Кому потрібна така пенітенціарна реформа?

1 вересня 2017 року в DT.UA було опубліковано інтерв'ю із заступником міністра юстиції Денисом Чернишовим "Пенітенціарний гамбіт, або Як навести лад у в'язниці".

Цей матеріал, у якому правозахисників двічі назвали брехунами, ми не могли залишити без уваги і далі проаналізуємо деякі висловлювання пана Чернишова і питання, про які там ішлося.

Для молодого заступника міністра, який нині робить для себе чимало відкриттів, хотіли би пояснити, що Харківська правозахисна група (ХПГ), в якій працюють автори, активно займається питанням дотримання прав осіб, що перебувають у місцях несвободи, вже понад 20 років, надаючи правову допомогу затриманим, обвинуваченим і засудженим, виступаючи проти порушень, які вчиняла адміністрація МВС і пенітенціарних установ. Найбільш вагомим підтвердженням такої допомоги є близько 100 справ, у яких, завдяки юристам ХПГ, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вже визнав порушення Україною конвенційних положень. Зокрема, йдеться про такі важливі прецеденті рішення, як "Давидов та інші проти України", "Карабет та інші проти України", де було зафіксовано практику побиття засуджених під час проведення масових обшуків. У цих справах суд встановив порушення Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод через неналежні умови утримання, перевезення та праці осіб, позбавлених волі.

Окреме місце займають справи ХПГ про неналежне надання медичної допомоги в місцях несвободи та проблеми осіб, які за станом здоров'я не можуть відбувати покарання. Принагідно зазначимо, що впродовж усіх років саме ХПГ готувала матеріали для щорічної доповіді правозахисних організацій "Права людини в Україні" стосовно дотримання прав в'язнів.

Експерти ХПГ розробили вісім пенітенціарних законопроектів, які було подано на розгляд парламенту. Чотири з них ухвалено, три ухвалено в першому читанні та підготовлено до другого, ще один ухвалено, але президент його ветував, і далі він поки що не розглядався. ХПГ доклала зусиль до включення більше ніж двох десятків положень до Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року. У деяких із них ХПГ значиться як відповідальна за виконання (за згодою).

Враховуючи наведений вище далеко не повний перелік реальних справ ХПГ, автори вважають себе вправі судити про теоретичні й практичні аспекти розпочатої пенітенціарної реформи.

Представники ХПГ з квітня 2014 року почали відвідувати пенітенціарні установи в Україні, без попередження здійснюючи візити до місць несвободи, в яких утримуються засуджені особи. За цей час було здійснено понад 50 візитів, відвідано понад 30 колоній, поселень та СІЗО. Спостерігаючи випадки порушень прав засуджених, монітори ХПГ вказують, які саме це порушення, і повідомляють про них адміністрації виправних закладів, а в разі нереагування звертаються до Генпрокуратури України, Мін'юсту.

Окремо наголосимо на реагуванні з боку уповноваженого ВРУ з прав людини, спільно з представниками НПМ якого було здійснено низку моніторингових візитів, зафіксовано факти побиття засуджених, подібні до тих, які мали місце в Одеському СІЗО і які намагалася приховати адміністрація пенітенціарної служби. Побиття в Одеському СІЗО заперечував і особисто Денис Чернишов. І хоча він потім визнав, що помилився, бо його, мовляв, дезінформували, це не виправдовує високопосадовця: керівник не повинен допускати, щоб підлеглі так його дурили.

На запитання щодо ліквідації спеціальних лікарських комісій (СЛК) Денис Чернишов дає незрозумілу й двозначну відповідь: "Лікарські комісії зараз діють. Спільний наказ пролежав на узгодженні в МОЗ п'ять місяців. Правозахисники, на жаль, переважно кажуть неправду, оскільки зарплати отримують незрозуміло в кого. Так, комісія дуже довго висіла, з грудня 2016-го по квітень 2017-го. Для нас це теж було проблемою, оскільки в підсумку все виливається в інсинуації з маніпулюванням статистикою. Адже якщо комісія не оглянула й не відпустила людину додому, і вона померла, то кількість смертей у в'язницях зростає. Але справа не тільки в статистиці. По-людськи краще відпустити людину вмирати вдома, а не у в'язниці".

