Картинна історія

Гучна й темна історія зі зниклими голландськими картинами, які нібито знайшлися в Україні, день у день обростає новими подробицями. Скандал, який може істотно зашкодити іміджеві нашої держави, зобов'язує українську владу оперативно реагувати на те, що відбувається.
А нас примушує максимально об'єктивно розібратися в тому, що сталося.

Отже, почнемо із загальновідомих фактів. У ніч на 10 січня 2005 р. з музею Західної Фрісландії (що в містечку Хорн на півночі Нідерландів) було викрадено колекцію творів мистецтва - 24 роботи пензля голландських живописців XVII ст. та близько 70 виробів зі срібла.

7 грудня голландські засоби масової інформації, з посиланням на директора музею Західної Фрісландії Ада Гірдінка та експерта у сфері антикваріату Артура Бранда, повідомили, що:

- викрадені цінності нібито перебувають на терито-
рії України, орієнтовно на Донбасі;

- ймовірно, картини потрапили до рук представників добровольчого батальйону ОУН, які нібито знайшли їх у покинутому будинку одного з колишніх соратників Януковича, який міститься в зоні бойових дій;

- чоловік, який назвався командиром батальйону ОУН Борисом Гуменюком, виходив на контакт із посольством Нідерландів в Україні й зустрічався з Артуром Брандом (що його музей уповноважив вести переговори про повернення вкрадених картин) і висловив готовність повернути викрадене за винагороду;

- після того, як сторони не зійшлися в ціні, контакти перервалися;

- особами, котрі стоять за Гуменюком, є лідер партії "Свобода" Олег Тягнибок і екс-голова СБУ Валентин Наливайченко.

Гірдінк і Бранд

Звернемося до одного з першоджерел. Далі - пряма мова директора музею Західної Фрісландії Ада Гірдінка, з яким поспілкувався кореспондент
DT.UA Лесь ДИМАНЬ.

- Як ви дізналися, що викрадені роботи перебувають в Україні?

- Посольство Нідерландів отримало телефонний дзвінок у липні 2015 р. від ополченця (саме так дослівно пан Ад Гірдінк назвав Бориса Гуменюка. - Прим. ред.), який заявив, що в нього є всі 24 картини. Людина з посольства, котра говорила з ним, попросила доказів і отримала фото однієї з картин з українською газетою на ній. Отже, ми бачили тільки одну роботу. Залишається лише вірити на слово, що в них є вся колекція.

- Ви зверталися в Інтерпол у зв'язку з цією справою?

- Усю зібрану нами інформацію було передано представникам української влади, української поліції та прокуратурі. Ми звернулися в Інтерпол десь на початку вересня поточного року.

- Тобто вже після переговорів щодо повернення картин, так?

- Я б не називав це переговорами. Це означало б, що ми вели діалог про повернення картин. Ні, насправді п. Борис Гуменюк зателефонував у посольство Нідерландів і заявив, що його ополченці знайшли картини на віллі, яка нібито належала одному з колишніх соратників екс-президента Віктора Януковича. Він розповів, що вони врятували ці картини, ризикуючи власним життям. Тому хотіли укласти угоду з Нідерландами щодо повернення картин.

Ми попросили дуже досвідчену й професійну людину, Артура Бранда, вести діалог від нашого імені. Пан Бранд поїхав до Києва 7 серпня і зустрівся з Борисом Гуменюком, щоб з'ясувати всі умови. Виявилося, він хотів велику суму грошей, оскільки вважав, що в його руках колекція вартістю 50 млн євро.

Пан Бранд на основі аукціонної ціни інших схожих картин тих самих художників встановив, що колекція коштує 1,3 млн євро за всі 24 картини. Це за умови, що вони в хорошому стані.

Пан Бранд чітко дав зрозуміти, що в нинішньому стані колекція коштує півмільйона євро. У художньому світі заведено платити тому, хто знайшов картини, винагороду в розмірі 10% від вартості. Тому ми й запропонували пану Гуменюку 50 тис. євро за повернення картин.

