Конкурс на голову Антикорупційного бюро. Особисті враження

24 квiтня, 2015, 21:55 Роздрукувати Bипуск № 15, 24 квiтня-15 травня 2015р.
Відправити
Відправити

Перший в Україні конкурс на заміщення посади директора Національного антикорупційного бюро породив безліч надій, море брехні та нездійсненних обіцянок. Як член конкурсної комісії - за мене проголосував Кабінет міністрів - я бачив усе зсередини, знайомий із кандидатами, можу зробити резюме всієї історії та викрити деякі фейки.

Конкурс на голову Антикорупційного бюро. Особисті враження

Перший в Україні конкурс на заміщення посади директора Національного антикорупційного бюро породив безліч надій, море брехні та нездійсненних обіцянок. Як член конкурсної комісії - за мене проголосував Кабінет міністрів - я бачив усе зсередини, знайомий із кандидатами, можу зробити резюме всієї історії та викрити деякі фейки. Попри скепсис, можу стверджувати: конкурс не був постановочний, результат був невідомий до самого кінця. Проведення конкурсу викрило багато системних проблем організації роботи держави, які важливо вивчити, щоб систему проведення публічних кадрових конкурсів було вдосконалено, щоб конкуренція професіоналів на конкурсі була щільніша, щоб довіра суспільства стала вищою. Представлення 16 квітня нового директора НАБ - Артема Ситника - показало, що українське керівництво досі погано розуміє сферу діяльності антикорупційного відомства. Але про все по черзі.

З ким боремося? Цілі й завдання

Найбільшою проблемою кадрового конкурсу були дуже вузькі ворота, що їх відчинили законодавці для кандидатів на посаду голови НАБ. Мабуть, розробникам годилося б насамперед визначити: кого саме ми хочемо бачити на посаді директора? Оцінка суспільства залежить від розуміння системи координат, у якій приймаються рішення, цілей і завдань.

На жаль, законодавці не дали собі чіткої відповіді на ці запитання, очевидні для експертної спільноти. Кадрові вимоги до кандидатів, сформульовані в законі, на мій погляд, не повною мірою відповідають цілям конкурсу.

Пишу про це, бо під час оголошення директором Ситника стався дивний конфуз, - цитую сайт президента: "Глава держави відзначив, що, за даними опитувань, найбільша корупція - в органах ДАІ, Міністерства внутрішніх справ, податкової служби, земельних ресурсів, пожежників і санепідстанції. "Це структури, на які слід звернути першу увагу", - наголосив Президент, звертаючись до нового Директора НАБУ".

Однак закон "Про Національне антикорупційний бюро" передбачає інше формулювання цілей роботи: "Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці".

Згідно із законом "Про державну службу", "вищими посадовими особами" є держслужбовці 1-2-го рангів. Тобто - члени уряду, судді, адміністрація президента, Верховна Рада, Генеральна прокуратура. Ціль НАБ - не якісь конкретні відомства, ціль - боротьба з корупцією серед конкретних категорій керівників держави, яка становить "загрозу національній безпеці".

Що означають у такому разі слова президента? Очевидно, президент обмовився, бо не можу допустити, що він не встиг вчитатися у смисл закону про НАБ, директора якого призначив. Боротьба з корупцією - тонка річ, і в результаті неточно сформульованих завдань відбувається підміна смислу. Боротися з корупцією серед міліції, податківців, пожежників, санстанції - це завдання Головного управління по боротьбі з корупцією Служби безпеки України. У складі цього главку - 1100 співробітників, і саме президент Порошенко призначив керувати главком свою людину - Юрія Артюхова, першого заступника голови СБУ. Тому, коли соцопитування показують, що найвища корупція у конкретних відомствах, то ставити запитання, який ККД боротьби з корупцією, і формулювати завдання стосовно конкретних відомств Петру Олексійовичу було б логічно перед СБУ. У НАБ налічуватиметься 700 співробітників, і їхні вузькі завдання та цілі в законі точно окреслені.

Єдиний критерій оцінки ефективності роботи новоствореної структури - притягнуті до кримінальної відповідальності за корупційні діяння держслужбовці вищих рангів. Боротьба з корупцією, що становить "загрозу національній безпеці". Тому не можна навіть на словах представляти НАБ як службу, котра оформляє адмінпротоколи за корупцію і котра звітуватиме справами проти пожежників, даішників та санстанції.