Ми не знаємо, що мав на увазі Денис Чернишов, коли сказав, що "правозахисники, на жаль, переважно кажуть неправду, оскільки зарплати отримують незрозуміло в кого", визнавши, в цьому ж реченні, що СЛК не працювали. Додамо, що це стало наслідком некомпетентності "реформаторів" пенітенціарної системи в Україні, які не передбачили швидкого реагування на проблеми, спричинені ліквідацією Державної пенітенціарної служби України (ДПтСУ), а це становило реальну загрозу здоров'ю та життю засуджених. Слова Чернишова про зарплати прямо перегукуються з намаганнями переслідувати представників громадськості в Україні, які займаються антикорупційними розслідуваннями.

Зазначимо, що такий підхід не новий і вже давно "вдало" використовується Росією для дискредитації та блокування роботи правозахисних організацій, наділених статусом іноземних агентів за отримання грантів від закордонних донорів, що відгонить душком епохи розквіту СРСР.

ХПГ вивчає питання надання медичної допомоги засудженим у місцях несвободи і надає адвокатську підтримку засудженим, які не можуть відбувати покарання за станом здоров'я. 2016 року з допомогою адвокатів ХПГ вдалося звільнити трьох засуджених, іще один, на жаль, помер, не доживши до дня судового засідання. Однак процедура звільнення через суд ускладнилася через ліквідацію ДПтСУ та відсутність механізму, який би створював СЛК, без висновку яких засуджені були позбавлені можливості ініціювати клопотання до суду про звільнення за станом здоров'я. (Про це був окремий матеріал - "Дозвіл померти на волі" - на сайті ХПГ від 29 травня 2017 р.)

Що ж до інших результатів реформи у пенітенціарній сфері, то під час моніторингових візитів ми це питання завжди обговорювали з представниками адміністрації і тому впевнено засвідчуємо: жодного підтвердженого випадку залучення когось із них до процесу не було встановлено. Попри те що там є досвідчені й фахові працівники, їх не залучали ні до обговорення, ні до розробки реформи пенітенціарної системи. Тому було цікаво прочитати про рівень обізнаності Дениса Чернишова з цією ситуацією (див. цитату нижче). Хто саме з керівників колоній чи СІЗО брав участь у розробці проекту реформи пенітенціарної служби або консультував розробників, у чемній відповіді Дениса Чернишова не вказується, як і взагалі немає відповіді на поставлене запитання.

"- Об'їжджаючи виправні колонії, правозахисники цікавляться в адміністрації: чи консультувалися з ними реформатори, чи залучали до реформи? Відповідь скрізь негативна.

- Брехня. Отут я можу навести факти. У приймальні сидить Ірина Бойко - одна з правозахисниць. Ми всіх запросили на розробку закону про пенітенціарну систему. Розбили на блоки, були організовані підгрупи. Ними керували співробітники Мін'юсту, але увійшли туди всі - і Рада Європи, і Червоний Хрест, і національні й іноземні експерти. Тому ми не самі щось вигадали. Ми придумуємо разом. Ми дуже сваримося, і все ж".

І хоча правозахисників іноді справді запрошують до співпраці, але прислухатися до їхніх рекомендацій у ДКВС не поспішають. Скільки слів уже було сказано представниками і юридичної, і правозахисної спільнот про недоцільність створення інституту "пенітенціарних слідчих"! Проте пан Чернишов, мабуть, пристає на популярну в ДКВС думку, що, мовляв, "свої слідчі порядок точно наведуть". В інтерв'ю Денис Чернишов каже: "Не можу цього прокоментувати. Мене на цій посаді ще не було". Але ж Закон України "Про Вищу раду правосуддя" парламент ухвалив 21 грудня 2016 року, а пана Чернишова призначено на посаду заступника міністра юстиції 19 жовтня 2016-го! І правозахисники зверталися до нього, щоб він, як керівник цього напряму, зупинив це невіглаське безумство, та де там!

