тільки до двадцятки, а й стати країною №1 у світі за доходами на душу населення. У цьому немає ніякої фантастики, і таке завдання цілком здійсненне. Усе залежить від швидкості економічних процесів. Уявіть собі, що економіка - це поїзд, на якому ви їдете. Його можна розігнати на різну швидкість. Можна проїхати 100 км за 20 годин зі швидкістю 5 км/год, а можна - за дві години зі швидкістю 50 км/ч. Ту саму відстань можна подолати за різний час. Так само таку ж кількість грошей можна заробити за різний час. Усе залежить від швидкості руху поїзда або від економічної швидкості - кількості грошей, які заробляються національною економікою за одиницю часу. При цьому дуже важливо, щоб ці гроші зароблялися на зовнішніх ринках! Треба чітко розуміти, що в умовах від’ємного торговельного сальдо, як у ситуації з нашою країною, збільшення ба­гатст­ва одних громадян можливе тільки за рахунок зниження рівня життя інших. Якщо прискорити економічні процеси при консервації нинішньої структури національної економіки з її від’ємним торговельним сальдо, то розшарування українського суспільства на тисячі багатих і мільйони бідних відбуватиметься ще швидше.

Зазначу, що сучасна економічна модель України далека від досконалості точно так само, як і економічні моделі країн Заходу. Моделей національних економічних систем нескінченно багато, і вдосконаленню кожної з прийнятих до реалізації немає меж. Економічна модель - це насамперед інструмент досягнення стратегічної, довгострокової економічної мети, яку суспільство ставить перед собою. Недосяж­ність мети увійти до «великої двадцятки» або, що вагоміше, стати економікою №1, зумовлена переважно людською свідомістю, інтелектом, але не природою. Якщо у певних головах немає знання, як цього досягти, то це не означає, що цього не можна досягти в принципі.

Я не бачу жодних об’єктивних причин, які не дають змоги істотно підвищити швидкість економічних процесів у країні і закласти точки зростання нової експортоорієнтованої виробничої бази. Назвіть мені хоча б одну об’єк­тивну, природну причину, через яку в Україні не можна запустити підприємницький бум? Ви їх не знайдете. Їх просто немає. Усі причини мають суб’єктивний характер.

Країна всі двадцять років незалежності ставить для себе цілі в одному напрямку, а для їх досягнення починає йти у зовсім інший бік. Логічно я це пояснити не можу. Містика.

Про шоу-бізнес, спорт та інтелектуальний прорив

Коли дивишся наше телебачення, виникає відчуття, що вся Україна збожеволіла й пустилася в нескінченний хоровод, футбол і мордобій. Пісні із зірками, героїчні битви гумовими подушками, танці із зірками, танці без зірок, але гуртом, битви екстрасенсів і суцільні таланти, якими, як і чорноземами, така багата українська земля. І все це в коктейлі з футбо­лом, боксом і, у перспективі, хокеєм і баскетболом. Пропаганди шоу-бізнесу і спорту - безліч, пропаганди інтелекту - нуль! Країна яскравих зірок, великих спортсменів і тьмяних мізків.

До чого призводить така інформаційна хвиля? До девальвації інтелекту у свідомості всього суспільства! Навіщо напружувати мізки, коли можна на одному з «талановитих» шоу лобом розбити цеглину й отримати за це приз? Прибутково, весело й задерикувато. Навіщо школяру думати про якісь складні матерії у фізиці, знаючи, що як фізик він отримуватиме не більше, ніж двірник? Інша річ спрямувати всю енергію на заняття футболом або боксом. Мільйонні гонорари! А до чого пропагувати інтелект? Вивчаться діти на хіміків, фізиків і біологів, і що далі? А робота ж лише двірниками і продавцями. Можна, звичайно, піти працювати вчителями в школу, але все одно на зарплату двірника. Навіщо сушити мізки?
Проблема в тому, що в країні немає інтелектоємних виробництв, а ті, що є, засновані на репродуктивній та алгоритмічній, фізичній та інтелектуальній праці. Відповідно, замість того, щоб готувати вундеркіндів без місця роботи, краще нехай вони, як співав Висоцький, «попляшут, попоют, а потом…». Потім ті, хто не став поп-зіркою, «потыкаются, помыкаются» у пошуках місця роботи, де можна було б застосувати свій талант і, якщо не влаштуються балалаєчниками в якийсь кабак, то для офіціантів місце завжди знайдеться.
У країні з морально й фізично застарілою виробничою базою, що забезпечує свою конкурентоспроможність на світовому ринку тільки за рахунок дешевої робочої сили, треба якнайбільше цієї найдешевшої робочої сили, причому такої, яка особливо ні про що не замислюється.