Проблеми і помилки закону й конкурсу

Насправді, виходячи з цілей закону, до директора НАБ є три важливі і багато в чому взаємовиключні вимоги, тому необхідно чітко розставляти пріоритети. Коли я приймав рішення щодо голосування, то виходив із таких критеріїв.

По-перше, директором бюро має бути людина з достойною репутацією. Для того, щоб правоохоронна робота увінчалася успіхом, треба боротися за довіру й авторитет у суспільстві. Директор має бути публічною особою, котра вміє пояснити, що вона робить. Бо для розслідування корупції на вищому рівні насамперед потрібна довіра, потрібні заявники, котрі вірять, що їхні показання підуть у справу і цю справу не продадуть і не "зіллють".

По-друге, директор бюро зобов'язаний бути добрим організатором та комунікатором - оскільки йому належить побудувати з нуля величезну структуру й при цьому налагодити взаємодію з численними міжнародними партнерами та друзями України. Тільки налагодивши роботу бюро, можна буде очікувати результатів і розслідування.

По-третє, директор бюро повинен мати досвід розслідування, бо це його прямі функціональні завдання.

Таким чином, ми бачимо, що профілюючими рисами нового директора НАБ усе-таки є моральність, репутація, організаторські здібності.

Але що ми бачимо в законі? Наскільки відповідають виписані в законі умови конкурсу зазначеним критеріям?

На жаль, закон висуває до кандидатів такі вимоги:

1. 10 років юридичного стажу, у тому числі 5 років - на керівних посадах.

2. Юридична освіта.

3. Заборона на співпрацю з політичними партіями впродовж останніх двох роки.

4. Обов'язкове знання української мови.

5. Обов'язкова наявність громадянства України.

Таким чином, правозахисники, відомі своєї принциповою позицією у боротьбі з корупцією, політики, які отримали довіру виборців завдяки своїй принциповості, публічні особи, в яких є репутація та організаторські здібності, але які не влізають у це прокрустове ложе, взяти участі в конкурсі не могли. Адже хто має найбільш достойну репутацію? Той, хто давно на виду, хто найбільш послідовний. Умови відбору кандидатів не відповідали вимогам та викликам, що стоять перед директором Національного антикорупційного бюро. Ну як може обмеження на участь у роботі політичної партії вважатися адекватним? Це ж абсурд. Політика, навпаки, - нормальне заняття для державного діяча, перевірка його здібностей. Авторитетний європейський фахівець, член конкурсної комісії Кесслер до обрання був депутатом італійського парламенту. Його обрали директором агентства по боротьбі з шахрайством не тільки тому, що він спеціаліст із розслідувань, а насамперед тому, що він людина з відомою публічною репутацією, принципами, організатор і комунікатор.

Думаю, важко назвати державу, яка домоглася більш вражаючих результатів у боротьбі з корупцією, ніж Південна Корея. Тут за хабарі й лобіювання отримують величезні строки президенти, міністри, будь-які вищі чиновники. Вироки найжорсткіші - довічне ув'язнення, ефективність висока, ставлення до корупції нетерпиме, держава працює ефективно. Отже, кандидатом на пост директора Корейської незалежної комісії з боротьби з корупцією можуть бути: "особи, що мають значні досягнення або відповідний досвід, глибоко шановані в суспільстві або рекомендовані некомерційною приватною організацією".

Так, таке формулювання найбільш прийнятне для вибору директора НАБ. Але, на жаль, у нас воно виявилося незастосовним.

А в Україні Кесслер не зміг би претендувати на пост глави НАБ. Створюючи публічну структуру для боротьби з корупцією, законодавці не дозволили висунути туди найсильніших кандидатів, які мають великий суспільний авторитет.

Вимоги щодо громадянства й мови не дозволили залучити іноземців. На першому етапі було багато розмов, що нібито президент хоче призначити на НАБ іноземця. Спершу йшлося про помічника федерального прокурора США Богдана Вітвицького, відомого американця українського походження. Вітвицький подав документи на участь у конкурсі, але за всієї поваги ми, комісія, не могли допустити його до конкурсу, бо в директора НАБ є обмеження за віком - до 65 років.

