Антикорупційний постріл в ногу Зеленського

Найбільш скептично налаштовані щодо діяльності команди Зеленського знову отримали причину для підтвердження своїх очікувань. Конституційний суд України (КСУ) учергове «пройшовся» по антикорупційній інфраструктурі. За повідомленням екснардепа Сергія Лещенка, на закритому засіданні у вівторок, 27 жовтня, було проголосовано за скасування статті про недостовірне декларування, незаконне збагачення, а також електронного декларування та частини повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК). Проєкт був розданий вранці, 27 жовтня, і відразу ж проголосований. Як зазначив Лещенко, такого не було навіть при Януковичі. Проти виступили лише четверо суддів: Лемак, Первомайський, Колесник і Головатий. Зрештою, така послідовність суддів Конституційного суду України є цілком зрозумілою, адже служителі Феміди відповідної інституції цілеспрямовано кілька місяців поспіль ідуть на поводі проросійських сил, яким нові антикорупційні органи та відповідні механізми ніби кістка поперед горла.

Проте не все так просто, як здається на перший погляд. Насправді не тільки репрезентанти волі Кремля намагалися протягом багатьох років якщо не знищити, то бодай узяти під контроль новостворені Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП), Державне бюро розслідувань (ДБР) або ж спроєктувати формування складу Вищого антикорупційного суду (ВАКС). Загальновідомо, що західні партнери погоджувалися надати безвізовий режим або макрофінансову допомогу лише у прив’язці до реальних реформ, а не міфічних обіцянок. Антикорупційний напрям був одним із пріоритетів у Брюсселі та Вашингтоні. Боротьба точилася буквально за кожен міліметр реформи. Спочатку за створення НАБУ і САП, просуваючи своєрідні норми в профільний Закон «Про Національне антикорупційне бюро України» і зміни до Закону «Про прокуратуру». Згодом, що не мало стати дивиною, команда Порошенка намагалася протягнути на посади керівників відповідних органів підконтрольних собі осіб. Якщо з директором НАБУ Артемом Ситником це не вдалося, то з очільником САП Назаром Холодницьким з низки питань, на думку активістів, цілком можливо було домовитися. Про ДБР розповідати не будемо, команда Петра Олексійовича чітко зрозуміла свої помилки під час обрання Ситника і Холодницького на посади, тому шахову партію з обрання директора ДБР Романа Труби і двох заступників — Ольги Варченко та Олександра Буряка, було розіграно значно простіше. З новоствореним ВАКС так зробити не вдалося, адже увага західних донорів була колосальною, а значить, переважна більшість суддів обиралися на засадах доброчесності та професійності.

Після зміни влади 2019 року здавалося, що команда Володимира Зеленського переорієнтує ставлення вищого політичного керівництва до функціонування антикорупційних органів. Перш за все нарешті закопали сокиру війни між НАБУ і САП. Звісно, були і досить сумнівні кейси, проте глобально двобій між Ситником і Холодницьким перестав бути настільки «кривавим». Деякі спільні дії навіть викликали повагу, як-то затримання деяких посадовців під час намагання дати хабара розміром 6 млн дол. за закриття провадження проти ексміністра екології з уряду Азарова Миколи Злочевського. Були й інші випадки, зокрема закриття провадження за справою стосовно схеми «Роттердам+». Хоча згодом Вищий антикорупційний суд поновив відповідне розслідування. Загалом схема діяла в інтересах компанії ДТЕК, що належить Рінату Ахметову. Також лунали припущення, що зацікавленим у схемі був експрезидент Петро Порошенко.

Однак із початку 2020 року почали відбуватися процеси, які складно пояснити без деталей і дійових осіб. Команду Зеленського залишили відразу кілька осіб, які балансували ситуацію. Мова про керівника офісу президента Андрія Богдана та генпрокурора Руслана Рябошапку. Зміна орієнтирів позначилася на спробах знищити антикорупційну інфраструктуру. Перш за все неймовірно активізувався Конституційний суд України. Чому так? Пояснення досить банальне. Зібрати 226 голосів у Верховній Раді набагато складніше, ніж натиснути на потрібну кількість суддів КСУ. І, як-то кажуть, понеслося. Серед визначальних подій — розгляд акта індивідуальної дії про призначення Артема Ситника директором НАБУ. Ми вже згадували, що цей процес не має будь-якого юридичного значення. Раніше КСУ жодного разу не розглядав акта індивідуальної дії на «конституційність». Наступний етап — розгляд цілого ряду норм закону про НАБУ на відповідність Основному Закону. Знову ж таки, процес відбувся миттєво. Хоча не можна сказати, що конституційні судді «вбивали» весь закон. Там дійсно були проблемні моменти, наприклад право призначення і звільнення директора Бюро президентом України. Це варто було усунути. І останній визначальний епізод — знищення статті 366-1 Кримінального кодексу України (про недостовірне декларування), обмеження повноважень НАЗК, ліквідація е-декларування.

Загалом рішення КСУ спрямоване на недоторканність суддів у прямому і переносному сенсі. Проте задіяно найгрубіший спосіб — неконституційними визнали всі положення Закону «Про запобігання корупції» щодо діяльності НАЗК, які, на думку Конституційного суду, суперечать принципу суддівської незалежності. Як зазначив відомий професор Микола Хавронюк, по факту цьому принципу суперечать усі положення, що можуть спричинити «незручності суддям і суддям КСУ». Іншими словами, судді просто усунули причину своїх негараздів, щоб не пояснювати ні статків, ні способу життя.