Критерієм щастя навіть не у свідомості, а в підсвідомості більшості українців має стати наявність роботи «не гіршої, ніж в інших», і можливість попищати на зірковому шоу або ревонути й погнати хвилю на стадіоні.

Якщо пропагувати інтелект, люди почнуть вивчати різні науки, розумнішати; не знаходячи можливості реалізувати свої знання в рамках наявної економічної моделі, ставитимуть собі запитання «Що робити?» і «Хто винен?». Тим самим вносячи в карнавальне громадське життя елемент невдоволення, заважатимуть своїми запитаннями загальному благоденству. Краще, щоб таких людей було менше. Так спокійніше.

У світовій історії за останню тисячу років немає жодного прикладу, щоб хоч якась країна досягла свого економічного благополуччя на спорті і шоу-бізнесі. Зате є безліч прикладів, коли саме завдяки інтелектуальному прориву став можливим прорив економічний.
Зовсім не випадково Японія, США, Південна Корея, багато країн Західної Європи вже як мінімум п’ятдесят років цілеспрямовано пропагують інтелект через свої комунікаційні ресурси. Безліч програм, фільмів і навіть мультфільмів популяризують прямо або опосередковано інтелектуальні досягнення і важливість науки. Наприклад, американський гумористичний серіал «Теорія великого вибуху», в якому пропагується фізика як модна, весела й цікава наука. Бізнес цих країн будується не на силових прийомах, а на інтелектуальних досягненнях.

Останні двадцять років Ки­тай та Індія піднесли пропаганду інтелекту мало не до рангу державної політики. І не випадково, тому що свій сьогоднішній і завтрашній економічний успіх ці країни пов’язують, насамперед, з інтелектоємними, високотехнологічними виробництвами та науковими відкриттями.

Характерно, що Китай, країна, в якій сьогодні хіміки отримують удесятеро більше, ніж двірники, приділяє величезну увагу пропаганді інтелекту і мізерну, порівняно з першим, - пропаганді спорту, а реаліті-шоу взагалі на межі заборони на центральних телеканалах. У результаті Китай на останній олімпіаді посів перше місце у світі за кількістю нагород, у тому числі золотих, а Україна, де, навпаки, величезна увага приділяється пропаганді спорту і мізерна - пропаганді інтелекту, продемонструвала вкрай посередні спортивні результати. Цікавим фактом, який багато чого пояснює, є те, що боксерські двобої і реклама горілки вже давно злилися на наших телеекранах воєдино, барвисто розкриваючи історичний образ слов’янина: нажертися і - в пику!

Японія, де в засобах масової інформації велика увага приділяється пропаганді інтелекту і мізерно мала - пропаганді спорту, демонструє найдовшу у світі тривалість життя, а японське суспільство вважається ледь не взірцем здорового способу життя, що зайвий раз підтверджує: тільки благополучне суспільство, яке живе в достатку, здатне забезпечити собі високий рівень медичних послуг, здоровий спосіб життя та високу його тривалість.
Досвід передових країн свідчить про те, що пропаганда інтелекту - значно дієвіший чинник мотивації здорового способу життя.

Індія здійснила свій економічний прорив, завоювавши гідне місце на світових ринках біотехнологій та інформаційних продуктів, на інтелектуальному капіталі. Унікальність виробничої бази, заснованої на інтелектуальному капіталі, в тому, що вона не вимагає значних інвестицій у матеріальні об’єкти. Багато, наприклад, програмних продуктів можна створювати сидячи вдома за комп’ютером. І Україна в стислий строк могла б створити принципово іншу виробничу базу, якби відмовилася від ілюзії своєї індустріально-аграрної історичної місії у світовій економіці. Наша наденергоємна індустріальна виробнича база, що фізично й морально застаріла, як славнозвісна валіза, яку й нести важко, й викинути шкода.
Тому - більше танців і веселощів! Головне, не замислюватися, що наші діти можуть перетворитися на дешеву робочу силу для Китаю і втратити «щасливе» майбутнє бути дешевою робочою силою для вітчизняного «ефективного» власника.

Про теорію альтернативної вартості, кредити, нерухомість та інфраструктурні проекти

Довгоочікуваний 2012 рік. Так, є ще в природі ті, хто вірить, що футбольний чемпіонат Євро-2012 забезпечить економічний злет нашій країні! Для держави, яка живе у світі економічних ілюзій усі роки своєї незалежності, це нормально. Так само нормально, як і віра багатьох до 2008 року, що коли у світі вибухне економічна криза, то Україну вона не зачепить. Ясна річ чому: в нас і унікальне географічне положення, і чорноземи, і народ дуже талановитий і мудрий. Відповідно, структурні зсуви у світовій економіці нас особливо не стосуються.