Потім нам довелося відхилити грузина Давида Сакварелідзе. Він не володіє українською мовою, він член політичної партії. А це заборонено законом - прямі норми. Хоча очевидно, що вільно володіє англійською, японською, грузинською і російською. Сакварелідзе вивчив би й українську без проблем.

Отже, іноземцям відрізали можливість участі в конкурсі. Але чому? Чому не дати можливості організувати нову антикорупційну структуру фахівцеві, який уже робив це в іншій державі?

Про всі ці обмеження і я особисто, і інші члени конкурсної комісії багато разів говорили й писали. Цілком очевидно, що ці норми неадекватні, що вони обмежують участь у конкурсі саме тих кандидатів, які затребувані суспільством і державою в цій ролі.

Я дуже сподівався, що парламент виправить помилки в законі і зніме обмеження, звертався до депутатів, писав статті. Однак коли 3 лютого парламент проголосував поправки до закону про НАБ, усі ці норми були збережені.

Це означало, що українські законодавці ратують за незалежність НАБ формально, а фактично не дають можливості організувати високу конкуренцію на конкурсі.

Але я хотів би зафіксувати ключову проблему обрання голови НАБ - конкурсна комісія вибирала не того кандидата, якого хотіла би бачити на чолі боротьби з корупцією, не найвідоміших громадських діячів. У нас був обмежений вибір із числа професійних юристів. Вимоги до кандидатів сама комісія розширити права не мала. За такими вимогами, які зазначено в законі, можна вибирати хіба що начальника юридичного підрозділу, а не керівника однієї з ключових правоохоронних структур.

Конкурс

Комісію сформували за квотами з представників громадськості. Президент делегував Рефата Чубарова (правозахисник), Ярослава Грицака (професор історії), Євгена Захарова (правозахисник). Уряд проголосував за Йосипа Зісельса (правозахисник), Олександру Яновську (професор права Київського університету) і мене (журналіст). Верховна Рада делегувала Євгена Нищука (громадський діяч), Віктора Мусіяку (професор права Києво-Могилянської академії), Джованні Кесслера (директора Європейського агентства боротьби з шахрайством).

Відповідно до закону забезпечувала діяльність комісії Адміністрація президента. Куратором роботи був заступник глави АП - куратор силових структур Андрій Таранов.

Відразу відповім на найпопулярніше запитання - чи хотіла влада когось "продавити"?

Найголовнішим секретом нашої влади під час конкурсу є те, що жодного "свого" кандидата на цьому конкурсі ні президент, ні уряд, ні парламент провести не хотіли. Навпаки, у влади не було взагалі бачення, кого саме вона хотіла б бачити на посту директора.

Точилися абстрактні розмови. Уряд і парламент жодних уявлень про кандидатів узагалі не формулювали. Президент проявляв інтерес, але це було на рівні абстрактних розмов. Спочатку говорили про Вітвицького, потім про Саакашвілі, потім про Сакварелідзе, потім про Матіоса, потім про Чумака. Тепер уже й Ситника записали у президентський проект.

Кілька слів про міфи. Правда полягає в тому, що Порошенко не мав жодного системного уявлення про те, кого він хотів би бачити на посту директора, і не просував "своєї" людини". Це правда. Жодного кандидата АП не "заводила".

Щодо іноземців. Як зараз зрозуміло, президент не хотів бачити на посту директора самостійного й кваліфікованого іноземця. Інакше він давно сам би вніс поправки до закону, і вони були б ухвалені.

Щодо Матіоса. Після арешту головною військовою прокуратурою директора департаменту держзакупівель Міноборони Зражевського, після оголошення підозри начальнику штабу АТО генерал-майору Назарову, коли військова прокуратура звернулася до суду, щоб вилучити певні документи в адміністрації президента, після оголошення підозри прокурору Київської області, після відкриття провадження щодо Іловайська й розслідування, хто дав наказ наступати, хто проігнорував дані розвідки, хто заборонив відведення військ, є вагомі підстави підозрювати, що головний військовий прокурор Анатолій Матіос не є "царедворцем" і чиїмось "мазунчиком". Військова прокуратура створена була з нуля і працює на належному професійному рівні. Матіос не був кандидатом влади, він висувався самостійно і був незалежним на конкурсі.

Щодо Чумака. Дивно звучить, але депутат Блоку Порошенка Віктор Чумак також не був ставлеником влади. Навпаки, Чумак для Петра Олексійовича - сильний подразник. У них серйозні особисті конфлікти з часу виборів до Київради, коли Чумак провалив усіх кандидатів, яких Порошенко хотів виставити на території мажоритарного округу Чумака в Києві. Також у Чумака гострий конфлікт із президентським оточенням, оскільки на його окрузі тривають серйозні земельні скандали навколо Дарницького фармкомбінату. Тому я не маю сумнівів, що Чумак для влади був також дуже незручний.

Робота комісії була прозорою. Усі засідання проводилися в прямому ефірі, за ходом конкурсу уважно стежили західні політики й дипломати. Адміністрація президента цілком професійно й коректно супроводжувала процес. Спробу вплинути на рішення комісії я побачив тільки у фіналі конкурсу - з метою домогтися неухвалення рішення комісією і, таким чином, проведення нового конкурсу. Однак лобіювання такого рішення здійснювалося в коректній формі. Гра забувається - запам'ятовується результат. За висунення кандидатів, тобто за те, щоб конкурс був доведений до результату, проголосували члени конкурсної комісії, обрані за квотами всіх трьох органів влади.

Незважаючи на 176 поданих заявок, моїм уявленням про те, ким має бути директор НАБ, відповідали тільки два кандидати - Яків Варичев і Микола Сірий. На жаль. Дуже хотілося б вищу конкуренцію. Чи були вони оптимальні для цієї посади? Звісно, ні, їм треба було б багато чого навчитися. Інші члени комісії проголосували за направлення у фінал ще двох кандидатів - Артема Ситника і Віктора Чумака. Я виступав проти цих кандидатів, оскільки хотів бачити на чолі НАБ людину, яка не служила в українських правоохоронних органах. Однак хочу зазначити, що і Ситник, і Чумак справили на комісію дуже позитивне враження. Ситник поводився дуже гідно. Звісно, на його мізерну декларацію відразу ж звернули увагу. Однак у першому ж інтерв'ю він сказав, що не претендує на посаду голови НАБ і подався на конкурс тільки для того, щоб заявити про себе, щоб той, хто стане директором, потім зміг би запропонувати роботу Артему Сергійовичу в складі НАБ, оскільки він хоче зробити свій внесок у реформи в державі. Це була дуже скромна і дуже гідна позиція. І більшості членів комісії вона сподобалася.

Я голосував за висунення у фінал двох кандидатів. Яків Варичев, адвокат Московської і Київської колегії адвокатів. Як на мене, це була найбільш незалежна фігура, з досвідом організаційної роботи - Варичев був слідчим з особливо важливих справ Генпрокуратури СРСР. Його діти - громадяни Євросоюзу.

Найкращими мені здавалися шанси Миколи Сірого - співробітника інституту Корецького, відомого адвоката. Я не був знайомий з ними до конкурсу, але знав, що Сірий відкрито виступав проти багатьох антиконституційних рішень у часи Януковича, і навіть була спроба відібрати у нього адвокатську ліцензію. Сірий став адвокатом Тимошенко тоді, коли на цю посаду не стояли черги. Сірий був серед
12 юристів і правозахисників, які відразу відкрито виступили проти порушення прав людини й диктаторських законів України 16 січня 2014-го і почали документувати злочини Януковича на Майдані. Сірий був співробітником прокуратури в часи СРСР.

Однак делегувати Варичева я не зміг. СБУ заявила, що Варичев не пройшов процедури спецперевірки, і, отже, комісія мусила зняти його з конкурсу. Підстава - Варичев 12 разів був у РФ упродовж минулого року. Він не приховував на конкурсі, що у нього квартира в Москві, сказав, що вони з дружиною її продають, що він вів у РФ резонансні кримінальні справи. Однак його зняли з конкурсу.

Звинувачення проти Чумака щодо нібито помилок у податковій декларації виявилися хибними, але його не висунули на розгляд президента з інших причин.

Я не хотів підтримувати кандидатуру Ситника. Але всі три юристи в нашій комісії - Яновська, Кесслер і Мусіяка цілком слушно заявили, що конструктивне голосування має здійснюватися кожним членом комісії щодо двох кандидатів. Це правильно, тому що за умовами конкурсу ми зобов'язані подати президентові не менше двох кандидатур. Одна кандидатура означала зрив конкурсу.

Треба зазначити, що частина комісії підтримувала повне скасування конкурсу.

Однак у прямому ефірі ми зважили й обговорили всі ризики. Україні необхідний час на створення нового інституту влади. Новий конкурс не просто затягне час створення НАБ - скасування конкурсу підірве довіру до можливості громадської комісії організувати кадрову роботу. Вже не можна буде довести суспільству, що конкурс був зірваний з об'єктивних причин - люди думатимуть, що це замовлення влади. Такий ризик видався мені серйознішим. Демократія - це процедура. Раз усіх вимог процедури дотримано, значить, конкурс мав принести результати.

Для висунення кандидата на розгляд президента було необхідно не менше 5 голосів членів комісії. Щоб не зірвати конкурс, я проголосував за висунення на розгляд президента Артема Ситника. Він отримав 7 голосів членів комісії з 9. Ключовим було голосування за Сірого - якби голосу забракло, то конкурс був би зірваний. Це був напружений момент. Сірого підтримали всі троє наших юристів, я і голова комісії Рефат Чубаров. Рефат-ага був делегований у комісію за квотою президента і на момент проведення фіналу мав стати депутатом за списком Блоку Порошенка. Але він проголосував. Перший в історії України кадровий конкурс через залучення громадської комісії відбувся. Тому можу зробити висновок, що якоїсь жорсткої заданості у зриві конкурсу не було, і політичний тиск не став вирішальним чинником у роботі комісії.

Тепер щодо Артема Ситника. Необ'єктивно називати Артема "маріонеткою". Контакти з Гайсинським не є підставою стверджувати, що Ситник - людина Гайсинського, на фірмі якого він працював як адвокат і партнер. Будемо дивитися уважно. Ситник - людина, яка грала за правилами нашої правової системи, але він був там не найбільшим гравцем. Він і не претендував на перше місце в конкурсі, але так вийшло. Бо готового сценарію ні в кого не було. Ситникові як і раніше доведеться працювати під жорстким контролем, і він розуміє відповідальність.

До діяльності НАБ прикута пильна увага західних партнерів, і це дає надію, що проект буде реалізований відповідно до закладених принципів. Значення обрання Ситника не в тому, що він ідеальний борець з корупцією - Артем і сам об'єктивно оцінює свої можливості й здібності. Значення в тому, що вперше конкретні представники громадянського суспільства взяли на себе відповідальність за призначення керівника держструктури. І були створені й дотримані всі публічні процедури, яких раніше в Україні ніколи не було. Діяльність НАБ щільно опікують міжнародні структури.

Артем зможе самостійно призначити тільки трьох своїх заступників. З цією метою він особисто проводить консультації - і ці консультації також проходять без жодного тиску влади, хоч як дивно це звучить. Тому якщо хтось має бажання себе показати - вікно можливостей поки що відкрите. Діяти Ситник збирається швидко - найближчим часом буде затверджено структуру відомства, перший наказ, перше призначення одного із заступників. А потім усі співробітники НАБ призначатимуться виключно через публічні конкурси. Цей демократичний і прозорий механізм дає надію, що вперше за законною процедурою буде створено принципово новий інститут влади. Особливу допомогу в побудові НАБ надають Канада, Великобританія і Польща. Саме їхні рекомендації і методики буде використано для добору співробітників. Конкурси для співробітників проводитимуться за жорсткими вимогами.

Я не думаю, що НАБ - це панацея від корупції в Україні. Вважаю, що наше завдання створити інститут влади, який ефективно працюватиме, якщо боротьба з корупцією стане нормою в роботі державних відомств. Але НАБ - це системний інституціональний крок. Це крок такий слабкий, який можна і треба критикувати, але це крок, зроблений без ляльководів, це крок хаотичної й анархічної української демократії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК