КРАЙ НЕПОЛОХАНИХ ЦЕНТРИСТІВ

Характеристикою нинішньої суспільно-політичної ситуації на Запоріжжі, мабуть, цілком могло б стати гасло, проголошене далекого 1918 року товаришем Бронштейном: «Ні війни, ні миру». Приблизно так само з завидною періодичністю здійснюються акції опозиції, монотонність і ритуальна суть яких споконвічно не можуть розраховувати на масовість. І, судячи з усього, це викликає певну занепокоєність у їхніх організаторів. Адже не випадково наприкінці лютого рішенням політради Соцпартії усунутий із посади перший секретар запорізького обкому СПУ Валентин Фролов із дуже виразним формулюванням: «За недоліки в організаційній роботі». Як знати, чи не зроблять аналогічні оргвисновки й щодо керівництва регіональною організацією «Батьківщини», однієї з наймасовіших (майже 2,5 тис. чоловік), але не відзначеної політичною активністю цих самих мас.

Про згуртування сил, які декларують свою опозиційність владі, тим паче говорити не доводиться. Що й не дивно при такому різношерстому складі: консервативні й прості республіканці, два різновиди Руху, соціалісти й комуністи, «Реформи і порядок» і «Спілка радянських офіцерів»... Навіть у ході спільних заходів чітко простежується бажання кожної з партій насамперед дотриматись свого інтересу. Найпомітніше це в діях запорізьких комуністів. Що вони, власне, й не приховують. Перший секретар обкому КПУ Олексій Бабурін, зокрема, заявив: «Нас, комуністів, не дивує те, що ініціатори акцій протесту так вузько порушують питання: «Україна без Кучми». При такій постановці проблеми є перспектива отримати Україну без Кучми, але з Ющенком. Це ми вже проходили 1994 року». І послідовники демократичного централізму чітко виконують указівку лідера. На маніфестації, яка відбулася минулої неділі, вони демонстративно дистанціювали на кілька десятків метрів свою колону від представників УРП, УКРП і Соцпартії, які йдуть в авангарді.

Дуже прохолодне ставлення опозиціонерів до ситуативного союзництва значною мірою дає можливість опонентам не виявляти особливої ретельності. Їхні акції більше нагадують відбуття повинності, якою потрібно відзвітувати перед вищим начальством. Цим, швидше за все, і продиктована поява різних звернень, які тиражуються місцевими ЗМІ, які обрали нейтральну позицію щодо розмежування політичних сил, що намітилося. У цілому ж акції на підтримку Президента, які ініціюються об’єднаними соціал-демократами, демсоюзівцями, «зеленими» і прибічниками прагматичного вибору, несуть на собі ознаку дуже посередньо відрежисированого дійства, на якому більшість публіки — учасники культпоходу на спектакль, який обділений увагою глядачів. За нього, за оцінками місцевих газет, належить не лише транспортне обслуговування маніфестантів, а й надання відгулів.

Відносно цивілізовані методи політичної боротьби не дають особливих підстав для втручання органам правопорядку. А інциденти, які мали місце, скоріше виняток, ніж правило. Так, у середині січня сотні півтори міліціонерів зупинили спробу протестантів розбити наметове містечко на центральній площі обласного центру. Формальним приводом стало те, що дана акція не була санкціонована владою. На відміну, приміром, від міста Васильєвки, де місцева організація «Спілки офіцерів України» намагалася встановити намет протесту, заручившись дозволом влади. Проте районний прокурор Раїса Гаріна, перервавши на день свою відпустку, заборонила проведення акції.

Все це мимоволі схиляє до думки про те, що активність партійних структур або ж її імітація практично не впливає на суспільно-політичний клімат регіону. Про це, зокрема, свідчать і висновки соціологів. Дослідивши динаміку настрою електорату протягом минулого року, співробітники лабораторії соціально-психологічних досліджень і стратегічного прогнозування при Запорізькому держуніверситеті дійшли висновку, що питома вага прибічників Президента скоротилася вдвічі, а кількість супротивників збільшилася з 55 до 73 відсотків. Проте опозиція навряд чи може вважати це результатом своїх дій. Хоча б тому, що йдеться про час, що передує як тейпгейту, так і акціям протесту. До речі, соціологи зазначають ще одну характерну рису минулого року — виразні переміни в політичній орієнтації населення. З 16 до 26 відсотків зросла питома вага прибічників лівих поглядів, тоді як кількість тих, хто симпатизує правим, зменшилася з 45 до 32 відсотків. Зате ряди центристів поповнилися. Їх тепер найбільше — 34 відсотки.