Нас не стосується і теорія альтернативної вартості незалежно від того, є вона в економічній науці чи ні. Зміст теорії дуже простий і я поясню його на пиріжках: якщо ви купили за п’ять гривень пиріжок, то за ці ж п’ять гривень ви вже не зможете купити морозиво. Морозиво і є альтернативна вартість пиріжка.

Або, наприклад, Батьківщина відправила після закінчення університету хлопця-мікробіолога в армію й витратила на його утримання 50 тис. грн. Але якби він не пішов в армію, а залишився працювати в науковій лабораторії і за цей час винайшов ліки від СНІДу, на продажу яких країна заробила б мільярди доларів, то альтернативні витрати для Бать­ківщини на його утримання - це не 50 тис. грн., а втрачені мільярди доларів від неправильно використаної можливості.

Але хто думає про альтернативну вартість і втрачені можливості, коли країна живе за правилами повільного колективного самогубства?

Якщо ви витрачаєте 16 млрд. дол. на підготовку й проведення Євро-2012, то ви вже на ці гроші не побудуєте, приміром, чотирьох найбільших за світовими мірками фармацевтичних гігантів, спроможних заробляти мільярди на високорентабельному й постійно зростаючому (навіть у період світової кризи!) світовому фармацевтичному ринку. На ці ж гроші ви могли б повністю оновити технічну базу вишів, які готують фахівців з інформаційних технологій, і, приміром, захопити вагому частку на багатомільярдному ринку програмних продуктів, що швидко зростає, і навіть стати лідером ринкової ніші комп’ютерних ігор. На ці ж гроші можна було б радикально оновити медичну базу, істотно підвищити якість підготовки фахівців і захопити вагому частку на високорентабельному світовому ринку медичних послуг.
А можна запустити безліч так званих інфраструктурних проектів, пов’язаних з підготовкою Євро-2012: побудувати нові стадіони, аеропорти, дороги, готелі, припускаючи, що це хоч якось вплине на національну конкурентоспроможність на світовому ринку. Звичайно, вплине. Я в цьому не сумніваюся. Тільки далеко не так, як це багато хто собі уявляє.
Окрема хвала нашим економістам-практикам, які завжди з недовірою, і навіть певною часткою презирства, ставилися до кабінетної економічної науки і знають економіку не як я, теоретик, а як її взагалі краще не знати. Одна з трагічних помилок таких економістів - віра в те, що чим більше кредитних програм, тим краще для економіки. І особлива віра - в іпотечне кредитування як безумовне благо.

Думаю, всі пам’ятають будівельний бум 2002-2008 років, який став можливим завдяки широкому розгортанню іпотечних кредитних програм. Я па­м’ятаю прояснені обличчя наших економістів, котрі на різних бізнес-форумах розповідали, яке щастя для країни несе розвиток будівельної галузі. І тепер таких чимало. Це було найглибшою оманою, результат якої - вкрай згубний для національної економіки розподіл інвестиційних потоків. Замість вкладати гроші у створення нової виробничої експортоорієнтованої бази й зароб­ляти гроші на світових ринках, забезпечуючи тим самим додатний торговельний баланс, колосальні грошові ресурси, причому переважно позикові, спрямовувалися на масове будівництво об’єктів нерухомості. Все це вбивало й без того низьку конкурентоспроможність національної економіки на світових ринках. Замість того щоб спочатку створити нові засоби виробництва, гроші пускали на споживання.

Особлива «подяка» економістам, які ратують за корисність для країни споживчого кредитування, заснована на ілюзії, що споживчі кредитні програми, стимулюючи внутрішній ринок, несуть благо для національної економіки. Для української економіки вони завжди несли й несуть зло. Чому? В нас ринок товарів промислового призначення кінцевого попиту, тих, під які беруться споживчі кредити, більш ніж на 80% представлено імпортними товарами. Торго­вельне сальдо - від’ємне. Ми позичаємо за кордоном гроші, купуємо за ці гроші закордонні товари. Таким чином виводимо гроші за межі України й залишаємося при цьому боржниками. У таких умовах країна не може покривати свої поточні витрати своїми поточними некредитними доходами, тому постійно вимушена позичати гроші.

