КОРИСНА НЕБЕЗПЕЧНА ВОРОЖНЕЧА

Здобувши за літні місяці кілька другорядних союзників, найбільшим із яких стала партія «Яблуко», Віктор Ющенко одночасно одержав першокласного опонента в особі Петра Симоненка. Лідер Комуністичної партії зробив фаворита виборів, що наближаються, головною мішенню своєї критики, витративши на це всі можливості для публічних виступів. Атака на Ющенка супроводжувалася майже повною неуважністю КПУ до Віктора Януковича, чия відповідальність за зростання цін на продовольчі товари лише збільшилася разом із малопрофесіональними спробами домогтися їхнього зниження. Та, всупереч популярній думці, антиющенківська кампанія Симоненка не є наслідком його змови з владою і не знижує шанси лідера «Нашої України» виграти вибори. Навпаки, він може витягти з неї не менше вигоди, ніж лідер КПУ.

Після не останньої ролі, яку Компартія та Симоненко зіграли у відставці уряду Ющенка 2001 року, відносини між двома політиками та їхніми політичними силами понад два роки перебували в стадії недружнього нейтралітету. На виборах Ради-2002 головним ворогом КПУ і «НУ» вибрали «За єдину Україну!», поділивши між собою велику частину голосів людей, незадоволених владою. При цьому жодного прямого співробітництва між ними не було: за перших голосували виборці, які пам’ятали досягнення минулого, у той самий час як других вибрали в парламент люди, які боялися невдач майбутнього. Після виборів фракції КПУ і «НУ» стали найнесхожішими з погляду голосувань. Від відкритої ворожнечі їхніх лідерів утримувала лише політична доцільність: Ющенко не бачив в Симоненкові ворога, а на позицію лідера комуністів тривалий час впливали Юлія Тимошенко та Олександр Мороз, які цінували часткову підтримку «НУ» антипрезидентської акції «Повстань, Україно!»

Цей період закінчився. Найближчими роками Ющенко стане головним об’єктом критики Симоненка. Вона може послабшати лише в одному випадку — програшу лідером «НУ» президентських виборів. Однак на невдачу Ющенка Симоненко може вплинути менше, ніж будь-хто з основних гравців. Хоча цього він хоче, мабуть, навіть більше.

Симоненко розпочав атаку на Ющенка самостійно, без рішення партії. Як і більшість інших сил, КПУ ще не має затвердженої стратегії участі в президентській кампанії з означеними друзями й ворогами, очікуючи, чим закінчиться проект реформування політичної системи. Це не означає, що її лідер зловживає своїми позиціями в партії, які значно зміцнилися в останні два роки, — це й довів з’їзд, який пройшов улітку. Симоненко чудово розуміє, що більша частина керівництва і пересічних партійців схвалюють його дії проти Ющенка, навіть не уявляючи всіх їхніх наслідків для кампанії, що розпочинається.

Для більшості комуністів Ющенко є 100-відсотковим ідеологічним ворогом. Він не просто підтримує ринкову економіку, із якою партія готова примиритися. Ющенко — ліберал у своїх економічних поглядах, прибічник «вільного ринку», який припускає наймінімальнішу участь держави, що для КПУ неприйнятно. Зі спогадів Ющенка про СРСР позитивними можуть бути лише оцінка політики стабільного карбованця й активного залучення вкладів населення. Та, швидше за все, перед цим лідер «НУ» згадає голодомор і колоніальні риси економіки Радянської України. Зовнішньополітичні переконання Ющенка відрізняються від комуністичних ще більше: він послідовно виступає за співробітництво з ЄС і США, підтримуючи вступ України в НАТО. Все це допомагає культивувати всередині КПУ думку, що Ющенко відрізняється від Кучми лише відсутністю в нього влади і що її отримання загрожує ще гіршими, із погляду комуністів, наслідками. «Для мене протистояння Ющенка та влади — це боротьба кланів», — чесно каже секретар КПУ Петро Цибенко.

Однак ідеологічні протиріччя є лише приводом для боротьби проти Ющенка, яку розпочав лідер комуністів. Головним стимулом атаки стало наближення президентських виборів, у яких Симоненко має намір брати участь. Ще в квітні на обласній конференції КПУ в Полтаві однопартійці закликали його припинити розмови про єдиного кандидата від опозиції і стати самодостатнім висуванцем самодостатньої партії. Симоненка не треба було вмовляти. Він просто чекав настання виборів, і нині цей час прийшов. Протистояння з Ющенком стане одним із ключових тез президентської кампанії Симоненка, який правильно прорахував, що це найнадійніший спосіб досягнення обов’язкових для партії цілей на майбутніх виборах.

Головна з них — утримання позицій, зайнятих комуністами на минулих виборах. Друге місце за результатами виборів важливе для Симоненка не менше, ніж перше для Ющенка. Як честолюбна людина Петро Миколайович Симоненко вправі думати про сценарії, при яких він може стати президентом України. Та як прагматичний політик, він має розуміти, що вони надто малореальні. Українці просто не прийдуть на вибори, якщо опиняться в гіпотетичній ситуації, коли крім лідера комуністів їм нікого буде вибирати. За даними Центру Разумкова, який проаналізував відповіді населення на запитання: «Якби знову була можливість голосувати в другому турі виборів 1999 року, за кого б ви проголосували?», кількість прибічників Симоненка за станом на серпень нинішнього року майже не змінилася (2,4%), хоча кількість тих, хто проголосував би повторно за Леоніда Кучму істотно знизилася (із контрольного пакета до 18%). Якби вчорашнім виборцям та те, що вони сьогодні знають про владу, то Симоненко 99-го мав би шанс на перемогу. Спосіб повернути успіх, що вислизнув, — поставити знак рівності між Кучмою і Ющенком.

Учасники минулого з’їзду Компартії визнали: попри всі зусилля, завдання збільшувати кількість прибічників партії вирішується погано, і КПУ продовжує старіти. Невихід її представника до другого туру виборів підтвердить послабшання позицій комуністів в українському суспільстві. Це буде серйозним ударом по авторитету як партії, так і її лідера. Війна проти Ющенка дає КПУ шанси повернути статус основної опозиційної сили, утрачений після 2001 року. Симоненко не може шукати голоси виборців, схильних підтримати владу. Резерв для нього становлять люди, які бажають її зміни. Для цього вони мають повірити, що Симоненко, а не Ющенко, є головною альтернативою влади. Не менш важлива мета — підтвердження сили Симоненка в очах традиційного електорату КПУ. За результатами виборів прибічники комуністів мають переконатися, що їхній кандидат міг би виграти вибори, якби не брудні методи кланів і їхнього ставленика. Тому лідер «НУ» приречений вислуховувати в ході кампанії обвинувачення з боку лідера КПУ в квазіопозиційності, змові з Кучмою, а також маріонеточності в руках «нових олігархів» в особі Давида Жванії, Петра Порошенка чи Миколи Мартиненка.

Надії симпатиків Ющенка на те, що Симоненко боротиметься насамперед з кандидатом від влади, мають дуже мало шансів збутися. Виходячи з завдання не збільшити, а не втратити, у своїй кампанії КПУ максимально дотримуватиметься чистоти партійної лінії і прагне рахуватися з ворогами й влади, і Ющенка. При цьому ворогом №1 буде все-таки Ющенко. По-перше, він є головним претендентом на обрання президентом, особливо після того як піднесення Януковича перервав стрибок цін. І боротьба проти Ющенка в ході кампанії закладатиме основи боротьби проти його політики у випадку його обрання. По-друге, тільки з Ющенком Симоненко може боротися за статус опозиційного кандидата. І якщо від влади все-таки висунуть сильного кандидата, в КПУ до другого туру з великою ймовірністю розглядатимуть його як менше зло і погоджуватимуться об’єднувати антиющенківські зусилля.

Мабуть, наступальну кампанію Симоненка проти лідера «НУ» слід розглядати з цього погляду. Лідер КПУ дав сигнал усім можливим конкурентам Ющенка про готовність вести з ним боротьбу. Якщо провладні сили побачать у Симоненкові бажаного суперника на виборах, загальний інтерес здолати Ющенка дозволить кожній стороні використовувати підтримку іншої. Для Симоненка це може означати розширення доступу до мас-медіа і наділення його статусом офіційного головного опозиціонера.

Атакуючи Ющенка, лідер КПУ привертає увагу ще одного можливого джерела своєї підтримки — Росію. Значна частина російських політиків, як і раніше, сприймає лідера «НУ» як загрозу нинішнім українсько-російським відносинам і небажаного для Москви кидка Києва на Захід. Під час своєї відпустки Симоненко мав зустріч у Кремлі на цю тему. У будь-якому випадку, російська влада, що бореться з правими в себе, швидше за все, прихильно сприйме повторну реалізацію в Україні російської схеми ерзац-протистояння «сильний президент—сильні комуністи». Обидві українські сили, які має на увазі Росія в цій схемі, виступають за близькі відносини з Москвою.

Поява двох ворожих таборів, які можуть співпрацювати проти нього, ускладнює кампанію Ющенка. Та при цьому вона не стає менш виграшною. Ідея єдиного кандидата від опозиційних сил, що обговорювалася понад рік, відпочатку була утопією. Для когось гарною, для когось цинічною, але утопією. Опозиція мала два яскраво виражених крила: ліве й праве, основні представники яких (Ющенко та Симоненко) можуть діяти окремо без істотної шкоди один для одного. Участь у виборах лідера комуністів для лідера «Нашої України» означає, що голоси Симоненка дістануться Симоненку. З погляду штабу «НУ», це задовільний результат. Дослідження фонду «Демократичні ініціативи» і Міжнародного центру перспективних досліджень показало, що перетинання симпатиків Ющенка та Симоненка дуже невеличке. Менший коефіцієнт кореляції довіри населення Віктор Ющенко має лише з Леонідом Кучмою і Віктором Медведчуком.

Це означає, що лідер «НУ» не може виграти вибори за рахунок голосів Симоненка, точно так само, як і другого не приведуть до перемоги симпатики Ющенка. У ході кампанії Ющенко боротиметься за голоси пенсіонерів, оперуючи своїми досягненнями на посту прем’єра і тим самим частково конкуруючи із Симоненком. Та в цілому електорат, на який орієнтуватиметься Ющенко як на головний резерв, покликаний забезпечити його перемогу, — некомуністичний. Він молодший, живе центральніше електорату КПУ і більше займається сільським господарством. На відміну від Симоненка, який будуватиме кампанію на критиці нинішнього стану України, Ющенко зробить ставку на обіцянки європейської інтеграції і високих темпів економічного зростання. І в ході кампанії для Ющенка буде важлива не підтримка комуністів, а неможливість її використання іншим кандидатом. Лідер «НУ» не відреагував на нападки КПУ, оскільки як і раніше не вважає його головним конкурентом на виборах.

Мабуть, Ющенко буде всіляко вітати посилення Симоненка, який може відібрати в кандидата від влади недоступні Ющенку голоси проросійськи налаштованих виборців східних областей. Як і будь-який інший політик, Ющенко буде радий виходу Симоненка з ним у другий тур. Такий сценарій можливий у випадку слабкості або відсутності кандидата від влади. Якщо кандидат від влади потрапить у другий тур із Ющенком, боротьба комуністів проти кожного з них перед першим туром не дозволить нікому розраховувати на допомогу КПУ і червоний електорат сам визначатиметься, від чого, до речі, багато чого залежить. Як і стосовно Ющенка, шанси надання КПУ допомоги кандидату від влади малі як з ідеологічних міркувань, так і з погляду можливості переконати електорат, який вже отримає негативні установки перед першим туром. Реально в другому турі Симоненко може передати голоси лише Олександру Морозу.

Тому погіршення стосунків із Симоненком прямо не загрожує результатам Ющенка на виборах, хоча показує слабкі місця політичної роботи головного претендента на президентський пост, які можуть погіршити його результати побічно. Різкий тон і зміст критики Симоненка на адресу Віктора Андрійовича багато в чому стали наслідком того, що «НУ» не має і не намагається встановити будь-які відносини з КПУ. На позицію Симоненка намагаються впливати всі — від Тимошенко до Кучми, але тільки не Ющенко. Ця тема піднімалася на політичній раді «НУ», але після протилежних висловлювань на кшталт «це було б непогано» і «не можна!» жодного рішення не було. Тим часом категоричне та публічне неприйняття Симоненком лідера «НУ» зменшує можливість Мороза підтримати Ющенка — політика, який може відіграти помітну роль в успіху Ющенка. Підтримка Ющенка Морозом не лише може принести йому додаткові голоси опозиційно налаштованих виборців із лівими поглядами, а й, що ще важливіше, вплинути на дії Тимошенко, можлива участь якої у виборах смертельно небезпечна для Ющенка.

Погані стосунки з КПУ можуть послужити Ющенку недобру службу ще до виборів. КПУ разом із Соціалістичною партією відведено ключову роль у реалізації обновленої ініціативи адміністрації Президента з переходу до парламентсько-президентської республіки. Адміністрація прагне використовувати збіг інтересів із цими силами для проведення змін у Конституцію через парламент. Не маючи діалогу з Компартією, Ющенко не зможе впливати на її поведінку у вирішальних голосуваннях у випадку надходження законопроекту в Раду. Ризик стати президентом з урізаними повноваженнями для нього різко зріс.