Також варто зауважити, що окремі судді, які не підтримали знищення функціоналу НАЗК і ліквідації статті 366-1 ККУ, дали розгорнуте пояснення. Наприклад, Сергій Головатий у розбіжній думці зауважив, що для подібного рішення не було жодних юридичних підстав. Наділення НАЗК окремими контрольними функціями та повноваженнями щодо всіх суб'єктів, включно із суддями системи судоустрою та суддями Конституційного суду України, не може розглядатись як контроль над судовою владою. Визначені законом повноваження НАЗК не є втручанням у професійну діяльність суддів, а спрямовані на досягнення легітимної мети — запобіганню корупції в державі. На його думку, це є конче потрібним процесом у демократичному суспільстві.

У свою чергу НАЗК опублікувало офіційну позицію: на виконання рішення КСУ від 28 жовтня доступ до Єдиного реєстру е-декларацій буде закрито. Тому державні органи і громадськість більше не матимуть відкритого цілодобового доступу до е-декларацій чиновників, а НАЗК припиняє їхню перевірку, зберігання й оприлюднення.

Не залишилось осторонь і НАБУ, якому згідно із статтею 216 Кримінального процесуального кодексу підслідні злочини щодо недостовірного декларування. Там рішення КСУ назвали політичним і дали розгорнуту статистику за відповідними провадженнямя. Станом на 27 жовтня в роботі перебувало 110 проваджень, а детективи досліджували близько 180 фактів умисного внесення чиновниками недостовірних відомостей до е-декларацій. При цьому семи особам, серед яких троє екснардепів, повідомлено про підозру. 34 справи було скеровано до суду, а щодо 13 осіб уже є рішення суду (шість вироків, стосовно семи осіб справи закрито за нереабілітуючими підставами). Але через скандальне рішення КСУ всі ці справи мають бути закриті, і посадовці, викриті на зловживаннях, уникнуть відповідальності.

Фінальним акордом, яким можна завершувати цю трагічну мелодію руйнування антикорупційної інфраструктури, стала інформація від журналістів-розслідувачів із програми «Схеми». За їхньою інформацією, голова КСУ Олександр Тупицький 2018 року придбав земельну ділянку в селищі Кореїз в окупованому Криму, оформивши договір купівлі-продажу за російським законодавством. При цьому «забув» внести цю інформацію до Єдиного реєстру е-декларацій. А тепер ще раз — голова КСУ спочатку купує землю на окупованій території, не декларує її і згодом докладається до знищення функціоналу органу, що адмініструє Єдиний реєстр е-декларацій, очолює процес ліквідації зазначеного реєстру і підтримує неконституційність статті Кримінального кодексу, за якою і мав би відповідати перед законом. Здавалося, за майже 30 років незалежності українці бачили все. Але цей випадок цілком тягне на дев’яте коло пекла за Данте, куди потрапляли в тому числі зрадники батьківщини.

Однак треба дивитися ширше, адже зрозуміло: ЗеКоманда хоче перекроїти антикорупційну структуру під себе. ДБР перебуває під контролем Банкової через контроль за Бюро з боку генпрокурорки Венедіктової, яка до того очолювала ДБР. Сама Ірина Валентинівна орієнтується виключно на офіс президента. САП незабаром отримає нового керівника, а зважаючи на метод формування конкурсної комісії, ця особа, швидше за все, орієнтуватиметься на волю Банкової. На НАБУ знову спрямовано серію атак. Тому наразі треба було лише обмежити НАЗК, «вбити» е-декларування та незаконне збагачення. Звісно, президент України Володимир Зеленський вийшов з офіційним зверненням, що він готовий виступити суб’єктом законодавчої ініціативи стосовно повернення е-декларування. Проте юристи чітко розуміють, що всі нинішні кейси про порушення з е-декларування, які згідно із статтею 216 ККУ підслідні НАБУ, полетять під хвіст «кварталівському» коту. Це ж фактично зазначили і в НАБУ. Іншими словами, лише за новими зловживаннями з е-декларування можна буде притягувати до кримінальної відповідальності. Звісно, якщо будуть внесені чергові зміни до Закону «Про запобігання корупції» в цій частині. Міністр юстиції Денис Малюська вже заявив, що буде розроблено відповідний законопроєкт, де суддів виведуть з-під юрисдикції НАЗК і створять для них новий механізм контролю. При цьому він зазначив, що очікувати повторного запровадження кримінальної відповідальності за недостовірне декларування не варто.

Уся ця історія нагадує дешевий провінційний цирк. ЗеКоманда намагається займатися юридичною еквілібристикою, жонглювати антикорупційними нормами, виводить на арену політичного цирку різних клоунів, що демонструють нібито смішні трюки. Але як вітчизняні експерти, так і західні партнери розуміють — це чиста афера, замилювання очей і просто політико-правове шахрайство. Така поведінка може призвести до чергового падіння рейтингу «Слуги народу» (дивися результати місцевих виборів), втрати довіри західних партнерів і відсутності макрофінансової допомоги від МВФ, Євросоюзу та Світового банку. Проте, як бачимо, на Банковій мало хвилюються за стратегічний план, адже в шоу-бізнесі звикли мислити лише тактичними кроками на короткострокову перспективу.