Під час розмови стало зрозуміло, що Гуменюк не в захваті від аргументів Бранда. Він сказав: "Я маю поговорити з бійцями свого загону й тоді зв'яжуся з вами". Але він так більше ніколи й не зателефонував.

- Коли й де відбулася зустріч із Гуменюком?

- Це було в ресторані неподалік посольства Нідерландів у Києві. Під час розмови були присутні представники посольства, пани Бранд, Гуменюк і перекладач.

- Тож ви не звернулися в Інтерпол і міжнародні інстанції, а тільки безпосередньо до Гуменюка?

- Якщо йдеться про злочини, пов'язані з мистецтвом, підозрюваний може добре сховати вкрадені твори. А коли його заарештує поліція, він може прикинутися, що нічого не знає й не розуміє. І протилежне буде дуже важко довести. Тому ми спочатку пішли на зустріч із паном Гуменюком, який казав, що нібито хоче передати картини. Але після того, як він не відповів на нашу пропозицію, ми звернулися до влади України та в Інтерпол.

- Чому ви звернулися в Інтерпол не в 2014 р., а тільки у вересні 2015 р.?

- Тоді в нас була зовсім інша історія. Українець опублікував фото однієї з украдених картин на українському сайті й запитав, що це таке. Це була одна з украдених у нас робіт. Поліція розслідувала цю інформацію, але справа зайшла в глухий кут: не вдалося встановити, хто опублікував фото в Інтернеті. І ми втратили будь-які зачіпки, аж поки пан Гуменюк не звернувся в посольство Нідерландів.

Можливо, колекція весь цей час була в Україні, а може, й ні. Ми не знаємо напевно. Але всі обставини примушують припускати, що картини були на українській території тривалий час. Отже, ми звернулися в Інтерпол, коли вже знали, що картини в Україні.

- Чому ви вирішили найняти Артура Бранда?

- Він мистецтвознавець. Перевіряє, чи законно виставлені на продаж твори мистецтва й антикваріат. У нього дуже добра репутація і досвід у поверненні художніх творів.

Ми не хотіли вести розмову самі через брак досвіду. Тому нашим представником став пан Бранд.

- Ви не думали, що звернутися в поліцію Нідерландів і України значно безпечніше, ніж налагоджувати неофіційні контакти через посередників?

-А ви поставте себе на місце музею.

Ми не хотіли повідомляти в усі можливі відомства, а хотіли спочатку поговорити, адже головною метою було повернути втрачене. І коли виявилося, що нас, фактично, хочуть обікрасти, тоді вже ми пішли в поліцію та в усі відомства.

Коли розмова з паном Гуменюком ні до чого не привела, ми вирішили повідомити українську та нідерландську влади. Ми попросили допомоги й надали всю інформацію, яка була в нас. Але жодних дій з боку України не побачили. Ми сказали про це нашим дипломатам і політикам: "Як таке може бути, що всю інформацію передано, але жодних дій немає?" Після цього наш міністр закордонних справ звернувся до міністра Клімкіна та президента Порошенка.

- Як у справі з'явилися імена Тягнибока та Наливайченка?

- Артур Бранд провів власне розслідування. Знаєте, художній злочинний світ не надто великий. Це, мабуть, звучить дивно, але коли хтось пропонує 24 викрадені картини, ця інформація поширюється блискавично.

Отже, Бранд звернувся до своїх контактів у Східній Європі і з'ясував, що був прямий зв'язок між бойовою групою та Олегом Тягнибоком. Також під час розслідування дуже часто згадувалося ім'я Валентина Наливайченка. Зрозуміло, бійці не діють самостійно, але є люди, які їм кажуть, що робити з картинами. Українській владі ми передали й цю інформацію.

- А ви не боїтеся, що публічність і залучення неофіційних контактів у справі з картинами створює загрозу знищення?

- Звісно, такий ризик є. Однак ми маємо надійну інформацію, що картини продають, проте не всі відразу, а кожну окремо. І це означає, що викрадені в нас твори мистецтва просто розчиняться в повітрі й будуть втрачені назавжди. Тому ми пішли на такий ризик, оскільки в нас немає вибору. Сподіваємося, що передача інформації українській владі якось допоможе повернути картини.

Але якщо їх продадуть і вони залишать територію України, нам доведеться починати все спочатку й відстежувати долю кожної з 24 картин окремо. Тому нам залишалося лише піти на публічний розголос, сподіваючись, що це зупинить продаж…

Звернемо увагу на кілька обставин.

По-перше, п. Гірдінк обмовився: "Я б не називав це переговорами. Це означало б, що ми вели діалог про повернення картин". Але описані ним самим контакти Гуменюка і Бранда (особи, котра виступала від імені і за дорученням музею) важко назвати інакше, як "переговори" і "діалог про повернення картин". У світовій практиці немало випадків, коли викрадені цінності поверталися законним власникам (у тому числі й музеям) після неофіційних розшуків та наступної виплати викупу. У таких випадках зазвичай звертаються до посередників, які мають відповідний специфічний досвід і беруться за таку роботу за винагороду (п. Бранд, цілком очевидно, з них). Музейників зрозуміти можна: вони зацікавлені насамперед у поверненні викраденого. Спритні навчені посередники потрібні і для того, щоб не стати жертвою "кидал", і для того, щоб не втягуватися, по суті, в незаконну діяльність. Формально - музей таємних переговорів не вів, звідси й поспішна обмовка Гірдінка. Але по суті він їх вів, через Бранда. А після того, як незаконні переговори провалилися, директор музею (його слова охоче тиражують голландські ЗМІ) гнівно закликає українське керівництво негайно й безоплатно повернути викрадене законному власникові. Хоча в інтерв'ю DT.UA він свої претензії формулює значно коректніше.

По-друге. Ми не ставимо під сумнів кваліфікацію п. Бранда як фахівця в галузі антикваріату, але його здібності приватного детектива, рівень поінформованості про українські реалії та глибину політичних знань маємо право поставити під сумнів. Не можуть не бентежити ні швидкість, із якою мистецтвознавець "встановив" причетність Тягнибока з Наливайченком до викрадених картин, ні безапеляційність його висновків. За його твердженнями, саме лідер "Свободи" і колишній шеф СБУ послали Гуменюка на переговори. Він заявляв також, буцім Наливайченко пропонував викрадені картини представникам німецького криміналітету. А батальйон ОУН має темні зв'язки з певними колами в Казахстані, Таджикистані й Афганістані. Саме це випливає з прес-релізу, опублікованого на персональному сайті п. Бранда. Те, що такі, м'яко кажучи, бездоказові твердження з готовністю підхопила голландська преса, не дивина. Тим більше що її було кому підігрівати ззовні.

По-третє. П. Гірдінк не міг не розуміти, що зчинивши галас, він фактично ставить хрест на шансах отримати картини назад. Не йдеться про великі твори мистецтва (що підтверджують і Гірдінк, і Бранд), а тому гучно засвічені й не надто цінні роботи навряд чи хтось ризикне придбати. Хіба якийсь затятий фанат живопису Західної Фрісландії десь у "Таджикистані й Афганістані". Тому, в кого перебувають украдені роботи, простіше спалити їх, ніж нариватися на серйозні проблеми заради сумнівного баришу. Більше того, у нас є достовірна (отримана з дипломатичних джерел) інформація, що МЗС Нідерландів настійно рекомендувало музеєві не надавати цій історії розголосу. Але Гірдінк і Бранд до поради не прислухалися. "Ми пішли на такий ризик, бо в нас немає вибору", - пояснює свій вчинок п. Гірдінк. Припустімо, він справді бачить єдиний шанс повернути картини в офіційному публічному зверненні до української влади. Але якщо ти розраховуєш на допомогу іншої держави, навряд чи варто поливати цю державу брудом. "Чорна діра", "країна, в якій багато брешуть", "темні сили", "неонацисти", "військові злочини", "фашистська партія" - такою лексикою рясніють тексти й репортажі про "картинну історію", що перемежовуються кадрами похмурих людей у камуфляжі та фото з нібито зігуючим Тягнибоком. Особисто Гірдінк, особисто Бранд і безліч усіляких коментаторів за кілька днів сформували в голландського обивателя, який мало (будьмо відверті) цікавиться нашими подіями, уявлення про Україну як про гримучу суміш Сомалі і Третього рейху. Постає резонне запитання: вони справді хочуть, щоб Українська держава допомогла в розшуку картин?