І тепер ми знову бачимо брутальні посягання на права людини у свіжому проекті закону "Про пенітенціарну систему". Наприклад, до нього, всупереч попередньому громадському обговоренню, включено норми про:

- посилення закритості пенітенціарних установ через обмеження громадського контролю. (Пропонується запровадити не існуючі раніше перепони для відвідуванні цих установ, зокрема додаткову акредитацію журналістів, надумані "режимні" ускладнення тощо. Це неминуче призведе до зловживань та перешкоджання громадському контролю і, як показує досвід, грубих порушень прав людини в майбутньому.);

- криміналізацію передачі заборонених предметів до пенітенціарних установ. (Такими предметами можуть бути навіть звичайні фарби, кольорові олівці й гральні карти. Нині за це передбачено тільки адміністративну відповідальність.);

- те, щоб не зараховувати у строк покарання час тримання у приміщенні камерного типу (дисциплінарний захід). (Це може призвести до того, що пенітенціарна адміністрація вершитиме долі засуджених і свавільно вирішуватиме, кому "накинути строк" - понад строк покарання, визначений рішенням суду.)

Численні репресивні пропозиції містяться й у проекті Паспорта реформи пенітенціарної системи, підготовленому Мін'юстом. У ньому, всупереч справді прогресивним ідеям самого паспорта, пропонується криміналізувати чимало діянь - все задля максимального "закручування гайок".

Так само нещодавно ми спостерігали жорстке протистояння окремих керівників Мін'юсту скасуванню рудиментарної статті 391 Кримінального кодексу, яка взагалі не має права на існування (що доведено вченими-правниками), проте використовується як механізм розправи над "незручними" засудженими і засудженими-скаржниками. За цією статтею в'язні за дисциплінарні порушення режиму отримують додатковий строк покарання - до трьох років позбавлення волі.

Стверджувалося, що громадськість не розуміється на в'язничному менеджменті і що права людини не вимагають відсутності цього кримінально-правового інструменту в руках у пенітенціарних співробітників. Тепер скасувати цю статтю прямим текстом закликає Комітет з питань запобігання катуванням Ради Європи (пункт 46 опублікованої в червні 2017 р. доповіді КЗК щодо України).

Виникає природне запитання: для чого здійснюється ТАКА реформа?

Насамкінець іще про кілька помилок, які свідчать про невігластво Дениса Чернишова і про незнання матеріалу, який він узявся коментувати. Ось, приміром, такий фрагмент інтерв'ю:

"- Які рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) враховуються в реформі пенітенціарної системи?

- Не враховуються, а використовуються як аргументи. Оскільки я прийшов з реальної економіки, то кажу колегам з Мінфіну: нещодавно ЄРПЛ ухвалила 40 рішень щодо позовів в'язнів, за якими Україна повинна компенсувати 1,018 млн євро. У Європейському суді зараз 84 тисячі справ проти України. Уявіть, якщо навіть 10 тисяч з них - від в'язнів, що буде з бюджетом? Чи не вигідніше побудувати нормальну систему, ніж платити ці гроші, та ще й з імідж-втратами для країни?"

Рішення ЄСПЛ повинні виконуватися, а не просто "використовуватися як аргументи", і дивно, що заступник міністра юстиції цього не знає, до того ж береться розповідати про неіснуючу статистику. Звернімося до річного звіту Європейського суду з прав людини за 2016 рік, де на сторінці 192 наведено статистику: на розгляді в Європейському суді з прав людини перебуває 18 171 справа (pending cases) від України із загальної їх кількості 79 750. Цифри, наведені заступником міністра юстиції, просто взяті зі стелі й не відповідають дійсності. З цієї фантастичної інформації подальші висновки про 10 тисяч справ від засуджених уже навіть можна не коментувати… Хоча нагадаємо, що всі рішення ЄСПЛ щодо засуджених в Україні перекладені й опубліковані ХПГ. До речі, держав-учасниць Ради Європи не 50, як стверджує Денис Чернишов у своєму інтерв'ю, а 47.

Так само Денис Чернишов мав би вже знати, що Європейський комітет з питань запобігання катуванням, той самий, рекомендації якого Мін'юст так уперто вже давно не хоче виконувати, працює за Європейською конвенцією про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, а не за Стамбульським протоколом, як він каже у своєму інтерв'ю.

Сподіваємося, що Денис Чернишов зробить висновки з цієї публікації. Ми побачимо це вже найближчим часом, коли до парламенту надійде проект закону "Про пенітенціарну систему", а також буде завершено роботу над іншими ключовими для реформи документами - Паспортом реформи і додатком до неї; змінами до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та СІЗО.