За роки незалежності Україна завдяки мудрим рішенням її найкращих умів перетворилася на хронічного боржника, кредитного наркомана. І Європі, і США, і Китаю вигідно давати нашій країні кредити. Так вони фінансово забезпечують попит на свої товари. Головне, щоб кредитні гроші спрямовувалися куди завгодно, тільки не на будівництво нових експортоорієнтованих виробництв. Найбільш ефемерна сфера - стабілізація фінансової системи. Немає ні грошей, ні підприємств. Інвестиції в мильні бульбашки.
2008 року, щойно почалася світова економічна криза, я закликав наших економістів-практиків від державної влади повністю заборонити як мінімум на три роки все іпотечне й споживче кредитування. Але хто мене, тео­ретика, слухав?

Післявоєнна Франція, поки не створила нову виробничу базу, штучно стримувала споживче й іпотечне кредитування для того, щоб національні й позикові грошові ресурси були спрямовані на створення цієї самої нової виробничої бази. Тобто спочатку зароб­ляємо гроші, потім на них гуляє­мо. Ми ж вважаємо за краще спочатку на чужі гроші гульнути, а потім сподіваємося на галай-балай. Тому всі двадцять років незалежності з торбою по світу й ходимо.

Післямова. Рік Дракона: світанок великої битви
Повертаємося до джерел.

В основі економічної моделі, яку суспільство вибирає свідомо або вибудовує інтуїтивно, завжди лежить фактична система цінностей цього суспільства. Євгеній Шварц у своїй знаменитій п’єсі «Дракон» під драконом розумів людський світогляд, систему цінностей. «Дракон вивихнув вашу душу, отруїв кров і затуманив зір, - так він казав вустами лицаря Ланцелота про систему цінностей боягузливих, підлих і заздрісних жителів містечка, які потонули в брехні й тотальному лицемірстві. - Дракон у кожному з вас!».

2012 рік для українця пройде під знаком того самого дракона, що й 2011, 2010, 2009, 2008-й і всі попередні роки нашої новітньої історії. Але до кінця цього року нігілізм, цей великий негативіст, уп’яте за роки незалежності, ще гучніше, ніж раніше, постукає в глухі двері свідомості українця.

Апатія і перманентний нігілізм, що її змінює, всі двадцять років незалежності розчищали поле людської свідомості для засмічення його різними ціннісними бур’янами. Але це відбувається не тільки тому, що на свідомість українця діє наймогутніша інформаційна хвиля філософії маркетингу, яка культивує цінності суспільства споживання. А насамперед тому, що цим цінностям немає жодної переконливої, реальної й зрозумілої простій людині аксіологічної альтернативи. Немає тих зерен, які були б посіяні в головах українців, коли ці голови були здатні їх прийняти. Немає того меча, яким можна було б боротися з драконом.

Політика великих можливостей і малих справ, що панує в Україні з перших років її незалежності, завжди зводилася до дрібних і незначних, з позиції історії, цілей - боротьби за владу заради влади. Через те, що так звана еліта - плоть і кров від сліпого суспільства, яке породжує її, суспільства, яке легко піддається різним маніпуляціям, яке не знає й не розуміє, куди йти. Запитання «Що ми будуємо?» в нашій країні стало вічним, основним і риторичним. А, як казав Анней Сенека, «для корабля, який не знає, куди плисти, немає попутного вітру».

Тоді, як суспільство періодично, під час нового приступу нігілізму, проявляло готовність до того, щоб увібрати в себе, як губка, нову, чітку, надихаючу, масштабну світоглядну концепцію, йому породжені цим же суспільством кумири вкотре давали не зерна нових цінностей, покликаних прорости могутніми дубами в людській свідомості, а якісь мікроскопічні в масштабах історії цілі й цінності: «стабільність», «порядок», «бандитам - тюрми», «Євробачення», «чисті руки, які не крали», «Євро-2012». Навіть така мета-цінність, як «вступити в Євросоюз», про яку вже з десяток років, як зграя сорок, теревенять на кожному розі більшість наших політиків, чим вона є в масштабах історії? Ну, припустимо, вступили ми сьогодні в Євросоюз, а завтра що? Нова Греція?

Біда України в тому, що гора увесь час народжує мишу, коли треба народжувати велетнів. Для того щоб стати здатним народжувати великі цілі й створювати монументальні цінності, українець повинен скинути з себе пута нікчемних чеснот: дріб’язкову обачність, мурашину метушливість, жалюгідну зарозумілість.

Дракон - це самонищівний світогляд кожного з нас, кожного українця. Але й лицар, новий світогляд, нова система цінностей, спить у кожному нащадку великих предків.
Тільки тоді, коли українець сам у собі вб’є дракона й подивиться на навколишню дійсність не через маленький світ хуторянина, чия хата скраю, а через лінзу всієї історії людства, його життя зміниться. Щоб жити інакше, треба навчитися мислити інакше. Але це буде вже інший рік, інший час.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі