Конституційний реванш: хто переможе у «війні»?

Конституційна криза в Україні ніяк не закінчиться обранням одного з варіантів розв’язання проблеми. Сторони, Зе!команда, з одного боку, судді КСУ за керівництва своїми донорами — з протилежного, побрязкавши зброєю і повправлявшись у словесній риториці, припинили публічну частину війни. Нібито Верховна Рада має взятися за розгляд відповідних законопроєктів, що вирішуватимуть проблему, наступного тижня.

Проте до завершення цієї епопеї ще досить далеко. До того ж що далі заходять сторони, то глибшою може стати криза під час фінальних акордів. Зрештою, треба розуміти, що ці акорди можуть означати для нас втрату територій і навіть частини незалежності у разі повноцінного просування в бік російських практик. І такі висновки вже не видаються фантастичними, зважаючи на те, що у команді суддів КСУ з тренерського містка є підтримка олігархічних груп і проросійського лобі. Коломойський і Медведчук, за часткової підтримки Тимошенко, не дуже мріють бути частиною західного світу.

Нагадаю, наприкінці жовтня в медіа пролунала історія про те, що Конституційний суд збирається закрити систему е-декларування чиновників, визнати неконституційними частину важливих повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), прибрати кримінальну відповідальність за недостовірне декларування. Попередньо про весь цей політико-правовий абсурд я вже писав.

Цього разу спробую пояснити ситуацію, що склалася, через політико-правові контексти, чітко вказуючи послідовність подій. Констатувати, що проросійські сили разом з окремими представниками олігархату намагаються продавити свій порядок денний, де антикорупційним інституціям не має бути місця. Особливо це було важливо зробити до оголошення результатів виборів у США, які є ключовими геополітичними партнерами у побудові антикорупційної інфраструктури. Безумовно, європейці також значною мірою докладалися до створення Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) і вже згаданого вище НАЗК. Згодом західні партнери підтримали і запуск Вищого антикорупційного суду (ВАКС). У цілому це був гарний приклад співпраці між українською стороною і західними партнерами. Хоч би що там казали, але можна було бачити результати за часів Порошенка і Зеленського. Однак їх обох постійно треба було «дотискати» через різні механізми: першого — для запуску інституцій, другого — щоб ці інституції не «ліквідували». Хіба лише запуск ВАКС припав на початок каденції Володимира Олександровича. Тому він палко підтримував офіційний запуск уже фактично створеної інституції з набраними суддями, які склали присягу. Проте згодом усе зійшло нанівець, тільки-но «Андрії змінили один одного на посадах» в офісі президента. Не те щоб Богдан настільки кращий чи гірший за Єрмака. Справа в іншому — Андрій Йосипович завжди знав, де розташовані «буйки», щоб не запливати далеко за них. Окрім цього, Богдан, на відміну від Єрмака, більш як 20 років пов’язаний із політико-правовим полем. Це не про становлення МАФів, мінімізацію митних платежів при перевезенні luxury-брендів або продюсування фільмів-серіалів. Це про дещо інше. Таке можна відчути лише за умови «дотику пальцями» до столу, де сидять люди, які приймають політичні рішення прямо тут. І коли ти розумієш причинно-наслідкові зв’язки, можеш проаналізувати широту і глибину поставлених завдань. Знову ж таки, це не про те, що хтось ліпший управлінець, це про досвід і бачення.

Більш того, у разі обіймання посади президента України особою, яка також мало що розуміла в політичних баталіях, загравання чи то просто недопрацювання в сфері контролю за ухваленням рішень у державі рівнозначно пострілу собі в ногу. В Україні не діє механізм стримувань і противаг. У цій державі відсутні незалежні органи публічної влади, включаючи судочинство. У парламенті сидять якщо не репрезентанти фінансово-промислових груп (читайте — олігархів. — О.Л.), то підшефні самому президенту депутати. Лише інколи дехто з них вибивається зі стрункої лінії ідентичної, майже югендівської поведінки, без слів «ми частина команди…» і приємних «чайових» від тих, кого вони насправді репрезентують. Судді ж, за відсутності контролю, переходять на «госпрозрахунок». Складається чітке враження, що незалежності органів публічної влади як не видно, так найближчим часом і не спостерігатиметься. Поки її немає, проте це не означає, що так буде завжди. Тому, обираючи щоразу гаранта Конституції, ми визначаємо собі через загальне виборче право «князя», що керуватиме сучасною Київською Руссю.

Однак повернемося до ключового. Адже цього разу розлом між елітами сягнув апогею. Звісно, якщо цих суддів можна назвати елітою, а на Банковій — загальновизнані фахівці у сфері врегулювання політико-правових конфліктів. Після ухвалення сумнозвісного рішення КСУ фактично ставиться хрест на електронному декларуванні. Експерти відразу опублікували відповідний фаховий аналіз. А далі як понеслося... Журналісти знаходять дані про незадеклароване майно голови КСУ Олександра Тупицького в окупованому Криму. Більш того, цю земельну ділянку було зареєстровано за російським законодавством. Очевидно, надалі обмін ударами мав лише посилюватися. На закритому засіданні Ради національної безпеки та оборони президент Зеленський зазначив, що система е-декларування працюватиме й надалі, а співробітники органів правопорядку перевірять суддів КСУ в контексті ухвалення вищезгаданого рішення. Служителі Феміди, розуміючи загострення пристрастей у світлі заяв президента та великої акції під Конституційним судом, почали шукати вихід із ситуації. Доповідач по скасуванню е-декларування суддя Ігор Сліденко ще місяць тому заявив про прямий тиск із боку офісу президента, звідки йому обіцяли проблеми за позицію щодо задоволення конституційного подання по ліквідації е-декларування. При цьому визнав, що майже рік тому сам порушив цей закон у контексті невчасності подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані. До речі, різного роду проблеми з е-декларуванням, за повідомленням НАЗК, мали досить багато суддів КСУ. Іншими словами, вони зносили систему е-декларування, кримінальну відповідальність за відповідні злочини та обмежували повноваження НАЗК, маючи конфлікт інтересів. Класичний ілюстративний випадок.

У свою чергу, голова КСУ Олександр Тупицький заявив про бажання Банкової мати свій власний кнопковий суд. З одного боку, конституційні судді «виконують замовлення», які збігаються з їхніми власними інтересами, але суперечать логіці та правовому підходу. З іншого — називають Зеленського узурпатором. Часом здається, що держава викривлених дзеркал — найбільш точна назва для України.

Тепер про метод вирішення конституційної кризи. Свою позицію зазначили ключові організації, які давно працюють у сфері побудови антикорупційної інфраструктури та реформування судоустрою (Центр протидії корупції, Центр політико-правових реформ, Фундація DeJuRe). Загалом Центр протидії корупції (ЦПК) описав політико-правові наслідки і міжнародний напрям. Центр політико-правових реформ (ЦППР) більшою мірою сконцентрувався на суто юридичній проблематиці. Аналіз Фундації DeJuRe зібрав у собі якісні частини підходів, оприлюднених ЦПК і ЦППР. У чому вони сходяться? Однозначно порушено ряд підходів при визнанні неконституційними кількох положень Закону «Про запобігання корупції». Судді точно вийшли за межі конституційного подання, даючи надто широкі й абстрактні оцінки. Присуд КСУ виходить за межі його ж мотивування, також судді не обґрунтували неконституційності кожного законодавчого положення. І я повністю згоден з усіма зауваженнями колег. Рішення КСУ не має нічого спільного ні з правовим полем, ні з політичними домовленостями із західними партнерами, які чітко давали зрозуміти: будуєте антикорупційну інфраструктуру в межах законодавчого поля, починається функціонування відповідних органів, отримуєте макрофінансову допомогу.

Далі відбувалося от що. Після президентського законопроєкту №4288 медіа зазначають про проєкт нормативно-правового акта для врегулювання проблем з НАЗК та е-декларуванням авторства спікера парламенту Дмитра Разумкова. Голова КСУ Олександр Тупицький заявив, що розпуск Конституційного суду спровокує порушення територіальної цілісності (згадайте, що в Тупицького є земельний наділ у Криму. — О.Л.). Але кілька фракцій паралельно виступають проти законопроєкту Зеленського про «долю КСУ». В свою чергу, представники експертної спільноти виступили проти законопроєкту Разумкова, оскільки він, на їхню думку, не виправляє проблеми. Громадськість робить публічну заяву з вимогою негайної добровільної відставки суддів, які підтримали демонтаж антикорупційної інфраструктури.

Здавалося б, нібито все йде до того, що команда президента Зеленського бажає виправити ситуацію. Проте з’ясовується таке: 6 листопада на засіданні Верховної Ради зібралися розглянути призначення двох нових суддів КСУ. Ця новина шокувала багатьох, відверто кажучи. Але голосування таки провалили. Судді, що не підтримали вищезгаданого демонтажу антикорупційної інфраструктури, відмовляються від участі в наступних засіданнях Конституційного суду. Як наслідок, провалюється план з визнання неконституційності, наприклад, законодавства про ринок землі.

Загалом ідеального рішення наразі, щоб вийти з конституційної кризи, не існує.

На думку профільних експертів, є кілька варіантів, що їх варто згадати як можливі.

Перший: припинення повноважень складу КСУ через ухвалення звичайного закону. Йдеться, наприклад, про законопроєкт №4288 про відновлення довіри до конституційного судочинства. Позитив — просто і зрозуміло, що хоче зробити президент і бере на себе відповідальність. Негатив — неконституційно. Бо ні президент, ні парламент не мають повноважень змінювати в такий спосіб суддів.

Другий варіант виходу із ситуації: призначення нових суддів КСУ на вакантні посади за новою процедурою добору, адже є три такі місця. Позитив — конституційність. Негатив — усі «запроданці» залишаються на посадах.

Третій: зміна складу КСУ через зміни до Конституції. Позитив — повне реформування суду і конституційність. Негатив або, точніше, малоймовірність, бо неможливо зібрати 300 голосів у Раді на підтримку такого плану, розробка якого займе ледь не роки. Окрім цього, прийняття таких змін потребуватиме позитивного висновку КСУ. А конституційні судді, зрозуміло, його не дадуть.

Четвертий варіант: зміна складу КСУ, коли частина суддів перебуватиме під кримінальним переслідуванням. Позитив — важко сказати, окрім як «торжество справедливості». Негатив — нереальність імплементації, осуд частини західних партнерів тощо.

П’ятий: добровільна відставка суддів КСУ. Позитив — швидке вирішення проблеми, конституційність, суспільна довіра. Негатив… скоріше навіть, тут буде про інше — про малоймовірність такого розвитку подій.

Отож маємо п’ять різних сценаріїв потенційного розвитку подій. Не виключено, що буде шостий, сьомий чи восьмий варіант. Єдине, чого мали б уникати в Зе!команді, — надто прямолінійних кроків, які мають на меті не розв’язання проблеми, а її маскування. А ще гірше — просто «відпустити ситуацію», як любить казати один із «кварталівців». Так можна і до наступної каденції на Банковій не досидіти.

Усі статті Олександра Леменова читайте тут.