Український слід

Борис Гуменюк, головна дійова особа скандалу, виклав свою версію того, що відбувається. Його плутані свідчення з'явилися в кількох ЗМІ. За словами Гуменюка, влітку 2014 р. (коли він був заступником командира батальйону ОУН), він отримав інформацію про картини від невстановлених осіб. Нібито хтось десь у передмісті Донецька, в залишеному будинку, виявив якісь картини і поділився з ним цією інформацією. Влітку 2015-го (коли його в батальйоні вже не було), знову ж таки, від невстановлених осіб (незрозуміло, тих самих чи інших) він отримав інформацію, що йдеться про колекцію, украдену в Голландії 2005-го.

Хто ці люди? Гуменюк стверджує, що не знає напевно. В ефірі "Громадському ТБ" він припустив, що це, можливо, бійці "якоїсь нашої ДРГ (диверсійно-розвідувальної групи), що шмигає по ворожих тилах". Гуменюк заявляє, що нікого з цих осіб він не знає; самих картин особисто не бачив; ні з ким із тих, хто картини бачив, ніколи не зустрічався. Він туманно розповідає про невідомих, котрі дзвонили з незнайомих телефонних номерів. І що ці люди "знають місце, де ці картини перебувають".

Де було виявлено картини? Точного місця Гуменюк нібито не знає, він говорить про "передмістя", "околиці", але кілька разів зауважує, що йдеться про неконтрольовану Україною територію. За нашою версією, може йтися про район Пісків (де фактично проходить лінія фронту), або Спартака, позиції поблизу якого українські військові залишили на початку нинішнього року. За нашими даними, у цих місцях були будинки (дачі), як мінімум, трьох осіб, котрі підпадають під визначення "соратники Януковича" і здатні цікавитися антикваріатом. Мова, зокрема, про колишнього генпрокурора Геннадія Васильєва, олігарха Віктора Нусенкіса та колишнього консільєрі гаранта-втікача Антона Пригодського. Людина, непогано обізнана зі смаками тодішніх господарів регіону та тіньовим ринком "прекрасного", стверджувала, що Нусенкіса цікавили насамперед ікони; Васильєв бував в антикварних салонах, але в особливій любові до мистецтва не помічений; а ось Пригодський був не тільки збирачем, а й постачальником живопису до двору Януковича. Кажуть, що непотоплюваний Антон Вікентійович був відлучений від тіла патрона саме після того, як Віктор Федорович дізнався, що частина творів мистецтва, добутих Пригодським для нього, виявилася фейком. Наш інформувач стверджує, що викрадені в Голландії картини ніколи не фігурували на чорному ринку, і якби хтось із впливових людей Донбасу придбав їх, він, швидше за все, про це знав би. Не станемо сперечатися, але зазначимо, що в того ж Пригодського були великі зв'язки, широке коло специфічних знайомств і (свого часу) практично необмежені можливості, а покупки він не мав звички афішувати. Не виключено, хоча й малоймовірно, що картини випадково придбав якийсь мало відомий широкій спільноті тамтешній скоробагатько. Але все це гіпотези, не більше.

Чому "невідомі" звернулися саме до Гуменюка? В ефірі на "Громадському ТВ" він похвалився: "Я знайомий з багатьма художниками, у мене в самого значна колекція живопису… Я
10 років на ринку, заробляю на картинах. І це відомо всім…"

Гуменюк стверджує, що ніякого викупу не вимагав, на батальйон ОУН не посилався, ніяких "бійців свого загону" не згадував, і його спонукало виключно безкорисливе бажання повернути законному власникові викрадені цінності за умови, що такі справді перебувають в Україні.

Колишній комбат ОУН Микола Коханівський у коментарі DT.UA назвав Гуменюка "авантюристом і шахраєм, котрий не цурається дрібних крадіжок. Я його зразу не роздивився. Так, свого часу він був моїм заступником, фактично четвертою людиною в батальйоні, я його зробив відповідальним за зв'язок з громадськістю та волонтерську допомогу. На цьому місці потрібна була комунікабельна людина, з підвішеним язиком. Потім він намагався, фактично, розколоти батальйон. Украв, як згодом з'ясувалося, 7 автомобілів, переданих волонтерами. А в березні цього року був з ганьбою вигнаний із батальйону за невиконання наказів".

Зазначимо, що журналісти голландських ЗМІ називають Гуменюка командиром ОУН, бійців ОУН підозрюють у приховуванні картин, а Тягнибока вважають людиною, що патронує бат. Насправді Гуменюк ніколи не був командиром ОУН, з березня не має до нього жодного стосунку. Та й самого добробату де-юре не існує. У середині року більшість бійців батальйону окремим підрозділом влилися до складу 93-ї бригади ЗСУ. Близько 30 оунівців збереглися як окремий загін і, за нашою інформацією, дислокуються в районі Пісків.

Тягнибока й Наливайченка, наскільки відомо, з батальйоном ОУН ніколи нічого не пов'язувало. Виявлено тільки непрямий зв'язок Гуменюка зі "Свободою", - як висуванець цієї партії він балотувався на місцевих виборах.

У свідченнях Гуменюка була одна неузгодженість. Якщо він не бачив картин, то звідки у нього взялася фотографія полотна "Селянка", яке він надав працівникам посольства як доказ? DT.UA зв'язалося з головним фігурантом гучної справи, і той туманно відповів, що "надіслали чи то як MMS, чи то електронною поштою, точно не пам'ятаю. Фото переслав у посольство, здається, поштою". Коли отримав фото - точно не пам'ятає, від кого - не знає. Про переконливість цих спогадів судіть самі.

Фото "Селянки" (поруч із картиною помістили газету "Україна молода" як доказ того, що полотно в Україні) було головним аргументом, який примусив голландських музейників повірити в те, що полотна в нашій країні.

Чи так це насправді? Ми звернулися до експерта, який на умовах анонімності повідомив, що існують технології, які дозволяють за фотографією теоретично визначити, що це - оригінал, копія чи репродукція. Але якість цієї фотографії, за його словами, робить таку експертизу практично неможливою. Більше того, за його словами, вже встановлено: цей знімок обробили з допомогою фоторедактора, отже, шанси на проведення ефективної експертизи нульові.

Якщо припустити, що фото справді зроблене в Україні і на ньому справді оригінал, то версія Гуменюка, що картини перебувають на підконтрольній бойовикам території, кульгає. Номер "УМ", сфотографований поруч із картиною, датований липнем 2015-го. Хто, цікаво, завіз свіжу українську пресу в так звану "ДНР"? Чи хтось спеціально поліз через лінію фронту з газетою, вийняв зі схованки картину, сфотографував її поруч з "УМ", повернувся назад і переслав картинку Гуменюку?

Є ще одна деталь, пов'язана з фото. Ще раз повернімося до інтерв'ю Гірдінка. Він заявив, що ще 2014-го "українець опублікував фото однієї з украдених картин на українському сайті й запитав, що це таке. Це була одна з украдених у нас робіт". Який українець? Який сайт? Цією обставиною першими зацікавилися журналісти каналу "1+1". Цитуємо випуск ТСН від 8 грудня: "На сайті музею є інформація про те, що в січні минулого року поліція знайшла на українському сайті кольорову фотографію однієї з викрадених картин. ТСН намагається повторити цей шлях, але в мережі єдиний форум, на якому користувач Илларион2011 у лютому 2014 виставляє фотографії й запитує, що це за картина, і цей форум - російський. На форумі йому відповідають: картина викрадена. "Мені намагалися її продати", - пояснює користувач, перш ніж зникнути, не відповідаючи на інші запитання. Цього самого користувача ТСН знаходить на різних форумах, пов'язаних з оцінкою картин, монет або статуй. Він підписується іменем "Вадим из Украины".

Тобто не український сайт, а російський форум. А доказ, що запитує українець, - тільки нік. Користувач міг бути з України. Або з Росії. Або з Таджикистану. Або з Афганістану.

Тобто наразі підстав говорити, що картини перебувають (або перебували) в Україні, немає. Цим повинні займатися відповідні органи. А вони не демонстрували особливої енергійності. Чому?

Необхідне і можливе

Пройдімося по датах.

За словами Гірдінка, після провалу переговорів з Гуменюком "уся зібрана нами інформація була передана представникам української влади, українській поліції та прокуратурі. Ми звернулися в Інтерпол десь на початку вересня нинішнього року".

За наявними в нас неофіційним даними, українське бюро Інтерполу отримало відповідний інформаційний запит у жовтні.

Нам також відомо, що в українське представництво Інтерполу звернувся офіцер зв'язку посольства Нідерландів, який повідомив про переговори між Брандом і Гуменюком, про передане фото вкраденої картини. Співробітник назвав імена осіб, до яких ймовірно зверталися як до потенційних покупців картин.

У листопаді нинішнього року під час візиту Петра Порошенка в Нідерланди голландська сторона поінформувала українського президента про історію з викраденими картинами. Це 8 грудня підтвердив міністр закордонних справ Павло Клімкін, який одразу заявив, "що міністерство внутрішніх справ України розшукує голландські картини".

Але, як з'ясувалося, - не розшукує. На початку тижня на спеціальній нараді в АП представники МВС доповіли, що відповідних даних до Єдиного реєстру не внесено, кримінального провадження не відкрито. Оскільки немає правових підстав для цього. Є тільки звернення співробітника голландського посольства в українське бюро Інтерполу. А потрібне міжнародне правове доручення, яке має надійти з Нідерландів або по каналах ГПУ, або по інших каналах. І тільки тоді буде запущено механізм слідчо-розшукових заходів.

10 грудня цю тезу публічно відтворила очільниця Національної поліції Хатія Деканоїдзе, яка заявила: "Ми чекаємо офіційного запиту від Генпрокуратури Нідерландів, адресованого Генпрокуратурі України. Я хочу запевнити вас, що ми відкриті й чекаємо в Україні офіційних представників слідства, які можуть провести вивчення цих матеріалів і запиту спільно з нашими слідчими".

Заступник міністра внутрішніх справ Тігран Авакян, до якого DT.UA звернулося по коментар, заявив, що цілком поділяє думку глави НПУ. Він нагадав, що з 7 листопада розслідування таких справ перебуває в компетенції Нацполіції і, з посиланням на заступника керівника НПУ Олександра Вакуленка (що курирує кримінальний блок) повідомив, що там не мають даних, переданих офіцером зв'язку голландського посольства.

Тобто процедура розшуку ще тільки буде запущена, ГПУ й НПУ чекають запиту, і це пояснює, наприклад, чому Бориса Гуменюка досі не допитали.

Українська сторона знала про історію з картинами з осені. З вересня, за версією голландців. Найпізніше - з листопада. Але до скандалу, що вибухнув 7 грудня, була не підготована. Про це свідчила і запізніла публічна реакція, і розгубленість, яка (як нам повідомляли) панувала на засіданні в АП. Вдумливої PR-відповіді заготовлено не було, довелося виправдовуватися й відповідати на гучні голослівні обвинувачення, імпровізуючи на ходу. Отримана інформація навіть не перевірялася, - джерела у МВС і СБУ стверджують, що ніяких доручень перевірити отримані дані донедавна не надходило.

Що дивно. Зважаючи на ту обставину, яку роль може зіграти маленька Голландія в нашій геополітичній долі.

Нідерланди дали притулок у себе тіньовим капіталам наших олігархів. І, з цього погляду, не їм зараз розповідати нам про цивілізованість та демократію. Нідерланди не поспішають віддавати українське "скіфське золото", що застрягло в них після окупації Криму. І, з цього погляду, не їм обурюватися небажанням України повертати в Горн картини, присутність яких на нашій території ще ніким не підтверджена.

Але це лірика. А тепер кілька слів про прагматику

Хоча парламент Нідерландів і схвалив Угоду про асоціацію Україна-ЄС, у цій країні ще не завершили процедуру його ратифікації, оскільки ратифікаційні грамоти не передано депозитарію. Ситуація погіршується тим, що 6 квітня майбутнього року в Королівстві відбудеться консультативний референдум, на якому голландці скажуть, чи варто їхній країні ратифікувати цей документ. Голосування носить рекомендаційний характер. Але воно буде першим після прийнятого в Нідерландах закону про референдум, і нинішньому голландському уряду, що втрачає популярність, буде складно проігнорувати рішення громадян. У разі якщо вони скажуть "ні" Угоді з Україною, це може стати приводом для повторного розгляду документа в парламенті Нідерландів. І хто знає, яким буде повторне голосування голландських депутатів.

А ще - в лютому 2016 р. Рада безпеки Нідерландів має оприлюднити остаточну доповідь про причини, які призвели до катастрофи рейсу МН-17. І що залежить від формулювань, які міститимуться в доповіді, думаю, пояснювати не треба. Нагадаю лише: раніше голландський Радбез відхилив пропозицію включити в доповідь про обставини катастрофи малайзійського Boeing примітку, що територію в районі міста Сніжне на момент інциденту контролювали незаконні збройні угруповання.

Одне слово, зараз Голландія для України мала стати об'єктом підвищеної уваги та особливої чуйності. Але українська влада чуйності не виявила, натяку на скандал не побачила. Тепер доведеться докладати надзусиль, щоб до квітня переконати голландських обивателів: Україна - не Сомалі з елементами Третього Рейху і має право розраховувати, як мінімум, на асоціацію з Європою.

Україна чекає офіційного міжнародного правового доручення для порушення кримінального провадження. Хоча був час і (особливо враховуючи обставини) можливості, як мінімум, перевірити інформацію, передану голландською стороною ще восени.

В "картинній історії" неповороткість влади оголилася, як на картині.

Відомий юрист Олексій Волков, до якого ми звернулися по коментарі, заявив, що відповідні українські органи могли внести необхідні дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань і почати розслідування з власної ініціативи, не чекаючи міжнародного правового доручення. При цьому він послався на 214 статтю КПК, в якій зазначено, що "слідчий, прокурор […] після самостійного виявлення ним із будь-якого джерела (виділено мною. - С.Р.) обставин, якісвідчатьпро здійснення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань і почати розслідування". За словами Волкова, звернення працівника посольства або публікація в пресі слугували достатньою підставою для необхідних кроків.

Залишається тільки сподіватися, що компетентні органи оперативно ліквідують наслідки
своєї повільності, спровокованої неповороткістю влади, яка надто захопилася очікуванням Байдена.

Залишається вірити, що НПУ швидко встановить коло осіб, допит яких дозволить знайти слід зниклих картин. Або, як мінімум, дозволить з'ясувати, чи перебували ці картини в Україні. А СБУ ефективно відпрацює "російський слід", про який так багато говорять у пресі, але якого поки що ніхто професійно не шукав.

Немає сумнівів, що Росії "картинна історія", безумовно, вигідна. Відразу два іноземних дипломати неофіційно підтвердили, що, за їхніми даними, Москва закулісно й активно підігрівала скандал у голландських медіа. Але її можливу причетність до організації цієї історії ще треба буде виявити. На жаль, версію про те, що хтось намагався нажитися на "віджимі" раніше вкраденого, відкидати не можна.

Амбіційне завдання для оперативників і аналітиків. На кону їхня репутація. Від якої значною мірою залежить репутація країни.